копія
ЄУН справи 678/731/19 Провадження № 2-678-419/19
04 листопада 2019 року смт. Летичів
Летичівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Лазаренка А. В.
за участю секретаря - Непийводи Л.Д.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в смт. Летичів цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», представник позивача Гребенюк Олександр Сергійович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача за довіреністю Гребенюк О.С. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 з підстав, що 20.02.2013 року відповідно до договору б/н позивачем був наданий ОСОБА_1 кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У зв'язку з порушенням умов договору по поверненню кредиту, станом на 26.05.2019 року відповідач заборгував позивачу 12223,08 грн., в тому числі: 2214,08 грн. - тіло кредиту, 2524,37 грн. - заборгованість за прострочення тілом кредита, 0,00 - відсотків, 5176,39 грн. - нарахована пеня за прострочення зобов'язання, 1250,00 - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн., а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 558,24 грн. - штраф (процентна складова).
Тому, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 20.02.2013 року в сумі 12223,08 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн..
Ухвалою суду від 14.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 04.11.2019 року.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте подав заяву в якій просить позов задовольнити, не заперечує проти заочного вирішення справи.
Справу розглянуто за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, оскільки відповідач, будучи повідомленим про розгляд справи, в порядку ст. 128 ЦПК України, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, в судове засідання не прибув, причину неприбуття не повідомив, не заявив про розгляд справи за його відсутності, відзиву на позовну заяву не надав, і відповідно до змісту ст. 280 ЦПК України, яка передбачає заочне вирішення справи в разі неявки відповідача належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, який не повідомив причини неявки, не подав відзив і позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, та в порядку ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню частково.
Суд встановив, що 20.022013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку і отримав кредит в розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які згоден отримати шляхом самостійних роздруківок з офіційного сайту.
Згідно з розрахунком позивача, станом на 26.05.2019 року відповідач заборгував 12223,08 грн., в тому числі: 2214,08 грн. - тіло кредиту, 2524,37 грн. - заборгованість за прострочення тілом кредита, 0,00 - відсотків, 5176,39 грн. - нарахована пеня за прострочення зобов'язання, 1250,00 - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн., а також 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 558,24 грн. - штраф (процентна складова) і дану суму боргу відповідач не оспорив та не спростував.
Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Із анкети - заяви позичальника від 20.02.2013 року убачається, що у ній процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, а також штраф відповідно до п.2.2. Генеральної угоди.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20.02.2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https: //privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постановах Верховного Суду України від 11.03.2015 року і 03.07.2019 року (номера проваджень 6-16цс15 і 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні 20.02.2013 року договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Разом з тим, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, позовні вимоги щодо стягнення 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 558,24 грн. - штраф (процентна складова) є протизаконними.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
За встановлених обставин суд приходить до висновку про задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості станом на 26.05.2019 року по кредитному договору б/н від 20.02.2013 року в сумі 4738.45 грн., з них 2214,08 грн. - тіло кредиту, 2524,37 грн. - заборгованість за прострочення тілом кредита, а в частині стягнення 5176,39 грн. - нарахованої пені за прострочення зобов'язання, 1250,00 - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100, 00 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 558,24 грн. - штраф (процентна складова) відмовити за безпідставністю вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги судом задовольняються частково на суму 4738.45 грн., при цьому ціна позову була визначена в сумі 12223.08 грн.
Отже, судом позов задовольняється на 38,77% (4738,45*100/12223.08), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 38,77% від сплаченої ним суми судового збору, а саме 744,78 грн. (1921,00*38.77%).
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 43, 49, 76-83, 89, 128, 141, 247, 258-259, 263-265, 272-273, 280-284, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 14360570), заборгованість, станом на 26.05.2019 року, по кредитному договору б/н від 20.02.2013 року в сумі 4738.45 грн., з них: 2214,08 грн. - тіло кредиту, 2524,37 грн. - заборгованість за прострочення тілом кредита та 744,78 грн. - витрати позивача по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте Летичівським районним судом Хмельницької області за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: підпис А.В. Лазаренко
Суддя Летичівського
районного суду А.В. Лазаренко