ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
07 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1000/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.
за участю представників сторін:
від позивача - адвоката Єленич О.В. за свідоцтвом та посвідченням № 794 від 31.07.2012; а та кож ордером серії ВЕ № 1050593 від 06.10.2021;
від відповідача - в порядку самопредставництва Твардовського О.В. за розпорядженням № 277/2019-ОС від 21.08.2019 та довіреністю № 02-14/2308 від 06.10.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Визирської сільської ради Одеського району Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2021, прийняте о 14:20 суддею Лічманом Л.В. у м. Одесі, повний текст якого складено 06.08.2021
у справі № 916/1000/21
за позовом Селянського (фермерського) господарства "ЛЮДМИЛА"
до скаржника
про визнання недійсним та скасування рішення,
У квітні 2021 року Селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) "ЛЮДМИЛА" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Визирської сільської ради Одеського району Одеської області (далі також Сільрада) про визнання недійсним та скасування рішення Визирської сільської ради Одеського району Одеської області №196/V-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею» в частині припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27 та в частині скасування державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав про те, що норми законодавства України, не передбачають припинення права постійного користування землею фермерського господарства у випадку смерті його засновника, якому видано державний акт для ведення селянського (фермерського) господарства, відтак прийняте відповідачем оскаржуване рішення порушує його права.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.08.2021 позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Визирської сільської ради Одеського району Одеської області №196/V-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею» в частині припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27 та в частині скасування державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27. В решті позову відмовлено. Стягнуто з Визирської сільської ради Одеського району Одеської області на користь СФГ "ЛЮДМИЛА" 2 270 грн. судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним рішення Визирської сільської ради Одеського району Одеської області №196/V-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею» в частині припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27, та в частині скасування державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27, оскільки встановив, що смерть громадянина, якому надавалась відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення права користування нею.
При цьому, відмовив у задоволенні позову в частині скасування відповідного рішення, оскільки такий спосіб захисту порушеного права по відношенню до оспорюваного акту індивідуальної дії сільської ради не може застосовуватись з огляду на момент, з якого рішення втрачає чинність, яким є момент його постановлення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зокрема за твердженням апелянта, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги той факт, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування жодним чином не стосується СФГ «ЛЮДМИЛА» та наявного у нього права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, за твердженням апелянта обраний позивачем спосіб захисту не призводить до будь-яких правових наслідків для СФГ «ЛЮДМИЛА», оскільки скасування оскаржуваного рішення жодним чином не вплине на появу у фермерського господарства підстав для реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи апеляційної скарги, зазначає, що відповідач безпідставно стверджує, що оспорюване рішення сільради не порушує прав СФГ «ЛЮДМИЛА», а відтак просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.1994 головою Комінтернівської районної Ради народних депутатів видано громадянину України ОСОБА_1 державний акт серії ОД-13-27 на право постійного користування землею площею 40,00 га, розташованою на території Любопільської сільської Ради народних депутатів, для ведення селянського (фермерського) господарства.
10.10.1994 здійснено державну реєстрацію СФГ «ЛЮДМИЛА», основним видом діяльності якого є вирощування зернових та технічних культур, овочівництво, садівництво, вирощування продукції розсадників. Засновниками (учасниками) СФГ «ЛЮДМИЛА» є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Вказані обставини підтверджуються довідкою з ЄДРПОУ серії АБ №349875 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно до довідки від 03.02.2021 № 02-14/244, виданої виконкомом Сільради, в СФГ «ЛЮДМИЛА» перебуває в користуванні земельна ділянка загальною площею 40,00 га, в т.ч. 40,00 га ріллі, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27.
18.02.2021 Сільрадою прийнято рішення № 196/V-VIII ,,Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею, яким у зв'язку зі смертю користувачів, зокрема:
- припинено право постійного користування земельною ділянкою за державним актом на право постійного користування землею серії ОД-13-27, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 21.07.1994, виданим громадянину ОСОБА_1 (нині померлому) на земельну ділянку площею 40,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства (кадастровий номер 5122783800:01:009:0289, площа 39,2365 га, цільове призначення 01.02., для ведення селянського (фермерського) господарства), яка перебуває в комунальній власності;
- скасовано державний акт на право постійного користування землею серії ОД-13-27, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного землею від 21.07.1994, виданий громадянину ОСОБА_1 (нині померлому) на земельну ділянку площею 40,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
Вважаючи, що вказаним рішенням Сільради порушено право на постійне користування земельною ділянкою, СФГ «ЛЮДМИЛА» звернулось до господарського суду з позовною заявою про визнання його недійсним та скасування.
Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Положеннями частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не громадянину України, а спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 14.10.1992 № 2683-XII, що діяла на момент створення позивача і втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянського (фермерського) господарства підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім'я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію (ч. 1). Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи (ч. 2).
Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ «ЛЮДМИЛА», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації такого господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого господарства.
19.06.2003 було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
Положеннями статті 1 Закону № 937-IV визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону № 937-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
З наведених вище правових норм вбачається, що як на момент створення позивача, так і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі), яке є формою підприємницької діяльності громадян, створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. (Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17).
Отже, за змістом положень статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV, після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 по справі № 922/989/18.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Зазначене положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
З огляду на рішення Конституційного Суду України, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. При цьому, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).
Разом з тим, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Положеннями статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.992), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відсутня.
Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Отже, Визирська сільська рада Одеського району Одеської області приймаючи Рішення №196/V-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею» в частині припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27, та в частині скасування державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27 у зв'язку зі смертю її користувача ОСОБА_1 , діяла всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як смерть громадянина, якому надавалась відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, як вже було зазначено вище, не є підставою для припинення права користування неї фермерським господарством, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у відповідній частині.
При цьому, доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування жодним чином не стосується СФГ «ЛЮДМИЛА» та наявного у нього права постійного користування земельною ділянкою, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки СФГ «ЛЮДМИЛА» є постійним користувачем відповідної ділянки і єдиним правовстановлюючим документом, що засвідчує його право користування цією земельною ділянкою є первинний акт на право постійного користування, виданий фізичній особі засновнику - ОСОБА_1 , при цьому як вже було встановлено, у разі припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27 та його скасування буде припинено право користування цієї земельною ділянкою не зазначеній фізичній особі, а СФГ «ЛЮДМИЛА», що вочевидь порушує його права.
Не заслуговують на увагу і твердження апелянта про те, що належним в даному випадку способом захисту є позов про визнання права користування відповідною земельною ділянкою за СФГ «ЛЮДМИЛА», оскільки звернення з відповідним позовом є можливим лише за наявності державного акту на право постійного користування землею серії ОД - 13-27, який на даний час безпідставно скасований оскаржуваним рішенням відповідача.
Оскаржуване судове рішення містить також висновок про відсутність підстав для скасування Рішення Визирської сільської ради Одеського району Одеської області №196/V-VІІІ «Про припинення права постійного користування земельними ділянками та скасування державних актів на право постійного користування землею» в частині припинення права користування за державним актом на право постійного користування землею серії ОД - 13-27, та в частині скасування державного акту на право постійного користування землею серії ОД-13-27, при цьому доводи щодо законності/незаконності рішення у відповідній частині відсутні, а тому апеляційний суд в цій частині його не переглядає.
За таких обставин, апеляційна скарга Визирської сільської ради Одеського району Одеської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2021 у справі №916/1000/21 слід залишити без змін.
Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2021 у справі №916/1000/21- залишити без змін, апеляційну скаргу Визирської сільської ради Одеського району Одеської області - без задоволення.
Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.10.2021 о 12.00.
Головуючий суддя Г.П. Разюк
Суддя В.М. Головей
Суддя С.І. Колоколов