справа №759/9482/19
головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.
провадження № 22-ц/824/11805/2021
28 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи недієздатною та встановлення опіки,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, якою просив визнати його матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною.
Вимоги заяви обґрунтовував тим, що у 2012 році його мати перенесла інсульт та після цього стан її здоров'я значно погіршився. Зазначав, що вона не може самостійно забезпечувати собі нормальне життя, їй притаманні метушня, упертість, порушення сну, неадекватна дуже агресивна поведінка в звичайних життєвих ситуаціях. З цих підстав був викликаний лікар психіатр, після обстеження його матері було встановлено, що розлад її здоров'я носить хронічні стійко прогресуючі ускладнення, і вона була поставлена на облік у київському міському психоневрологічному диспансері №4.
Враховуючи вищевикладене просив суд визнати ОСОБА_3 недієздатною та визнати заявника опікуном його матері.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції неповно та вибірково дослідив медичну інформацію АЦМД від 20 листопада 2012 року.
Зазначає, що судом двічі призначалась амбулаторна судово-психіатрична експертиза, але ОСОБА_3 на неодноразові виклики для її проведення не з'являлась, ухиляючись від її проходження, та не була доставлена, як зазначено в рішенні суду.
Також зазначає, що не відповідає обставинам справи твердження в рішенні суду про те, що заявником до заяви не надано жодного доказу на підтвердження зазначених вимог та фактів, на які він посилається, оскільки суд відмовив у всіх заявлених клопотаннях про витребування та долучення доказів.
Звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки представник органу опіки та піклування не був присутній у судовому засіданні і суд першої інстанції не ставив питання про розгляд справи в його відсутність.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомленні шляхом телефонограми та направлення судової повістки на вказану електронну адресу.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає ураховуючи наступне.
Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок саме хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України (у новій редакції ст.298) суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз'яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.
Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних зі станом її психічного здоров'я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що його матір перебуває на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері №4, однак доказів у підтвердження цієї обставини не надано.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно інформації АЦМД від 20 листопада 2012 року у пацієнта ОСОБА_3 при магнітно-резонансній топографії головного мозку виявлені МР зміни більш характерні для проявів аневризми, з ознаками хронічних крововиливів різного ступеня зрілості, однак необхідно диференціювати з судинною мальформацією та непластичним процесом (а.с. 6, 7). За наслідками цього дослідження рекомендовано проведення консультації з нейрохірургом та аніографії з метою уточнення діагнозу.
Згідно довідки №489 від 27 лютого 2019 року Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 ОСОБА_3 на обліку у лікаря психіатра не перебуває та не перебуває на диспансерному обліку у сімейного лікаря згідно довідки сімейного лікаря від 12 березня 2019 року (а.с.10).
Судом першої інстанції було задоволене клопотання заявника про витребування з Київського міського психоневрологічного диспансеру №4 медичної документації (медичної картки) хворої, яка перебуває на обліку в цій установі, ОСОБА_3 . На виконання ухвали суду від 27 травня 2019 року заклад довідкою №2313 від 10 липня 2019 повідомив суд, що указана особа за даними наявної документації на обліку у лікаря психіатра не перебуває (а.с.22).
З метою здобуття доказів про наявність у матері заявника хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними ОСОБА_1 клопотав про призначення судово-психіатричної експертизи. Клопотання судом було задоволено та призначено відповідну експертизу, однак її проведення не відбулось у зв'язку з тим, що на неодноразові виклики для проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи підекспертна не з'явилась.
У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заявила клопотання про виклик лікаря-психіатра для освідування ОСОБА_3 до суду та винесення судом ухвали про примусове направлення матері заявника для проходження судово-психіатричної експертизи.
Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні цього клопотання як такого, що має розглядатись в окремому провадженні відповідно до глави 10 ЦПК України. Такий висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки указаною главою врегульовано розгляд заяви про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, а главою 2, якою регулюється розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, передбачена ст. 298 цього Кодексу, що визначає процедуру здобуття доказів шляхом призначення експертизи та примусового направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до ч.1 ст. 298 ЦПК України суд за наявності достатніх підстав про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
Тобто, закріплений у наведеній другій частині ст. 298 ЦПК України припис слід розглядати виключно як примусове призначення судово-психіатричної експертизи. Так, відповідно до Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч.2 ст.28 Конституції України). Окрім того, відповідно до ч.1 ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Колегією апеляційного суду також враховано, що призначення і проведення судово-психіатричної експертизи - це одна з найважливіших процесуальних дій, яка має бути проведена в ході підготовки до судового розгляду справ про визнання фізичної особи обмежено дієздатною або недієздатною. Така експертиза повинна призначатися лише за наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи.
Під достатніми даними слід розуміти відповідні документи медичного характеру (виписки із історії хвороби різних психіатричних закладів, медична книжка, довідки про травми, які могли порушити психіку громадянина, вроджені психічні вади, про знаходження особи у психіатричних лікувальних закладах; акти, заяви громадян, які свідчать про дії, що не властиві психічно нормальній людині, тощо). При цьому, достатність даних у кожному окремому випадку визначає суддя виходячи з конкретних обставин справи. Неможливо допускати призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про порушення справи без достатньо обґрунтованих припущень про наявність у громадянина душевної хвороби.
В той же час, враховуючи, що достатньо обґрунтованих припущень про наявність у ОСОБА_3 психічного розладу здоров'я матеріали справи не містять, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність виняткових підстав для постановлення ухвали про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
Так, звертаючись із заявою про визнання особи недієздатною та встановлення опіки, ОСОБА_1 у процесі розгляду справи надає також докази звернення матері до поліції та постанову Святошинського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. У самому тексті постанови судом описано надані пояснення ОСОБА_1 про наявність тривалого конфлікту у зв'язку із психічними розладами його матері, яка потребує лікування. При цьому постанова не містить встановлених обставин щодо характеру розладу здоров'я, його тривалості, стійкості та обставин, що такий розлад здоров'я істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Крім того заявником надано довідку про проведення перевірки по заяві ОСОБА_5 від 24 вересня 2019 року, видану заступником начальника ВКП Святошинського УП ГУ НП в м. Києві підполковником поліції Даценко Р., довідку від 28 жовтня 2019 року, видану слідчим Святошинського УП ГУ НП в м. Києві лейтенантом поліції Триліська А.А. (а.с.59-60). В указаних довідках міститься інформація про те, що ОСОБА_3 пішла з дому на декілька днів, а потім вернулась, однак довідки не містять висновків щодо причин такої поведінки особи та наслідків такої поведінки для неї та заявника.
Інші, надані заявником та залучені до справи докази, а саме характеристики на заявника та його дружину, довідка про несудимість ОСОБА_1 та патопсихологічне обстеження доньки заявника ОСОБА_6 містять інформацію, що характеризує саме цих осіб, а не ОСОБА_3 , та не містять обставин, що підтверджують наявність у неї психічного розладу здоров'я та в чому це проявляється.
Крім того, згідно зі ст. 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі "Штукатуров проти Росії" (заява № 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (заява № 49069/11).
Конституційний Суд України у Рішенні від 1 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 зазначив, що недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних із наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, така особа повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт із такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції).
Якщо на момент розгляду справи особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 195/1605/16-ц (провадження № 61-9500св20).
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 була залучена до участі у розгляді справи, заперечувала проти задоволення заяви, у спростування заяви та у підтвердження своїх заперечень в суді першої інстанції надала: висновок Київського психоневрологічного диспансеру №4, відповідно до якого у ОСОБА_3 спостерігається когнітивний розлад, без психічної симптоматики, довідку № 2799 від 22 серпня 2019 року Київського психоневрологічного диспансеру №4, з якої убачається, що ОСОБА_3 не перебуває на обліку у лікаря психіатра, довідку Інституту нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України, довідку Центру первинної медико-санітарної допомоги №3 (а.с.27, 30-32), а також звернення в поліцію від 25 серпня 2019 року та від 5 січня 2018 року (а.с.28-29), що свідчить про конфлікт між членами сім'ї.
Орган опіки також був залучений судом першої інстанції до розгляду заяви у цій справі. Представник органу опіки був повідомлений про засідання, однак подав клопотання про розгляд справи без його участі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не ставив на обговорення питання щодо можливості розгляду справи за відсутності представника органу опіки, не можна визнати обґрунтованими, оскільки представник заявника не заявляв клопотання про обов'язкову їх участь у цій справі. Апеляційна скарга також не містить доводів, за яких участь представника органу опіки у цій справі мала бути обов'язковою.
Таким чином, достатніх доказів у підтвердження обставин, що свідчать про стійкий психічний розлад здоров'я у ОСОБА_3 , що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суду першої інстанції, так само як і суду апеляційної інстанції не надано. Матір заявника від проходження судової психіатричної експертизи відмовилась та підстав для примусового проведення відповідної експертизи також не встановлено. Сама ОСОБА_3 проти задоволення заяви заперечувала, була присутня в судовому засіданні, суд першої інстанції мав візуальний контакт з особою, опитував її та не встановив абсолютної неспроможності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ураховуючи встановлені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання його матері ОСОБА_3 недієздатною та встановлення над нею опіки.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що існує презумпція психічного здоров'я, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба