08 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3567/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/в НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2021 по 21.04.2021 включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 02.02.2021 по 21.04.2021 включно в сумі 30849,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у лавах Збройних Сил України. 01.02.2021 року був звільнений, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2021 р. № 20. Під час звільнення з військової служби, на думку позивача, йому не було нараховано та виплачено суми грошового забезпечення.
Враховуючи невиплату відповідачем у день звільнення грошового забезпечення у повному обсязі, позивач вважає, що з Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Ухвалою від 26.07.2021 р. у справі відкрито спрощене провадження, визначено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов'язано відповідача в строк до 16.08.2021 року надати до суду довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за період часу, що передує його звільненню, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.
13.08.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно ч.2 цієї статті є нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими/не нарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні, та як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також, відповідач не погоджується з нарахованою позивачем сумою компенсації, зазначає, що при визначенні розміру суми необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в справі №761/9584/15-ц.
На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Положеннями ст.258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2021 р. № 20, старшого матроса ОСОБА_1 , старшого стрільця 2 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони військової частини НОМЕР_1 , звільненого в запас за підпунктом "а" (у зв'язку з закінченням строку контракту) 01.02.2021 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення. Знято з котлового забезпечення з 02.02.2021 року. Направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Херсонської області.
Згідно наданої позивачем виписки за його карткою/рахунком № НОМЕР_2 , за період з 26.01.2021 року по 26.04.2021 року позивачу виплачено: 05.02.2021 року суму в 12150,48 грн з коментарем: "заробітна плата", 26.02.2021 року суму в розмірі 11559,43 грн з коментарем: "грошове забезпечення при звільненні", 22.04.2021 року суму в 11920,17 грн з коментарем: "грошове забезпечення - грошова допомога для оздоровлення 2021".
Вважаючи, що відповідачем порушено строки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
З матеріалів справи слідує, що виплати належних позивачу при звільненні сум відбулась після його звільнення з військової служби 05.02.2021 року, 26.02.2021 року та 22.04.2021 року.
Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020 р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018 р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі № 826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.
Цими ж аргументами спростовуються наведені відповідачем твердження стосовно того, що підставою для застосування ст. 117 КЗпП України є наявність спору щодо розміру належних працівнику при звільненні сум.
Також, суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого у роботодавця є обов'язок сплатити передбачену ст.117 КЗпП України компенсацію.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли між роботодавцем та колишнім працівником існує спір про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Отже, не проведення виплат належних працівнику сум має наслідком - обов'язок роботодавця сплатити, передбачену ст. 177 КЗпП України компенсацію як у випадку наявності спору про розмір належних до виплати сум, так і у випадку відсутності такого спору.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути виплачене за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічну правову позицію було викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі 821/1083/17, у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 01.02.2021 р., остаточний розрахунок з позивачем виплат, які передбачені після звільнення, проведено 22.04.2021 р.
Таким чином, Військовою частиною НОМЕР_1 проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати належних при звільненні сум поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за це період.
Визначаючи розмір відшкодування, яке підлягає стягненню на користь позивача, суд вважає за необхідне врахувати позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 р. у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 р. № 13, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а та від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18 , Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17 та від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 , наданої позивачем (вимога ухвали суду від 26.07.2021 року про надання довідку про грошове забезпечення відповідачем проігнорована), грошове забезпечення позивача складало у січні 2021 року та грудні 2020 року (останні 2 місяці, що передували виключенню зі списків особового складу) 12101,70 грн та 12419,55 грн відповідно. Середньоденне грошове забезпечення складає 395,50 грн ((12101,70 грн + 12419,55 грн.) / 62 дні)=395,50 грн.
Затримка у розрахунку за вказаний позивачем період (з 02.02.2021 року по 21.04.2021 року) становить 79 днів (позивачем помилково вказано 78). Середній заробіток за час затримки розрахунку - 31 244,5 грн (79 днів * 395,50 грн=31244,50 грн).
Загальна сума невчасно виплачених коштів - 35630,08 грн.
Істотність частки складової грошового забезпечення (35630,08 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (31244,50 грн) складає 114,03 % ((35630,08 грн / 31244,50 грн) х 100 %=114,03 %).
Оскільки істотність частки складової грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить розмір більше 100 відсотків, стягненню на користь позивача підлягає сума в максимальному розміру, передбаченому ст.117 КЗпП України - 31244,5 грн (100 %).
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 31244 (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири) грн 50 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 106030000