П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/1152/20
Категорія: 111030200 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І. І.
Час і місце ухвалення: м. Херсон
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Поварчук В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просить визнати протиправним та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №0001723305 на суму 24873,29 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №0001693305 на суму 59039,90 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №0001733305 на суму 4919,06 грн.;
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення є наслідком того, що податковим органом не враховано витрати пов'язані з придбанням дизельних паливно-мастильних матеріалів для легкового автомобіля Renault KANGOO з причепом УВН, який використовувався в господарській діяльності позивача, а самі витрати підтверджено належними первинними документами. Окремо позивач звертає увагу, що відповідач помилково здійснив нарахування податку з доходів фізичних осіб з 01.04.2018 року по 31.12.2018 року, оскільки в цей період позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку третьої групи. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для ухвалення судового рішення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильно встановлені обставини справи та порушення норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, не лише не заперечують, але й прямо передбачають можливість використання власного майна у підприємницькій діяльності, а отже дизельне паливо було придбано для використання у господарській діяльності транспортного засобу позивача. При цьому вказує, що відсутність реєстрації об'єкта оподаткування за формою 20-ОПП може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне ведення податкового обліку, водночас не виключає можливість використання автомобіля у власній господарській діяльності. Також зазначає, що включення з 01.04.2018 року платника податків до Реєстру платників єдиного податку, унеможливлює донарахування податкових зобов'язань з ПДФО у ІІ, ІІІ, ІV кварталах 2018 року. Крім того зазначив, що висновки контролюючого органу щодо заниження сум військового збору зроблено у зв'язку з переведенням платника податків зі спрощеної системи оподаткування та загальну систему, що є неправомірним.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 22.10.2019 №155, виданого ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі відповідно до пп.20.1.4 п.20.1.ст.20. пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1. п.77.4 ст.77 ПК України, наказу ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 02.10.2019 №199, плану-графіка про проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2017 по 31.12.2018. правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 31.12.2018. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.
Копію наказу № 199 від 02.10.2019 року та письмове повідомлення від 02.10.2019 року №72/21-22-13-04 про проведення документальної планової перевірки направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника 27.02.2019 року, лист вручено особисто під підпис 03.10.2019 року.
Направлення від 22.10.2019 року № 155 на проведення документальної планової перевірки платника податків ОСОБА_1 пред'явлено 28 жовтня 2019 року платнику податків особисто під підпис.
Строк проведення документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 продовжено терміном на 5 робочих днів наказом ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі від 07.11.2019 № 336. Копію наказу вручено 08.11.2019 р.
Перевірка фактично проводилась з 28.10.2019 по 15.11.2019.
За результатами перевірки складено акт “Про результати документальної планової перевірки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.17 - 31.12.18, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.17 - 31.12.18” №97/21-22-33-05/ НОМЕР_1 від 22.11.2019 року.
Висновками акту перевірки, в частині яка оскаржується позивачем в даній справі є:
- в порушення до п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 розділу IV ПК України встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб з чистого річного оподатковуваного доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 39359,93 грн., (в тому числі за 2017 рік на суму 9739,50 грн., за 2018 рік на суму 29620,43 грн.);
- в порушення п. 184.7 ст. 184, п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188 ПК України, ФОП ОСОБА_1 допущено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 16582,19 грн., в т.ч.:
травень 2017 року - на 1783,34 грн.;
червень 2017 року-на 1061,67 грн.;
липень 17 року - на 2050,02 грн.;
серпень 2017 року - на 2050 грн.;
вересень 2017 року - на 1055,00 грн.;
жовтень 2017 року-на 1194,99 грн.;
листопад 2017 року - на 1194,99 грн.;
березень 2018 року-на 1016,00 грн.;
квітень 2018 року - на 1269,99 грн.;
травень 2018 року - на 863,34 грн.;
червень 2018 року-на 1298,01 грн.;
липень 2018 року - на 863,34 грн.;
серпень 2018 року - на 881,5 грн.;
- в порушення п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд.10 розд. XX ПК України занижено суму військового збору з чистого річного оподатковуваного доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 3279,40 грн. ( у т.ч. на 811,01 грн. у 2017 році та на 2468,36 грн. у 2018 році).
На підставі висновків акта перевірки №97/21-22-33-05/ НОМЕР_1 від 22.11.2019 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №0001723305, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24873,29 грн., №000001693305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 59039,90 грн., №0001733305, яким позивачу збільшено зобов'язання з військового збору на суму 4919,06 грн.
Позивач не погодився з правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень та звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що витрати, які позивач відобразив у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік повинні бути підтверджені первинними документами, водночас витрати в розмірі 2119,43 грн. не підтверджені первинними документами. При цьому вказав, що витрати на поліпшення орендованих земельних ділянок, переданих в суборенду не можуть бути віднесені до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю позивача за 2018 рік, а тому прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24873,29 грн.
Також суд першої інстанції зазначив, що податковий орган мав правові підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору за ІІ, ІІІ, IV квартали 2018 року, оскільки податковим органом на виконання рішення суду анулювано реєстрацію позивача платником єдиного податку шляхом прийняття рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку саме з 01.04.2018р.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Підпунктом 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (тут і надалі положення Кодексу наводяться в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.
Відповідно до приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Контролюючі органи на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).
Статтею 77 Податкового кодексу України визначено порядок проведення документальних планових перевірок.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем не ставиться під сумнів правомірність проведення документальної планової виїзної перевірки, а судом протилежного не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, висновками акту перевірки, в частині яка оскаржується позивачем в даній справі зазначено наступне:
- в порушення до п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 розділу IV ПК України встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб з чистого річного оподатковуваного доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 39359,93 грн., (в тому числі за 2017 рік на суму 9739,50 грн., за 2018 рік на суму 29620,43 грн.);
- в порушення п. 184.7 ст. 184, п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188 ПК України, ФОП ОСОБА_1 допущено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 16582,19 грн.,
- в порушення п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд.10 розд. XX ПК України занижено суму військового збору з чистого річного оподатковуваного доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 3279,40 грн. ( у т.ч. на 811,01 грн. у 2017 році та на 2468,36 грн. у 2018 році).
Так, підставами для визначення позивачу грошових зобов'язань з ПДВ, податку з доходів фізичних осіб та з військового збору є:
1) Віднесення до витрат 51950 грн. в 2017 році та 30960,82 грн. в 2018 році - вартості дизельного пального, яке використовувалось для заправки власного легкового автомобіля Renault KANGOO, використання якого у господарській діяльності позивача не підтверджено первинними документами.
2) Витрати в розмірі 2119,43 грн., з суми витрат які відображено в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (графа 5 додаток Ф2 до декларації) не підтверджена жодним первинним документом.
3) Витрати на поліпшення орендованих земельних ділянок у 2018 році за рахунок використання хімікатів придбаних в 2018 році на суму 213841,74 грн. Земельні ділянки 22.06.2018 році передано в суборенду ФГ “Фаворит 76”, позивач не використовує дані земельні ділянки у своїй господарській діяльності.
Надаючи правову оцінку правомірності податкового повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №000001693305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 59039,90 грн., то колегія суддів зазначає наступне.
Перевіркою встановлено, що позивач занизив податок на доходи фізичних осіб за рахунок завищення документально не підтверджених витрат, а саме придбання паливно-мастильних матеріалів та віднесення витрат на поліпшення якості орендованих земельних ділянок.
Щодо віднесення до витрат 51950 грн. в 2017 році та 30960,82 грн. в 2018 році - вартості дизельного пального, яке використовувалось для заправки власного легкового автомобіля Renault KANGOO суд зазначає наступне.
Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Підпунктом 177.4.5 п.177.4 ст. 177 Податкового Кодексу передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця:
витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;
витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;
витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;
документально не підтверджені витрати.
Як передбачає пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, зазначені у цій статті підприємці мають право (за власним бажанням) включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням їх господарської діяльності, амортизаційні відрахування з відповідним веденням окремого обліку таких витрат. При цьому амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів та нематеріальних активів; витрати на самостійне виготовлення основних засобів, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів (крім поточного ремонту).
Не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на: проведення поточного ремонту; ліквідацію основних засобів (у частині залишкової вартості).
Не підлягають амортизації такі основні засоби: земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові автомобілі.
Згідно з п.8.1. розділу 8 Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Мінфіну №1588 від 09.12.2011 року (далі - Порядок №1588) платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України (п.8.2 розд.8 Порядку №1588).
Наведене в відповідає п.63.3 ст.63 ПК України, відповідно до якого об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (п.8.4 розд.8 Порядку №1588).
Доказів того, що легковий автомобіль Renault KANGOO відображено в повідомленнях форми №20-ОПП за 2017-2018 роки сторонами суду не надано, а тому твердження позивача про використання даного автомобіля у господарській діяльності є помилковим.
Окремо суд звертає увагу позивача, що даний автомобіль не зазначено в первинних документах, пов'язаних з господарською діяльністю позивача, а також на ту обставину, що документально не підтверджено навіть норму витрат палива на автомобіль.
При цьому в акті перевірки вказано (п.1.24 розділ 1), що на запит податкового органу від 28.10.2019 року, платником податків стосовно навантажно-розвантажувальних робіт надано підтверджуючі документи, зокрема вказано що транспортування товару здійснювалося за рахунок ФОП ОСОБА_1 найманим транспортом, з залученням автопідприємств, а отже актом та листом (відповіддю на запит) підтверджено, що позивачем власний транспортний засіб у господарській діяльності не використовувався.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з позицією податкового органу, що витрати на придбання дизельного палива, яке використовувалось для заправки власного легкового автомобіля, який не відображено в повідомленні №20-ОПП та який не використовується у господарській діяльності не можуть бути враховані до складу витрат фізичної особи-підприємця в розумінні пп.пп.177.4.1-177.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами укладено договори оренди земельних ділянок від 23.06.2017, 04.07.2017, 02.10.2017 та від 28.11.2017 року, всього на 5 ділянок, які в повному обсязі були надані в суборенду ФГ “Фаворит 76” за договором від 22.06.2018 році.
Тобто, з 22.06.2018 року позивач не використовував дані земельні ділянки в своїй господарській діяльності - дані земельні ділянки не відображено в повідомленні №20-ОПП, а також не отримував доходу від орендованих земельних ділянок, не декларував отриманого доходу, а перевіркою не встановлено іншого доходу відмінного від плати за суборенду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на поліпшення орендованих земельних ділянок, переданих в суборенду не можуть бути віднесені до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю позивача за 2018 рік.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 17.01.2020 року №0001723305, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24873,29 грн., то колегія суддів зазначає, що з урахуванням вище встановлених обставин, за результатами документальної перевірки податковим органом встановлено: в порушення п 184.7 ст. 184 Кодексу не включено до бази оподаткування податком на додану вартість товаро-матеріальні цінності (дизельне пальне), які були закуплені у контрагентів - платників ПДВ з відповідним декларуванням ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту.
Позивач сформував податковий кредит з ПДВ за 2017-2018 роки в тому числі за рахунок сум ПДВ сплачених ТОВ “ТД“САН ОЙЛ” за придбання дизельного пального в розмірі 10390,01 грн. за 2017 рік та 6192,16 грн. за 2018 рік, яке було використано для заправки власного легкового автомобіля Renault KANGOO, який не використовувався в господарській діяльності.
У відповідності до п. 184.7 ст.184 Податкового кодексу України, якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах, виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
Так, п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції чинній на момент подання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік) передбачає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст.44 ПК України в редакції чинній на момент подання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік).
У відповідності до п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
З наведеного можливо дійти висновку, що витрати, які позивач відобразив у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік повинні бути підтверджені первинними документами, які повинні зберігатись платником податків не менш як 1095 днів з моменту подання податкової декларації, а тому позиція позивача є помилковою.
При цьому, колегія суддів зазначає, що використання дизельного пального у виробничій діяльності не підтверджено первинними документами та на залишках товарно-матеріальних цінностей за перевіряємий період дизельне пальне не обліковується.
Отже податковий орган прийшов до правомірного висновку що позивачем безпідставно включено до бази оподаткування податком на додану вартість товарно-матеріальні цінності, які були закуплені з метою їх використання у господарській діяльності, водночас використання яких у господарській діяльності не підтверджено первинними документами та які не обліковуються.
Витрати ж в розмірі 2119,43 грн., з суми витрат які відображено в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (графа 5 додаток Ф2 до декларації) також не підтверджено під час розгляду справи як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції, жодним первинним документом.
Стосовно твердження апелянта, що податковий орган не мав правових підстав для нарахування податку з доходів фізичних осіб за ІІ, ІІІ, IV квартали 2018 року, оскільки ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був внесений до Реєстру платників єдиного податку, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки, дохід ФОП ОСОБА_1 за попередній календарний рік (2017р.) перевищував 5000000грн., то вже з 1 кварталу 2018р. він не мав права бути платником єдиного податку 3 групи, а відповідно до вимог пп.298.2.3. п.298.2 ст. 298 ПК України зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПК України, чого протиправно не зробив, допустивши порушення.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно вказав, що податковий орган мав правові підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та з військового збору за ІІ, ІІІ, IV квартали 2018 року, оскільки відповідачем прийняте рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку саме з 01.04.2018р., а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Стосовно податкового повідомлення рішення №0001733305, яким позивачу збільшено зобов'язання з військового збору на суму 4919,06 грн., то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПКУ загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року.
Підпунктом 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ визначено, що нарахування, утримання і сплата (перерахування) збору в бюджет здійснюються в порядку, установленому ст. 168 ПКУ за ставкою 1,5 відсотка, визначеною п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ.
Враховуючи зазначене, військовий збір утримується з суми доходу, що є об'єктом оподаткування відповідно до ст. 163, 164 ПКУ.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, оскільки позивачем не нараховано та не перераховано в бюджет, суми військового збору на доходи фізичних осіб з орендної плати у рахунок сплати земельного податку, що нараховується власникам земельних паїв, то колегія суддів приходить до висновку про правомірність збільшення позивачу податкового зобов'язання з військового збору на суму 4919,06 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушень при визначенні позивачу грошових зобов'язань з ПДВ, податку з доходів фізичних осіб та з військового збору, і як наслідок правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, а отже не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржену постанову винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови.
Керуючись ст.ст, 308, 310,315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 07 жовтня 2021 року
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І.Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова