ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 жовтня 2021 року м. Київ № 640/25816/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ»
доГоловного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» (далі також - позивач, ТОВ «АВІА ОІЛ», Товариство) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2020 №0004833207.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на протиправність податкового повідомлення-рішення від 07.07.2020 №0004833207, згідно якого до Товариства застосовані фінансові санкції у розмірі 500 000 грн. за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу пального (а саме за реалізацію пального з акцизного складу за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4, уніфікований номер 1004718, за відсутності ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі). Вказане податкове повідомлення-рішення було прийняте на підставі акта фактичної перевірки від 01.06.2020 №1241/26-15-32-07/38552220. На переконання позивача у контролюючого органу (відповідача) були відсутні правові підстави для проведення вказаної перевірки, оскільки наказ на проведення такої перевірки від 13.05.2020 №4049 оформлений з порушенням вимог п. 81.21 ст. 81 Податкового кодексу України (а саме текст наказу не містить чітких підстав для проведення фактичної перевірки, визначених Податковим кодексом України, окрім посилання на норму п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 цього Кодексу, та не містить інформації про конкретний період діяльності, що мав бути перевірений). З огляду на наведене позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не може бути визнано таким, що прийняте законно.
Крім того, позивач зазначив, що у період до 01.07.2019 Закон №481/95-ВР не передбачав ліцензування торгівлі паливом. Фактично редакція цього Закону зі змінами та доповненнями, внесеними Законом №2628-VIII, розширила його дію та погіршила становище позивача. При цьому, Кабінет Міністрів України лише 19.06.2019 визначив орган ліцензування, який має повноваження видавати ліцензії на право оптової торгівлі пальним за місцем торгівлі (а саме визначивши таким органом ДПС України), обумовивши дату набрання чинності такими повноваженнями з 01.07.2019. Таким чином, створені для добросовісних платників податків перешкоди в господарюванні і призвели до накладення штрафу на ТОВ «АВІА ОІЛ», що в свою чергу порушує права суб'єкта господарювання та ставить його в поле правової невизначеності економічного тягаря щодо відсутності можливості реалізовувати товар та нести відповідні збитки. Разом з тим, ТОВ «АВІА ОІЛ» було вжито заходів з метою недопущення випадків ведення господарської діяльності без ліцензії, зокрема: Товариство отримано ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614201900996 з терміном дії з 02.07.2019 по 02.07.2024, та неодноразово зверталось до ДПС України із заявами про отримання ліцензії на право здійснення оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, що свідчить про добросовісність його намірів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/25816/20 за вказаним позовом та дану справу призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника Головного управління ДПС у м. Києві через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатковими матеріалами (матеріалами фактичної перевірки), де останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що за результатами проведеної фактичної перевірки позивача встановлено порушення останнім вимог ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (а саме здійснення оптової торгівлі пальним з акцизного складу, без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі). Враховуючи висновки акта фактичної перевірки та на підставі норм ст. 17 Закону №481/95-ВР, пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України ГУ ДПС у м. Києві прийняло оспорюване податкове повідомлення-рішення.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
13.05.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийнято наказ за №4049 «Про проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання», за змістом якого з урахуванням додатку 3 вирішено: на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України провести фактичні перевірки суб'єктів господарювання, в т.ч. ТОВ «АВІА ОІЛ», код ЄДРПОУ 36852220, адреса об'єкта: м. Київ, вул. Малинська, 4 починаючи з 21.05.2020, тривалістю 10 діб.
В якості мети для проведення перевірки визначено «перевірку провести з метою дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального».
Також в тексті додатку 3 до Наказу зазначено, що періодом діяльності, який буде перевірятися, є період згідно ст. 102 Податкового кодексу України.
В подальшому, працівниками ГУ ДПС у м. Києві упродовж періоду з 21.05.2020 по 29.05.2020 відповідно до наказу від 13.05.2020 №4049 та згідно з направлень на перевірку за реєстр. №2436/26-15-32-07 і №2437/26-15-32-07 від 21.05.2020 була проведена фактична перевірка акцизного складу ТОВ «АВІА ОІЛ» за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального.
Копію наказу на перевірку вручено, а зазначені направлення на перевірку були пред'явлені для огляду директору ТОВ Бичеку К.І., про що останнім у направленнях 21.05.2020 вчинені відповідні розписки.
За результатами проведення фактичної перевірки 01.06.2020 складений акт з реєстраційним №1241/26-15-32-07/36852220, яким встановлено порушення позивачем вимог ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР (а саме здійснення оптової торгівлі пальним з акцизного складу, без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі).
За змістом ст. 2 - 4 акта фактичної перевірки наведені висновки контролюючого органу були мотивовані наступним: відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ТОВ «АВІА ОІЛ» є власником нежитлової будівлі (складського приміщення - металевого ангару), площею 486,9 вм.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1882408380000, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4. Згідно бази даних ДПС України «Реєстр платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового» ТОВ «АВІА ОІЛ» 24.06.2019 зареєстровано акцизний склад за адресою: м. київ, вул. Малинська, 4, уніфікований номер 1004718.
Відповідно до наданих пояснень та документів, перевіркою встановлено, що ТОВ «АВІА ОІЛ» отримувало у період з 01.07.2019 по 31.03.2020 від постачальників на склад за адресою: м. Київ, вул. Малинська, буд. 4 підакцизне пальне, яке розливалось власними силами та із залученням ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , договір про надання послуг №2 від 03.01.2018) у бочки по 200 л та у каністри по 5 л, та зберігалось.
Також, відповідно договору на послуги зберігання від 01.07.2019 з ТОВ «ЮКОЙЛ» (код ЄДРПОУ 31510568), на склад за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4, упродовж періоду з 01.07.2019 по 31.03.2020 прийнято на відповідальне зберігання та відвантажено контрагентам ТОВ «ЮКОЙЛ» наступні нафтопродукти: олія авіаційна гідравлічна HYDRAUNYCOIL FH 51 (код УКТ ЗЕД 2710192900) в обсязі 13 831,48 кг, антиводокристалізаційна рідина 1-М (код УКТ ЗЕД 381190000) в обсязі 1 438,0 кг, розчинник «Нефрас С2-80/120» (код УКТ ЗЕД 2710122500) в обсязі 80 231,0 кг.
В ході аналізу бази даних Єдиного реєстру акцизних накладних (далі - ЄРАН 2019) за період з 09.07.2019 по 31.03.2020 з'ясовано, що ТОВ «АВІА ОІЛ» складено та у період з 30.07.2019 по 15.04.2020 зареєстровано на адресу контрагентів-покупців акцизні накладні з кодом операції «З»: реалізація пального суб'єкту господарювання - неплатнику на фізичне відвантаження (відпуск) розчинника «Нефрас С2-80/120» (код УКТ ЗЕД 2710122500) та олії авіаційної гідравлічної HYDRAUNYCOIL FH 51 (код УКТ ЗЕД 2710192900) з акцизного складу ТОВ «АВІА ОІЛ» (з уніфікованим номером 1004718) за адресою: м. Київ, вул. Малинська, буд. 4, - у загальному обсязі 255 088,12 л (з урахуванням коригувань).
Також, згідно бази даних ЄРАН 2019 встановлено, що 17.03.2020 складено та зареєстровано акцизну накладну з кодом операції « 6»: реалізація отримувачу, який не є суб'єктом господарювання на фізичне відвантаження (відпуск) розчинника «Нефрас С2- 80/120» (код УКТ ЗЕД 2710122500) з акцизного складу ТОВ «АВІА ОІЛ» (з уніфікованим номером 1004718) за адресою: м. Київ, вул. Малинська, буд. 4 - у загальному обсязі 798,84 л.
Обставини відвантаження вищевказаних нафтопродуктів з акцизного складу ТОВ «АВІА ОІЛ» за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 на адресу покупців, підтверджується товарно-транспортними накладними (форма № 1-ТТН, далі - ТТН) де вказано пункт навантаження пального: м. Київ, вул. Малинська, буд. 4, а саме: ТТН №000000091 від 05.09.2019, ТТН №000000070 від 07.08.2019, ТТН №РН-0163 від 31.03.2020, ТТН №РН-0165 від 31.03.2020.
Крім того, за змістом наданих товариством в ході перевірки оборотно-сальдових відомостей та карток рахунку бухгалтерського обліку 281 «Товари на складі» за період з 01.07.2019 по 30.05.2020, в бухгалтерському обліку ТОВ «АВІА ОІЛ» реалізацію нафтопродуктів відобразило наступним чином
- Дебет 902 - Кредит 281 - 100 л (відображено об'єм реалізованої покупцям олії авіаційної гідравлічної HYDRAUNYCOIL FH 51)
- Дебет 902 - Кредит 281 - 281 208 кг (відображено об'єм реалізованого покупцям розчинника «Нефрас С2-80/120»).
При цьому, відповідно до Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним ,ТОВ «АВІА ОІЛ» 02.07.2019 отримано ліцензію лише на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614201900996, з терміном дії з 02.07.2019 до 02.07.2024.
З огляду на наведене працівники ГУ ДПС у м. Києві дійшли висновку про здійснення позивачем реалізації пального з акцизного складу з уніфікованим номером 1004718 за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 на адреси контрагентів-покупців без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі.
07.07.2021 ГУ ДПС у м. Києві на підставі акта перевірки від 01.06.2020 №1241/26-15-32-07/36852220 винесено податкове повідомлення-рішення форми «С» за №0004833207 про застосування до позивача на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000 грн.
Не погоджуючись із правомірністю цих податкових повідомлень-рішень ТОВ «ІОНІЯ» подало скаргу до ДПС України, яка рішенням останньої від 03.09.2020 №26946/6/99-00-06-02-05-06 була залишена без задоволення.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення від 10.06.2020 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Щодо процедури проведення фактичної перевірки, суд зазначає, що порядок проведення фактичних перевірок встановлений нормами ст. 75 та 80 Податкового кодексу України (далі - ПК).
Так, відповідно до пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Вимоги до порядку організації та проведення фактичної перевірки визначені ст. 80 ПК України.
Згідно з п. 80.2 зазначеної статті Кодексу фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, які визначені у переліку.
Підпунктом 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині,-
а) виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів,
б) цільового використання спирту платниками податків,
в) обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками,
- а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною підставою, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2020 у справі №815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20.
Відповідно до положень п. 80.5 ст. 80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
У свою чергу норми п. 81.1 ст. 81 ПК України передбачають, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
Суд встановив що фактична перевірка позивача проводилась на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 13.05.2020 №4049 «Про проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання», з урахуванням додатку 3 до такого Наказу.
Проаналізувавши зміст даного Наказу №4049 суд встановив, що останній містить відомості про підставу проведення перевірки, - посилання на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, норми якого в свою чергу надають таке право контролюючому органу у силу здійснення ним функцій, визначених законодавством у сфері проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування, а також виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
При цьому, суд також виявив, що у тексті Наказу контролюючим органом не зазначено чітко конкретний період перевірки (період діяльності, який буде перевірятися), натомість міститься посилання на ст. 102 ПК України, що врегульовує строк давності (1095 днів) у податкових правовідносинах.
Так, за змістом п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
При цьому, відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні (п. 102.3 зазначеної статті Кодексу).
Беручи до уваги зміст наведених норми абз. 1 п. 102.1 ст. 102 ПК України та текст акта фактичної перевірки суд дійшов висновку, що в якості періоду діяльності, який мав бути перевірений, у даному випадку контролюючим органом розумівся період діяльності суб'єкта господарювання 1095 днів перед днем початку фактичної перевірки (21.05.2020). Фактично ж контролюючим органом був досліджувався та перевірявся період діяльності позивача починаючи з 01.07.2019 по 21.05.2020, що вбачається обсягу досліджених документів позивача та відомостей з баз даних за вказаний період.
Суд вважає, що такий порядок дій контролюючого органу не суперечив нормам ст. 80 і 102 ПК України, а описаний недолік в оформленні тексу наказу на перевірку не вплинув на хід фактичної перевірки, та не зумовлює незаконності наказу в цілому як такого.
Також як свідчать наявні у справі матеріали, 21.05.2020 посадові особи контролюючого органу (відповідача) були допущені позивачем до проведення фактичної перевірки за відсутності будь-яких зауважень щодо правомірності наказу до початку перевірки, зауважень до дій посадових осіб контролюючого органу під час перевірки, про що свідчать наявні у матеріалах справи докази, зокрема, підписи керівника підприємства у направленнях та відсутність в акті перевірки відповідних зауважень суб'єкта перевірки.
Відтак, наведені у позові аргументи представника позивача щодо неправомірності призначення перевірки та процедурних порушень під час її проведення є неприйнятними. А тому суд приходить до висновку про наявність в контролюючого органу законодавчо передбаченої підстави для проведення фактичної перевірки акцизного складу позивача, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 .
Надаючи оцінку правомірності висновків акта фактичної перевірки та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення від 07.07.2020 №0004833207, суд виходив з наступного.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
Зокрема у період до 01.07.2019 зазначений Закон не містив норм, що регулював питання оптової і роздрібної торгівлі пальним, та відповідно на вказані відносин не поширювався.
Пізніше до вказано Закону було внесено зміни Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», які набули чинності з 01.07.2019.
Так, ст. 1 Закону №481/95-ВР (тут і надалі в редакції після 01.07.2019) визначені наступні терміни: «оптова торгівля пальним» - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам; «місце зберігання пального» - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; «місце оптової торгівлі пальним» - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування; «ліцензія (спеціальний дозвіл)» - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
За змістом норм ст. 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального.
Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник.
При цьому, суб'єкти господарювання, які здійснюють оптову торгівлю пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним копії таких документів не подають.
Після видачі/призупинення/анулювання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального не пізніше наступного робочого дня з дня видачі/призупинення/анулювання відповідної ліцензії.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
У силу положень ч. 1 ст. 16 Закону № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Відповідно до ст. 17 Закону №481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Зокрема, відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 цього Закону до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.
Отже, за змістом наведених норм Закону №481/95-ВР (в редакції Закону №2628-VIII) суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати оптову торгівлю пальним, починаючи з 01.07.2019 повинен отримати в уповноваженого органу виконавчої влади відповідну ліцензію на кожне місце оптової торгівлі пальним, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.
При цьому, з 01.07.2019, за відсутності відповідної ліцензії (тобто, ліцензії на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, а у випадку наявності у суб'єкта господарювання місця оптової торгівлі пальним, - то ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності такого місця оптової торгівлі, даний суб'єкт господарювання несе відповідальність, передбачену приписами ст. 17 Закону № 481/95-ВР у вигляді штрафу в сумі 500 000 гривень.
Згідно з пп. 27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, Державна податкова служба України визначена такою, що відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.
В подальшому відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 19.06.2019 № 545 територіальні органи ДФС були визначені органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.
Вказана постанова Уряду набрала чинності 01.07.2019.
Як свідчать наявні у справі матеріали (акт фактичної перевірки) та не заперечуються самим позивачем, у період з 01.07.2019 по 30.03.2020 ТОВ «АВІА ОІЛ» за наявності акцизного складу за адресою м. Київ, вул. Малинська, 4, що підпадає під визначення «місця оптової торгівлі пальним», здійснювало зберігання та реалізацію третім особам - контрагентам-покупцям оптом партій пального (в т.ч. за даними поданих товариством до перевірки товарно-транспортних накладних відпуск реалізованого пального здійснювався в серпні та вересні 2019 року, а також у березні 2020 року).
