05 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14139/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Баранова М. С. (у порядку самопредставництва),
відповідача - Окладової Є. С. (адвокат),
третьої особи - не з'явився,
прокуратури - Скрипки М. В. (посвідчення від 08.01.2020 № 054688),
розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 (суддя Сівакова В. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (головуючий - Яковлєв М. Л., судді Тищенко А. І., Шаптала Є. Ю.) у справі
за позовом керівника Київської місцевої прокуратури № 10 в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо",
про зобов'язання повернути земельну ділянку.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2020 року керівник Київської місцевої прокуратури № 10 (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс Інвест" (далі - ТОВ "Альвіс Інвест", Товариство) про зобов'язання відповідача повернути територіальній громаді в особі Київради земельну ділянку площею 0,1 га, яка є частиною земельної ділянки з обліковим кодом 63:397:0026, що знаходиться на Венеціанському острові у Дніпровському районі міста Києва (далі - спірна земельна ділянка), привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А" площею 665,2 м2 (далі - спірна будівля, спірний об'єкт самочинного будівництва), яка зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1038628880363), з посиланням на положення статей 43, 44, 58, 60, 61, 116, 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), статей 215, 216, 228, 236, 328, 375, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується незаконним використанням Товариством земельної ділянки водного фонду без оформлення правовстановлюючих документів на неї, чим порушується право територіальної громади м. Києва на користування землею.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, у позові відмовлено повністю.
5. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 12, 13, 15, 16, 376, 377 ЦК України, статей 120, 125, 187, 212 ЗК України, статей 1, 2, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 (далі - Порядок № 2831/5), статей 11, 13, 74, 75- 79, 86, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) відповідач не здійснював та не здійснює будівництво нежитлового приміщення на спірній земельній ділянці, тому до нього не підлягають застосуванню визначені частиною 4 статті 376 ЦК України наслідки у виді зобов'язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення нежитлового приміщення; 2) приймаючи участь в електронних торгах, отримуючи акт про проведені електронні торги від 11.04.2017 та свідоцтво про право власності на спірну будівлю від 27.04.2017, відповідач і Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва діяли правомірно, на підставі та у межах, встановлених законом; 3) Прокурор не довів наявності підстав для позбавлення відповідача права власності на нежитлове приміщення, а задоволення позовних вимог не відповідатиме статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде суперечити практиці Верховного Суду та ЄСПЛ щодо застосування принципу втручання у право мирного володіння майном (власністю); 4) звернення Прокурора з позовом про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від спірної будівлі, без ініціювання спору щодо скасування державної реєстрації права власності Товариства на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці, є передчасним та неефективним способом захисту, оскільки неспроможне захистити порушене право.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу
7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме положень статей 375, 376 ЦК України, статей 58, 116, 124, 125, 126, 152, 212 ЗК України, статей 1, 80 ВК України, статей 53, 74, 77, 86, 236 ГПК України, наголошуючи, що під час ухвалення оскаржуваної постанови апеляційний суд не врахував висновку щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі статті 212 ЗК України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинно розміщеного майна, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. ТОВ "Альвіс Інвест" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.08.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/14139/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.09.2021 о 15:30.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2021 оголошено перерву до 05.10.2021 у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/14139/20.
10. 20.09.2021 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Альвіс Інвест" від 15.09.2021 про закриття касаційного провадження у справі № 910/14139/20 на підставі пунктів 2, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, яке (клопотання) аргументоване тим, що:
1) усупереч вимогам частини 3 статті 290 ГПК України до касаційної скарги не додано документа, що підтверджує повноваження першого заступника керівника Київської міської прокуратури на складання, підписання та подання цієї касаційної скарги та підтверджує право на участь як представника інтересів держави в особі Київради у цій справі, що свідчить про відсутність повноважень на підписання касаційної скарги, неможливість її розгляду та необхідність закриття касаційного провадження у справі (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17);
2) правовідносини, які досліджувалися у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі №910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, не є подібними з правовідносинами, з яких виник спір у цій справі, оскільки Верховний Суд не надавав оцінки доводам, які наведено учасниками у цій справі.
Колегія суддів залишає зазначене клопотання відповідача без задоволення з мотивів, викладених у пунктах 31- 37 цієї постанови, а також з огляду на те, що з урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 11 і частини 3 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній з 11.07.2021, тобто на час подання касаційної скарги у цій справі), колегія суддів вважає, що право подання касаційної скарги на судове рішення в господарській справі належить як керівнику обласної прокуратури, так і його першому заступнику та заступникам, а тому реалізація такого права першим заступником керівника Київської міської прокуратури, яка (Київська міська прокуратура) у розумінні частини 1 статті 10 цього Закону відноситься до обласних прокуратур, жодним чином не залежить від присутності чи відсутності керівника на робочому місці.
Отже, перший заступник керівника Київської міської прокуратури підписав і подав касаційну скаргу в цій справі у межах повноважень, визначених законом (схожий за змістом висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18).
Натомість у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 819/198/17 і від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 не міститься жодного правового висновку щодо комплексного застосування положень статті 11 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній з 11.07.2021), якою наразі регулюються повноваження керівника обласної прокуратури і його першого заступника та заступників, та частини 3 статті 24 цього Закону, а містить виключно висновок щодо питання застосування статті 11 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній до 25.09.2019), якою визначено повноваження керівника регіональної прокуратури та його заступників.
Колегія суддів також зауважує, що постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 819/198/17 і від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, на необхідність врахування висновку в яких безпідставно посилається Товариство, стосуються виключно правовідносин, у яких заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позовну заяву, діяв від імені органу прокуратури саме як юридичної особи, а не реалізовував конституційну функцію представництва в суді інтересів держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Наведене, окрім різних предмета і підстав позову, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у господарській справі № 910/14139/20 і адміністративних справах №№ 819/198/17, 819/478/17, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. З протоколу № 1/15/2 прилюдних торгів від 27.03.2014 з реалізації арештованого нерухомого майна (лот № 1, нежитлова будівля, загальною площею 665,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1), яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія Вторсплав" (далі - ТОВ "Компанія Вторсплав"), вбачається, що їх переможцем визнано ОСОБА_1 , ціна продажу 2800000 грн.
28.03.2014 державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку при примусовому виконанні виконавчого листа від 17.08.2012 № 0551/9913/2012 про стягнення з ТОВ "Компанія Вторсплав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудит Тон" заборгованості в сумі 2500200 грн склав акт про проведені торги, який є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та оформлення за ОСОБА_1 права власності на майно.
27.09.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т. В. видала свідоцтво, яким засвідчено, що ОСОБА_1 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А", загальною площею 665,2 м2, вартістю 2800000 грн, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що раніше належало ТОВ "Компанія Вторсплав" на підставі рішення Торезького міського суду від 25.02.1999, та було зареєстроване в Київському БТІ 23.12.1999.
12. 11.10.2016 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено два договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, відповідно до яких ОСОБА_2 придбав частини нежитлової будівлі, цокольний поверх літ "А", що розташована за адресою:
АДРЕСА_1. 13 . 17.10.2016 між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 744 договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав позику в розмірі 1000000 грн. У договорі позики зазначено, що в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник зобов'язується передати нежитлову будівлю, цокольний поверх, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
29.11.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарска І. А. вчинила виконавчий напис (зареєстровано у реєстрі за № 910) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачених на підставі договору позики від 17.10.2016 грошових коштів у розмірі 1000000 грн.
14. 30.03.2017 Державним підприємством "Сетам" було проведено електронні торги з реалізації спірної будівлі, переможцем яких визнано ТОВ "Альвіс Інвест", що підтверджується протоколом № 246578 про проведені електронні торги від 30.03.2017.
Товариство сплатило за придбання на електронних торгах нежитлового приміщення на рахунок Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві грошові кошти у сумі 971550 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.04.2017 № 2 і № 3 та банківською випискою від 17.03.2017.
15. 11.04.2017 Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві склав акт про проведення електронних торгів, який у розумінні пункту 8 розділу X Порядку № 2831/5 є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно.
На підставі акта про проведені електронні торги від 11.04.2017 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коберник А. М. 27.04.2017 видала свідоцтво (зареєстровано в реєстрі за № 583), яким посвідчено, що ТОВ "Альвіс Інвест" належить на праві власності спірна будівля, а також внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 20178842 про реєстрацію за відповідачем права власності на вказану нежитлову будівлю.
16. 14.06.2018 Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено вирок у справі №761/16314/18, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 і 4 статті 358 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком встановлено факт підроблення таких документів як акт державного виконавця про проведені прилюдні торги від 28.03.2014, підписаний нібито державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Пролетарського районного управління юстиції у м. Донецьку (на підставі цього акта ОСОБА_1 виступив як покупець на проведених торгах), а також протокол № 1/15/2 проведення прилюдних торгів від 27.03.2014 з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ТОВ "Компанія Вторсплав" (на підставі цього протоколу ОСОБА_1 за 2800000 грн став власником нежитлової будівлі, цокольний поверх літ. "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).
17. 13.07.2020 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) складено акт № 20-0425-04 обстеження земельної ділянки, яким зафіксовано, що: 1) земельна ділянка площею 8,2950 га (обліковий код 63:397:0026) згідно з даними міського земельного кадастру у Гідропарку обліковується за Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо"; 2) за поданням Департаменту земельних ресурсів Київрада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); 3) на частині земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га розташовано нежитлову будівлю площею 665,2 м2, власником якої на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 27.04.2017 № 583 є ТОВ "Альвіс Інвест" (дата державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1038628880363); 4) відповідно до даних міського земельного кадастру територія земельної ділянки, на якій розташована вказана нежитлова будівля, потрапляє в межі Венеціанського острову, який входить до складу регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", створеного на підставі рішення Київради від 23.12.2004 № 878/2288.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
20. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про передчасність та неефективність обраного Прокурором такого способу захисту прав територіальної громади м. Києва як позов про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення спірної будівлі, придбаної Товариством за результатами прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, без ініціювання спору щодо скасування державної реєстрації права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці, оскільки Прокурор не довів наявності підстав для позбавлення ТОВ "Альвіс Інвест" права власності на нежитлове приміщення, а задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу належного йому нерухомого майна не відповідатиме статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і буде суперечити практиці ЄСПЛ щодо дотримання принципів пропорційності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства і правами власника) при втручанні у право мирного володіння майном (власністю).
21. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо повернення земельних ділянок, які використовуються без правовстановлюючих документів, їх власнику на підставі статті 212 ЗК України шляхом звільнення від будівель і споруд та самочинно розміщеного майна, викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, але водночас вважає передчасним зазначений висновок судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
22. Частинами 1, 2, 4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
23. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
24. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
25. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій дійшли висновку про передчасність і неефективність обраного Прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Києва у виді позову про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення спірної будівлі, придбаної добросовісним набувачем за результатами прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у процедурі виконавчого провадження, саме з огляду на відсутність скасування державної реєстрації права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, якою було залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2020 про задоволення схожих позовних вимог, виходив передусім зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин відсутності на спірній земельній ділянці належного відповідачу (районній громадській організації "Клуб "Козак") нерухомого майна, права на яке в установленому законом порядку були б зареєстровані, та внаслідок чого власне і дійшов висновку про зайняття відповідачем земельної ділянки без відповідних правових підстав та без передбачених земельним законодавством документів, які підтверджують право власності чи користування нею.
26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17 (предмет позову - визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельної ділянки) про залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції, якою спочатку було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25.07.2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" (продавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" (покупець) та який (договір) був підставою набуття останнім права власності на нежитлову будівлю, що зумовило встановлення у придбаного нерухомого майна статусу об'єкта самочинного будівництва та призвело до задоволення похідної позовної вимоги про зобов'язання покупця, як кінцевого набувача вказаного об'єкта, повернути Київраді спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд. Саме внаслідок цього касаційна інстанція дійшла висновку про те, що за відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" (первісний набувач) права власності на нежитлову будівлю ні воно, ні інші особи, яким це право власності було передано, не могли розпоряджатися цим правом власності, зокрема шляхом її відчуження третім особам.
Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій виходили з обставин відсутності скасування державної реєстрації права власності відповідача на розташовану на спірній земельній ділянці нежитлову будівлю як таку, що придбана Товариством, як добросовісним набувачем, за результатами прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у процедурі виконавчого провадження.
27. У свою чергу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/22575/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Щасливий дім" (далі - ОК "ЖБК "Щасливий дім") знести самочинно збудований об'єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0242 га, кадастровий номер 8000000000:79:318:0082, що розташована на вул. Уральській, 41-а у Голосіївському районі міста Києва, та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, та передаючи справу в цій частині позову на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 13.03.2019 сформулював висновок про те, що за змістом частини 4 статті 376 ЦК України збудований об'єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою, яка здійснює самочинне будівництво. При цьому касаційна інстанція виходила з тих встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, що право власності на весь об'єкт незавершеного будівництва було зареєстровано спочатку за ОК "ЖБК "Щасливий дім" як забудовником, що розпочав самочинне будівництво житлового будинку, а потім за Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Проджект Дівелопмент" (далі - ТОВ "Юкрейніан Проджект Дівелопмент"), на якого (нинішнього власника самочинно збудованого об'єкта незавершеного будівництва) суди поклали обов'язок повернути Київраді самовільно зайняту земельну ділянку.
Слід зазначити, що за результатами нового розгляду справи № 910/22575/17 рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2019, яке набрало законної сили, зобов'язано ОК "ЖБК "Щасливий дім" знести самочинно збудований об'єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0242 га, що розташована на вул. Уральській, 41-а у Голосіївському районі міста Києва та привести земельну ділянку у придатний для використання стан. Таким чином, обов'язок зі знесення об'єкта самочинного будівництва покладено на ОК "ЖБК "Щасливий дім" як особу, яка здійснила самочинне будівництво, а не на ТОВ "Юкрейніан Проджект Дівелопмент" як власника вказаного об'єкта.
Крім того у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17 взагалі не міститься правового висновку щодо питання застосування норми статті 212 ЗК України, у зв'язку з чим скаржник передчасно посилається на неврахування відповідного висновку в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
28. Водночас колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми статті 212 ЗК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, оскільки, на відміну від цієї справи, спір у якій стосується звільнення земельної ділянки від належного Товариству нерухомого майна, цілісно пов'язаного із землею (частина 1 статті 181 ЦК України), права на яке підлягають державній реєстрації, предметом позову в справі № 918/633/16 є звільнення фізичною особою-підприємцем самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди, яка є об'єктом малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності, тобто у розумінні статті 181 ЦК України не об'єктом нерухомості.
З цих же мотивів касаційна інстанція відхиляє помилкові посилання місцевого та апеляційного господарських судів на обґрунтування висновку щодо відмови в позові на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 902/341/17, предметом позову в якій також є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди.
29. Таким чином, у цій справі та інших справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Наведене вище переконливо свідчить про різні підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин та зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/14139/20 та у справах №№ 910/14524/19, 910/14328/17, 910/22575/17, 918/633/16.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
30. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
31. Разом з тим колегія суддів наразі не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у цій справі за клопотанням відповідача з огляду на очевидну невідповідність висновку апеляційного суду правовій позиції Верховного Суду щодо застосування положень частин 1, 2, 4 статті 376 ЦК України та статті 212 ЗК України в аспекті визначення належним і ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки вимоги про зобов'язання фактичного землекористувача повернути самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розташовано зареєстрований за відповідачем на праві власності об'єкт самочинного будівництва, шляхом знесення такого об'єкта, з огляду на таке.
32. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
33. Наведений в оскаржуваній постанові висновок апеляційного суду про обрання Київрадою неефективного способу захисту речового права на спірну земельну ділянку, що, на думку суду, зумовлено відсутністю попереднього ініціювання позивачем спору щодо скасування державної реєстрації права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на цій земельній ділянці, не відповідає правовому висновку щодо питання застосування положень частин 1, 2, 4 статті 376 ЦК України та статті 212 ЗК України у подібних правовідносинах, сформульованому у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
34. Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, предметом позову Дніпровської міської ради в якій є, зокрема зобов'язання ОСОБА_4 повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів, викладено такий правовий висновок:
"Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті".
35. Таким чином, при ухваленні зазначеної постанови Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду врахував схожий правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
36. З огляду на те, що постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19 офіційно оприлюднено 13.09.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (26.07.2021), суд касаційної інстанції вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування зазначеного висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права, а саме частин 1, 2, 4 статті 376 ЦК України та статті 212 ЗК України у подібних правовідносинах.
37. Отже, всупереч положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши той факт, що Київрада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки ТОВ "Компанія Вторсплав", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 чи ТОВ "Альвіс Інвест" у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, а також з огляду встановлення вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №761/16314/18 факту підроблення протоколу № 1/15/2 проведення прилюдних торгів від 27.03.2014 з реалізації арештованого нерухомого майна та акта державного виконавця про проведені прилюдні торги від 28.03.2014, на підставі яких ОСОБА_1 став власником об'єкта самочинного будівництва, разом з тим не сприяли всебічному та повному з'ясуванню підстав для звернення позивача з вимогами про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, відмовивши у задоволенні вказаних позовних вимог як таких, що подані передчасно.
Схожий висновок наведено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, якою було скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 25.08.2020 у частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 про зобов'язання повернути земельну ділянку, розташовану по просп. Миру, 63-б у м. Дніпро, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - магазину непродовольчих товарів літ. А-1, загальною площею 262,6 м2, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
38. Суди попередніх інстанцій, вказуючи на правомірність дій відповідача, як добросовісного набувача, та Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва під час електронних торгів, оформлення акта про проведені електронні торги від 11.04.2017 і свідоцтва про право власності на спірну будівлю від 27.04.2017, також помилково не врахували того, що за змістом положень частини 2 статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тоді як передумовою для подальшого набуття Товариством права власності на об'єкт самочинного будівництва є проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарскої І. А. від 29.11.2016 (зареєстровано у реєстрі за № 910), що не слід ототожнювати з процедурою примусового виконання судового рішення.
39. Водночас колегія суддів вважає помилковим застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень частини 1 статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" з одночасним посиланням на викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 725/6305/15-ц висновок про те, що знесення об'єкта самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, оскільки суди залишили поза увагою, що правила цієї статті регулюють порядок дій органу державного архітектурно-будівельного контролю у межах усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та не застосовуються до вимог власників земельних ділянок, спрямованих на захист порушеного цивільного права шляхом знесення будівель і споруд відповідно до положень статей 152, 212 ЗК України.
Схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/447/18, який (висновок) в силу вимог статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові у від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, підлягає врахуванню під час вирішення цього спору як остання правова позиція.
40. Наведене повністю узгоджується з викладеним у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №642/1536/17-ц правовим висновком про те, що системний аналіз положень статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
41. Крім того у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 725/6305/15-ц фактично міститься висновок про недопустимість одночасного застосування таких способів захисту прав власника земельної ділянки як постановлення судом рішення про зобов'язання особи провести відповідну перебудову, передбаченого частиною 7 статті 376 ЦК України (у зазначеній цивільній справі констатовано про реалізацію позивачем вказаного способу захисту в рамках розгляду іншої цивільної справи), та знесення об'єкта самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.
42. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки та не спростували доводів скаржника про те, що: 1) спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного та водного фонду, які перебувають під особливою охороною держави та заволодіння якими всупереч вимогам ЗК України є недопустимим (наведеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц); 2) розмістивши спірну будівлю на спірній земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Києва на праві комунальної власності, забудовник допустив порушення прав усіх жителів столиці, відтак звільнення земельної ділянки від об'єкта нерухомості в повній мірі відповідає принципам "балансу інтересів", "пропорційності", "справедливої рівноваги", про дотримання яких неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Амер проти Бельгії", "Депаль проти Франції", "Бросее-Трибуле та інші проти Франції", що зумовлює відсутність у цій справі непропорційного втручання у право мирного володіння майном.
43. Наведене свідчить про неповне з'ясування фактичних обставин справи та є підставою для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
44. З мотивів, наведених у пунктах 24- 30 цієї постанови, касаційна інстанція частково погоджується з доводами Товариства, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, натомість інші доводи відповідача не бере до уваги з огляду на пункти 31- 42 цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
46. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
47. За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідає положенням статей 86, 236, 269, 282 ГПК України.
48. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
49. Зважаючи на те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
50. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
51. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/14139/20 скасувати.
Справу № 910/14139/20 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай