07 жовтня 2021 року Чернігів Справа № 620/8607/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю. О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 08.07.2021 № 39, що викладений в Повідомленні № 115, в частині відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Представник позивача позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач зі свого боку виконав всі вимоги українського законодавства, надав правдиві факти для обґрунтування своєї заяви, розповів представнику відповідача про всі обставини свого життя, зазначив, що змушений був прибути в Україну та залишитися тут внаслідок загрози моєму життю, безпеці та свободі в Грузії через побоювання застосування щодо мене нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного та внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини; неможливість та побоювання користуватись захистом, країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; що пов'язано з наступними причинами, а саме: релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи та політичні погляди; перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не можу та не бажаю повернутися до Грузії внаслідок зазначених побоювань.
Представник відповідача у поданому до суду відзиві на позов просив у його задоволенні відмовити, оскільки за наслідками аналізу наданої позивачем інформації відповідачем було встановлено, що позивач: звернувся до УДМС України в Чернігівській області із заявою лише після поміщення його до Чернігівського ПТПІ та через 8 років після фактичного прибуття на територію України; не належить до будь-якої політичної, релігійної, військової або соціальної організації; не має жодних доказів та документів, які б підтверджували факти переслідування або погрози переслідування. Враховуючи викладену вище інформацію відповідач дійшов висновку, що позивач залишив територію Республіки Грузія добровільно, а його побоювання щодо загрози його життю з боку державних органів достовірними доводами не підтверджуються.
Представником позивача надано відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Також зазначено, що 01.10.2012 в Грузії пройшли парламентські вибори; 25.10.2012 почав роботу новий уряд Грузії; в країні відбувались безпорядки, раптово, безпричинно помирали люди. 16.12.2012 матір позивача, здорова людина, після приступу болі в животі померла; такий же самий приступ болі стався і з позивачем, і 17.12.2012 він був доставлений в інфекційну лікарню (що знаходиться по вул. Павлова в м. Тбілісі, Грузія), де пробув з 17.12.2012 по 22.12.2012; скоріш за все, проти його матері та нього використовувалась резонансна зброя. Таким чином, позивач вважає, що він зазначив чіткі обставини, конкретні дати, конкретні адреси, які відповідач мав би перевірити, але цього не зробив.
Відповідач надіслав заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав свою правову позицію та просив відмовити позивачу у задоволенні позову. Також зазначив, що позивач не обґрунтовує, яким чином зміна уряду в країні його громадянської належності пов'язана з його побоюваннями стати жертвою переслідувань, не наводить жодних достовірних фактів таких переслідувань стосовно нього з боку Грузії. Викладені позивачем відомості не підтверджується жодними доказами і мають характер необґрунтованих припущень. Під час проведення з ним співбесід позивач не міг точно визначитися, хто саме його переслідує і чому, а лише зазначав свої припущення, вказуючи то на державні органи, то на колишню дружину чи експеримент над людьми. Крім того, до жодної політичної партії, руху проти влади чи протестів проти жорсткого поводження з ув'язненими, які відбувалися в Грузії, ніякого відношення позивач не мав. що унеможливлює його переслідування з боку державних органів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Із змісту рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20.05.2021 у справі № 743/587/21 за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про примусове видворення за межі України та затримання іноземця, з метою ідентифікації та забезпечення видворення, з поміщенням до ПТПІ вбачається, що судом встановлено, що:
особа громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікована, так як він в'їхав в Україну 01.04.2013 по чинному паспорту, 3 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВ УДМС України в Київській області по чинному паспорту з ним проведені всі дії;
03 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВУДМС України в Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні;
03 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВУДМС України в Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін до 02.04.2018 року;
19 травня 2021 р. уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП;
рішенням уповноваженої особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 р. громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було поміщено до Чернігівського ПТПІ;
19 травня 2021р. громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було, за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ.
Крім того, відповідно до резолютивної частини вказаного судового рішення суд вирішив позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області задовольнити частково, а саме: примусово видворити громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України; затримати громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 19 листопада 2021 року включно (а.с. 31-33).
Перебуваючи у ПТПІ, позивач звернувся до УДМСУ у Чернігівській області із заявами-анкетами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.06.2021 (а.с. 27) та від 16.06.2021 (а.с. 36, 40).
У зв'язку із наведеним, позивачем та посадовими особами міграційної служби, відповідно до встановленого порядку, було заповнено ряд документів: анкету, протоколи співбесід та реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця, та інші (а.с. 28-30, 37-43, 48-52, 92-99, 108-113).
08.07.2021 спеціалістом УДМСУ в Чернігівській області сформовано висновок, у якому зазначено, що в результаті всебічного, об'єктивного та неупередженого аналізу матеріалів особової справи № 2021CN0007 та інформації по країні походження, було встановлено, що шкода, завдання якої побоюється заявник у разі повернення до Грузії не є такою, що підпадає під перелік підстав для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1, статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Вважає за доцільне відмовити громадянину Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 114-121).
08.07.2021 Управлінням ДМС України в Чернігівській області прийнято наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Грузії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» № 39, згідно пункту 1 якого наказано відмовити в оформленні документів для визнання громадянина Грузії Імедашвілі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1.13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 122).
На підставі вказаного наказу т.в.о. начальника УДМСУ в Чернігівській області прийнято Повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 115 (а.с. 123).
Вважаючи вказний наказ УДМСУ в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
В силу вимог ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Положеннями ч.1 ст. 5 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Також, практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Відповідно до ч. 1, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребуються додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
Законом України від 21.10.1999 № 1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення п. 2 ст. 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Положеннями п.п. 42, 43 Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що компетентні органи влади, що покликані визначити статус біженця, необов'язково повинні мати своє судження про умови в країні походження просителя. Його твердження, проте не можуть розглядатися абстрактно, а мають бути оцінені в контексті відповідної початкової інформації про ситуацію, що склалася. Знання умов країни походження просителя - якщо не основна мета, то важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих просителем. Загалом, побоювання просителя повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, або з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Ці міркування не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді просителя. Те, що, наприклад, сталося з його друзями, родичами і іншими членами тієї ж расової або соціальної групи, може бути свідоцтвом того, що його побоювання стати рано чи пізно жертвою переслідувань цілком обґрунтовані. Закони країни походження, і особливо методи їх застосування, можуть також мати відношення до справи.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Із матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи № 743/587/21 Ріпкинським районним судом Чернігівської області встановлено, що:
особа громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідентифікована, так як він в'їхав в Україну 01.04.2013 по чинному паспорту, 3 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВ УДМС України в Київській області по чинному паспорту з ним проведені всі дії;
03 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВУДМС України в Київській області було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП, за порушення встановленого порядку перебування іноземців в Україні;
03 березня 2018 р. уповноваженими особами Обухівського РВУДМС України в Київській області було прийнято рішення про примусове повернення з України громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у термін до 02.04.2018 року;
19 травня 2021 р. уповноваженими особами ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було піддано адміністративному затриманню, на підставі ч. 2 ст. 263 КУпАП;
рішенням уповноваженої особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 19 травня 2021 р. громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було поміщено до Чернігівського ПТПІ;
19 травня 2021р. громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було, за актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства, передано до Чернігівського ПТПІ.
Відповідно до рішення від 20.05.2021 у справі 743/587/21 суд вирішив примусово видворити громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України; затримати громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення видворення за межі України, з поміщенням останнього до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 19 листопада 2021 року включно (а.с. 31-33).
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень судове рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 20.05.2021 у справі 743/587/21 набрало законної сили 15.06.2021.
У висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.07.2021 (а.с. 114-121) уповноваженою особою відповідача зазначено, що заявник розповів, що у 1989 році виїхав до Росії, м. Москва, а звідти у 1995 до України, м. Київ. У 2001 році повернувся до Грузії де проживав до 2003 року. З 2003 по 2006 роки жив у Азербайджані, м. Баку. З 2006 року по 2012 рік жив у Грузії. В Україну прилетів 01.04.2013 легально, перебував на території Україні на підставі угоди між урядом України та урядом Грузії про взаємне скасування візових вимог 90 днів, решту часу знаходився на території України нелегально. Територію України з 01.04.2013 не залишав. За змістом заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 16.06.2021, заявник виїхав з Грузії через загрозу його життю. Детально заявник описав ситуацію, що сталась, наступним чином. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заявника. 17.12.2012 заявник готувався до похорону та приблизно о другій годині дня вжив 200 мл горілки, вже о сьомій вечора йому стало зле, в результаті чого він був госпіталізований до інфекційної лікарні у місті Тбілісі. Де перебував до 23.12.2012. За твердженнями заявника, в лікарні протягом 5 днів до нього застосовували акустично-резонансну зброю. Під час співбесіди від 29.06.2021 заявник пояснив, чому він так вважає та детально описав, який саме вплив від застосування до нього зазначеної зброї він відчув на собі (протокол співбесіди від 29.06.2021 стор. 8). Фактично заявник описав звукові та візуальні галюцинації (протокол співбесіди від стор. 6). І як він вважає, вони були викликані впливом саме акустичної зброї. Також він назвав прилад, який він підозрює до нього застосовували - «звукова гармата» або «лазерна установка». Заявник стверджує, що галюцинації, які він спостерігав, може викликати лише державна структура. Заявник зазначив, що він припускає, що йому могла помститися колишня дружина, або це були експеримент над людьми, або колишня влада Саакашвілі або те, що це була державна програма (протокол співбесіди стор. 7, 8). Заявник повідомив, що він не бачив прилади акустичної зброї, що були застосовані проти нього і йому не відомо, хто б міг до нього їх застосовувати. Також заявник вважає, що його мати потрапила під вплив тієї ж зброї, через що вона і померла.
Суд зауважує, що вказане підтверджується Протоколами співбесід від 29.06.2021 та від 07.07.2021 (а.с. 92-99, 108-113).
В той же час, матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача/заявника в країні походження та громадянської належності за ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів.
Наведені позивачем обставини щодо його переслідування жодним чином не задокументовані та ґрунтуються виключно на твердженнях самого позивача. Обов'язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює ці твердження. Таким чином, позивач не довів достовірність своїх доводів, на яких ґрунтується його заява, а з наданої позивачем інформації не вбачається підстав вважати, що він переслідувався в Грузії за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Як вбачається з матеріалів справи позивач в'їхав в Україну 01.04.2013, однак до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише в 2021 році після прийняття рішення про примусове повернення його з України, того як його було піддано адміністративному затриманню та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового тримання іноземців, що свідчить про значне зволікання зі зверненням за захистом.
Відповідно до міжнародних принципів та стандартів у сфері визначення статусу біженця та додаткового захисту, тривалий строк між виїздом заявника з країни громадянської належності та датою звернення за захистом може свідчити про відсутність обґрунтованих побоювань, переслідування чи серйозної шкоди.
У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Суд зауважує, що жодних доводів та доказів щодо наявності переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п.п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не надано.
Суд вважає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками, зокрема, релігії, національної приналежності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичні погляди не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду справи, з урахуванням наведених норм права, суд дійшов висновку, що наказ Управлінням ДМС України в Чернігівській області «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Грузії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» від 08.07.2021 № 39 є правомірними, обґрунтованими та такими, що прийнятий уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки побоювання позивача повертатися в країну своєї громадянської належності та наявність переслідувань або утисків відносно нього не підтверджено, заява позивача є необґрунтованою з огляду на відсутність у позивача умов, зазначених в п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внаслідок чого оскаржуваним Наказом прав позивача не порушено.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до положень пункту 14 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог громадянина Республіки Грузія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління Державної міграційної служби у Чернігівській області, вул. Шевченка, буд. 51-А, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 37804450.
Дата складення повного рішення суду - 07.10.2021.
Суддя Ю. О. Скалозуб