ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 жовтня 2021 року м. Київ № 640/14918/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у м. Києві,
Міністерства внутрішніх справ України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 9а, в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо не виключення з баз оперативно-довідкового обліку інформації щодо ОСОБА_1 : «Разом з тим є особою, які 31.07.2007 Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26.06.2007. Направлено до суду 22.10.2007. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили»;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві виключити з бази оперативно-довідкового обліку інформацію щодо ОСОБА_1 : «Разом з тим є особою, які 31.07.2007 Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26.06.2007. Направлено до суду 22.10.2007. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили».
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у лютому 2020 року він звернувся до ТСЦ №8046 РСЦ МВС з метою оформити довідку про судимість з метою пред'явлення її за місцем вимоги.
25 лютого 2020 року позивачу видано довідку №2005559110640360486 на бланку серії ІІА №1753355, в якій зазначено наступне: «… ОСОБА_1 … на території України станом на 25 лютого 2020 року не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває». «Разом з тим є особою, якій 31 липня 2007 року Дніпровським РУГУ м. Києві пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року. Направлено до суду 22 жовтня 2007 року. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили».
Проте, як стверджує позивач, про наявність будь-яких кримінальних проваджень, згідно з якими він є або був обвинуваченим, він не знав та повідомлений не був.
У зв'язку з чим, позивач та його представник неодноразово звертались, починаючи з березня 2020 року до правоохоронних та судових органів, з метою дізнатись стан розгляду зазначеної у довідці кримінальної справи, але на адвокатські запити були надані відповіді щодо відсутності таких матеріалів як у правоохоронних органах, органах прокуратури, так і в судових органах.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву, посилаючись на чинне законодавство України, зазначив, що до Головне управління Національної поліції України у м. Києві не є володільцем інформаційної підсистеми «Оперативно-довідкова картотека» єдиної інформації системи МВС України, яка містить відомості стосовно осіб, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, яких засуджено за вчинення кримінального правопорушення, а є лише користувачем робочого місця віддаленого доступу, що проводять перевірки за персонально-довідковим обліком і не уповноважені вносити чи видаляти будь-яку інформацію.
Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що володільцем цієї підсистеми є Міністерство внутрішніх справ України, а облік осіб, які обвинувачується у вчиненні злочинів або засуджені здійснюється Департаментом інформатизації МВС України.
На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2021 року у задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції у місті Києві про заміну відповідача відмовлено та залучено в якості співвідповідача у адміністративній справі 640/14918/21 Міністерство внутрішніх справ України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у задоволенні клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача відмовлено.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник співвідповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позовна заява та додатки до неї не містять відповідних офіційних процесуальних документів, які б доводили, що інформація, яка обробляється стосовно позивача в персонально-довідковому обліку є неповною або неточною.
Крім того, представник співвідповідача зазначив, що одна лише неможливість встановлення місця знаходження кримінальної справи відносно позивача не може бути підставою для вилучення інформації із бази даних оперативно-довідкового обліку, оскільки не спростовує того факту, що позивач є особою, які 31 липня 2007 року Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до довідки (повна) Серії ІІА № 1753355, отриманої через ТСЦ № 8046 РСЦ МВС в м. Києві, за обліковими даними МВС ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Яготин Київська область України на території України станом на 25 лютого 2020 року не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим є особою, якій 31 липня 2007 року Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року. Направлено до суду 22 жовтня 2007 року. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили.
З метою з'ясування обставин розгляду зазначеної кримінальної справи, позивач через свого представника звернувся з адвокатськими запитами до компетентних органів.
Так, листом від 11 березня 2020 року №5/5295 Дніпровський районний суд міста Києва повідомив, що алфавітними покажчиками за 2007-2008 роки якими здійснювався облік справ, що розглядались Дніпровським районним судом міста Києва, не підтверджено факт розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 . Однак, перевіркою встановлено, що в провадженні суду перебувала справа №4-812/07 за поданням начальника відділення СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Пазинича С.М. про надання дозволу на проведення обшуку. 17 вересня 2007 року постановою Дніпровського районного суду міста Києва дозволено провести обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_1 , 1970 року народження.
