Справа № 463/9827/20 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/2516/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:16
30 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю - представників апелянта ОСОБА_1 та адвоката Козак О.В., представника позивача адвоката Васечко Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою Садівничого кооперативу "Дружба-3" на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Жовніра Г.Б., у справі за позовом ОСОБА_2 до Садівничого кооперативу "Дружба-3" про встановлення земельного сервітуту, -
В жовтні 2020 року позивачка звернулась в суд з позовом до відповідача про встановлення на її користь земельного сервітуту щодо ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1568 га (кадастровий номер 4610137200:07:007:0001.
Позовні вимоги мотивувала тим, що їй належить на праві власності земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0, 0647 га, кадастровий номер 4610137200:07:007:0315 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки. Право власності підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 06.06.2000 року. Ухвалою Львівської міської ради № 652 від 26 березня 2003 року «Про надання у власність Садівничому кооперативу «Дружба - 3» земельної ділянки на АДРЕСА_2 » скасовано п. 2 ухвали Львівської міської ради № 1206 від 27 вересня 2001 року та встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 4610137200:07:007:0001, площею 0, 1568 га передається у власність для загального користування. Згідно п. 2.3 зазначеної Ухвали кооператив зобов'язаний забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянок інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод у будівництві нових. Земельна ділянка кадастровий номер 4610137200:07:007:0001, площею 0, 1568 га належить відповідачу та фактично являє собою У - подібну систему проїзду до земельних ділянок розташованих на території СК «Дружба - 3», в тому числі і до належної ОСОБА_2 ділянки кадастровий номер 4610137200:07:007:0315. Периметр території СК «Дружба - 3» оточено суміжними землекористувачами, огорожею та уривистим рельєфом у північній частині масиву.
Таким чином, єдиний проїзд на територію СК «Дружба - 3» можливий лише через земельну ділянку кадастровий номер 4610137200:07:007:0001, яка є дорогою загального користування, однак в'їзд до неї постійно закритий металевими воротами, тобто керівництво СК «Дружба - 3» не надає можливості заїзду транспортним засобом до належної ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер: 4610137200:07:007:0315. Позивач є особою похилого віку, інвалідом І групи опорно - рухового апарату і не може пересуватися без транспортного засобу, а постійно закриті металеві ворота не дають можливості проїзду транспортним засобом до належної їй земельної ділянки. Звернення до керівництва СК «Дружба - 3» для врегулювання даного питання з проханнями надати ОСОБА_2 можливість в'їзду на земельну ділянку кадастровий номер 4610137200:07:007:0315 не дали жодного результату. Іншого способу доступу до своєї ділянки, окрім встановлення земельного сервітуту у неї немає. Враховуючи наведене просила позовні вимоги задоволити.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 , задоволено частково.
Вирішено:
встановити на користь ОСОБА_2 (сервітуарій) земельний сервітут щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 площею 0, 1568 га (кадастровий номер 4610137200:07:007:0001 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, а саме:
- право проходу та проїзду на велосипеді, транспортному засобі по наявному шляху (дорозі), згідно кадастрового плану земельної ділянки;
- право прокладання на свою земельну ділянку (кадастровий номер 4610137200:07:007:0315) нових ліній електропередач в передбаченому законом порядку при наявності технічної документації та експлуатації наявних ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів;
- право прокладати на свою земельну ділянку (кадастровий номер 4610137200:07:007:0315) водопровід через наявний шлях, згідно кадастрового плану земельної ділянки, право приєднання до наявних мереж водопостачання, які перебувають у власності Садівничого Кооперативу «Дружба-3» в передбаченому законом порядку, відповідно до технічних умов та технічної документації;
- земельні сервітути встановлюється відносно земельної ділянки: площею 0,1568 га, кадастровий номер 4610137200:07:007:0001, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у власності Садівничого Кооперативу «Дружба-3» для загального користування (проїзди), яка передана у власність Садівничого кооперативу «Дружба- 3» на підставі Ухвали Львівської міської ради № 652 від 26.06.2003 р.;
- сервітути зберігають чинність у разі переходу до інших осіб права власності, користування чи володіння земельною ділянкою, щодо якої вони встановлені, та/або земельної ділянки Сервітуарія;
- встановлення земельних сервітутів не призводить до позбавлення Власника земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею;
- власник зобов'язується шляхом встановлення земельного сервітуту, забезпечити Сервітуарію (членам його сім'ї, виконавцям послуг, робіт, особам, які відпочивають у Сервітуарія ) можливість проходити та проїжджати на велосипеді або на транспортному засобі по наявному шляху (дорозі) в будь-який час доби та року;
- сервітуарій зобов'язується здійснювати речові права на користування чужою річчю (земельний сервітут) на засадах добросовісності та добросусідства;
- земельні сервітути, не можуть бути самостійним предметом купівлі-продажу, застави, інших правочинів, та не можуть передаватися будь-яким іншим способом особам, які не є власником земельної ділянки;
- земельні сервітути, є речовим правом Сервітуарія, мають абсолютний характер і підлягають захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб, у тому числі і від Власника майна;
- користування земельними сервітутами є безоплатним.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут, має право:
- вимагати від Сервітуарія дотримання вимог земельного, цивільного і іншого законодавства України стосовно користування земельною ділянкою;
- вимагати від Сервітуарія використання земельної ділянки відповідно до цілей встановлення сервітутів.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут зобов'язаний:
- не перешкоджати використанню земельною ділянкою в межах встановлених сервітутів;
Сервітуарій має право:
- приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації Сервітутів;
- вимагати усунення перешкод, які виникають при використанні земельної ділянки на яку встановлено земельний сервітут;
- користуватися безоплатно та у відповідності з діючим порядком інженерними комунікаціями Власника (володільця) земельної ділянки в порядку передбаченому законом згідно технічних умов та технічної документації.
Сервітуарій зобов'язаний:
- не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик екологічного стану землі.
Сторони зобов'язані дотримуватися правил добросусідства.
Покращення стану земельної ділянки, проведені Сервітуарієм, підлягають відшкодуванню згідно норм цивільного законодавства.
Встановлюється безстроковий земельний сервітут, дію земельного сервітуту може бути припинено за згодою сторін, відмовою від нього Сервітуарію, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Перехід права на земельну ділянку (її частину) до іншої особи та / або реорганізація сторони не є підставою для зміни умов та припинення дії встановленого земельного сервітуту.
Рішення суду оскаржив Садівничий кооператив "Дружба-3".
В апеляційній скарзі покликається на те, що визначений в позовній заяві зміст сервітуту не відповідає принципу найменшої обтяжливості прав власника земельної ділянки, адже, як вбачається з матеріалів справи і прохальної частини позову, предмет позову не містить обсягу прав особи, що підлягають обмеженню і тим більше, не містить розміру та способу обмеження, вимога позивача спрямована на надання абсолютного права проходу та проїзду, а не необхідністю нормального використання власної земельної ділянки із запровадженням сервітуту. Крім цього, умови про право прокладення та експлуатації лінії електропередач, а також про прокладання водопроводу взагалі не визначають обсягу обмежень, що можуть виникнути після встановлення земельного сервітуту, а умова про безоплатний характер сервітуту не враховує витрат власника земельної ділянки щодо утримання проїзду, його освітлення. Підставою позову позивач зазначає неможливість пройти через хвіртку, що ніяк не пов'язане із правом проїзду та іншими вимогами, захищене шляхом подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відтак позов про встановлення сервітуту є необгрунтованим та не відповідає формі захисту порушеного права.
Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що на звернення позивачки кооператив повідомив останню, що користування майном кооперативу є можливе на договірних умовах, надав проект договору. Суду було надане обгрунтування того, чому безоплатний сервітут порушує інтереси інших членів кооперативу та інших власників земельних ділянок, які на договірних засадах користуються спірною земельною ділянкою та іншим майном кооперативу. Надання судом права безоплатного користування проїздами та іншого, суд цим самим безпідставно звільнив позивача від витрат, які несе кооператив, а будучи неприбутковою організацією - окремі його члени. Представником відповідача пояснювалося та це і так зрозуміло, що будь-яке майно потребує догляду і обслуговування, на що витрачаються кошти. Згідно рішення суду позивач має користуватись цим майном безоплатно, але цим самим порушено нормальний баланс інтересів сторін.
Крім того, ухвалою ЛМР № 652 від 26 червня 2003 року у власність Садівничому кооперативу «Дружба-3» передано земельну ділянку площею 0, 1568 га для загального користування (проїзди) на АДРЕСА_2 .В свою чергу, позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0, 0647 га кадастровий номер 4610137200:07:007:0315 за адресою АДРЕСА_2 цільового використання для колективного садівництва. Тому, з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки необгрунтованими виглядають вимоги щодо права прокладання нової лінії електропередач, зв'язку і трубопроводів, встановлення будівельних риштувань, складування будівельних матеріалів. Очевидно, що все це суперечить здійсненню садівництва і ніяким чином з ним не пов'язане, а також призведе до порушення інтересів членів кооперативу.
На думку апелянта, в рішенні суд повинен зазначити, в якій саме частині належного відповідачу майна встановлено сервітут і в якому розмірі, чітко визначити обсяг прав особи, що звернулася до суду, стосовно обмеженого користування чужим майном. Сервітут, який встановлюється, повинен бути найменш обтяжливим для власника земельної ділянки. Вимога про встановлення земельного сервітуту згідно п. 9.23 Статутумає подаватися у вигляді відповідної заяви. Позивач безпосередньо в добровільному порядку питання встановлення земельного сервітуту не вирішував, не зазначав де саме його потрібно встановити, у яких розмірах земельної ділянки. У такому вигляді, як заявлено позовні вимоги позивачем встановлення сервітуту буде порушувати права садівничого кооперативу, як власника земельної ділянки. Оскільки в судовому засіданні суд з'ясував що ділянка на яку просять встановити сервітут має Y - подібну форму і намагався встановити, де знаходиться ділянка позивача (пальцем на схемі). Хоча саме для того щоб встановити, де саме знаходиться ділянка відносно ділянки, на яку просять встановити сервітут має бути проведена експертиза. Очевидно суд так і не зрозумів, що встановлювати сервітут на всій ділянці не потрібно, бо ділянка позивача розташована з одного боку і не має відношення до всіх проїздів. Крім цього, вимоги позивача щодо проїзду транспортом єнеможливими у зв'язку з відсутністю дороги, а вимога про безоплатний характер сервітуту не враховує витрат власника земельної ділянки щодо утримання проїзду, його освітлення.По факту, сформульована позивачем вимога спрямована на надання абсолютного права проходу та проїзду, а не необхідністю нормального використання власної земельної ділянки із запровадженням сервітуту.
Умови про право прокладення та експлуатації лінії електропередач, а також про прокладання водопроводу взагалі не визначають обсягу обмежень, що можуть виникнути після встановлення земельного сервітуту. За відсутності таких умов про зміст сервітуту з боку позивача, відсутні підстави для висновку, що в позасудовому порядку згоди про встановлення сервітуту неможливо досягнути, а вимоги по-суті не відповідають закону і є обтяжливими для власника земельної ділянки. На підставі викладеного, в задоволенні позову вважаємо необхідно відмовити, оскільки судом не встановлено природу правових відносин між сторонами, не надано правову оцінку юридично-значимим обставинам, не застосовано норми права, які підлягають до застосування.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року, та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В свою чергу, 06 вересня 2021 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. В обгрунтування такого покликається на те, повністю погоджується із змістом та мотивами оскаржуваного рішення, вважає, що суд першої інстанції всебічно та об'єктивно дослідив усі обставини справи, прийнявши законне та обґрунтоване рішення. Так, апелянт у скарзі зазначає, що встановлений Личаківським районним судом м. Львова сервітут є обтяжливим для кооперативу та не враховує витрат власника земельної ділянки на її утримання. Із зазначеним неможливо погодитись з огляду на те, що відповідач жодними належними та допустимим доказами не доводить факту реальних витрат, які він несе на утримання земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут.
Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не надавалися докази обтяжливості утримання земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:07:007:0001, які б підтверджували реальні витрати СК «Дружба - 3» на обслуговування проїзду чи оплати за вуличне освітлення. Окрім цього, відповідно до ухвали Львівської міської ради № 652 від 26 березня 2003 року «Про надання у власність СК«Дружба-3» земельної ділянки по АДРЕСА_2 » встановлено, що земельна ділянка площею 0, 1568 кадастровий номер 4610137200:07:007:0001 передається у власність для загального користування (проїзди). Згідно п. 2.3 Ухвали кооператив зобов'язаний забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянок інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно із вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових. Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановивши безоплатний сервітут на земельну ділянку, яка і так надана органом місцевого самоврядування для загального користування громадянам. Щодо тверджень апелянта про обрання неправильного способу захисту позивачем. Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а саме подано позов про встановлення сервітуту, що не відповідає формі захисту порушеного права.З огляду на диспозитивність норм цивільного законодавства, позивачка обрала спосіб захисту, що найбільшим чином відновлює її порушене право, а отже посилання відповідача про неналежний спосіб захисту є необгрунтованим.
Також зазначає, що позивачкою в Управлінні регулювання забудови Львівської міської ради 15 листопада 2017 року зареєстровано будівельний паспорт на реконструкцію садового будинку шляхом добудови. 16 січня 2018 року позивачем в інспекції Державного архітектурно - будівельного контролю у м. Львові зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкцію садового будинку шляхом добудови. Однак, у зв'язку із відсутністю доступу до належного позивачу садового будинку, через встановлення керівництвом СК «Дружба-3» металевих воріт на в'їзді до територіїкооперативу, позивач позбавлена можливості доставки до садового будинку будівельних матеріалів та, як наслідок, здійснити реконструкцію садового будинку, а також позбавлена можливості прокладення до садового будинку водопроводу та ліній електропередач. З огляду на вищенаведене, позивачка не може іншим способом реалізувати своє право доступу до своєї власності та, як наслідок, належним чином здійснити реконструкцію садового будинку та фактично користуватися ним, у зв'язку із чим суд першої інстанції, оцінивши всі обставини дійшов правильного висновку, захистивши законні інтереси позивачки.
Просить у задоволенні апеляційної скарги Садівничого кооперативу «Дружба-3» відмовити, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року по справі №463/9728/20 залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно із частинами першою-третьою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Пленум Верховного Суд України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.
За приписами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що позивачу належить на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 4610137200:07:007:0315, площею 0,0647 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Позивачу на праві власності також належить садовий будинок АДРЕСА_3 .
Земельна ділянка позивача межує із земельною ділянкою відповідача площею 0, 1568 га, кадастровий номер 4610137200:07:007.0001, яка передана СК «Дружба-3» у власність на підставі ухвали Львівської міської ради від 26 червня 2003 року № 652 «Про надання у власність садівничому кооперативу «Дружба-3» земельної ділянки на АДРЕСА_2 ». Відповідно до цієї ухвали, земельна ділянка передається у власність для загального користування (проїзди) на АДРЕСА_2 . Згідно пункту 2.3 ухвали кооператив зобов'язаний забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянок інженерних мереж для їх ремонту та обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно із вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових.
У відповідності до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки від 29 листопада 2019 року за № 813-ДК/789/АП/09/01/-19. земельна ділянка кадастровий номер 4610137200:07:007.0001 площею 0, 1568 га на праві власності належить СК «Дружба-3» (код ЄДРПОУ 25245234, цільове призначення-для загального користування (проїзди), фактично являє собою Y- подібну систему проїзду (проходу) до земельних ділянок, розміщених на території СК «Дружба-3» та має один вхід на ділянці між будинками по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . На момент перевірки вхід зачинено металевими воротами. Периметр території СК «Дружба-3» обмежено суміжними землекористувачами, огорожею та урвистим рельєфом в південній частині масиву. Таким чином, вхід через АДРЕСА_6 є безальтернативним. Доступ до земельних ділянок СК «Дружба-3». можливий лише через проїзд земельною ділянкою кадастровий номер якої 4610137200:07:007.0001. Іншого проходу, проїзду, крім в'їзду по АДРЕСА_6 , до земельної ділянки немає.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.
Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) викладено такий правовий висновок: «Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги».
Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що звертаючись до суду із цією заявою, позивач просив встановити земельний сервітут щодо земельної ділянки, яка є землею загального користування (проїздом), у зв'язку із тим, що йому чиняться перешкоди, шляхом встановлення металевих воріт на в'їзді до цієї земельної ділянки, які постійно закриті, у користуванні належною на праві власності земельною ділянкою та будинком, який на ній розташований.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частиною першою статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц (провадження № 61-13037св20) вказано, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За обставинами даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, адже встановлення земельного сервітуту не матиме своїм наслідком відновлення порушених прав позивача на вільне використання належної йому нерухомості (земельної ділянки, будинку), оскільки таке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.
Виходячи з обставин цієї справи, зокрема, що земельна ділянка передана у власність садівничому кооперативу для загального користування (проїзду), який закритий воротами, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту позивача буде звернення до суду з негаторним позовом - позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позову не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, таке слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Садівничого кооперативу "Дружба-3" - задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2021 року -скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Садівничого кооперативу "Дружба-3" про встановлення земельного сервітуту - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 07 жовтня 2021 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич