Провадження № 11-кп/803/2314/21 Справа № 185/3471/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 вересня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12020040370000796 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_7 , прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2021 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Григорівка Васильківського району Дніпропетровської області, громадянки України, з повною середньою освітою, не працюючої, не одруженої, без постійного місця проживання, котра тимчасово мешкала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 304 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 304 КК України.
ОСОБА_7 призначено покарання:
- за ч. 3 ст. 297 КК України - у виді обмеження волі, строком чотири роки;
- за ч.2 ст. 304 КК України - у виді позбавлення волі, строком чотири роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі, строком чотири роки.
До набрання вироком чинності запобіжний захід відносно ОСОБА_7 залишено незмінним - у вигляді тримання під вартою.
Строк відбуття покарання для ОСОБА_7 вирішено обчислювати з 18.00 год. 30 березня 2021 року.
Доля речових доказів вирішена у відповідності вимог процесуального закону.
Цим вироком дії обвинуваченої ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 3 ст. 297 КК України, як незаконне заволодіння предметами, що знаходяться на могилі, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, за ч. 2 ст. 304 КК України, як втягнення неповнолітньої особи у злочинну діяльність, вчинене матір'ю потерпілого.
За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, ОСОБА_7 та її неповнолітня донька ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12.05.2020 року, приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебували на території кладовища, що розташоване на перехресті вулиць Харківська та Шутя в м. Павлограді Дніпропетровської області, де побачили на могилі ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 -20.05.2010рр., три вазони із живими квітами у вигляді букетів з троянд рожевого, червоного, білого та жовтого кольорів, та різнокольорових квітів сорту «Альстромерія». ОСОБА_7 , побачивши на могилі живі квіти, маючи не меті незаконне збагачення, шляхом незаконного заволодіння предметами, що знаходяться на могилі, та подальшого отримання за них грошової винагороди шляхом продажу, тобто, діючи з корисливих мотивів, зневажаючи моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер таких дій, достовірно знаючи, що її доньці - ОСОБА_10 не виповнилося 18 років, запропонувала своїй неповнолітній доньці заволодіти квітами, що знаходились на могилі, з метою їх подальшого збуту, тим самим втягнула свою неповнолітню доньку у скоєння злочину у виді незаконного заволодіння предметами, що знаходяться на могилі, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
На дану пропозицію неповнолітня ОСОБА_10 добровільно дала свою згоду та в подальшому, разом із матір'ю, ОСОБА_7 , незаконно заволоділи предметами, що знаходяться на могилі ОСОБА_11 .
Таким чином ОСОБА_7 втягнула свою рідну неповнолітню доньку ОСОБА_10 у злочинну діяльність.
В подальшому, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, нехтуючи громадською моральністю у сфері шанобливого ставлення до померлих та місць їх поховання, неповнолітня ОСОБА_10 , за вказівкою матері, підійшла до могили, звідки шляхом вільного доступу заволоділа живими квітами - трояндами рожевого, червоного, білого та жовтого кольорів, різнокольоровими квітами сорту «Альстромерія», а ОСОБА_7 , знаходилась на алеї, з метою попередження можливої появи сторонніх осіб та попередження інших перешкод, що могли виникати під час скоєння злочину.
Після того, як неповнолітня ОСОБА_10 заволоділа живими квітами у вигляді букетів з могили, вона повернулася на алею та разом із матір'ю, ОСОБА_7 , зникли з місця скоєння злочину розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Тим самим ОСОБА_7 та неповнолітня ОСОБА_10 спричинили моральну шкоду близьким і рідним померлої ОСОБА_11 , а саме її матері - ОСОБА_12 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду змінити в частині призначення покарання ОСОБА_7 , та призначити їй покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі та звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку три роки (ст. 75 КК України) та покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ст. 76 КК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що обставини, на які послався суд при призначенні покарання обвинуваченій, а саме те, що у обвинуваченої відсутні засоби існування, реєстрації, постійне місце проживання, а також перебування раніше обвинуваченої в розшуку, на думку захисника, не можуть свідчити про призначення реального покарання, оскільки не пов'язані з порядком його призначення, а також не мають зв'язку із вчиненими злочинами.
В апеляційній скарзі обвинувачена зазначає, що як вбачається з наданих показань її доньки ОСОБА_10 , то обвинувачена не казала, щоб її донька підійшла і цілеспрямовано взяла квіти з могили, а навпаки говорила: нащо вони їй.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції змінити, та доповнити резолютивну частину вироку словами: «Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, копія вироку негайно після проголошення вручається сторонам кримінального провадження».
В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що в порушення вимог ст. 374 КПК України, суд в резолютивній частині вироку взагалі не зазначив строк і порядок набрання вироком законної сили та порядок отримання копій вироку учасниками судового провадження.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачена та її захисник підтримали вимоги апеляційних скарг обвинуваченої та захисника, просили їх задовольнити, не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої та захисника, просила апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи апеляційний суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, фактичні обставини кримінального провадження, проти яких не заперечували учасники провадження, у зв'язку з чим судовий розгляд було здійснено в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченої про те, що вона не заставляла свою дочку взяти квіти з могили, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються показами самої обвинуваченої, яка повністю визнала свою провину у вчиненні кримінальних правопорушень, та зазначила, що вона, достовірно знаючи, що її доньці ОСОБА_10 не виповнилося 18 років, запропонувала їй викрасти квіти, що знаходились на могилі, з метою їх подальшого продажу, на дану пропозицію неповнолітня ОСОБА_10 добровільно дала свою згоду. При цьому, її неповнолітня донька ОСОБА_10 , в присутності свого законного представника, адвоката та соціального педагога надала аналогічні показання, щодо обставин вчинення її матір'ю ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про звільнення обвинуваченої ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Як витікає з вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; з урахуванням ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особи винного та обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання суд врахував тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, особу обвинуваченої та всі обставини, що впливають на покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , у відповідності до ст. 66 КК України, судом встановлено повне визнання своєї провини.
Обставин, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , у відповідності до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
З урахуванням сукупності перелічених даних, характеру та ступеню тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, які відносяться до тяжких злочинів, обставин кримінальних правопорушень, їх наслідки, характер та ступінь участі обвинуваченої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, вчинення злочинів проти громадського порядку та моральності, дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, немає постійного місця проживання, під час досудового розслідування перебувала у розшуку, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкцій ч. 3 ст. 297 КК України та ч. 2 ст. 304 КК України із застосуванням вимог ч. 1 ст. 70 КК України.
Суд першої інстанції детально проаналізував сукупність зазначених обставин, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин провадження, особи обвинуваченої та її ставлення до вчиненого, дійшов, на думку суду апеляційної інстанції, правильного висновку про призначення ОСОБА_7 покарання виключно у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретним їх обставинам, даним про особу обвинуваченої. Підстав для застосування більш м'якого покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України, судом першої інстанції не встановлено.
З огляду на викладене, наведені в апеляційній скарзі захисника доводи не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних про призначення обвинуваченій покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, про що наполягав в своїй апеляційній скарзі захисник.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання, яке вона має відбувати реально, суд першої інстанції врахував також відсутність у обвинуваченої засобів для існування, реєстрації та постійного місця проживання, тому дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченій ОСОБА_7 покарання є не тільки справедливим, але й необхідним і достатнім для її виправлення та не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги захисника обвинуваченої, вважаючи доводи останнього необґрунтованими.
Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі прокурора, з приводу не зазначення у вироку суду строку та порядку набрання вироком законної сили та порядку отримання копій вироку учасниками судового провадження, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки це жодним чином не вплинуло на висновки суду про подію кримінальних правопорушень, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, не позначилось на правильності кваліфікації її дій та на справедливості призначеного обвинуваченій виду та розміру покарання.
Таким чином, в апеляційній скарзі прокурором не наведено доводів, які б свідчили про те, що не зазначення судом у резолютивній частині вироку строку та порядку набрання вироком законної сили та порядку отримання копій вироку учасниками судового провадження, перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Істотних порушень норм кримінального процесуального законодавства, які є безумовною підставою для скасування або зміни вироку в матеріалах кримінального провадження не встановлено.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_7 , прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2021 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 297, ч. 2 ст. 304 КК України - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а обвинуваченою, яка тримається під вартою, в той самий строк, з моменту вручення їй копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4