07.10.2021 року м.Дніпро Справа № 904/4904/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Кандиба Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 (суддя Ліпинський О.В.)
у справі №904/4904/20
за позовом ОСОБА_2 , м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення "Агро - Комплект", село Олександропіль
третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , м. Дніпро
третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро - Комплект", смт. Солоне, Солонянський район, Дніпропетровська область
третя особа-3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 , м. Дніпро
третя особа-4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Синельникове, Дніпропетровська область
про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації, -
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення "Агро - Комплект" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 25.08.2020 року та скасування реєстраційної дій, вчиненої на підставі оскаржуваного рішення.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 позов задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення "Агро - Комплект", оформлене протоколом загальних зборів часників товариства від 25.08.2020 року про зміну керівника юридичної особи. Скасовано реєстраційну дію від 28.08.2020 року №1002151070050000067, вчинену державним реєстратором (приватним нотаріусом) Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Буцьких Ольгою Олександрівною про зміну керівника юридичної особи. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення "Агро - Комплект" на користь ОСОБА_2 4 204,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням процесуального права.
Наголошує, що судом не враховано, що всі учасники Товариства були повідомлені про дату, час і місце проведення загальних зборів, а також про їх порядок денний в установлений п. 13.5.4 Статут спосіб, а саме шляхом використання телефонного зв'язку.
За твердженням скаржника, вказані обставини та застосовані норми права підтверджують, що скликання загальних зборів учасників Товариства було вчинено відповідно до Закону та Статуту, а позивачем не доведено порушення його прав, тому в задоволенні позову має бути відмовлено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 6 306,00 грн. докази надіслання учасникам справи копії апеляційної скарги та доданих до неї документів.
На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2021 у справі №904/4904/20 апелянтом до матеріалів справи надано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20, розгляд апеляційної скарги призначtyj у судовому засіданні з викликом сторін на 01.07.2021 о 17 год. 00 хв.
30.06.2021 року до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У судовому засіданні 01.07.2021 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про відкладення судового засідання на 26.08.2021 на 16:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі на 26.08.2021 р. о 16:00 год.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Чередка А.Є., згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021, визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів - Коваль Л.А., Кузнецова В.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20.
У судовому засіданні 26.08.2021 колегія суддів оголосила перерву в судове засідання на 23.09.2021 о 16:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 23.09.2021 р. о 16:00 год.
У судовому засіданні 23.09.2021 колегія суддів оголосила про перерву у судове засідання на 07.10.2021 на 16:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 07.10.2021 р. о 16:30 год.
На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Кузнецова В.О., згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2021, для розгляду справи №904/4904/20 визначено колегію у складі головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів - Коваль Л.А., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.10.2021 зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20.
В судове засідання 07.10.2021 року з'явилися представник позивача та третіх осіб-1,2. Апелянт (третя особа-4), відповідач та третя особа-3, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноважених представників не направили.
Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Наведена позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 14.02.2018 у справі № 910/33054/15.
У постанові 25.07.2018 у справі № 313/1028/15-ц Верховний Суд висновку, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на їх обізнаність щодо даного апеляційного провадження, що знайшло своє втілення в участі представника апелянта (третьої особи-4), в судових засіданнях від 01.07.2021, 26.08.2021 та участі представника відповідача у судовому засіданні 26.08.2021, усвідомлюючи необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третіх осіб-3,4.
Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.
Представник позивача та третіх осіб-1,2 у судовому засіданні 07.10.2021 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, станом на час звернення з даним позовом до суду, Позивач являвся учасником Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення «Агро - Комплект» з часткою в розмірі 2 580 500,00 грн., що становить 6,3 % статутного капіталу.
Решта статутного капіталу Товариства була розподілена наступним чином: ОСОБА_3 - 2 580 500,00 грн., що складає 6,3 %; ТОВ «Агро-Комплект» - 53 810,56 грн., що становить 1,3 %; ОСОБА_1 - 35 355 263,52 грн., що складає 86,1 %.
25.08.2020 року були проведені загальні збори учасників ТОВ ПМТЗ «Агро - Комплект», на яких розглянуто питання призначення нового директора товариства та проведення державної реєстрації рішення, прийнятого на цих зборах.
За змістом протоколу від 25.08.2020 року (т. 1 а.с. 38-41), на зборах був присутній та приймав участь в голосуванні один учасник товариства із часткою в розмірі 86,1 % - ОСОБА_1 в особі його представника - ОСОБА_5 .
28.08.2020 року, на підставі зазначеного вище рішення, приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Буцьких Ольгою Олександрівною здійснено реєстраційну дію: "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" за № 1002151070050000067, Зміна інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи.
Звертаючись із позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення «Агро - Комплект» від 25.08.2020 року, Позивач стверджував, що він не був повідомлений про дату, час і місце проведення зборів, а також про їх порядок денний, що призвело до порушення його корпоративних прав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок неповідомлення Позивача про скликання зборів, останнього було позбавлено можливості взяти участь в обговоренні і голосуванні з питань порядку денного, тобто, позбавлено права на участь в управлінні товариством, що є порушенням його корпоративних прав.
Апеляційний господарський суд погоджується з даними висновками місцевого господарського суду та зазначає з приводу викладених в апеляційній скарзі доводів наступне.
Предметом доказування у даній справі є: обставини проведення загальних зборів учасників товариства, наявність чи відсутність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства, порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
За приписами ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Частиною 3 ст. 80 Господарського кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 N 2275-VIII, який набув чинності 17.06.2018 (крім ст. 23 цього Закону) і діяв на дату прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.
Як передбачено ч. 2 ст. 97 Цивільного кодексу України органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 1, 5 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
За приписами ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Як визначено ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
У відповідності до положень ч. 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.
Таким чином, участь в управлінні товариством, є один з елементів змісту корпоративного права (ст. 167 ГК України), реалізація якого, відбувається через участm в роботі вищого органу товариства - загальних зборах учасників, а стороною у корпоративному спорі може бути, зокрема учасник підприємства, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24.10.2008 р. (далі - Постанова № 13) вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновків, що права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення учасника товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів учасника товариства рішенням загальних зборів.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 звернула увагу, що позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється. Зокрема, учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства (частина перша статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункт 1 частини першої статті 5 Закону N 2275-VIII). Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.
Так, позивач оскаржує рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення «Агро - Комплект» від 25.08.2020 року, з огляду на не здійснення повідомлення про дату, час і місце проведення зборів, а також про їх порядок денний, що призвело до порушення його корпоративних прав.
З цього приводу апеляційний суд зазначає, що частинами 1-6 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.
Згідно з п. 13.2.2. статуту ТОВ ПМТЗ "Агро - Комплект" в редакції протоколу зборів від 23.06.2020 року, яка була чинна на час проведення оскаржуваних зборів, кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників товариства.
Пунктом 13.5.3 статуту встановлено порядок скликання загальних зборів учасників товариства, за яким виконавчий орган Товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Відповідно до п. 13.5.4. статуту, передбачене п. 13.5.3. повідомлення, надсилається шляхом використання засобів зв'язку (поштовий, телеграфний (у т.ч. телексний), телефонний (у т.ч. факсимільний і факс модемний), електронний).
Аналіз наведених положень Закону та статуту товариства дає підстави для висновку, що належне повідомлення про скликання загальних зборів, є обов'язковим елементом забезпечення корпоративних прав учасників товариства, зокрема, права на участь в управлінні товариством.
Колегія суддів зауважує, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зазначений вище підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Апеляційний суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення Коломойця О.Б. про проведення 25.08.2020 року загальних зборів учасників ТОВ ПМТЗ «Агро - Комплект», натомість позивачем подано до суду заяву свідка - ОСОБА_6 , який є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) та згідно відомостей з ЄДР за вказаною адресою значиться юридична адреса ТОВ ПМТЗ «Агро - Комплект». Як зазначає свідок - ОСОБА_6 , 25.08.2020 року загальні збори учасників Товариства за цією адресою не проводились (т. 1 а.с. 150-151).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 рішення загальних зборів учасників товариства, яке за своїм змістом не відповідає закону, не створює правових наслідків, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. Такі ж наслідки настають, якщо рішення загальних зборів учасників товариства за своїм змістом не відповідає правомірним нормам статуту, оскільки останній є локальним нормативним актом юридичної особи (підпункт 4.22 пункту 4 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі N 910/10463/19). Не може створювати правових наслідків і рішення загальних зборів учасників товариства, які насправді не було проведено, хоча на підтвердження такого рішення складений протокол (помилковий, підроблений тощо). У подібних випадках позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована не на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили, яке не створює правових наслідків незалежно від прийняття судом відповідного рішення, а на захист інтересу щодо правової визначеності. Судове рішення про задоволення відповідного позову не приводить до анулювання рішення загальних зборів учасників товариства, але знімає сумніви з цього приводу.
Слід зауважити, що у даній справі ОСОБА_2 подавав клопотання про витребування доказів, що стосуються організації та проведення 25.08.2020 року загальних зборів учасників ТОВ ПМТЗ «Агро - Комплект», в тому числі доказів повідомлення учасників про скликання зборів та їх порядок денний (т. 1 а.с. 102-106).
Частиною другою статті 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Зважаючи на те, що, обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним оскаржуваного рішення, Позивач посилався на невчинення Відповідачем дій щодо повідомлення Позивача про скликання зборів, суд першої інстанції керуючись положеннями ч. 2 ст. 74 ГПК України, зобов'язав Відповідача подати докази вчинення цих дій, про що 19.11.2020 року було постановлено відповідну ухвалу (т. 1 а.с. 193).
Водночас, доказів здійснення повідомлення Позивача про скликання на 25.08.2020 року загальних зборів учасників, в порядку передбаченому п. 13.5.4 статуту товариства, Відповідач не надав, у зв'язку із чим, обставина - неповідомлення Позивача про скликання зборів, була визнана судом встановленою.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що судом не враховано, що всі учасники Товариства були повідомлені про дату, час і місце проведення загальних зборів, а також про їх порядок денний в установлений п. 13.5.4 Статут спосіб, а саме шляхом використання телефонного зв'язку, оскільки доказів такого повідомлення (обумовлення сторонами певних контактних засобів зв'язку, роздруківку телефонних дзвінків, підтвердження адресатом їх отримання) суду ОСОБА_1 не надав.
Отже, наведене свідчить про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався ОСОБА_2 , щодо його необізнаності про такі збори та їх порядок денний внаслідок його неповідомлення в установленому Законом і статутом порядку.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
При цьому, учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія судів зауважує, що скаржником доказів на підтвердження власних доводів суду не надано, клопотань про витребування доказів, які не можуть бути отримані та подані ним самостійно, не заявлялось, а отже ним не спростовано обставини недотримання відповідачем вимог закону та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів Товариства 25.08.2020 року.
При цьому, апеляційний суд зважає, що як визначено п. 11, 19 Постанови № 13 при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому, для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу). А також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена в постанові від 09.10.2018р. у справі №910/2062/18).
Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
В даній справі ОСОБА_2 доведено суду, що внаслідок його неповідомлення про скликання загальних зборів учасників та їх порядок денний, він був позбавлений можливості вносити свої пропозиції з питань порядку денного, брати участь в обговоренні і голосуванні з винесених на розгляд питань, тобто його незаконно обмежено у праві на участь в управлінні товариством, що є порушенням його корпоративних прав.
В свою чергу, у відповідності до усталеної судової практики, ефективним способом захисту його порушених прав в даному випадку є визнання недійсним прийнятого на цих зборах рішення.
Таким чином, позовна вимога Позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства матеріально-технічного забезпечення "Агро - Комплект" від 25.08.2020 року, оформленого протоколом загальних зборів б/н про заміну керівника юридичної особи, правомірно задоволена судом першої інстанції.
З приводу вимоги щодо скасування реєстраційної дії (№ 1002151070050000067), вчиненої на підставі зазначеного рішення, апеляційний суд зауважує, що з урахуванням задоволення позову в частині визнання недійсним рішення загальних зборів від 25.08.2020 року (основна вимога), є законним рішення і про задоволення похідної вимоги.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/4904/20 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний тест постанови складено 11.10.2021.
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко