Справа № 382/1381/19
Провадження № 1-кп/382/21/21
11 жовтня 2021 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
представник потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбачених ч. 3 ст. 286 КК України,
До Яготинського районного суду надійшов обвинувальний акт у відношенні обвинуваченого ОСОБА_4 в злочині, передбаченому ч.3 ст.286 КК України.
Захисник заявив клопотання про визнання письмових та інших доказів очевидно недопустимими з наступних підстав. Протокол проведення слідчого експерименту від 20.06.2019 року проведеного в період часу з 16 год 30 хв до 16 год 20 хв. та фотознімки до нього (з ОСОБА_4 ) є недопустимим доказом, оскільки дана процесуальна дія проведена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а відтворена обстановка на місці пригоди не відповідає дійсності, оскільки відтворення обставин та обстановки події ДТП не були наближеними дійсним обставинам виходячи з наступного. Протокол проведення слідчого експерименту не відповідає вимогам п. 1 ч.3 ст. 104 КПК України, так як в порушення вимог, у вступній частині протоколу не зазначено ім'я та по батькові особи, яка проводила процесуальну дію, не зазначено імен та по батькові всіх осіб, які були присутні під час проведення процесуальної дії, не вказана інформація про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
В порушення вимог ч.3 ст. 223 КПК України, перед проведенням слідчої (розшукової) дії підозрюваному, який брав участь, не роз'яснено його права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність встановлена законом. Зміст вступної та описової частини висновку не містить інформацію про роз'яснення прав підозрюваному, а також не роз'яснено можливість відмовитися від давання показань, що передбачено ч. 2 ст. 18 КПК України та є порушенням права особи на захист.
При цьому, також враховуючи вимоги ч.1 ст.18 КПК України, п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК України, ч. 2 ст. 89 КПК України, даний письмовий доказ є очевидно не допустимим, оскільки він отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, суд зобов'язаний визнати його очевидно недопустимим та припинити його дослідження. Водночас, відповідно до змісту описової частини протоколу проведення слідчого експерименту та фотознімків до нього, в ході слідчого експерименту, при відтворенні обставин та обстановки події, на той час підозрюваний ОСОБА_4 перебував під вартою та постійно був пристебнутий кайданками до працівника конвойної служби, що не дозволяло йому при вказуванні на розташування транспортних засобів в момент зіткнення та місця зіткнення вказувати перебуваючи за кермом автомобіля. Крім цього, під час слідчого експерименту використовувалися зовсім інші транспортні засоби, ніж ті які приймали участь в ДТП, що також вплинуло на об'єктивність та правильність встановлених замірів та визначення місця зіткнення. Так, замість автомобіля «Shevrolet Niva» використовувався автомобіль «Хюндай Туксон», а замість мотоцикла «Jawa» - мотоцикл «МТ». Використані в ході слідчого експерименту транспортні засоби суттєво відрізняються від тих, що брали участь в ДТП, а саме за габаритними розмірами.
Враховуючи рішення Конституційного суду України від 20 жовтня 2011 року в справі № 1-31/2011 та п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року за №9, п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30 травня 1997 року, ч. 2 ст. 89 КПК України, просив визнати Протокол проведення слідчого експерименту від 20.06.2021 року, проведеного в період часу з 16 год 30 хв до 16 год 20 хв. та фотознімки до нього (з ОСОБА_4 ), як недопустимий, за наявності очевидних ознак недопустимості таких доказів, та виключити їх з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів.
В судовому засіданні захисник доповнив, враховуючи, що проведено у нічний час слідчий експеримент та допит ОСОБА_4 не проводився, він відмовився від дачі показань, тому з огляду на вище викладене було порушено право на захист ОСОБА_4 , в тому числі враховуючи ст.223 КПК України.
Обвинувачений підтримав клопотання захисника.
Прокурор заперечував проти даного клопотання, мотивуючи це тим, що вказаний слідчий експеримент проводився за участю підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_10 з метою уточнення відомостей наданих підозрюваним ОСОБА_4 під час надання показань у якості підозрюваного. Відповідно до протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 06.05.2019 йому роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, а саме те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Окрім цього, підозрюваному ОСОБА_4 відповідно до вимог ч. 8 ст. 42 КПК України вручено пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, як підозрюваного. Також зазначає, що вищевказаний слідчий експеримент проводився у присутності захисника ОСОБА_10 , який забезпечував право на захист та реалізацію інших процесуальних прав підозрюваного ОСОБА_4 .. Після завершення проведення процесуальної дії від ОСОБА_10 жодних зауважень щодо істотного порушення прав підозрюваного, не надійшло. Інші вказані у клопотанні порушення також не є істотним порушенням прав ОСОБА_4 , а тому протокол про проведення слідчого експерименту із підозрюваним та фото-таблиця до протоколу слідчого експерименту не може бути визнано очевидно недопустимим.
Потерпіла ОСОБА_6 , ОСОБА_7 заперечували проти даного клопотання.
Потерпіла ОСОБА_8 не з'явилась, представник потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 звернувся із заявою про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 1 статті 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Відповідно до ч. 1 ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст.89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості цих доказів на цій стадії судового провадження, без дослідження їх у взаємозв'язку з іншими доказами, суд не вбачає та вважає вирішення питання про їх недопустимість передчасним.
Суд вважає, що питання правомірності проведення слідчого експерименту від 20.06.2019 року недоцільно з'ясовувати та перевіряти на даній стадії судового процесу до завершення повного дослідження доказів у кримінальному провадженні, а дати їм належну оцінку разом з усіма наявними доказами в їх сукупності та взаємозв'язку після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення.
За таких обставин, суд не вбачає очевидної недопустимості вказаного доказу, а питання недопустимості зазначеного доказу в порядку, визначеному ст. 89 КПК України, вирішити під час ухвалення остаточного судового рішення по даному кримінальному провадженню.
Керуючись ст.ст.84, 86, 87, 89, 350, 369, 370, 372, 392 КПК України, суд
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про визнання доказу очевидно недопустимим - відмовити.
Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з рахуванням всіх досліджених судом доказів.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1