01 жовтня 2021 року Справа № 160/11125/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним висновку дисциплінарної комісії, скасування в частині наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та скасування наказу про звільнення зі служби,-
07.07.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним висновок дисциплінарної комісії «Про проведення службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни слідчим відділенням розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управляння поліції ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 » від 23.04.2021 та затверджений 26.04.2021 та скасувати його, як незаконний;
- визнати протиправною частину першу наказу головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Дніпровського районного управління поліції» №635к від 26.04.2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, та скасувати його, як незаконний;
- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України;
- зобов'язати головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з висновком дисциплінарної комісії та наказом про звільнення зі служби, зазначаючи, що станом на день затвердження висновку «Про проведення службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни слідчим відділенням розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управляння поліції ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 » начальником ГУНП в Дніпропетровській області, а саме: 26.04.2021 року матеріали кримінального провадження перебували у Центральному ДБР на стадії досудового розслідування. Не чекаючи завершення результатів проведення досудового розслідування, позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Висновки дисциплінарної комісії не ґрунтуються на належних доказах. Позивач зазначає, що Комісія не може підтвердити ні факт розмов, ні зміст розмов позивача з ОСОБА_2 , не надала та не вказала на основі яких доказів Комісія прийшла до такого висновку та наклала дисциплінарне стягнення, що свідчить про упереджене ставлення членів комісії до позивача. З огляду на викладене, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
20.08.2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування правової позиції зазначено, що 25.03.2021 року до ГУНП надійшла інформація про те, що працівниками ДБР у рамках кримінального провадження №62021000000000180, відкритого 01.03.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, задокументовано протиправну діяльність слідчого відділення розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який вимагав у ОСОБА_2 неправомірну вимогу, а саме грошові кошти, які отримав у 2 етапи: 12 та 25 березня 2021 року по 1000 дол. США. З метою повного та всебічного з'ясування обставин було проведено службове розслідування. Членами дисциплінарної комісії ГУНП за місцем мешкання ОСОБА_1 було запропоновано йому надати пояснення, від надання яких позивач відмовився, про що було складено акт №20/19-1808 від 14.04.2021 року. Дисциплінарною комісією ГУНП було враховано, що надзвичайна подія за участю старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 викликала негативний суспільний резонанс і в мережі Інтернет були надруковані чисельні публікації різних видань з цього приводу. В цих публікаціях у негативному контексті висвітлено дану подію за участю саме поліцейського, у зв'язку з чим, позивачем завдано шкоди авторитету органів поліції, що у свою чергу призводить до зменшення довіри громадян до Національної поліції України як державного органу. В результаті зібраних матеріалів службового розслідування дисциплінарна комісія зробила висновок, що в діях позивача наявний дисциплінарний проступок, а тому до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Відповідач зазначає, що дисциплінарна комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_1 , яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевіряла дотримання позивачем вимог, які пред'являються до поліцейських, та наявності в діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
07.09.2021 року та 08.09.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій вказано, що він не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та зазначає, що всі надруковані публікації різних видань в мережі інтернет з приводу затримання слідчого у м. Дніпрі є неправомірними, оскільки жодного дозволу на фото, кіно-зйомку позивач не надавав, вона проводилась не відкрито та не мала публічного характеру, що є грубим порушенням прав людини. Рапорт на проведення службового розслідування начальник ГУНП в Дніпропетровській області підписав 25.03.2021 року, тобто за день до його складання, що може свідчити про фальсифікацію службових документів, та вбачає, що службове розслідування відносно позивача розпочато з порушенням, а висновок комісії від 23.04.2021 року є незаконним. Позивач вказує, що не відмовлявся від дачі показань, повідомив, що коли йому стане легше, самостійно прийде для дачі пояснень разом зі своїм захисником. Зазначає, що ним не було жодного разу вчинено дій, які принижували честь і гідність Національної поліції України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ з 05.08.2014 року, з 07.11.2015 року прийнятий а службу до Національної поліції України, що підтверджується відомостями з його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.08.1997 року.
25.03.2021 року до відділу інспекції з особового складу УКЗ ГУНП надійшла інформація про те, що працівниками ДБР у рамках кримінального провадження №62021000000000180, відкритого 01.03.2021 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, задокументовано протиправну діяльність слідчого відділення розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який вимагав у ОСОБА_2 неправомірну вимогу, а саме грошові кошти, які отримав у 2 етапи: 12 та 25 березня 2021 року по 1000 дол. США (загалом 2000 доларів США).
За вказаним фактом ГУНП в Дніпропетровській області розпочато службове розслідування на підставі наказу від 26.03.2021 року № 693.
Під час проведення вказаного службового розслідування встановлено, що у провадженні старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 перебувають матеріали кримінального провадження № 12020045030000214, відкритого 18.09.2020 року, в рамках якого 25.02.2021 року оголошено повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.307, ч.2 ст.311 та ч.1 ст.313 КК України. Надалі, старший лейтенант поліції ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про намір звертатись до суду з клопотанням про обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та повідомив останньому про можливість не вчиняти вказаної процесуальної дії у разі надання йому неправомірної вигоди грошових коштів в сумі 2000 доларів США. Надалі старший лейтенант поліції ОСОБА_1 отримав грошові кошти у 2 етапи: 12 та 25 березня 2021 року по 1000 доларів США (загалом 2000 доларів США).
25.03.2021 року слідчими головного слідчого управління Державного бюро розслідувань на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 22.03.2021 року проведено санкціоновані обшуки у службовому кабінеті № 301 Дніпровського РУП, закріпленим за старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 , та автомобілі «ВАЗ-212140» н.з. НОМЕР_2 , яким користувався останній, за результатами яких вилучено матеріали кримінального провадження № 12020045030000214 та грошові кошти в сумі 1000 доларів США, які знаходилися у вищевказаному автомобілі.
Тієї ж доби старшому лейтенанту поліції ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення та 26.03.2021 року Печерським районним судом м. Києва обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
У ході службового розслідування був опитаний гр. ОСОБА_2 , який пояснив, що влітку 2020 року за місцем його мешкання працівниками поліції було проведено обшук, у ході якого вилучено пістолет та наркотичні речовини. За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження. Надалі, 25.02.29021 року останнього доставлено до адміністративної будівлі Дніпровського РУП ГУНП, де слідчий ОСОБА_1 вручив йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.2 ст.307, ч.2 ст.311 та ч. 1 ст.313 КК України. Далі ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про те, що останній за 2000 доларів США може уникнути відповідальності. Останній сказав, що треба подумати та у подальшому звернувся із заявою до ДБР. Після цього за вказівкою працівників ДБР ОСОБА_2 повідомив слідчому ОСОБА_1 , що згоден надавати йому грошові кошти. Надалі, 12.03.2021 року та 25.03.2021 року ОСОБА_2 зустрічався з ОСОБА_1 та за вказівкою останнього кожен раз клав грошові кошти у розмірі 1000 доларів США до автомобіля «ВАЗ 2121» н.з. НОМЕР_2 ., який належить на праві власності батькові ОСОБА_1 . Після другої зустрічі 25.03.2021 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками ДБР.
Крім того, членами дисциплінарної комісії ГУНП за місцем мешкання ОСОБА_1 останньому було запропоновано надати пояснення, ОСОБА_1 відмовився від надання будь-яких пояснень, про що було складено акт № 20/19-1808 від 14.04.2021 року.
Також, з метою отримання відповідних документів (інформації), котра може посприяти у наданні пропорційної, зваженої, належної оцінки діям старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , до Державного бюро розслідувань 05.04.2021 року за №5518/103/05-2021 було направлено запит з проханням посприяти у проведення службового розслідування шляхом надання запитуємих документів.
15.04.2021 року до ГУНП за вх.3724 з головного слідчого управління ДБР надійшли документи: копія повідомлення про підозру ОСОБА_1
26.04.2021 року затверджено висновок «Про результати службового розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни слідчим відділенням розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управляння поліції ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 » від 23.04.2021 року.
Відповідно до вказаного висновку за порушення службової дисципліни, не дотримання вимог п. 1, 2, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, п. 1 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців 1, 2 п. 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України №1179 від 09.11.2016 р., що виразилась у недотриманні принципів діяльності поліції та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред'являються до професійно-етичних якостей поліцейського, приниження авторитету та рівня довіри населення до органів Національно поліції України, запропоновано застосувати до слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управляння поліції ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
26.04.2021 року головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області прийнято наказ №635к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Дніпровського районного управляння поліції ГУНП», відповідно до якого застосовано до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 07.06.2021 року № 222 о/с, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого відділу Дніпровського районного управляння поліції ГУНП, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), звільнено з 07.06.2021 року зі служби в поліції.
Не погоджуючись з прийнятими висновком та наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктами 1,2 частини 1 статті 18 Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII ) визначено, що поліцейський зобов'язаний:1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Частинами 1,2 статті 19 даного Закону визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Пунктом 6 частини 1 статті 77 даного Закону визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України , затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Підпунктами 1.2,6,13 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;
Як встановлено частиною 1 статті 11 Статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень:1) зауваження;2) догана;3) сувора догана;4) попередження про неповну службову відповідність;5) пониження у спеціальному званні на один ступінь;6) звільнення з посади;7) звільнення із служби в поліції.
Згідно частини 3 статті 19 статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Відповідно до частин 1-3 статті 14 Дисципіланрного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Частиною 4 статті 14 визначено, що підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Як встановлено частиною 19 статті 14 Дисципінарного статуту, порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом МВС № 893 від 07.11.2018 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок № 893).
Пунктом 1 розділу II Порядку № 893 визначено, що службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до пунктів 1,4 розділу V Порядку проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до пунктів 1,2, 5 розділу VI Порядку №893 визначено, що зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.
Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
У резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.
Відповідно до пунктів 1,2 розділу I «Правил етичної поведінки поліцейських», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 № 1179, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 р. за № 1576/29706 ( далі -Правила №1576/29706 ), визначено, що вони є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей.
Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Метою цих Правил є урегулювання поведінки поліцейських з дотриманням етичних норм, формування в поліцейських почуття відповідальності перед суспільством і законом за свої дії та бездіяльність, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до поліції.
Пунктом 3 розділу IV Правил №1576/29706 визначено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики.
При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику.
Аналізуючи зібрані по справі докази та норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено порушення позивачем присяги поліцейського та службової дисципліни, а спірний наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та звільнення з поліції відповідають вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.
Нормами Дисциплінарного статуту визначено, що є службовою дисципліною, та з дотримання яких норм вона складається, також визначено, що поліцейський може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, і що визнається дисциплінарним проступком.
Як визначено статтею 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки поліцейського закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Поведінка поліцейського, згідно з Присягою, яку він складає при вступі в поліцію, має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов'язків, а й у позаслужбовий час. Працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою та суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службовий та позаслужбовий час дотримуватись Конституції України, законів України та Статуту.
Також, як повинен поводитися поліцейський регламентовано Правилами №1576/29706.
Таким чином, під порушенням Присяги слід розуміти скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Положення Закону України «Про Національну поліцію», Правила етичної поведінки поліцейського покладають на нього обов'язок бути прикладом у дотриманні законності службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.
Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Порушення присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейського. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
За таких обставин, звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли поліцейський скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Порушення присяги, виходячи із її змісту, завжди є порушенням службової дисципліни в тій чи іншій формі.
Отже, звільнення за порушення службової дисципліни, що виразилося в порушенні присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Передумовою звільнення поліцейського за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування.
У даному випадку, під час службового розслідування відповідачем надавалась оцінка діям ОСОБА_1 в контексті дотримання ним присяги поліцейського, виходячи з повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
При цьому, відповідачем не бралась до уваги доведеність чи недоведеність вини поліцейського у вчиненні даного кримінального правопорушення, а вплив даних подій на авторитет та довіру до Національної поліції зі сторони населення, сутності й призначення правоохоронних інституцій, та вчиненні даних дій позивачем всупереч інтересів служби, та чи суперечить це покладеним на нього обов'язкам, чи підриває це довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Суд звертає увагу, що вручена підозра позивачу про вчинення кримінального правопорушення, пов'язана саме з виконанням службових обов'язків.
В силу покладених на поліцейського службових обов'язків, він не повинен був допускати вчинків, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.
На думку суду, дії позивача, які стали предметом дослідження під час проведення службового розслідування, свідчать про порушення ним присяги поліцейського, а відтак грубого порушенням службової дисципліни.
В контексті оцінки дій позивача суд звертає увагу, що про них були відповідні повідомлення в засобах масової інформації, які негативно були сприйнятті громадськістю, про що свідчать відповідні коментарі до цих публікацій. Вказані обставини були предметом дослідження та оцінювалися комісією при кваліфікацій дій позивача, в розрізі дотримання позивачем присяги поліцейського та службової дисципліни.
Тому, проаналізувавши зібрані та дослідженні в ході судового розгляду справи докази, враховуючи обставини вчинення проступку і в чому він полягає, характер та зміст вчиненого проступку, та те, що він вчинений позивачем проти інтересів служби, суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього, як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків, суд робить висновок, що відповідачем належними і допустимими доказами доведено факт вчинення дисциплінарного проступку позивачем та законність застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Відтак, кваліфікація комісією дій позивача, як порушення присяги, що потягнуло за собою грубе порушення службової дисципліни, є правомірним.
Аналізуючи висновок службового розслідування, суд наголошує на тому, що встановлені дисциплінарною комісією під час дисциплінарного провадження факти і з'ясовані обставини мають значення виключно для прийняття дисциплінарним органом рішень у межах його компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження.
Під час розгляду дисциплінарної справи, дисциплінарний орган самостійно надає оцінку допустимості, належності та обґрунтованості наявним у матеріалах дисциплінарної справи доказам, встановлює в діях поліцейського ознаки дисциплінарного проступку й ухвалює рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).
Більше того, гарантована пуктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та 22.01.2019 у справі № 800/454/17 (П/9901/141/18).
Вказане повністю спростовує твердження позивача про необхідність утриматися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять в провину, доти, доки його вина не буде офіційно встановлена судом
У даному випадку немає значення доведеність чи не доведеність вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, якщо дисциплінарною комісією ці дії оцінюються в межах наявності вини у вчиненні дисциплінарного проступку.
Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку позивача звільнено зі служби за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а не за пунктом 10 частини 1 даної статті - у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.
Дискредитація звання рядового і начальницького складу Національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Аналогічна правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду: від 05.05.2019 у справі № 825/1902/16, від 17.07.2019 у справі № 806/2555/17, від 07.03.2019 у справі № 819/736/18, від 26.01.2021 № 2140/1342/18.
Чинне законодавство покладає на поліцейського обов'язок бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника поліції, статутів, наказів, норм моралі, етичної поведінки поліцейських.
Таким чином, позивач був зобов'язаний не допускати позаслужбові стосунки з питань кримінального розслідування з третіми особами, не допускати вчинків, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції та призводять до порушення кримінального провадження стосовно поліцейського та набрання широкого публічного розголосу надзвичайної події за участю позивача.
Суд вважає, що матеріалами службового розслідування повністю доведено порушення службової дисципліни ОСОБА_1 та наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.
Висновок службового розслідування від 23.04.2021 року містить всі необхідні реквізити, визначені Порядком № 893, а резолютивна його частина - висновок про наявність складу дисциплінарного проступку та його юридичну кваліфікацію.
Враховуючи вимоги Дисциплінарного статуту, Порядку №893 та наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, суд вважає, що у відповідача були підстави для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Наведене вище доводить, що в даному випадку наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 26.04.2021 року винесено у відповідності до норм статті 18.6, 77 Закону України «Про Національну поліцію України», статей 1, 11, 12, 13, 14 Дисциплінарного статут та Порядку № 893, Правилами №1576/29706 та є правомірними.
Що стосується посилань позивача на порушення відповідачем його прав під час проведення службового розслідування та незабезпечення йому права на захист, то суд їх до уваги не приймає, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
Відносно призначення та проведення службового розслідування та ознайомлення з ним позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту та пунктом 1 розділу II Порядку №893 визначено порядок та підстави для проведення службового розслідування.
Надходження спецповідомлення про вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є підставою для призначення службового розслідування по фактах у ньому викладених відповідно до даних норм законодавства.
Тому, призначення та проведення службового розслідування в даному випадку є правомірним.
Частинами 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами;4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови.
Згідно з частинами 5-11 даної статті отримання пояснень від поліцейського, який перебуває на чергуванні або патрулюванні, здійснюється лише після закінчення ним чергування, патрулювання або заміни його іншим поліцейським.
У разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для надання пояснень. Виклик для надання пояснень надсилається рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі.
Виклик про надання пояснень надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше двох діб для прибуття на засідання дисциплінарної комісії.
Фактом, що підтверджує отримання або неотримання поліцейським виклику про надання пояснень, є отримання органом, що проводить службове розслідування, поштового повідомлення про вручення або про відмову від отримання такого виклику чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Поліцейський, який з поважних причин не може прибути для надання пояснень, зобов'язаний не менше ніж за добу до визначеного часу повідомити про це дисциплінарну комісію з наданням підтвердних документів.
Якщо поліцейський, викликаний для надання пояснень у визначеному цією статтею порядку, не з'явився та не повідомив про причини свого неприбуття, він вважається таким, що відмовився від надання пояснень.
Отримання пояснень від поліцейського, який перебуває під вартою, здійснюється через адміністрацію місця ув'язнення шляхом його повідомлення про необхідність надіслати пояснення на зазначену дисциплінарною комісією адресу.
Представником поліцейського може бути адвокат, повноваження якого підтверджені копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером та копією договору із представником. Представник користується правами поліцейського, щодо якого проводиться службове розслідування, крім прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо поліцейським і не може бути доручена представнику, а також користується правами з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами, з моменту надання дисциплінарній комісії підтвердних документів.
Тобто, вказаними нормами визначено право особи на захист відносно якої проводиться службове розслідування та яким чином повинно бути забезпечено.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право надавати пояснення з приводу питань, відносно яких проводиться службове розслідування.
У даному випадку, це є правом особи, а не її обов'язком. Тому відсутність пояснення особи при забезпеченні комісією загальних прав поліцейського відносно якого проводиться службове розслідування та обізнаність з тим, що таке розслідування відносно нього проводиться, не може свідчити про порушення прав позивача.
Як встановлено в ході судового розгляду справи, наказом від 26.03.2021 року було призначено службове розслідування по факту надходження спецповідомлення.
14.04.2021 року уповноважений працівник комісії намагався взяти пояснення у позивача, який перебував на лікарняному, проте позивач відмовився, зазначивши, що хворіє, про що було складено акт відмови від надання пояснень №20/19-1808 від 14.04.2021 року.
У відповіді на відзив позивач підтвердив, що перебував на лікарняному, та вказав, що надасть пояснення разом із захисником, проте в часових межах проведення службового розслідування позивач не прибув до ГУНП для дачі пояснень та не надав їх у письмовому вигляді.
З даного приводу суд зазначає, що позивачу достовірно було відомо про проведення службового розслідування та по якому факту, і що він має право подати відповідні пояснення з цього приводу. Однак, протягом строку проведення службового розслідування позивач відповідних пояснень самостійно чи в присутності членів комісії не надав, хоча комісією така можливість йому була надана.
При цьому, такі пояснення позивач міг надати комісії як особисто, так і в присутності адвоката, або направити відповідні пояснення на адресу комісії, оскільки вказане нормами закону не заборонено.
Навпаки, аналізуючи поведінку позивача під час проведення службового розслідування суд має усі підстави вважати, що такі пояснення позивач не подавав свідомо, так як вже було зазначено вище, можливості для цього в нього були.
Отже, враховуючи зазначене, відсутність пояснення позивача при проведенні службового розслідування не свідчить про порушення відповідачем під час його проведення норм ст.18 Дисциплінарного статуту
За таких обставин справи, судом не встановлено протиправності дій відповідача під час проведення службового розслідування, що свідчить про відсутність підстав для скасування частини першої наказу головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Дніпровського районного управління поліції» №635к від 26.04.2021 року, яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.
Стосовно вимоги про визнання протиправним та скасування висновку про результати службового розслідування, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п.п.18, 19 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.
Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків, чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований. До того ж, обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.
Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.
Окірм того, оскаржуваний позивачем висновок про результати службового розслідування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, оскільки не створює для позивача юридичних прав, та обов'язків, а також не містить обов'язкового для нього припису.
Вказана вимога є безпідставною, оскільки, зазначений документ є результатом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень та за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а також не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, та не створює і не припиняє прав чи обов'язків особи, а лише фіксує певні обставини.
Судом з'ясовано, що у резолютивній частині висновку зазначаються лише рекомендації щодо заходів реагування (дисциплінарного впливу). І лише з урахуванням пропозицій, викладених у висновку службового розслідування (перевірки), працівника поліції може бути притягнуто до встановленої законом відповідальності.
Водночас, неправильно обраний спосіб захисту порушеного права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 24.05.2017 року в справі № 6-951цс16, з якої вбачається, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не надав, натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок, а саме довів правомірність своїх дій, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно зі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, з огляду на те, що позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст.139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вул. Троїцька, буд. 20-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправним висновку дисциплінарної комісії, скасування в частині наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та скасування наказу про звільнення зі служби - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук