29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"22" вересня 2021 р. Справа № 924/520/21
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В., за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МПСР». м. Харків,
до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», місто Нетішин
про стягнення 280 800 грн. основного боргу, 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції
Представники учасників справи: не з'явились
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
22.09.2021р. в судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
ВСТАНОВИВ: до господарського суду області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МПСР». м. Харків, до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», місто Нетішин про стягнення 290 091,06 грн.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №16843/53-124-01-20-12740 від 16.11.2020р., внаслідок чого у відповідача існує заборгованість у сумі 280 800 грн. за поставлений товар. Крім цього, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції, нарахованих на підставі п.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 924/520/21 та визначено до розгляду судді Заярнюк І.В.
Ухвалою суду від 25.05.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання 17.06.2021р.
У підготовчому засіданні 17.06.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів та про оголошення перерви у судовому засіданні на 11 год. 00 хв. 29.07.2021 року.
Ухвалою суду від 29.07.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 924/520/21, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 25.08.2021р.
У засіданні 25.08.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви у судовому засіданні до 22.09.2021р.
16.06.2021р. на адресу суду через службу діловодства від представника відповідача надійшов відзив на позов із запереченнями та зазначенням про те, що відповідач не мав можливості здійснити оплату отриманого від позивача товару у строки визначені умовами Договору внаслідок дії об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, проте відповідач вживав усіх можливих дій та заходів для проведення оплати за Договором. У відзиві відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що виникли форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. У відзиві також звертає увагу суду на те, що заявлений позивачем у позовній заяві розрахунок судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги надмірно завищений. До відзиву додано докази його надсилання на адресу позивача.
У відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що ВП ХАЕС своєчасно подано до облікової системи «Фінансові потоки» заявку на використання коштів для оплати товару за вищевказаним договором відповідно до діючого у ДП «НАЕК «Енергоатом» порядку здійснення платежів. Але ВП ХАЕС не був профінансований через низький рівень розрахунків за відпущену на ринок електричну енергію в умовах функціонування нового в Україні ринку електроенергії. Всі надходження грошових коштів, перш за все, використовуються для оплати невідкладних першочергових платежів до бюджету, а також для забезпечення безпеки в роботі АЕС.
Вважає безпідставним нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 ЦК України, проведення Позивачем таких нарахувань на суму податку на додану вартість (далі - ПДВ), що включена до вартості товару за Договором.
Наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-ІХ, внесено зміни до пункту 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово промислові палати в Україні». Відповідно до пункту 2 статті 14-1 Закону: форс - мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно з законодавчими та іншими нормативними актами в тому числі карантину встановленого Кабінетом Міністрів України.
Представник позивача в попередньому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, а також повідомив про те, що станом на 25.08.2021р. сума заборгованості відповідача перед позивачем не змінилась.
Представник відповідача в судове засідання 22.09.2021р. не з'явився. Ухвала суду від 26.08.2021р. надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Дослідивши наявні в справі матеріали, проаналізувавши надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги суд встановив наступне.
16.11.2020р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПСР" (Постачальник) було укладено Договір поставки №16843/53-124-01-20-12740.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 та є невід'ємною частиною договору.
Предметом поставки по даному договору є Товар: код 42120000-6 ДК 021-2015 (Насоси та компресори). Місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області.
Згідно з п. 2.4 Договору, кількість та асортимент товару визначається Специфікацією до даного Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, строк поставки товару становить протягом 60 календарних днів з дати укладення сторонами Договору.
Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору, ціна Товару по договору становить 234 000грн., крім того ПДВ 46800. Всього ціна Договору: 280 800грн.
Ціна за одиницю Товару, кількість та загальна вартість Товару по договору визначається Специфікацією № 1.
Пунктами 5.1, 5.4 Договору визначено, що оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого Товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку Покупця.
Пунктом 6.3 Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної.
Пунктами 7.1, 7.2, 7.3, 7.4, 7.5 Договору погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 5 днів з моменту їх настання або припинення.
У разі настання форс-мажорних обставин строк виконання сторонами своїх зобов'язань згідно з цим договором відстрочується пропорційно, на час їх дії.
Якщо форс-мажорні обставини будуть діяти понад 60 днів, то кожна із сторін буде мати право достроково розірвати цей договір в установленому порядку. У цьому випадку жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків.
Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України.
Згідно з п. 8.2 Договору, за порушення строку поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк Товару за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 днів Постачальник додатково сплачує Покупцю штраф в розмірі 7 % від вказаної вартості.
Відповідно до п. 11.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання зобов'язань Сторонами.
Договір підписаний представниками сторін та скріплений відтиском печаток сторін.
Матеріали справи не містять доказів в підтвердження розірвання або визнання недійсним Договору від 16.11.2020р.
Також у справі наявна Специфікація №1 до Договору від 16.11.2020р. (Додаток №1), в якій визначено найменування товару, технічні характеристики, кількість, ціну за одиницю, суму та виробника.
Специфікація також підписана представниками сторін та скріплена відтиском печаток сторін.
Матеріали справи містять надану позивачем технічну Специфікацію до предмета закупівлі 0.КГ.0911.ТС-20, затверджену ГІЗО 04.06.2020р.
На виконання умов Договору від 16.11.2020р., на підставі накладної, яка знаходиться в матеріалах справи №394 від 17.12.2020р., позивачем поставлено відповідачу товар (насос) на загальну суму 280800 грн. (з ПДВ), який представник відповідача отримав без поправок та зауважень, про що засвідчив своїм підписом на накладній та відтиском печатки підприємства.
Відповідач своїх договірних зобов'язань щодо проведення розрахунків з позивачем за отриманий товар не виконав.
Позивачем на адресу відповідача було надіслано письмову претензію про сплату заборгованості , у відповідь на яку, відповідачем повідомлено про несплату боргу у зв'язку із скрутним матеріальним становищем .
Оскільки відповідач в добровільному порядку та у встановлені строки не розрахувався з позивачем за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 280 800 грн. основного боргу, 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції в примусовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, оцінивши надані сторонами докази по суті спору, їх належність, допустимість, достовірність в сукупності та кожного окремо, судом береться до уваги таке.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином, згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Правовідносини, що склались між сторонами є правовідносинами з поставки товару.
Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2020р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МПСР" (Постачальник) було укладено Договір поставки №16843/53-124-01-20-12740. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 та є невід'ємною частиною договору. Предметом поставки по даному договору є Товар: код 42120000-6 ДК 021-2015 (Насоси та компресори). Місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області. Згідно з п. 2.4 Договору, кількість та асортимент товару визначається Специфікацією до даного Договору.
Згідно ст. 629 цього Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
На виконання умов Договору від 16.11.2020р., на підставі накладної, яка знаходиться в матеріалах справи №394 від 17.12.2020р., позивачем поставлено відповідачу товар (насос) на загальну суму 280 800грн. (з ПДВ), який представник відповідача отримав без поправок та зауважень, про що засвідчив своїм підписом на накладній та відтиском печатки підприємства.
Крім цього, факт отримання відповідачем товару на суму 280 800грн. на підставі Договору поставки від 16.11.2020р. не заперечується відповідачем у відзиві на позов.
Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктами 5.1, 5.4 Договору сторони встановили, що оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого Товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку Покупця.
Відповідач своїх договірних зобов'язань щодо проведення розрахунків за отриманий товар у визначені Договором строки не виконав, внаслідок чого у нього існує заборгованість перед позивачем у сумі 280 800грн.
Відповідачем не подано доказів в підтвердження проведення оплати суми заборгованості заявленої до стягнення.
Щодо твердження відповідача про існування форс-мажорних обставин, а саме запровадження з 01.07.2019 року нового ринку електричної енергії в Україні, і, як наслідок, кризовий стан енергетичної галузі, а також фінансування запроваджених карантинних заходів у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу COVID-19 як підстави для звільнення від відповідальності за зобов'язаннями згідно Договору, судом враховано наступне.
За загальним правилом під "форс-мажором" розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін (лист Міністерства юстиції України № 6602-0-26-14/8.1 від 30.05.2014р).
Таким чином, сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб'єктів, що мають його підтверджувати.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. (п. 7.1 договору)
Відповідно до п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України .
Водночас, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести те, що вони є форс-мажорними саме для конкретного випадку.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), із зазначенням компетенції ТПП України та регіональних ТПП, форми заяви, необхідних документів, строків видачі сертифікату тощо, визначено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджено рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5).
Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять підтверджуючих документів про наявність обставин, що звільняють відповідача у справі від відповідальності за невиконання зобов'язання.
На думку суду, відповідачем не доведено наявності правових підстав для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором №16843/53-124-01-20-12740 з посиланням на норми, які регулюють форс-мажор і ст. 712 ЦК.
Як наголошено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, перше питання, на яке суд має відповісти, це - чи свідчать обставини, встановлені судом, про наявність форс-мажору та чи може форс-мажор бути самостійною підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Відповідач у відзиві на позов наголошує на тому, що опинившись в умовах функціонування нового ринку електроенергії, Відповідач зазнав значного фінансового навантаження, адже тих грошових коштів, що надходили від продажу електроенергії, було недостатньо для виконання попередніх та поточних договірних зобов'язань з оплати товарів робіт та послуг. Крім того, значна частина грошових коштів спрямовувалась для оплати невідкладних першочергових платежів в бюджет, забезпечення безпеки в роботі АЕС а також для проведення позапланових закупівель, з метою забезпечення карантинних заходів, запроваджених у відповідача у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу COVID-19. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20.
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за Договором були порушені/невиконані відповідачем.
Частина 2 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить в тому числі введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20.
Суд також наголошує, що довідка Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов'язань, які виникли внаслідок укладення договору поставки між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами.
Водночас, суд зауважує, що відповідачем не надано й будь-яких інших доказів настання неможливості виконання ним своїх зобов'язань за Договором. При цьому відсутність у відповідача коштів на оплату товару не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч.2 ст. 617 ЦК та ч.2 ст. 218 ГК.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до п. 7.2 Договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення.
Проте, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що впливають на виконання зобов'язань за Договором поставки від 16.11.2020р., тому суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, а відтак не приймає їх до уваги.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.
Зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини щодо прострочення оплати поставленого товару згідно Договору, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 280 800 грн. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції, судом враховується наступне.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року (справа № 918/631/19, провадження № 12-42гс20) наголошує, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року (справа № 918/631/19, провадження № 12-42гс20) вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання судом встановлено, що останні обраховано в межах максимального розміру за заявлені періоди, а тому вимога про стягнення 1661,72 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.
Одночасно відповідач посилається на неврахування при проведенні розрахунків інфляційних втрат висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
В частині нарахувань втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19). Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).
Також об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Аналогічного висновку щодо механізму нарахування інфляційних втрат дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Здійснивши перерахунок втрат від інфляції за лютий-березень 2021 року на суму 280 800грн., суд дійшов висновку про його правомірність, а тому 7629,34 грн. втрат від інфляції підлягає стягненню з відповідача.
Щодо заперечення відповідача про безпідставність нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість суд зазначає наступне.
В силу положень чинного податкового законодавства, а також статей 625, 627 629, 632 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ інфляційні втрати та 3 % річних не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем з оплати вартості отриманого товару на суму 158598грн. 53коп. і зазначена вартість товару визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Вказаний розмір грошового зобов'язання перед позивачем відповідачем не заперечується, тому доводи відповідача щодо необґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних на договірну вартість, з врахуванням ПДВ, є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК передбачає стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з простроченої суми боргу.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, позовні вимоги про стягнення 280 800 грн. основного боргу, 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв'язку із задоволенням позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
Стосовно заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16500 грн. судом враховується таке.
Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених ТОВ «МПСР» витрат, пов'язаних із оплатою послуг адвоката із надання правової допомоги щодо розгляду даної справи Господарським судом Хмельницької області позивач надав до суду документи, які підтверджують розмір понесених витрат на оплату послуг адвоката (гонорар) - тобто витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16 500,0 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот гривень) 00 коп.: 1) завірену копію Додаткової угоди № 1 від 14.04.2021 р. до Договору про надання правової допомоги № 2021/04/07 від 14.04.2021 року; 2) банківську виписку про отримання за платіжним дорученням № 4307 від 17.05.3021 року оплати від ТОВ «МПСР» за послуги надання правової допомоги АО «Роланд»; 3) завірену копію Договору про надання правової допомоги від 14.04.2021 року №2021/07/04;4) завірену копію Рахунку на оплату № 14 від 17.05.2021 року.
Таким чином, позивач згідно з вимогами ст. 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи №924/520/21 у господарському суді Хмельницької області, у зв'язку із чим заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 16500 грн. є підтвердженими, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене заперечення відповідача щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом до уваги не приймаються, як необґрунтовані та не доведені будь якими доказами.
Керуючись ст. 2, 12, 20, 24, 73, 74, 75, 129, 221, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МПСР» м. Харків до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція», м. Нетішин про стягнення 280 800 грн. основного боргу, 1661,72грн. 3% річних, 7629,34грн. втрат від інфляції задовольнити.
Стягнути з Відокремленого підрозділу "Хмельницька Атомна Електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20, код ЄДРПОУ 21313677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МПСР» (проспект Героїв Сталінграда, 154-а, квартира 43. м. Харків, 61096, код ЄДРПОУ 39643833) 280 800 грн. (двісті вісімдесят тисяч вісімсот гривень 00 коп.) основного боргу, 1661,72грн. (одну тисячу шістсот шістдесят одну гривню 72 коп. ) 3% річних, 7629,34грн. (сім тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень 34 коп.) втрат від інфляції, 4351,37 грн. (чотири тисячі триста п'ятдесят одну гривню 37 коп.) витрат по оплаті судового збору, 16 500грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України. Повне рішення складено 06.10.2021.
Суддя І.В. Заярнюк
Віддрук. 4 прим.: рек. з повід.
1 - до справи,
2,3 - ТОВ «МПСР»
адреса: проспект Героїв Сталінграда, 154-а, квартира 43. м. Харків, 61096 та
вулиця Пушкінська. 61. літера Д-1, м. Харків, 61024
4 - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Хмельницька атомна електрична станція» вулиця Енергетиків, будинок 20, місто Нетішин, Хмельницька область. 30100 .