Листом від 14 квітня 2020 року 35019/125/50-2020 Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомило, що за результатом розгляду встановлено, що слідчим Кирилюком С.М. слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальній справі №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України. Також повідомлено, що встановити місцезнаходження кримінальної справи №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року по обвинуваченню ОСОБА_1 не вдалось можливим.
Листом від 24 липня 2020 року №10.34-50-5491вих-20 Київська місцева прокуратура №7 повідомила, що 26 червня 2007 року слідчим відділом Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві порушено кримінальну справу №11004-2-1-2007/016058 відносно ОСОБА_1 . Перевіркою «Книги обліку кримінальних справ, що надійшли до прокуратури Дніпровського району за 2006-2007 роки» встановлено, що вищевказана кримінальна справа до прокуратури Дніпровського району м. Києві для скерування до Дніпровського районного суду міста Києва не надходило. Також, перевіркою відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань встановлено, що Київської місцевою прокуратурою №4 процесуальне керівництво у вищевказаній кримінальній справі не здійснювалось.
Листом від 01 вересня 2020 року №11835/125/50-2020 Дніпровське управління поліції Головного управління поліції у м. Києві повідомило, що кримінальна справа №1104-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року по обвинуваченню ОСОБА_1 була надіслана до Дніпровського районного суду міста Києва.
Листом від 07 жовтня 2020 року №25/3-1278вих-20 Офіс Генерального прокурора повідомив, що за результатами опрацювання масиву даних Реєстру кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до кримінальної відповідальності, як підозрюваного станом на 02 жовтня 2020 року не встановлені.
З урахуванням вказаних відповідей, представником позивача на адресу Головного управління Національної поліції у м. Києві направлено заяву від 19 жовтня 2020 року, в якій останній просив виключити із бази оперативно-довідкового обліку в органах внутрішніх справ інформацію про ОСОБА_1 : «Разом з тим є особою, якій 31 липня 2007 року Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року. Направлено до суду 22 жовтня 2007 року. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили.».
У відповідь на вказану заяву Слідче управління Головного управління Національної поліції у м. Києві листом від 07 грудня 2020 року №26879/125/23/2-2020 повідомило, що за викладеними у заяві фактами призначено службове розслідування, про результати якого буде проінформовано додатково.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів того, що вказане службове розслідування було дійсно призначено, проведено та за наслідками його проведення складено та затверджено відповідний висновок.
Листом від 30 грудня 2020 року №14853/125/50-2020 Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомило, що встановити місцезнаходження матеріалів кримінальної справи №04-16058 від 26 червня 2007 року відносно ОСОБА_1 не видалося можливим. На даний час вживаються заходи щодо встановлення місця перебування вказаної кримінальної справи.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Так, обробка даних оперативно - довідкового обліку здійснюється на підставі вимог спільного наказу Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту України з питань виконання покарань № 823/188 від 23 серпня 2002 року "Про затвердження Інструкції про порядок формування, ведення та використання оперативно - довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально - виконавчої системи України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2002 року за № 738/7026 (далі по тексту - Інструкція № 823/188).
Департамент інформаційних технологій при МВС України (далі - ДІТ при МВС) разом із зацікавленими службами та Управління (відділи) оперативної інформації при ГУМВС, УМВС і УМВСТ (далі - УОІ-ВОІ) удосконалюють структуру та зміст обліків, відпрацьовують методику і тактику їх застосування з метою запобігання злочинам, їх розкриття та розслідування (пункт 1.3 Інструкції №823/188).
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції №823/188 об'єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку.
Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек (далі - ОДК) і дактилоскопічних картотек (далі - ДК), у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем.
Відповідно до пункту 11.1 Інструкції №823/188, з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ вилучаються:
а) раніше складені облікові документи у разі їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку;
б) алфавітні картки на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, до яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, при заміні цих карток на арештантські або картки з рішенням суду;
в) облікові документи на осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності як обвинувачені, кримінальні справи стосовно яких припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок;
г) облікові документи, що підлягають вилученню у зв'язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до пункту 10 Інструкції.
Наведене в сукупності свідчить, що вилучення з оперативно-довідкових картотек ДІТ при МВС та територіальних УОІ-ВОІ облікових документів осіб, окрім іншого, може мати місце у випадку їх переоформлення на підставі постанов органів слідства (дізнання) або ухвал судів про уточнення (зміну) анкетних даних осіб, що стоять на обліку, а також, якщо кримінальні справи стосовно осіб припинені на стадії досудового слідства на підставі реабілітації або відносно яких судом прийнято виправдувальний вирок.
Натомість, суд зазначає, що персонально-довідковий облік є частиною єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, тобто, володільцем цього обліку є МВС України, а управління інформаційно-аналітичної підтримки Управління відповідно до статті 25 Закону України "Про Національну поліцію" є його користувачем.
Тобто, відповідно до положень Інструкції та Закону України "Про Національну поліцію", з урахуванням частин 2 статті 19 Конституції України, відповідач не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про вилучення інформації з бази даних оперативно-довідкових картотек, навіть у випадку якщо відсутні відомості про підтвердження вже існуючої інформації. В свою чергу, лише у визначених Інструкцією підстав, така інформація може бути вилучена управлінням інформаційно-аналітичної підтримки, як користувачем цієї інформаційної системи.
В даному випадку, позивач звертаючись до відповідача із заявою про вилучення інформації щодо притягнення його у 2007 році до кримінальної відповідальності, зазначив про відсутність будь-яких відомостей про результати розслідування та розгляду кримінальної справи, існування якої обумовлює наявність такої інформації щодо позивача в персонально-довідковому обліку інформаційної системи МВС України.
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів існування обставин, які в силу пункту 11.1 Інструкції №823/188, є підставою вилучити інформацію з бази даних оперативно-довідкового обліку, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин, в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Між тим, визначаючись щодо наявності підстав існування такої інформації щодо позивача та необхідності її вилучення суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основним принципом адміністративного судочинства є верховенство права (частина 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частина 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закону України "Про інформацію" від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2657-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Стаття 11 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII передбачає, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі по тексту - Закон України № 2939-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI передбачено, що кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.
У частині 5 цієї ж статті зазначено, що відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено, що персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.
Пункт 6 статті 8 цього Закону визначає, що суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Аналіз наведених норм законодавчих актів, що регулюють правовідносини щодо збирання, використання та захист інформації дозволяє суду дійти висновку, що позивач оспорює та спростовує достовірність розміщеної щодо нього інформацію про притягнення з 2007 року до кримінальної відповідальності. З цією метою, ним вичинялись дії щодо з'ясування походження такої інформації шляхом направлення запитів до правоохоронних органів, органів прокуратури та суду.
Проте, як вже було зазначено судом, інформації про розслідування та розгляду кримінальної справи, ані органами внутрішніх справ, ані Національною поліцією, ані судом, ані органами прокуратури позивачу надано не було.
Більш того, слід також наголосити, що станом на 2007 рік досудове розслідування кримінальних справ здійснювалось органами Міністерства внутрішніх справ України, а не органами Національної поліції, що, в свою чергу, виключає можливість здійснення слідчим Кирилюком С.М. слідчого відділу Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві досудового розслідування у кримінальній справі №11004-2-1-2007/016058 від 26 червня 2007 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 190 КК України, як про це зазначено у листі від 14 квітня 2020 року 35019/125/50-2020 Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням інформації наявної в матеріалах справи, в провадженні будь-якого компетентного органу, до повноважень яких віднесено розслідування та розгляд кримінальних справ, матеріали кримінальної справи стосовно позивача відсутні, а тому, оскільки інформація, яка міститься в базі даних оперативно-довідкового обліку носить виключно статистичний характер, тобто підставою для внесення якої є виключно процесуальні рішення, слід вказати, що встановити достовірність інформації про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, за відсутності самих матеріалів кримінальної справи та відповідного рішення про визначення процесуального статусу в ній позивача, не можливо.
Окремо слід наголосили про недопустимість існування інформації щодо особи про притягнення (триваюча дія) її більше 14 років до кримінальної відповідальності, з урахуванням визначених Кримінально-процесуальним кодексом України, строків розслідування та розгляду кримінальних справ.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що невиправдані дії державних органів щодо зволікання розгляду кримінальних справ розцінюються як факти, що свідчать про порушення принципу розумності строку розгляду.
Порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції були констатовані у таких рішеннях ЄСПЛ: «Паскал проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «Буров проти України» (рішення ЄСПЛ від 17 березня 2011 року), «Коробов проти України» (рішення ЄСПЛ від 21 липня 2012 року), «Іззетов проти України» (рішення ЄСПЛ від 15 вересня 2011 року), «Тодоров проти України» (рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року), «Балицький проти України» (рішення ЄСПЛ від 03 листопада 2011 року), «Плєшков проти України» (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року), «Третьяков проти України» (рішення ЄСПЛ від 29 вересня 2011 року), «Борисенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року), «Караванський проти України» (рішення ЄСПЛ від 14 квітня 2011 року), «Дорошенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 26 травня 2011 року), «Кирилюк проти України» (рішення ЄСПЛ від 06 жовтня 2011 року).
Порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції у справі «Буров проти України» ЄСПЛ встановив, що у зв'язку з тим, що тривалість провадження у справі заявника, яка становила 10 років і майже 3 місяці, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку».
Порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції у справі «Третьяков проти України» встановлено у зв'язку з тим, що тривалість кримінального провадження стосовно заявника, яка становила приблизно 5 років і 9 місяців, була визнана такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку», і мала місце з вини державних органів, оскільки основними причинами затримок були повернення справи на додаткове розслідування або новий розгляд.
Крім того, суд наголошує, що відсутність матеріалів кримінальної справи, а відтак не визначення статусу позивача, в розумінні Кримінально процесуального кодексу України, як учасника кримінального провадженні, позбавляють останнього оскаржити будь-які дії чи рішення органів досудового слідства задля спростування інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності.
В той же час, інформація про позивача щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, відповідно до положень Інструкції №823/188, за відсутності відповідного процесуального рішення компетентного органу, відповідачем самостійно відкоригована не буде.
У справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 р. ЄСПЛ зазначив, що аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland)). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не 71 впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Підсумовуючи вищенаведене, рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю. Головний результат правосуддя - ухвалення законного та справедливого рішення у справі, з дотриманням принципів закріплених в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, іншого способу відновлення порушеного права позивача, з урахуванням встановлених судом обставин, окрім як зобов'язати співвідповідача виключити інформацію про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, не вбачається.
Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 30 квітня 2020 року у справі №120/345/19-а, для відступу від якої в даному випадку у суду не має жодних підстав.
Між тим, як вже було зазначено в ухвалі суду від 02 серпня 2021 року, відповідно до пункту 2.1. розділу 2 Інструкції №823/188 об'єктами оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку є особи, які на території України обвинувачуються у вчиненні злочинів або засуджені, розшукуються, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом, а також громадяни України, що вчинили злочини за її межами і відомості про яких надійшли офіційними каналами згідно з міжнародними договорами у сфері обміну інформацією, які набрали чинності в установленому порядку. Облік здійснюється шляхом ведення алфавітних оперативно-довідкових картотек (далі - ОДК) і дактилоскопічних картотек (далі - ДК), у тому числі з використанням автоматизованих банків даних та автоматизованих дактилоскопічних інформаційних систем. Централізований облік здійснюється Департаментом інформаційних технологій при МВС України (далі - ДІТ при МВС), а регіональний (місцевий) облік - управліннями (відділами) оперативної інформації при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та при управліннях МВС України в областях. У місті Києві і Київській області алфавітний і дактилоскопічний облік здійснюється ДІТ при МВС України, а в місті Севастополі - УОІ при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації вилучити з бази даних оперативно-довідкового обліку інформацію щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а саме вилучити наступну інформацію: «Разом з тим є особою, які 31.07.2007 Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26.06.2007. Направлено до суду 22.10.2007. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, співвідповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення часткового позову в повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257, 262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформатизації (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 00032684) вилучити з бази даних оперативно-довідкового обліку інформацію щодо притягнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до кримінальної відповідальності, а саме вилучити інформацію: «Разом з тим є особою, які 31.07.2007 Дніпровським РУГУ м. Києва пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, кримінальна справа №11004-2-1-2007/016058 від 26.06.2007. Направлено до суду 22.10.2007. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили».
3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 00032684).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник