22 вересня 2021 року справа № 823/73/16
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гараня С.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ковтун Л.Б.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
представника позивача - адвоката Топорова О.Ю. (за ордером),
представника відповідача - Коваленко А.П. (за довіреністю),
представника третьої особи - Ковдій І.І. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Черкаського окружного адміністративного суду з позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, в якому з урахуванням заяви від 10.06.2021, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 1 о/с від 04.01.2016 про звільнення зі служби в Національній поліції капітана поліції ОСОБА_1 - старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 27 о/с від 19.02.2016 про внесення змін до наказу № 1 о/с від 04.01.2016;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 154 о/с від 13.09.2016 про внесення змін до наказу № 1 о/с від 04.01.2016;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області з 05.01.2016 або на рівнозначній посаді;
- стягнути з відповідача на користь позивача грошове та речове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 04.01.2016 до моменту фактичного поновлення на службі;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області витребувати у Міністерства юстиції України відомості про ОСОБА_2 із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Законом України «Про очищення влади»;
- рішення суду допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом, з урахуванням змін внесених відповідними наказами, порушено її права та охоронювані законом інтереси, оскільки оскаржувані накази прийняті всупереч Конституції України, а тому порушують її право на працю, доступ до публічної служби.
Позивач також зазначає, що ні відповідачем, ні будь-яким іншим органом не було вжито жодних дій по встановленню її вини, оскільки не проводилось жодних перевірок на факт відповідності критеріям звільнення за Законом України «Про очищення влади».
Ухвалою суду від 27.01.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 15.03.2016 суд зупинив провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за двома конституційними поданнями Верховного Суду України та конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про очищення влади” від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
Усною ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 08.06.2021 провадження у справі поновлено.
Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що звільнення позивача відбулось на підставі вимог Закону України «Про очищення влади» та в установленому законом порядку.
Позивача та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.
Представник третьої особи, зазначила що станом на час розгляду справи позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Черкаській області витребувати у Міністерства юстиції України відомостей про ОСОБА_2 із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Законом України «Про очищення влади» є необгрунтованими, а тому просила відмовити у задоволенні позову в даній частині.
Заслухавши пояснення позивача, представників учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_2 проходила службу в Національній поліції України на посаді старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 04.01.2016 №1 о/с згідно з п.9,10,11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», п.п. 2 п.3 ст. 49 та п. 5 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» ОСОБА_2 звільнено зі служби в Національній поліції у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік), 04.01.2016.
19.02.2016 наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області №27 о/с внесено зміни в пункт наказу ГУНП від 04.01.2016 №1 о/с в частині дати звільнення позивача, та вважати датою звільнення 14.01.2016.
13.09.2016 наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області №154 о/с внесено зміни в накази ГУНП від 04.01.2016 №1 о/с та від 19.02.2016 № 27 о/с в частині звільнення зі служби в поліції - капітана поліції ОСОБА_2 та викладено їх у такій редакції: «У відповідності до пункту 9 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та пункту 5 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» звільнити зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_2 - старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, 14.01.2016».
Крім того, з доданих до матеріалів справи копій документів, судом встановлено, що після звільнення позивач змінила прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Вважаючи такі накази про звільнення протиправними позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Так, 16.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII).
В розумінні статі 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина 2 статті 1 Закону №1682-VII).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням працівника правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.
Отже, стаття 3 Закону № 1682-VII визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
Із змісту довідки про проведення перевірки щодо застосування заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади», що складена 31.12.2015 видно, що позивач у період з 22.02.2010 по 22.02.2014 перебувала на посадах, на які не поширюється заборона, передбачена частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади».
За результатами перевірки інформації щодо здійснення заходів, передбачених пунктами 9,10,11 частини 2 та частини 3 статті 3 Закону України «Про очищення влади», встановлено, що позивач проводила затримання в порядку ст. 208 КПК України у кримінальному провадженні №12014250040000308, тому підпадає під дію підпункту 9 пункту 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади», як працівник правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.
Отже, із вказаної вище довідки судом встановлено, що до позивача застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач підпадає під дію критерію, визначеного пунктом 9 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Суд, встановивши вище наявність у національному законодавстві правового підґрунтя для застосування до позивача люстраційної процедури, та враховуючи те, що позивач відповідає критеріям визначеним у Законі, приходить до висновку, що втручання держави у приватне життя позивача здійснено згідно із законом, тобто за наявності відповідної правової підстави.
Водночас, суд оцінюючи спірні накази крізь призму необхідності втручання у право позивача у демократичному суспільстві, виходить з наступного.
Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Вказані гарантії за висновком Суду не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.01.2019 року у справі № 800/186/17.
У справі № 800/186/17 Верховний Суд вказав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Верховний Суд визнав ці висновки застосовними і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03.06.2020 року, і у подальшій своїй практиці у цій категорії спорів.
Разом з тим необхідно врахувати, що на необхідності доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті, що враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи.
Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв.
По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію.
По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення законної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності, та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
Таким чином, виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення у справі "Любох проти Польщі", рішення у справі "Матиєк проти Польщі").
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Крім того, слід також враховувати рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 року у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України "Про очищення влади", і в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_6 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
Ключовим у позиції Суду в рішенні у справі "Полях та інші проти України" є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував ОСОБА_7 .
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у §324 даного рішення визнав порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року перебували на окремих посадах державної служби, без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_6 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Судом встановлено, що керуючись частиною 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади", відповідач оскаржуваним наказом від 04.01.2016, з урахуванням наказів від 19.02.2016 № 27 о/с та від 13.09.2016 № 154 о/с №521к звільнив капітана поліції ОСОБА_8 з посади старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області, 14.01.2016.
Виходячи з мети Закону № 1682-VII, на думку суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, відповідач зобов'язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_5 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.
Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.
Більше того, що відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У свою чергу відповідач ніколи не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.
Суд звертає увагу, що Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку № 788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.
Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).
Без встановлення зв'язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.
Тож, звільнення з посад визначених Законом №1682-VII розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.
Так, суду не надано відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірний наказ не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов'язку застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 КАС України.
Цей обов'язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, звільнивши позивача з посади лише з обставин відповідності її критерію визначеному в пункті 9 частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII, застосувавши до неї міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками та без надання індивідуальної оцінки її діям, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані накази про звільнення позивача не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Таким чином, з огляду на недоведеність застосування до позивача заборон, передбачених Закону № 1682-VII та звільнення позивача, суд приходить до висновку про протиправність прийняття оскаржуваних наказів та про задоволення позовних вимог у цій частині.
При цьому, скасування наказу про звільнення позивача, у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній посаді.
Разом з тим, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, враховуючи скасування наказу про звільнення позивача від 04.01.2016 №1 о/с та наказів від 19.02.2016 № 27 о/с і від 13.09.2016 № 154 о/с, якими було внесено зміни до означеного наказу, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про поновлення її на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на раніше займаній посаді - старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
Пунктом 2.27. Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно оспорюваного наказу про звільнення позивача від 04.01.2016 №1 о/с та наказів від 19.02.2016 № 27 о/с, від 13.09.2016 № 154 о/с, якими було внесено зміни до наказу від 04.01.2016, останнім днем роботи позивача є 14.01.2016.
На запитання суду, стосовно останнього дня роботи позивача, представник відповідача також зазначила, що останнім днем роботи було - 14.01.2016.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на раніше займаній посаді з 15.01.2016, отже вимога щодо поновлення на посаді з 05.01.2016 є необгрунтованою, враховуючи накази від 19.02.2016 № 27 о/с та від 13.09.2016 № 154 о/с, якими вносилися зміни до наказу від 04.01.2016 №1 о/с, в тому числі і щодо дати звільнення позивача, у зв'язку з її тимчасовою непрацездатністю.
Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з такого.
Відповідно до вимог 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З аналізу наведеного законодавчого положення вбачається, що суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Виходячи з матеріалів даної адміністративної справи, суд зазначає, що її розгляд здійснювався понад один рік, проте не з вини позивача. Відтак, у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.
Вказана позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.03.2018 у справі № 2а-11888/10/1370 та в постанові від 05.11.2019 у справі № 2а-2243/11/1370.
При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд виходить з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідач, як податковий агент згідно з підп.14.1.180 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України та як страхувальник згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті всі податки та збори.
Розрахунок розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слідує здійснювати відповідно до кількості робочих днів, що минули з дня звільнення позивача з посади до дня винесення судового рішення у справі - 22.09.2021.
Оскільки позивач була звільнена в січні 2016 року, то сума виплат обчислюється за два попередні календарні місяці до звільнення, а саме листопад та грудень 2015 року.
З наявної у матеріалах справи довідки Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 21.05.2021 № 184 вбачається, що середньоденна сума заробітної плати позивача на раніше займаній ній посаді становить 230,36 грн. (4300,00 грн + 5375,00 (два останні місяці перед звільненням листопад, грудень 2015 року) = 9675,00 грн : 42 робочі дні = 230,36 грн).
При цьому кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 15.01.2016 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення 22.09.2021 становить 1437 днів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 15.01.2016 по 22.09.2021, становить 331 027,32 грн (230,36 середньоденна сума заробітної плати позивача х 1437 днів вимушеного прогулу = 331 027,32 грн), які слід стягнути на користь позивача з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів, а тому позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.01.2016 не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено судом останнім днем роботи позивача було 14.01.2016.
Щодо інших позовних вимог, стосовно зобов'язання відповідача витребувати у Міністерства юстиції України відомості про позивача із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Законом України «Про очищення влади», суд врахував таке.
З даних загальнодоступної інформації, опублікованої на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://lustration.minjust.gov.ua/register), суд встановив, що щодо позивача внесено запис про її звільнення у зв'язку з наявністю заборон, передбачених п.9,10,11 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади".
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про очищення влади" та п. 5 розділу ІІ Положення № 1704/5, суд визнає, що Головне управління Національної поліції в Черкаській області буде зобов'язане надати інформацію у виді рішення суду Міністерству юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_8 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" оскільки внесення Реєстратором Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомостей про особу позивача стало надходження від керівника органу (в даному випадку - Головного управління Національної поліції в Черкаській області), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення ОСОБА_8 з посади старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області у зв'язку із застосуванням такої заборони.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Зважаючи на вказану норму, суд вважає, що рішення в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 5067,92 грн (з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
У відповідності до вимог частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що при зверненні до суду з даним адміністративним позовом, позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та не сплачувала його, підстави для його розподілу відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 1 о/с від 04.01.2016 про звільнення ОСОБА_8 зі служби в Національній поліції з посади старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 27 о/с від 19.02.2016 про внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 1 о/с від 04.01.2016.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 154 о/с від 13.09.2016 про внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 1 о/с від 04.01.2016 та № 27 о/с від 19.02.2016.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області з 15.01.2016.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборон передбачених Законом України «Про очищення влади».
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 331 027 (триста тридцять одна тисяча двадцять сім) грн 32 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків та зборів.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 5 067 (п'ять тисяч шістдесят сім) грн 92 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів допустити до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2021.
Суддя С.М. Гарань