01 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 280/9040/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року (головуючий суддя Лазаренко М.С.)
у справі № 280/9040/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просив:
- визнати протиправним рішення відповідача, оформлене листом № 5985-5875/Б-02/8-0800/20 від 13.07.2020, про відмову зарахувати до загального трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 16.09.1974 до 10.11.1974 та з 13.12.1976 до 28.02.1978;
- зобов'язати відповідача зарахувати до загального трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи: з 16.09.1974 до 10.11.1974 учнем електрослюсаря РМЦ Микитівського ртутного комбінату м. Горлівка Донецької області; з 13.12.1976 до 28.02.1978 електрослюсарем тролейбусного депо державного комунального підприємства «Горлівське трамвайно-тролейбусне управління» м. Горлівка Донецької області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, де отримує пенсію за віком, призначену 30.09.2016 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 25.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування до його трудового стажу періодів роботи, що не були зараховані при призначенні пенсії у 2016 році, а саме: з 16.09.1974 до 10.11.1974 учнем електрослюсаря РМЦ Микитівського ртутного комбінату м. Горлівка Донецької області та з 13.12.1976 до 28.02.1978 електрослюсарем тролейбусного депо державного комунального підприємства «Горлівське трамвайно-тролейбусне управління» м. Горлівка Донецької області. Проте, рішенням відповідача відмовлено у задоволенні його заяви, оскільки надані ним документи, видані органами, створеними на тимчасово окупованих територіях, а відтак не можуть бути визнані належними та прийняті до виконання.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26.02.2021 позов задоволено.
Суд встановив, що факт роботи позивача у період з 16.09.1974 до 10.11.1974 учнем електрослюсаря РМЦ Микитівського ртутного комбінату м. Горлівка Донецької області, з 13.12.1976 до 28.02.1978 електрослюсарем тролейбусного депо державного комунального підприємства «Горлівське трамвайно-тролейбусне управління» м. Горлівка Донецької області підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому повинен враховуватися органом Пенсійного фонду при розрахунку страхового стажу позивача. Суд виходив з того, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих «Намібійських винятків» Міжнародного суду ООН.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично мотивована незгодою з висновками суду першої інстанції. Відповідач наполягає на відсутності правових підстав для зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періодів роботи з 16.09.1974 до 10.11.1974 учнем електрослюсаря РМЦ Микитівського ртутного комбінату м. Горлівка Донецької області; з 13.12.1976 до 28.02.1978 електрослюсарем тролейбусного депо державного комунального підприємства «Горлівське трамвайно-тролейбусне управління» м. Горлівка Донецької області, оскільки надані позивачем документи, видані підприємствами, які розташовані на тимчасово окупованій території України, є недійсними в силу Закону №1207-VІІ.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 22.10.2014 № 2304-268 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
ОСОБА_1 з 30.09.2016 була призначена пенсія за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем до заяви про призначення пенсії наданий дублікат трудової книжки, а також архівна довідка № 18.01-03/Б-88 від 09.11.2016, видана трудовим сектором адміністрації м. Горлівка, довідка № 757 від 07.10.2016, видана КП «Трамвайно-тролейбусне управління м. Горлівка.
На підставі наданих документів страховий стаж позивача обчислений у кількості
30 років 02 місяці 15 днів, про що свідчить розрахунок стажу.
Позивач 25.06.2020 звернувся до відповідача із заявою (копія додається) стосовно надання роз'яснення не зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 1976 по 1978.
Листом Вознесенівського відділу обслуговування громадян м.Запоріжжя (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 13.07.2020 № 5985-5875/Б-02/8-0800/20 повідомлено позивача, що записи, які містяться в дублікаті трудової книжці позивача не містять інформації стосовно періоду з 16.09.1974 по 10.11.1974, протягом якого позивач працював учнем електрослюсаря РМЦ Микитівського ртутного комбінату м. Горлівка Донецької області, та періоду роботи з 13.12.1976 по 28.02.1978, протягом якого позивач працював електрослюсарем тролейбусного депо державного комунального підприємства «Горлівське трамвайно-тролейбусне управління» м. Горлівка Донецької області. Одночасно зазначено, що надані позивачем довідки для визначення страхового стажу, видані трудовим сектором адміністрації м. Горлівка та КП «Трамвайно-тролейбусне управління м. Горлівка», що розташовані на тимчасово окупованій території України, вважаються недійсними, тому неможливо провести перевірку первинних документів та достовірності зазначеної в довідках інформації, тому відповідач позбавлений можливості врахувати їх для обчислення пенсії позивачу.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст.81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Однією із законодавчо встановлених умов призначення пенсії за віком є наявність у особи необхідного страхового стажу (ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV).
Відповідно до ч.2 ст. 24 Закону 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності вказаним вище Законом пенсії на загальних підставах призначались згідно із Законом № 1788-XII, статтею 56 якого передбачено, зокрема, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з ч.1 ст.62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В спірному випадку відповідач відмовив у зарахуванні до стажу роботи позивача періоди його роботи з 16.09.1974 до 10.11.1974 та з 13.12.1976 до 28.02.1978 з тих підстав, що відповідні довідки, які підтверджують факт роботи позивача у вказані вище періоди, виготовлені органами з територій, які не підконтрольні українській владі, тому не підлягають реєстрації та виконанню.
Відповідач при цьому правильно вказує на те, що відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Водночас, задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «Намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН): документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Тому подані позивачем довідки, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв'язку при призначенні пенсії.
У 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави-члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата, є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини розвинув цей підхід у свої практиці. У справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, заява №15318/89, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, заява 25781/94) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, заява №11138/10) ЄСПЛ зазначав, що зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що можливо застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 11 грудня 2018 року у справі №360/1628/17, від 22 квітня 2021 у справі № 812/785/17.
З огляду на вказаний підхід до оцінки доказів походженням з неконтрольованих територій, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що архівна довідка № 18.01-03/Б-88 від 09.11.2016 та довідка № 757 від 07.10.2016, незважаючи на те, що ці документи видані представниками окупаційної влади, у сукупності з іншими документами є допустимими доказами на підтвердження наведених позивачем обставин щодо періодів його роботи, які підлягають зарахуванню до стажу роботи для призначення пенсії.
З огляду на зміст означених довідок, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем вчинено всі дії та подано всі документи, необхідні для зарахування періодів роботи до трудового стражу.
Суд апеляційної інстанції, вважає, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не припустився порушень норм матеріального та процесуального права, повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі № 280/9040/20 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко