22 вересня 2021 року місто Київ
справа № 756/13550/16-ц
провадження № 22-ц/824/4302/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Журавльова Д.Д.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
позивач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поварова Людмила Володимирівна, Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Петрович про винання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування квартири, застосування наслідків недійсності правочину та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поварова Людмила Володимирівна, Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація ( як орган опіки та піклування) про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 30 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Майбоженко А.М.,
У жовтні 2016 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом , змінивши під час розгляду справи предмет позову, до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, договору дарування квартири, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення матеріальної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка ОСОБА_1 з вересня 1995 року по 13 грудня 2010 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 . Вони спільно проживали належному останньому квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та були в ній зареєстровані. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_2 .
ОСОБА_5 був визнаний недієздатним, його опікуном призначено сина ОСОБА_3 .
З ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з загостренням хвороби ОСОБА_5 позивачі не проживали в спірній квартирі. Задля збереження спокою дитини та її нормального розвитку позивачі виїхали з квартири та з того часу проживають у будинку батьків ОСОБА_1 у м.Миронівка Київської області, будинок є аварійним, побудований у 1959 році, знаходиться у Чорнобильській зоні. Тим самим умови проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 були погіршені.
Після того, як вони залишили квартиру, до квартири посилився відповідач ОСОБА_3 , в подальшому батька помістив в лікарню ім..Павлова, а потім в лікарню в с.Глеваха, а вже потім в інтернат Ново-Біличи, а квартиру почав здавати в оренду.
За позовом ОСОБА_3 у грудні 2013 року вони з донькою були визнані такими, що втратили право користування житлом - квартирою АДРЕСА_2 . Заочне рішення у подальшому було скасовано та ухвалено нове рішення , яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 31 жовтня 2014 року за заявою заступника Голови опікунської ради Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації Павловою Л.Л. про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо продажу квартири АДРЕСА_2 , задоволено частково та накладено арешт на спірну квартиру.
11 січня 2016 року Оболонським районним судом м.Києва постановлено ухвалу про поворот виконання рішення від 4 грудня 2013 року, шляхом поновлення їхньої з донькою реєстрації у спірній квартирі.
11 червня 2016 року ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_6 , яка подарувала квартиру ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 2 липня 2016 року.
Вважає що укладені договори купівлі-продажу та дарування є недійсними, оскільки суперечать положенням ст.ст.68 і 720 ЦК України, якими встановлено, що опікун не вправі дарувати майно підопічного. Відчужуючи квартиру відповідач ОСОБА_3 порушив права і інтереси не лише свого підопічного, а і права позивачів як користувачів квартири, зокрема права неповнолітньої на той момент ОСОБА_2 , на яку поширюються вимоги Закону України «Про онови соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
Крім того, зазначили, що у спірній квартири залишилось майно, яке було придбано позивачкою та за її власні кошти, яке відповідач привласнив, а саме: холодильник вартістю 2597 грн., кухонна витяжка вартістю 500 грн., шафа від набору стінки вартістю 700 грн., диван-книжка вартістю 3000 грн., крісло книжка вартістю 1800 грн., килим (Бельгія) вартістю 3000 грн., а всього на суму 11597 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, та на підставі ст.ст.16, 67, 68, 71, 203, 215, 719, 720 ЦК України позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 11 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за № 4736; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 2 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Поваровою Л.М., зареєстрований в реєстрі за № 731; застосувати наслідки недійсності правочину, а саме повернути квартиру у власність ОСОБА_5 ; стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 11597 грн., що дорівнює вартості майна, яке залишилося в квартирі та було придбане за власні кошти позивачем ОСОБА_1 .
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила на підставі ст.391 ЦК України усунути їй перешкоди користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 2 липня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Поваровою Л.В., за № 731 Після набуття нею права власності у вказаній квартирі зареєструвалися відповідачі на підставі судового рішення. Проте, відповідачі не перебувають з нею в родинних стосунках, в квартирі фактично не проживають з 2010 року, будь-якої участі в утриманні та улаштуванні квартири не беруть. Вона має свої дітей, проте не має змоги зареєструвати їх у належній їй квартирі через реєстрацію там відповідачів, що порушує її права власника щодо користування належним їй майном. Крім того. через реєстрацію відповідачки за зустрічним позовом, вона несе додаткові витрати на оплату комунальних послуг та не може оформити субсидію на їх сплату. Добровільно знятися з реєстрації відповідачі не бажають, що перешкоджає їй здійснювати права користування та розпорядження своїм майном.
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 7 квітня 2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 30 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поварова Л.В., Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. про визнання недійсним договорів купівлі-продажу та дарування квартири, застосування наслідків недійсності правочину залишені без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поварова Л.В., Оболонська районна у м.Києві державна адміністрація (як орган опіки та піклування) про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволені.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в який просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на те, що рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі посилається на те, що непроживання позивачів в спірній квартирі мало місце з поважних причин, а саме хвороба ОСОБА_5 , а потім конфлікт з сином ОСОБА_5 - ОСОБА_3 . Позивачі були зняті з реєстрації в спірній квартирі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, їх реєстрація була поновлена в 2016 році.
На час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 було достовірно відомо про поновлення реєстрації позивачів, одна з яких на момент укладення договору була малолітньою. Квартира була відчужена без згоди органу опіки та піклування щодо прав малолітньої дитини. Вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст.177 СК України заборону. Окрім того, зазначає, що на момент вчинення оспорюваних правочинів, квартира перебувала під арештом (ухвала суду від 31 жовтня 2014 року), а отже її відчуження відбулося з порушенням публічного порядку.
Також посилаються на порушення норм процесуального права, яке полягає у тому, що суд першої інстанції прийняв зустрічний позов, в той час як такий же позов розглядався у іншій справі.
В свою чергу ОСОБА_4 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в який просить змінити рішення суду першої інстанції з підстав наведених в апеляційній скарзі. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відсутності мотивованої оцінки всіх наведених аргументів ОСОБА_4 щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову, а також відсутності відомостей про закриття провадження за первісними позовними вимогами до ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання дійсним договору дарування, підлягає зміні, оскільки при його ухвалені порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Зокрема, посилається на те, що уд першої інстанції при розгляді первісного позову не наддав мотивовану оцінку аргументам ОСОБА_4 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: суд першої інстанції всупереч положенням ст.12 ЦПК України, в судовому засіданні 19 серпня 2019 року під час розгляду справи по суті, почав уточнювати у представника позивачів, з якими вимогами він звернувся до суду, і після отримання відповіді зазначив, що представник позивачів просить визнати недійсним неіснуючий договір. Також, суд першої інстанції в судовому засіданні 19 серпня 2019 року під час розгляду справи по суті, наддав представнику позивача можливість подати до суду заяву про зміну предмета позову, що заборонено на даній стадії судового провадження, оскільки суперечить ч.3 ст.49 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам ч.1 ст.51, ч.1 ст.53 ЦПК України, під час розгляду справи по суті, долучивши до матеріалів справи заяву про зміну предмета позову від 2 вересня 2019 року, та відповідно залучивши співвідповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не взяв до уваги, що представник позивачів просить суд залучити до участі у справі співвідповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, під час розгляду справи по суті, а також вказана заява не містить клопотання про залучення співвідповідача та заяви про залучення третьої особи. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд надати правову оцінку викладеному, а також не брати до уваги заяву про зміну предмета позову від 2 вересня 2019 року.
Також зазначає, що позивачі за первісним позовом з моменту подачі заяви про зміну предмета позову від 2 вересня 2019 року в п.3 позовних вимог просили визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Поваровою Л.М. Київського міського нотаріального округу реєстр № 731 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , укладений 2 липня 2016 року. Тобто, позивачі просили визнати даний договір дарування, а саме: погодилися з ним. Одна, суд першої інстанції не наддав вказаному правову оцінку, хоча представник ОСОБА_4 акцентував на цьому увагу під час виступу у судових дебатах.
В рішенні суду першої інстанції відсутні будь-які відомості щодо закриття провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_6 , а також не зазначено за якими саме первісними позовними вимогами воно закрито.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 адвокат просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без змін.
Позивачі та інші учасник справи правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися.
В судове засідання ОСОБА_3 , треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Поварова Л.В. та ОСОБА_8 , представник Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені, ОСОБА_9 шляхом направлення повідомлення на адресу електронної пошти, приватний нотаріус Ковальчук С.П. на поштову адресу, зазначену у справі, повідомлення останній отримав (т.4 а.с.102), причини своєї неявки приватні нотаріуси не повідомили. Судове повідомлення ОСОБА_3 направлено на адресу, інформація щодо якої міститься в матеріалах справи, повідомлення повернулося до суду з відміткою поштового відділення 14 серпня 2021 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.4 а.с.103-104), що відповідно до ч.8 ст.128 ЦПК України вважається належним повідомленням особи про дату, час та місце розгляду справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Войтенко І.В. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 просили відмовити.
Представники ОСОБА_4 адвокати Нурищенко С.В. і Джус Д.В. просили апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьківство ОСОБА_5 щодо доньки було встановлено рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 1 лютого 2016 року.
У червні 2004 року, зі згоди ОСОБА_5 , місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано в квартирі АДРЕСА_2 .
З грудня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній квартирі не мешкають.
Вказані обставини сторонами не оспорюють ся та встановлені попередніми судовими рішеннями, зокрема, рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 26 березня 2015 року у справі № 756/8338/13-ц та рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 1 лютого 2016 року у справі № 756/2474/15-ц.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 4 липня 2012 року ОСОБА_5 було визнано недієздатним.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 28 вересня 2012 року ОСОБА_3 було призначено опікуном недієздатного ОСОБА_5 .
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 січня 2014 року були зняті з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Оболонського районного суду м.Києва від 4 грудня 2013 року у справі № 756/8338/13-ц.
У подальшому вказане судове рішення ухвалою Оболонського районного суду м.Кижєва від 15 вересня 2014 року було скасовано та 26 березня 2015 року ухвалено нове рішення,, яким у позові ОСОБА_3 , який діяв як опікун ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття відповідачів з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.
Оболонським районним судом м.Києва 11 січня 2016 року постановлену ухвалу про поворот виконання рішення від 4 грудня 2013 року шляхом поновлення реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
11 червня 2016 року між ОСОБА_3 (продавцем), який діяв як опікун від імені недієздатного ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 36,60 кв.м., яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Трестом «Київміськбуд 6» м.Київ 21 червня 1995 року, за ціною 424202 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчууком С.П., реєстрацій номер 4736.
На час укладення вказаного договору у квартирі АДРЕСА_2 був зареєстрований лише ОСОБА_3 з 18 листопада 2014 року.
Того ж дня, 11 червня 2016 року ОСОБА_3 , діючи як опікун від імені недієздатного ОСОБА_5 , придбав у власність квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 39,10 кв.м., за ціною 424202 грн. (договір купівлі-продажу квартири від 11 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., реєстраційний номер 4735).
Зазначені правочини було вчинено з дозволу Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації, якою 10 червня 2016 року було видано розпорядження за № 332 про надання ОСОБА_3 , опікуну недієздатного ОСОБА_5 , дозволу на продаж належної недієздатному ОСОБА_5 , який постійно проживає в Ново-Білицькому психоневрологічному інтернаті, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за умови попереднього придбання на ім'я ОСОБА_5 окремої однокімнатної квартири, загальною площею 39,10 кв.м. в новозбудованому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , з метою покращення умов проживання недієздатного.
Зазначеним розпорядженням ОСОБА_3 було надано право представляти інтереси підопічного під час укладання договорів купівлі-продажу житла.
Згідно з довідкою від 21 червня 2016 року ОСББ «Фортеця-22А» у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрований ОСОБА_3 .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов, складеним головою ОСББ «Фортеця - 22А» за дорученням органу опіки та піклування Оболонської РДА, у квартирі зроблений євроремонт, усі санітарно - гігієнічні умови дотримані, проведено усі необхідні комунікації, квартира у гарному стані, нова, обладнана усім необхідним для проживання.
За повідомленням відділу з питань реєстрації місця проживанняперебування фізичних осіб Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації в опікунську раду при Оболонській районній в м.Києві державній адміністрації від 3 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не були зареєстровані та не зверталися на той час до Оболонської РДА щодо реєстрації за вказаною адресою.
2 липня 2016 року між ОСОБА_6 (дарувальницею) та ОСОБА_4 (обдарованою) укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поваровою Л.В., реєстраційний № 731.
Згідно з довідкою № 5131 від 1 липня 2016 року, виданою ОСОБА_6 . Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», у квартирі АДРЕСА_2 ніхто не зареєстрований.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.
З інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 75583159 від 13 грудня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину з травня 2009 року належить будинок за адресою: АДРЕСА_5 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:
Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що був укладений 11 червня 2016 року між опікуном недієздатного ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , був укладений з дозволу Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування. Судом не встановлено порушень з боку відповідача ОСОБА_3 норм чинного законодавства у сфері укладення правочинів опікунами від імені підопічних під час укладення договору купівлі-продажу квартири.
Жодних договорів дарування ОСОБА_3 від імені підопічного ОСОБА_5 не укладалося, а отже вимоги позивачів щодо визнання договору дарування від 2 липня 2016 року з підстав того, що його укладено всупереч вимогам ЦК України, норми якого містять пряму заборону опікунам дарувати житло підопічних, є безпідставними.
Також суд дійшов висновку, що під час укладення оспорюваних правочинів право ОСОБА_2 , яка на той час була неповнолітньою, на користування житлом, що належало її батькові, жодним чином не було порушено. При цьому суд виходив із того, ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 , якій на той час виповнилося дев'ять років, у грудні 2010 року добровільно виїхала з квартири АДРЕСА_6 , яка на той час належала ОСОБА_5 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували, неповнолітня ОСОБА_2 на час, коли вони з матір'ю виїхали зі спірної квартири, не вважалася донькою ОСОБА_5 , батьківство останнього щодо ОСОБА_2 було встановлено набагато пізніше - у лютому 2016 року. Починаючи з 2010 року малолітня ОСОБА_2 мешкала разом з матір'ю ОСОБА_1 у будинку в м.Миронівка, який на праві власності належить останній. Крім того, навіть, після поновлення у судовому порядку у січні 2016 року її реєстрації у спірній квартирі АДРЕСА_2 та визнання ОСОБА_5 у лютому 2016 року її батьком, ОСОБА_2 , якій на той час вже виповнилося чотирнадцять років і вона могла вільно обирати собі місце проживання, продовжила проживати з матір'ю у належному останній будинку. На момент укладення оспорюваних договорів (11 червня 2016 року та 2 липня 2016 року) зареєстрованого місця проживання у спірній квартирі неповнолітня ОСОБА_2 не мала, не зважаючи на те, що рішенням суду від 26 березня 2015 року визнано необґрунтованими вимоги про зняття позивачів з реєстраційного обліку у спірній квартирі, а ухвалою суду від 11 січня 2016 року допущено поворот виконання рішення і поновлено їх реєстрацію у спірній квартирі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що підстави для визнання недійсними договорів щодо майна, право на яке мала дитина, відсутні, оскільки позивачами не доведено факту порушення майнових прав дитини внаслідок укладення оспорюваних договорів, а сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів, без доведення факту порушення майнових прав неповнолітньої дитини, не є достатньою підставою для їх оспорювання.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив із його необґрунтованості
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі зареєстровані у належній ОСОБА_4 квартирі, проте фактично в ній не проживають з грудня 2010 року, жодної участі в утриманні квартири не беруть. Через реєстрацію у помешканні відповідачів позивач змушена нести додаткові витрати на квартиру, сплачуючи за комунальні послуги у більшому розмірі. Вказані обставини порушують її права власника щодо користування та розпорядження належним їй майном. Добровільно знятися з реєстрації відповідачі відмовляються.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на встановлених обставинах, судом при вирішенні спору вірно застосовані норми матеріального права, та не допущено порушень норм процесуального права.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.
Згідно з ч.2 ст.68 ЦК України опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.71 ЦК України опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири, укладати договори щодо іншого цінного майна.
Згідно з ч.2 ст.720 ЦК України опікуни не мають право дарувати майно підопічних.
Встановивши, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від імені недієздатного ОСОБА_5 було укладено опікуном з дозволу органу опіки та піклування Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації, при цьому, одночасно на ім'я підопічного придбано іншу квартиру, площею більшою ніж спірна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири, укладеного 11 червня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відсутні.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі ст.177 СК України та ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Передбачене ст.177 СК України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осібі безпритульних дітей» положення про необхідність тримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору.
Судом установлено, що, що відчуження спірної квартири опікуном ОСОБА_3 відбулося в інтересах підопічного ОСОБА_5 . З метою покращення умов проживання недієздатного ОСОБА_5 в цей же день була придбана квартира , що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Власником квартири є ОСОБА_5 , батько позивачки ОСОБА_2 .
Відповідачем ОСОБА_3 8 лютого 2017 року надано нотаріально посвідчену заяву про те, що він дає згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , тобто у квартирі, власником якої на даний час є батько ОСОБА_5 .
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те підстави для визнання договору купівлі-продажу відсутні, оскільки внаслідок укладення оспорюваного договору майнові права ОСОБА_2 , яка на той час була неповнолітньою, не порушені.
Суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні суду, що вчинення батьками, а у даній справи опікуном недієздатного батька неповнолітньої дитини, договору купівлі-продажу квартири без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену ст.177 СК України заборону. Але оскільки позивачами не доведено факту порушення майнових прав неповнолітньої ОСОБА_2 внаслідок укладення таких договорів, підстави для визнання договору купівлі-продажу від 11 червня 2016 року відсутні.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що договір купівлі-продажу укладений 11 червня 2016 року між ОСОБА_3 (продавцем), який діяв як опікун від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 (покупцем) є недійсним, оскільки укладений з порушенням публічного порядку, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки на таку підставу визнання договору недійсним позивачі в позовній заяві не посилались.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, прийняття зустрічного позову, в той час як такий позов розглядався судом у іншій справі, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зустрічна позовна заява була подана раніше з позовної заяви ОСОБА_4 в іншій справі..
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому такі доводи підлягають відхиленню. Крім того, такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і і не впливають на їх правильність, зводяться лише до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 30 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус