вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.10.2021м. ДніпроСправа № 904/6698/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
за участі секретаря судового засідання Риженко Д.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДНЛ Груп", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у розмірі 278 163,95 грн. за договором поставки № ДНЛ-2485 від 18.09.2017
Представники:
Від позивача: Чернета В.Є., посвідчення № 1834 від 08.08.2017, адвокат
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДНЛ Груп" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" заборгованості у сумі 278 163, 95 грн. за договором поставки № ДНЛ-2485 від 18.09.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору поставки № ДНЛ-2485 від 18.09.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
27.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Призначено підготовче засідання на 10.08.2021.
Ухвалою суду від 10.08.2021 судове засідання відкладено на 06.09.2021.
Позивач в судовому засіданні надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" заборгованості у сумі 278 163, 95 грн. за договором поставки № ДНЛ-2485 від 18.09.2017, з яких:
234 452,94 грн. - основний борг,
19 246,89 грн. - інфляційні втрати,
4 532,14 грн. - 3% річних,
19 931,98 грн. -пеня.
Ухвалою суду від 06.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.09.2021.
28.09.2021 в судовому засіданні розгляд справи по суті не розпочато.
Ухвалою суду від 28.09.2021 відкладено розгляд справи по суті на 05.10.2021.
05.10.2021 позивач надав письмові пояснення по справі.
05.10.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 07.10.2021.
07.10.2021 позивач надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивачем в описові частині позову було зроблено помилкове посилання на платіжне доручення № 6 від 08.12.2020 та помилково зазначено, що сума, сплачена відповідачем за зазначеним платіжним дорученням (платіж у розмірі 100 000,00 грн.), здійснило часткове погашення боргу відповідача перед позивачем у період з 09.12.2020 по 25.03.2021.
Грошові кошти у сумі 100 000,00 грн., сплачені відповідачем за платіжним дорученням № 6 від 08.12.2020 були зараховані 08.12.2020 у рахунок погашення боргу за товар, поставлений до 02.10.2020 (за хронологією виникнення боргу за договором), а саме:
- у сумі 23 782,98 грн. (часткова оплата товару, поставленого за видатковою накладною № 04761 від 08.09.2020),
- у сумі 54 007,50 грн. (повна оплата товару, поставленого за видатковою накладною № 04939 від 16.09.2020),
- у сумі 22 209,52 грн. (часткова оплата товару, поставленого за видатковою накладною № 05120 від 23.09.2020).
Отже, позивач просить суд вважати платіжне доручення № 6 від 08.12.2020 як помилково залучений до матеріалів справи документ і не враховувати дане платіжне доручення в якості доказу при прийнятті обґрунтованого рішення у справі.
Суд приймає до розгляду клопотання з проханням вважати платіжне доручення № 6 від 08.12.2020 як помилково залучений до матеріалів справи документ.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав.
Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернулись на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання»
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 07.10.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору поставки, умов, строку поставки товару та строків оплати за поставлений товар, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДНЛ Груп" (постачальник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" (покупець - відповідач) укладено договір поставки №ДНЛ-2485, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у встановлений у даному договорі термін у власність Покупця металопродукцію (далі-Товар), а Покупець зобов'язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов цього договору (п. 1.1 Договору).
Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у рахунках-фактурах Постачальника (далі-рахунки-фактури) або в інших додатках до цього договору та у видаткових/залізничних накладних Постачальника (п. 1.2 Договору).
Поставка товару здійснюється на умовах FCA (склад Постачальника або станція відправлення), як що інше не вказано в рахунку-фактурі Постачальника або в інших додаткових до цього договору (п. 2.2 Договору).
Поставка товару здійснюється протягом 3 банківських днів від дати зарахування на поточний рахунок Постачальника попередньої оплати в розмірі 100% вартості товару (п. 2.3 Договору).
Згідно п. 2.8. договору, при передачі товару постачальник передає покупцеві по одному примірнику наступних документів: видаткова накладна, копія сертифікату якості (за вимогою покупця).
Відповідно до п. 3.5 Договору оплата товару здійснюється Покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-фактурах Постачальника.
Згідно з п. 4.1 Договору товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту видачі видаткової накладної.
Цей договір набуває чинності з дати його укладення, яка вказана у верхньому правому куті першої сторінки даного договору, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 9.1 Договору).
Сторонами Договору було підписано Специфікації №16 від 30.09.2020, № 17 від 01.10.2020, №18 від 08.12.2020, №19 від 08.12.2020, №20 від 11.01.2021, №21 від 27.01.2021 (а.с. 21-26), які є невід'ємними додатками до Договору, в яких сторони погодили умови оплати Товару протягом 14 календарних днів з моменту завантаження.
У відповідності до умов договору позивач поставив відповідачу товар за період з 05.02.2020 по 01.02.2021 на суму 573 956,33 грн., що підтверджується видатковим накладними № 5302 від 02.10.2020, № 5324 від 02.10.2020, № 6834 від 08.12.2020, № 6886 від 10.12.2020, № 108 від 13.01.2021, № 589 від 01.02.2021, а також надано послуги з різання продукції на суму 4 398,00 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1604 від 02.10.2020, № 1598 від 02.10.2020, № 35 від 13.01.2021, № 158 від 01.02.2021 , що разом становить 578 354,33 грн.
Вказані видаткові накладні та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані сторонами та скріплені їх печатками без зауважень.
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманого товару здійснив частково, що підтверджується платіжними дорученнями № 2066 від 09.12.2020 на суму 200 000,00 грн., № 2084 від 11.12.2020 на суму 17 000,00 грн., № 2243 від 11.01.2021 на суму 81 000,00 грн., № 2326 від 28.01.2021 на суму 37 946,10 грн., №2351 від 01.02.2021 на суму6 490, 15 грн. № 2634 від 25.03.2021 на суму 30 000,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 234 452,94 грн.
Зважаючи на клопотання позивача, суд не враховує платіжне доручення № 6 від 08.12.2020, оскільки позивач зазначив, що воно є помилково залученим до матеріалів справи документом.
Несплата відповідачем вартості поставленого товару є причиною виникнення спору.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем та відповідачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру иа користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (п. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Перевіривши розрахунок суми основного боргу, суд зазначає, що, із врахуванням часткової сплати відповідачем поставленого товару, загальна сума заборгованості становить 205 918,08 грн. і підлягає до стягнення.
В частині стягнення 28 534,86 грн. заборгованості за поставлений товар слід відмовити.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 19 931,98 грн., 3 % річних у розмірі 4 532,14 грн., інфляційні втрати в розмірі 19 246,89 грн.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність до умов цього договору та чинного законодавства України. За прострочення строків оплати товару, встановлених в цьому Договорі та додатках до нього, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення (п.п. 5.1, 5.2 Договору).
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунок наданий позивачем, судом встановлено, що сума пені за загальний період з 16.10.2020 по 13.07.2021, що підлягає стягненню становить 19 931,66 грн.
В частині стягнення пені у розмірі 0,32 грн. слід відмовити
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних, що підлягають до стягнення за період з 16.10.2020 по 13.07.2021 становлять 4 532,14 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з листопада 2020 по червень 2021 становлять 15 171,71 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 4 075,18 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 205 918,08 грн. - основного боргу, 15 171,71 грн. - інфляційних втрат, 4 532,14 грн. - 3% річних, 19 931,66 грн. - пені.
В частині позовних вимог про стягнення 28 534,86 грн. - основного боргу, 0,32 грн. - пені, 4 075,18 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, втрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДНЛ Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" заборгованості у сумі 278 163, 95 грн. за договором поставки - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" (51937, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, просп. Перемоги, буд, 157, кв. 136, код ЄДРПОУ 40223231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДНЛ Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Дементьєва, 12, кв. 30, код ЄДРПОУ 35395547) 205 918,08 грн. - основного боргу, 19 931,66 грн. - пені, 4 532,14 грн. - 3% річних, 15 171,71 грн. - інфляційних втрат та 3 683,30 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
В частині позовних вимог про стягнення 28 534,86 грн. - основного боргу, 0,32 грн. - пені, 4 075,18 грн. - інфляційних втрат, 489,16 грн. - судового збору - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.10.2021
Суддя Н.Г. Назаренко