У період з 01.07.2019 по дату проведення фактичної перевірки у товариств була відсутня ліцензія на право здійснення оптової торгівлі пальним на місце оптової торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4.
Як пояснив позивач у тексті свого позову, ТОВ «АВІА ОІЛ» отримало на право оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі реєстраційний номер 990614201900996, терміном дії з 02.07.2019 по 02.07.2024. Поряд з цим, Товариством окремо вживалися заходи щодо отримання вказаної ліцензії на місце оптової торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4.
На підтвердження наведеного позивач подав до суду разом з позовом копію листа Державної податкової служби України від 29.04.2020 вих. №14918/6/99-00-17-01-02-06. За змістом цього листа, ДПС України за результатами розгляду по суті заяви ТОВ «АВІА ОІЛ» від 02.04.2020 щодо отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, відмовили у видачі ліцензії з причини невідповідності поданих документів вимога ст. 15 Закону №481/95-ВР (а саме через відсутність дозволу на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки).
Доказів оскарження в судовому порядку такого рішення контролюючого органу про відмову у видачі ліцензії як необгрунтованого позивач до суду не подав, та про існування даних обставин суд не повідомив.
Також будь-яких інших документів, що засвідчують обставини звернення ТОВ «АВІА ОІЛ» у період до 02.04.2020 до ДПС України (ДФС України) із заявами про видачу ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, позивач до суду з невідомих причин не подав.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що обґрунтованість та правомірність висновків акта фактичної перевірки про порушення позивачем вимог ч. 8 ст. 15 Закону №481/95-ВР підтверджується матеріалами судової справи.
Стосовно посилань позивача на те, що контролюючий орган при застосуванні фінансових санкцій згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення мав керуватися положеннями Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», суд зазначає наступне.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 №222-VIII (далі - Закон №222-VIII).
Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону №222-VIII, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Згідно з абз. 4 п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону №222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Частиною 2 ст. 20 Закону №222-VIIІ встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
Як було встановлено судом, починаючи з 01.07.2019 набрали чинності норми Закону №481/95-ВР щодо ліцензування, зокрема оптової торгівлі пальним. З цієї дати оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності відповідної ліцензії.
У разі здійснення оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів на суму 500 000 гривень.
Таким чином, зважаючи на положення абз. 4 п. 4 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 8 Закону №222-VIІI при запровадженні ліцензування оптової торгівлі паливом, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
Відповідно суд погоджується з доводами позивачем, що в силу приписів наведених норм Закону, у випадку виявлення контролюючим органом факту порушення суб'єктом господарювання, який здійснює оптовий продаж пального, випадків такої реалізації за період з 01.07.2019 по 01.09.2019 включно, правові підстави для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за такі порушення були відсутні.
Разом з тим, актом фактичної перевірки зафіксовані випадки здійснення позивачем оптового продажу пального з місця оптової торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4, у березні 2020 року, тобто після завершення визначеного абз. 4 п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону №222-VIII «перехідного» періоду для запровадження порядку та умов ліцензування видів господарської діяльності з оптового та роздрібного продажу пального.
Наведене у свою чергу спростовує твердження позивача щодо відсутності у контролюючого органу правових підстав для притягнення ТОВ «АВІА ОІЛ» до відповідальності за ст. 17 Закону №481/95-ВР та на підставі результатів фактичної перевірки (акт від 01.06.2020 №1241/26-15-32-07/36852220).
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 і 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки судом за результатом розгляду справи по суті відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог повністю, то правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (а саме: на оплату судового збору, витрати на правничу допомогу) за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, - відсутні.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Відмовити у задоволенні адміністративний позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІА ОІЛ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок