П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 жовтня 2021 р.м. ОдесаСправа № 420/2529/21
Час і місце ухвалення судового рішення суду 1 інстанції:
11:54, м. Одеса;
Дата складання повного тексту судового рішення суду 1 інстанції:
17.06.2021 року;
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Ананьївської міської ради від 22.01.2021 року №126-VІІІ «Про скасування деяких рішень сільських рад, правонаступниками яких є Ананьївська міська рада».
В обґрунтування позову зазначено, що під час моніторингу офіційного сайту Ананьївської міської ради позивачу стало відомо про прийняте відповідачем 22.01.2021 року рішення за №126-VІІІ, яким вирішено скасувати рішення Шимківської сільської ради Ананьївського району Одеської області згідно додатку 1; рішення Ананьївської Другої сільської ради Ананьївського району Одеської області згідно додатку 2; рішення Шимківської сільської ради Ананьївського району Одеської області згідно додатку 3; рішення Ананьївської Другої сільської ради Ананьївського району Одеської області згідно додатку 4; зареєструвати за Ананьївською міською територіальною громадою право комунальної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами згідно додатку 5. Позивач, як громадянин України, не погоджується із вказаним рішенням, оскільки воно було прийняте без належних на це підстав та повноважень, є неправомірним та таким, що порушує право на володіння і користування власністю - земельними ділянками площею 2 га для ведення особистого сільського господарства. При цьому, громадяни, які визначені в оспорюваному рішенні, в установленому порядку звернулись до сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства; за результатом розгляду таких заяв в установленому порядку прийняті рішення щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою; громадянами виготовлено відповідні матеріали, присвоївши земельним ділянкам кадастрові номери, та сільською радою затверджено представлені проекти землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок у власність; громадянами було зареєстровано право власності на ці земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В подальшому позивач, як добросовісний набувач, придбав у вказаних громадян наведені земельні ділянки у власність, про що оформлено ряд договорів купівлі-продажу, зареєстрованих у встановленому порядку.
Посилаючись на положення ст. 144 Конституції України та ч. 1ст. 26, ч. 1 ст. 59, ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивач вказує, що можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення реалізується у разі дотримання сукупності умов: відсутність факту виконання рішення; відсутність факту виникнення спірних правовідносин, пов'язаних із реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин. З огляду на те, що оспорюваним рішенням скасовані акти сільської ради ненормативного характеру, які вичерпали свою дію фактом їх виконання, порушено право власності позивача на земельні ділянки, зазначає, що це рішення не може відповідати критерію правомірності і обґрунтованості та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року провадження у справі закрито відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Проаналізувавши положення п. 2 ч. 1 ст. 4, ст. 19 КАС України, ст. 5, п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 12, ст. 78, ст. 116 Земельного кодексу України та ч.ч. 1, 4 ст. 11, п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про публічне право, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що обставини справи свідчать про існування у позивача речового права щодо земельних ділянок, спір стосується питань вільного розпорядження, реалізації та припинення права власності на земельні ділянки і свідчить про його приватно-правовий характер, суд першої інстанції визначив, що відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України такий спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 19 КАС України і помилково не враховано, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатом владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносинах. З посиланням на приписи ст.ст. 1, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України, апелянт вказує, що орган місцевого самоврядування у правових відносинах з приводу розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, організації землеустрою, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин, виступає суб'єктом владних повноважень і діє на виконання владних управлінських функцій. З огляду на те, що предметом позову є незаконність рішення органу місцевого самоврядування у зв'язку із його прийняттям не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме стосується оскарження законності рішення суб'єкта владних повноважень щодо скасування ненормативно-правових актів, які вичерпали свою дію їх виконанням, цей спір виник у сфері публічно-правових відносин і належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, у призначені судом дату і час сторони не з'явились, від представника апелянта надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі апелянта, з огляду на достатність доказів для вирішення справи за наявними матеріалами, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у вказаних положеннях термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Сукупний аналіз наведених норм адміністративного процесуального законодавства показав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Компетенцією адміністративних судів є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Таким чином, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №823/325/16.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Апеляційним судом з'ясовано, що рішеннями Шимківської сільської ради Ананьївського району Одеської області від 28.08.2019 року №251-VII, №352-VІІ, №221-VII, №246-VII, №297-VІІ, №301-VІІ, №303-VІІ, №299-VІІ, №383-VII, №323-VII, №263-VII надано дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , від 04.05.2020 року №631-VII, №636-VII, №637-VII - громадянам: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , від 17.07.2020 року за №716-VII, №714-VII, №722-VI, №723-VII, №741-VII, .№715-VII, №717-VII, №681-VII, №680-VII, №734-VII, №742-VII, №713-VII, №721-VII - громадянам: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .
В подальшому, після виготовлення вказаними громадянами пакету документів на земельні ділянки, присвоївши номери на земельні ділянки площею 2 га Шимківською сільською радою відповідно до вимог закону були прийняті рішення, якими зазначеним громадянам було затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Право власності на земельні ділянки за вказаними громадянами було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Протягом квітня-грудня 2020 року між вищевказаними громадянами та ОСОБА_29 укладено договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок. Право власності на земельні ділянки за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Виходячи з обставин справи, апеляційний суд враховує, що позивач не є учасником правовідносин під час вирішення питання стосовно надання громадянам дозволів на розробку проектів землеустрою та в подальшому їх затвердження.
Позивач звернувся до суду з позовом з метою захисту свого приватного інтересу, порушеного, на його думку, суб'єктом владних повноважень шляхом прийняття рішення з питання, яке стосується скасування попередніх рішень ради щодо надання третім особам дозволів на розроблення проектів землеустрою та їх затвердження.
Отже, у цій справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права власності чи користування земельними ділянками не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати факт речових прав, у тому числі визначати належність права власності чи користування земельними ділянками.
Оскільки аналіз фактичних обставин справи показав, що даний спір стосується захисту права власності (користування) позивача земельними ділянками, тобто цивільного права, з огляду на суб'єктний склад учасників справи, такий спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а відтак - про наявність підстав для закриття провадження у цій справі відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
З огляду на те, що висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають дійсним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
О.І. Шляхтицький