ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
08 жовтня 2021 року справа №640/7945/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХІМТРЕЙД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ТРАНСХІМТРЕЙД»)
доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2020 року №№00000730502, 00000740502
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток виходячи з того, що господарські операції із контрагентами ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 13 квітня 2020 року прийняв адміністративну справу до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі №640/7945/20 та призначив підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Васильченко І.П., справу передано на повторний автоматизований розподіл.
Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.
Ухвалою від 16 вересня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. призначив справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 30 листопада 2020 року представники позивач позовні вимоги підтримали, представники відповідача проти позову заперечили; суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій підтримав свої доводи та аргументи, викладені у позовній заяві, заперечуючи мотиви відзиву відповідача. Крім того, до відповіді на відзив позивач долучив детальні пояснення щодо подальшого використання товару, закупленого у постачальників та надав відповідні докази.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 22 січня 2020 року №00000730502 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, ТОВ «ТРАНСХІМТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2 965 158,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 22 січня 2020 року №00000740502 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ «ТРАНСХІМТРЕЙД» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 745 515,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 18 грудня 2019 року №236/26-15-05-02-02/41223426 «Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХІМТРЕЙД» (далі по тексту - акт перевірки).
У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем:
- підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 372 126,00 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік у розмірі 6 118 020,00 грн., за 2017 рік у розмірі 1 867 785,00 грн.;
- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2019 року на загальну суму 2 196 412,00 грн.
Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним завищенням витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за перевірений період, та суми податкового кредиту з податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з контрагентами ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986», у зв'язку з відсутністю не підтвердженням господарських операцій на адресу позивача.
На думку осіб, які провели перевірку, за реалізацією товару оформлювались лише окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій.
Вказані висновки мотивовані неможливістю підтвердити реальність господарських операцій по ланцюгу постачання, відсутністю інформації щодо походження товару та відсутністю людських ресурсів та активів для здійснення господарської діяльності, зокрема: згідно з отриманою податковою інформацією ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» внесене до реєстру суб'єктів фіктивного підприємництва, а саме зареєстроване та впроваджує діяльність без відома та згоди його засновників та керівників; за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено ухвалу Печерського районного суду міста Києва по кримінальному провадженню, в якій згадується ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА»; перевіркою не встановлено наявність імпортерів та виробників по ланцюгах постачання товару ТОВ «УКРТРАНЗИТ»; за даними Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання не вдалося встановити фактичного виробника чи імпортера товару, поставленого ТОВ «Агрофірма Зоря-1986».
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід, зокрема, встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами - ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986».
Матеріали справи підтверджують, що між позивачем (покупець) та ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» (продавець) укладено договір поставки від 26 лютого 2018 року №437-0134696, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець приймає мінеральні добрива, найменування, кількість, ціна, строки та умови поставки якого визначаються в додатках до цього договору.
Згідно з додатками до договору №1 та №2 постачальник передає, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар - мінеральні добрива амофос в біг-бегах, виробництва ООО «ЕвроХим-БМУ» (Російська Федерація), у кількості 134,40 тон на загальну суму 1 982 453,76 грн. та у кількості 67,20 тон на загальну суму 974 453,76 грн. на умовах СРТ ст. Рубіжне.
Як підтверджують видаткові накладні від 16 березня 2018 року №537667, від 13 квітня 2018 року №562083 та рахунки на оплату, постачальник поставив позивачу обумовлені договором мінеральні добрива на загальну суму 1 965 680,44 грн.
ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» виписало позивачу податкові накладні від 06 березня 2018 року №62 та від 12 квітня 2018 року №310 на загальну суму 1 965 680,44 грн., у тому числі податок на додану вартість 327 613,44 грн.
Перевезення та оплата товару позивачем підтверджується відповідними залізничними накладними та платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Між позивачем (покупець) та ТОВ «УКРТРАНЗИТ» (продавець) укладено договір поставки від 02 лютого 2018 року №0202К, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець приймає мінеральні добрива - карбамід марки «Б», вищого ґатунку, виробництва АТ «Одеський припортовий завод» на умовах FCA правил Інкотермс-2010.
Згідно зі специфікаціями до договору, рахунками та видатковими накладними від 15 лютого 2018 року №82/22, від 15 лютого 2018 року №83/22, від 18 лютого 2018 року №89, від 02 березня 2018 року №139 та від 12 березня 2018 року №154 постачальник поставив позивачу карбамід марки «Б» на загальну суму 3 538 560,00 грн.
ТОВ «УКРТРАНЗИТ» виписало позивачу податкові накладні від 15 лютого 2018 року №115, від 15 лютого 2018 року №116, від 18 лютого 2018 року №120, від 02 березня 2018 року №4 та від 12 березня 2018 року №24 на загальну суму 3 538 560,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 589 760,00 грн.
Перевезення та оплата товару позивачем підтверджується відповідними залізничними, товаротранспортними накладними та платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Між позивачем (покупець) та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» (продавець) укладено договір поставки від 27 вересня 2018 року №2709/18, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець приймає шрот соєвий або шрот соняшника високопротеїновий.
Згідно зі специфікаціями до договору, рахунками на оплату та видатковими накладними, перелік яких наведено на стор. 41-42 акта перевірки, протягом жовтня та листопада 2018 року постачальник поставив позивачу шрот соняшниковий на загальну суму 7 674 236,00 грн.
ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» виписало позивачу податкові накладні, датовані жовтнем та листопадом 2018 року на загальну суму 7 674 236,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 279 039,00 грн.
Перевезення та оплата товару позивачем підтверджується відповідними товаротранспортними накладними та платіжними дорученнями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.
Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.
З акта перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств відповідні суми по господарським операціям із ТОВ «Гільденстерн».
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Так, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Суд встановив, що на момент здійснення спірних господарських операцій видами діяльності ТОВ «ТРАНСХІМТРЕЙД» є виробництво добрив і азотних сполук, оптова торгівля хімічними продуктами, оптова торгівля зерном, насінням і кормами для тварин.
Як вбачається з детальних пояснень щодо подальшого використання товару, закупленого у ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986», позивач реалізував придбаний у ТОВ «УКРТРАНЗИТ» карбамід третім особам - ПП «Агровектор», ПП «Укрвінхім», ТОВ «Східагротрейд», ПП «Він-Грейн», ТОВ «Вілар-Вікторія»; придбаний у ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» амофос реалізовано у подальшому на адресу ТОВ «Білуцьк-Агро», СФГ «Мрія», ТОВ «Сєвдон-Агро» та ТОВ «Хімресурс»; закуплений у ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» шрот соняшниковий реалізовано на адресу ТОВ «Птахофабрика Поділля».
На підтвердження подальшого руху придбаного товару позивач долучив до матеріалів справи копії відповідних господарських договорів, специфікацій, рахунків на оплату, видаткових накладних, залізничних та товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару та виписок банку (а.с. 168-250 т. ІІІ; а.с. 1-195 т. VI).
Зі змісту вказаних документів вбачається, що позивач у межах спірних господарських операцій придбавав товари у ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» у межах здійснення своєї господарської діяльності.
Дослідивши зміст наданих позивачем документів, за результатами співставлення документів по відносинам із ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» та по відносинам із наступними покупцями, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції були спрямовані на настання реальних наслідків.
Суд звертає увагу, що відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердженням факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986», зокрема про не підтвердження поставки товару по ланцюгу постачання про відсутність трудових ресурсів та основних засобів для здійснення господарської діяльності.
На думку суду, посилання відповідача на аналіз Єдиного реєстру податкових накладних при встановленні обставин реальності господарських операцій є необґрунтованим, тому що вказаний реєстр не є офіційним джерелом інформації про походження товару по ланцюгу постачання чи про відсутність трудових ресурсів і основних засобів для здійснення господарської діяльності.
При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.
Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».
Також, в у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.
У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.
Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.
Щодо посилань в акті перевірки на наявність кримінальних проваджень, де згадується ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та контрагенти по ланцюгу постачання, суд зазначає, що вказані обставини не стосуються спірних правовідносин, оскільки відповідач не довів належними доказами участь вказаних осіб у незаконних схемах формування податкової вимоги по відносинам із позивачем.
За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам із ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986».
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання товарів з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення позивачем Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.
Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986», суд керується такими мотивами.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У свою чергу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним робіт з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Суд встановив вище, що придбання позивачем товарів у ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
На момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «УКРТРАНЗИТ», ТОВ «АГРОЦЕНТР УКРАЇНА» та ТОВ «Агрофірма Зоря-1986» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період, тому висновки акта перевірки про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС від 22 січня 2020 року №№00000730502, 00000740502 є протиправними та підлягають скасуванню.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ТРАНСХІМТРЕЙД» підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХІМТРЕЙД» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 22 січня 2020 року №№00000730502, 00000740502.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХІМТРЕЙД» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн. (двадцять одна тисяча двадцять гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСХІМТРЕЙД» (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корп. 3; ідентифікаційний код 41223426);
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 43141267).
Суддя В.А. Кузьменко