61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002
іменем України
30.09.2021 Справа № 905/839/21
Господарський суд Донецької області у складі:
судді Фурсової С.М.,
при секретарі судового засідання Бутенко П.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720)
до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1; код ЄДРПОУ 33760279)
про стягнення заборгованості у розмірі 44 458 500,39 гривень, -
за участю представників сторін:
від позивача: Єфременко О.О. в режимі відеоконференції (довіреність №14-13 від 15.01.2021)
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» про стягнення заборгованості у розмірі 44 458 500,39 гривень, з яких: 40 413 014,84 гривень - основний борг; 2 816 314,81 гривень - інфляційні втрати; 1 229 170,74 гривень - 3% річних.
Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем укладено Договір №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 постачання природного газу, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, а відповідач мав оплатити газ на умовах цього договору. Як стверджує позивач, відповідач оплату здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання та зумовив звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права.
Ухвалою суду від 17.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/839/21, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.06.2021 та встановлено строк сторонам для надання суду заяв по суті справи, доказів, які необхідні для правильного вирішення спору. На електронну пошту суду 02.06.2021 надійшло клопотання відповідача про перенесення судового засідання призначеного на 03.06.2021 на іншу дату та продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 03.06.2021 відкладено підготовче засідання на 22.06.2021, продовжено строк сторонам для подання суду заяв по суті справи, доказів, які мають значення для правильного вирішення спору по суті.
На адресу суду 15.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач підтверджує, що станом на 10.06.2021 за даними бухгалтерського обліку підприємства сума основного боргу за договором №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 складає 40 413 014,84 гривень. Щодо суми нарахованих інфляційних втрат та 3% річних відповідач посилається на обставини того, що порушення зобов'язань відбулось за відсутності вини ККП “Маріупольтепломережа”, оскільки у неопалювальний сезон обігові грошові кошти на рахунках підприємства майже відсутні, а після початку опалювального сезону усі наявні грошові кошти на рахунках підприємства спрямовуються на забезпечення сталого функціонування опалювального сезону, з огляду на те, що відповідач є єдиним підприємством постачання теплової енергії, послугами якого користуються півмільйона мешканців міста, тому, з урахуванням статті 614 ЦК України, відсутні підстави для стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 22.06.2021 відкладено підготовче засідання на 08.07.2021, продовжено строк сторонам для надання суду заяв по суті справи, доказів.
Через канцелярію суду 08.07.2021 представник відповідача клопотання подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з тим, що наразі позивачем розглядається пропозиція щодо укладання мирової угоди по справі.
Ухвалою суду від 08.07.2021 відкладено підготовче засідання на 10.08.2021, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, продовжено строк сторонам для надання суду заяв по суті справи, доказів.
На електронну пошту суду 09.08.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату у зв'язку із неотриманням від позивача відповіді щодо укладання мирової угоди. Ухвалою суду від 10.08.2021 постановлено закрити підготовче провадження у справі №905/839/21 та призначити розгляд справи по суті на 02.09.2021.
На електронну пошту суду 02.09.2021 надійшло клопотання від представника позивача про відкладення розгляду справи, в якому останній просить відкласти розгляд справи у зв'язку з великою завантаженістю працівників Юридичного департаменту НАК «Нафтогаз України», які здійснюють представництво інтересів позивача в судових органів, визнати поважною причини неявки у судове засідання.
Ухвалою суду від 02.09.2021 відкладено розгляд справи на 30.09.2021.
На електрону пошту суду 29.09.2021 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язанням жовтня 2019 та частково листопада 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки такі нарахування мають бути списані на підставі статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730-VIII від 03.11.2019 (зі змінами від 29.08.2021).
У судовому засіданні (в режимі відеоконференції) представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -
15 жовтня 2019 року між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Постачальник) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (далі - Споживач) укладено Договір постачання природного газу № 9072/1920-ТЕ-6/1 (далі - Договір), за змістом якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу у жовтні 2019 - квітні 2020 року замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 8874,3 тис. кубічних метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2019 - 151,4 тис.куб.м., листопад 2019 - 1485,7 тис.куб.м, грудень 2019 - 1817,4 тис.куб.м., січень 2020 - 2011,1 тис.куб.м., лютий 2020 - 1658,2 тис.куб.м., березень 2020 - 1373 тис.куб.м., квітень 2020 - 3775 тис.куб.м.
Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ власного видобутку та/або імпортований газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи.
Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ (п.3.1 Договору).
За умовами п.3.8 Договору приймання - передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання - передачі газу.
Споживач в акті приймання - передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем і той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання - передачі газу.
В акті приймання - передачі природного газу, ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору).
Відповідно до п.3.10 Договору Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає Споживачу один примірник оригіналу акту приймання - передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акту приймання - передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акту.
Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання - передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання Постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді (п.3.11 Договору).
Ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається Сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі Прейскуранту (п.4.2 Договору).
Загальна вартість цього Договору дорівнює вартості фактично використаного за цим Договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування (п.4.4 Договору).
Оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (п.5.1 Договору).
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором (п.7.1 договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 Договору).
Додатковою угодою №1 від 29 жовтня 2019 року сторонами внесені зміни до Договору постачання природного газу №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019, згідно яких вилучено з умов Договору п.3.13 Розділу 3 та п.5.7 Розділу 5, підпункт 8 пункту 6.2 та підпункт 4 пункту 6.3 Розділу 6, Пункт3.12 Розділу 3 викладено в новій редакції.
Розділ 4 доповнено підпунктом 4.2.1 пункту 4 у наступній редакції:
« 4.2.1 Ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року (включно) за цим Договором складає 4 272,7604 гривень, крім того податок на додану вартість - 20% усього разом з ПДВ - 5 127,3125 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001-157,19 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 188,63 гривень за 1000 куб.м. на добу.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 жовтня 2019 року по 31 жовтня 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 429,9504 гривень за 1000куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5 315,9405 гривень за 1000куб.м.».
Додатковою угодою №3 від 20 листопада 2019 року пункт 4.2 Розділу 4 Договору про постачання природного газу доповнено підпунктом 4.2.2 у наступній редакції:
« 4.2.2 Ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (включно) за цим Договором складає 4 899,00 гривень, крім того податок на додану вартість - 20% усього разом з ПДВ - 5 878,80 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001-157,19 гривень за 1000 куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 188,63 гривень за 1000 куб.м. на добу.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 листопада 2019 року по 30 листопада 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 5 056,19 гривень за 1000 куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 6 067,43 гривень за 1000куб.м.».
Додатковою угодою №4 від 09 грудня 2019 року пункт 4.2 Розділу 4 Договору про постачання природного газу доповнено підпунктом 4.2.3 у наступній редакції:
« 4.2.3 Ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) за цим Договором складає 4 276,6958 гривень, крім того податок на додану вартість - 20% усього разом з ПДВ - 5 132,035 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018 №2001-157,19 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 188,63 гривень за 1000 куб.м. на добу.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 433,8858 гривень за 1000куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ - 5 320,663 гривень за 1000куб.м.».
Додатковою угодою №5 від 28 грудня 2019 року сторони погодили викласти з 01 січня 2020 року Розділ 4. «Ціна природного газу» Договору про постачання природного газу у новій редакції, зокрема п.4.2:
« 4.2 Ціна за 1000 куб.м. природного газу на період з 01 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) складає 5 500,00 гривень, крім того податок на додану вартість - 20% усього разом з ПДВ - 6 600,00 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 21.12.2018р №2001-157,19 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 188,63 гривень за 1000 куб.м. на добу.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 5 657,19 гривень за 1000 куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ - 6 788,63гривень за 1000куб.м.».
Додатковою Угодою №6 від 28 січня 2020 року сторони погодили викласти з 01 січня 2020 року пункти 4.1, 4.2, 4.3. Розділу 4 «Ціна природного газу» та п.7.2 Розділу 7 «Відповідальність сторін» Договору про постачання газу №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 у новій редакції.
Так, пунктом 4.2 було передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу на період з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року (включно) за цим Договором складає 4 650,00гривень, крім того податок на додану вартість - 20% усього разом з ПДВ - 5 580,00 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 148,99 гривень.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний з 01 січня 2020 року по 31 січня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 774,16 гривень за 1000куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 5 728,99 гривень».
Додатковою Угодою №7 від 24 лютого 2020 року з 01 лютого 2020 року викладено пункт 4.2 договору в наступній редакції: « 4.2 ціна за 1000 куб.м. природного газу на період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року (включно) складає 3 948,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% усього разом з ПДВ - 4 737,60 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 148,99 гривень.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 4 072,16 гривень за 1000 куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 886,59 гривень».
Додатковою угодою №8 від 23 березня 2020 року пункт 4.2 викладено в наступній редакції.
« 4.2 Ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року (включно) складає 3 396,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% усього разом з ПДВ - 4 075,20 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 148,99 гривень.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 3 520,16 гривень за 1000 куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 224,19 гривень».
Додатковою угодою №9 від 23 квітня 2020 року сторони пункт 4.2 Договору виклали в наступній редакції.
« 4.2 Ціна за 1000 куб.м. природного газу з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) складає 2 897,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20% усього разом з ПДВ - 3 476,40 гривень.
До ціни на природний газ додається тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розподіл потужності), встановлений постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013 - 124,16 гривень за 1000куб.м на добу без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 148,99 гривень.
Споживач зобов'язується сплатити за використаний у період з 01 квітня 2020 року по 30 квітня 2020 року (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування - 3 021,16 гривень за 1000 куб.м. без ПДВ, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 625,39 гривень».
Договір та додаткові угоди до нього складено, підписано та скріплено печатками сторін без зауважень.
На підтвердження факту приймання-передачі природного газу позивачем надано акти приймання-передачі природного газу, зокрема за жовтень 2019 року - вересень 2020 року, відповідно до яких:
- за актом від 31.10.2019 передано 199,37800 тис. куб. м. вартістю 1 059 881,58 гривень;
- за актом від 30.11.2019 передано 1 300,95300 тис. куб. м. вартістю 7 893 438,66 гривень;
- за актом від 31.12.2019 передано 1 520,21100 тис. куб. м. вартістю 8 088 530,36 гривень;
- за актом від 31.01.2020 передано 1 608,59300 тис. куб. м. вартістю 9 215 616,43 гривень;
- за актом від 29.02.2020 передано 1 530,50300 тис. куб. м. вартістю 7 478 943,71 гривень;
- за актом від 31.03.2020 передано 1 174,51300 тис. куб. м. вартістю 4 961 368,42 гривень;
- за актом від 30.04.2020 передано 563,62500 тис. куб. м. вартістю 2 043 361,57 гривень.
Акти приймання - передачі природного газу підписані сторонами Договору без зауважень.
Загальна вартість газу отриманого відповідачем за Договором постачання природного газу складає 40 741 140,73 гривень.
Відповідачем вартість поставлено позивачем у жовтні 2019 року - квітні 2020 року природного газу сплачена частково в сумі 328 125,89 гривень по акту приймання - передачі природного газу від 31.10.2019 на підтвердження чого позивачем до матеріалів позовної заяви додані, зокрема, сальдова відомість, довідка по операціям за договором, копії листів ККП «Маріупольтепломережа» від 26.11.2019, від 29.11.2019 щодо зарахування оплати.
Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого у жовтні 2019 року - квітні 2020 року природного газу, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 44 458 500,39 гривень, з яких: 40 413 014,84 гривень - основний борг; 2 816 314,81 гривень - інфляційні втрати; 1 229 170,74 гривень - 3% річних.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору постачання природного газу №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 між сторонами договору виникли правовідносини, пов'язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України «Про ринок природного газу», Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.
Як установлено частиною 1 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбаченому договором. Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга стаття 712 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна зі сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 Закону України "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб'єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.
Так, частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.
Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.
Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, частиною 1 статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.
Водночас, частинами четвертою, п'ятою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.
В свою чергу, стаття 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. В той же час, у частинах 4 та 5 статті 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом та зазначено вище, на виконання умов договору постачання природного газу №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 у період жовтень 2019 року - квітень 2020 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в загальній сумі 40 741 140,73 гривень, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020. Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Представником відповідача акти підписані без зауважень та заперечень.
В актах відображено періоди у яких переданий/прийнятий природний газ, обсяги природного газу та суми (з урахуванням ПДВ), належні до сплати за його споживання.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.
За умовами пункту 5.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 10.3. цього договору, підписання будь-яких договорів (або інших документів) про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах відповідно до механізму, затвердженого постановами Кабінету Міністрів України, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Суд зазначає, що пунктом 5.3. договору сторони погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.
Отже, сторони спору у договорі визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов'язок відповідача в будь-якому випадку здійснити своєчасний розрахунок.
Враховуючи викладене, а також погоджений сторонами у пункті 5.1 договору порядок розрахунків за договором, строк оплати природного газу відповідачем настав: за зобов'язаннями жовтня 2019 року - 25.11.2019, за зобов'язаннями листопада 2019 року - 26.12.2019 (враховуючи, що 25.12.2019 є вихідним днем), за зобов'язаннями грудня 2019 року - 27.01.2020 (враховуючи, що 25 та 26 січня 2020 року вихідні дні), за зобов'язаннями січня 2020 року - 25.02.2020, за зобов'язаннями лютого 2020 року - 25.03.2020, за зобов'язаннями березня 2020 року - 27.04.2020 (враховуючи, що 25 та 26 квітня 2020 року вихідні дні), за зобов'язаннями квітня 2020 року - 25.05.2020.
Вище встановлені обставини справи свідчать про те, що оплату отриманого відповідачем у жовтні 2019 року природного газу здійснено частково в сумі 328 125,89 гривень, однак при цьому відповідач порушив встановлені договором строки для оплати. Оплату отриманого відповідачем у жовтні 2019 року у повному обсязі та грудні 2019 року - квітні 2020 року природного газу не здійснено.
Отже, відповідач взяті на себе зобов'язання виконав неналежним чином, вартість поставленого природного газу сплатив не в повному обсязі, у зв'язку із чим за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 40 413 014,84 гривень.
Відповідач підтверджує, що станом на 10.06.2021 за даними бухгалтерського обліку підприємства сума основного боргу за договором №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 складає 40 413 014,84 гривень, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
Докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за природний газ відповідно до умов договору у сумі 40 413 014,84 гривень суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов'язання зі сплати вартості поставленого природного газу, що останнім не заперечується, у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача простроченого грошового зобов'язання.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ відповідно до договору №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 обґрунтовані та належним чином доведені, отже підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 40 413 014,84 гривень.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача 2 816 314,81 гривень - інфляційні втрати; 1 229 170,74 гривень - 3% річних.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.
Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 26.11.2019 по 28.02.2021 нараховано 3 % річних в загальному розмірі 1 229 170,74 гривень, а саме:
- за поставкою жовтня 2019 року за період з 26.11.2019 по 28.02.2021 в загальній сумі 27 811,99 гривень (з урахуванням часткових оплат),
- за поставкою листопада 2019 року за період з 27.12.2019 по 28.02.2021 в сумі 278 324,80 гривень,
- за поставкою грудня 2019 року за період з 28.01.2020 по 28.02.2021 в сумі 263 978,89 гривень,
- за поставкою січня 2020 року за період з 26.02.2020 по 28.02.2021 в сумі 278 856,72 гривень,
- за поставкою лютого 2020 року за період з 26.03.2020 по 28.02.2021 в сумі 208 528,66 гривень,
- за поставкою березня 2020 року за період з 28.04.2020 по 28.02.2021 в сумі 124 913,28 гривень,
- за поставкою квітня 2020 року за період з 26.05.2020 по 28.02.2021 в сумі 46 756,40 гривень.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірено розрахунок заявлених 3% річних та встановлено, що позивачем вірно визначені періоди таких нарахувань по кожному зобов'язанню окремо та він відповідає фактичним обставинам справи щодо прострочення відповідача. Однак, за перерахунком суду розмір 3% річних складає 1 229 170,78 гривень. Враховуючи, що згідно з частиною другою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у заявленій позивачем сумі 1 229 170,74 гривень.
Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 2 816 314,81 гривень за загальний період з грудня 2019 по лютий 2021 роки а саме:
- за поставкою жовтня 2019 року за період з грудня 2019 року по лютий 2021 року в сумі 52 730,00 гривень,
- за поставкою листопада 2019 року за період з січня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 585 756,46 гривень,
- за поставкою грудня 2019 року за період з лютого 2020 року по лютий 2021 року в сумі 582 890,99 гривень,
- за поставкою січня 2020 року за період з березня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 693 841,57 гривень,
- за поставкою лютого 2020 року за період з квітня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 499 262,25 гривень,
- за поставкою березня 2020 року за період з травня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 289 195,21 гривень,
- за поставкою квітня 2020 року за період з червня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 112 638,33 гривень.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
За приписами частини 2 пункту 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі №905/1302/18.
Разом з цим, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Судом перевірено розрахунок заявлених інфляційних втрат та встановлено, що позивачем вірно визначені періоди таких нарахувань по кожному зобов'язанню окремо але є арифметично не вірним. За перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає 2 816 314,76 гривень.
Щодо вказаних позовних вимог, суд виходить з наступного.
03.11.2016 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» №1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Водночас, 29.08.2021 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021, яким внесено зміни до Закону №1730-VІІІ та до його назви.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону №1639-ІХ, передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
- підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
- підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Таким чином, вказаною статтею законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування боржникам (споживачам) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до 01.06.2021.
При цьому застосування статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до певної дати.
Як зазначалося вище, за поставлений природний газ за договором відповідач розрахувався частково, а саме по акту приймання - передачі природного газу від 31.10.2019 сплачено 328 125,89 гривень (27.11.2019, 06.12.2019). З огляду на що, розрахунок за вказаним актом відповідно до договору №9072/1920-ТЕ-6/1 від 15.10.2019 стався у передбачені Законом часові рамки.
Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, з огляду на приписи ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», в редакції Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (дата набрання чинності 29.08.2021), вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого у період жовтня 2019 року - у сумі 145,61 гривень задоволенню не підлягають оскільки часткова оплата зобов'язань за жовтень 2019 року була здійснена до 01.06.2021.
За здійсненим судом перерахунком розмір 3% річних за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», що підлягає стягненню з відповідача, становить 1 229 025,13 гривень, нарахованих:
- за поставкою жовтня 2019 року на заборгованість 731 755,69 гривень за період з 26.11.2019 по 28.02.2021 в загальній сумі 27 666,38 гривень (з урахуванням часткових оплат),
- за поставкою листопада 2019 року на заборгованість 7 893 438,66 гривень за період з 27.12.2019 по 28.02.2021 в сумі 278 324,80 гривень,
- за поставкою грудня 2019 року на заборгованість 8 088 530,36 гривень за період з 28.01.2020 по 28.02.2021 в сумі 263 978,89 гривень,
- за поставкою січня 2020 року на заборгованість 9 215 616,43 гривень за період з 26.02.2020 по 28.02.2021 в сумі 278 856,72 гривень,
- за поставкою лютого 2020 року на заборгованість 7 478 943,71 гривень за період з 26.03.2020 по 28.02.2021 в сумі 208 528,66 гривень,
- за поставкою березня 2020 року на заборгованість 4 961 368,42 гривень за період з 28.04.2020 по 28.02.2021 в сумі 124 913,28 гривень,
- за поставкою квітня 2020 року на заборгованість 2 043 361,57 гривень за період з 26.05.2020 по 28.02.2021 в сумі 46 756,40 гривень.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню, в сумі 1 229 025,13 гривень; в сумі 145,61 гривень задоволенню не підлягають.
Судом також перевірено розрахунок заявлених інфляційних втрат та встановлено, що позивачем вірно визначені періоди таких нарахувань по кожному зобов'язанню окремо але є арифметично не вірним. За перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає 2 816 314,76 гривень, нарахованих за:
- за поставкою жовтня 2019 року на заборгованість 731 755,69 гривень за період з грудня 2019 року по лютий 2021 року в сумі 52 730,00 гривень,
- за поставкою листопада 2019 року на заборгованість 7 893 438,66 гривень за період з січня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 585 756,46 гривень,
- за поставкою грудня 2019 року на заборгованість 8 088 530,36 гривень за період з лютого 2020 року по лютий 2021 року в сумі 582 890,98 гривень,
- за поставкою січня 2020 року на заборгованість 9 215 616,43 гривень за період з березня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 693 841,57 гривень,
- за поставкою лютого 2020 року на заборгованість 7 478 943,71 гривень за період з квітня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 499 262,24 гривень,
- за поставкою березня 2020 року на заборгованість 4 961 368,42 гривень за період з травня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 289 195,19 гривень,
- за поставкою квітня 2020 року на заборгованість 2 043 361,57 гривень за період з червня 2020 року по лютий 2021 року в сумі 112 638,32 гривень.
На підставі зазначеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2 816 314,76 гривень, в сумі 0,05 гривень не підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на те, що 3% річних та інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, внаслідок порушення зобов'язання за відсутності його вини через скрутний фінансовий стан, збитковість та обмеженість матеріальних ресурсів, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.
За приписами статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Норми статей 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами статті 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 617 ЦК України встановлює загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми частини 1 статті 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Виходячи із наведених норм діючого законодавства суд зазначає, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати природного газу є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а відсутність вини у порушенні такого зобов'язання не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Враховуючи вищенаведене, судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача, у зв'язку з їх юридичною неспроможністю та безпідставністю.
Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність повернення позивачу на підставі статті 130 ГПК України 50% судового збору у зв'язку із визнанням відповідачем позову в частині суми основного боргу, суд зазначає, що частиною 1 статті 130 ГПК України передбачено повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову повністю, тоді як відповідачем позов визнано частково у сумі основного боргу, про що зазначено у відзиві.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими які підлягають задоволенню частково.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” про стягнення заборгованості у розмірі 44 458 500,39 гривень, з яких: 40 413 014,84 гривень - основний борг; 2 816 314,81 гривень - інфляційні втрати; 1 229 170,74 гривень - 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради “Маріупольтепломережа” (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1; код ЄДРПОУ 33760279) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720) заборгованість у розмірі 44 458 354,73 гривень, з яких: 40 413 014,84 гривень - основний борг; 2 816 314,76 гривень - інфляційні втрати; 1 229 025,13 гривень - 3% річних; судовий збір в сумі 666 875,33 гривень.
В частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у сумі 145,61 гривень та інфляційних втрат у сумі 0,05 гривень - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 30.09.2021 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2021.
Позивач: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720)
Відповідач: Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гризодубової, будинок 1; код ЄДРПОУ 33760279).
Суддя С.М. Фурсова