ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
08 жовтня 2021 року м.Херсон Справа № 923/978/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. , розглянувши справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" Київська область, м.Біла Церква, код ЄДРПОУ 32393877
до Відповідача Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" м.Херсон, код ЄДРПОУ 31918234
про стягнення 101 939,06 грн.
Без участі представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Валтекс"звернулось до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 101939,06 грн. суми заборгованості за несплату поставленого товару за Договором купівлі-продажу (поставки) №45 від 23.10.2020р., в тому числі суми інфляційних втрат - 6961,07 грн., суми 3 % річних 1878,79 грн., а також просили стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.
Ухвалою від 22.07.2021р. прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи; встановив відповідачу строк для подачі до суду відзиву на позов - не пізніше 22.08.2021; роз'яснив відповідачу, що у відповідності до вимог ч.5 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, копія відзиву, з додатками до нього, повинна бути надіслана позивачу одночасно з надсиланням відзиву до суду; встановив позивачу строк для подачі відповіді на відзив - не пізніше 10.09.2021. Встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом семи днів, з дня отримання відповіді на відзив. Направлено копію даної ухвали сторонам справи до відома.
Згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що позивач отримав копію ухвали від 22.07.2021р. про відкриття провадження 13.08.2021р., а відповідач - 10.08.2021р.
19.08.2021р. до суду від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 18.08.2021р. ДП «Херсонський облавтодор» погасив перед ТОВ «Валтекс» суму боргу в розмірі 93099,20 грн. Також, відповідач посилається на те, що позивачем не додано до матеріалів справи документів на товар, а їх відсутність у платника свідчить про відсутність обов'язку оплати, отже вважають, що у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення штрафних санкцій. Просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 8839,86 грн. та судового збору.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
При ухваленні рішення у даній справі суд враховує наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст.9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 (§ 51).
Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, враховуючи принцип незмінності складу суду, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд розглянув дану справу строком понад шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі Договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 45 від 23.10.2020 року (надалі - Договір) укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Валтекс» (надалі - Позивач) та Дочірнім підприємством «Херсонський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (надалі - Відповідач), з додатками (а.с.8-15).
Відповідно до п.1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступні товари Код ДК 021:201518410000-6 Спеціальний одяг (Куртки утеплені, брюки утеплені, чоботи утеплені).
Відповідно до п.1.2. Договору, кількість Товару, що підлягає поставці згідно умов цього Договору становить 389,00 (шт./пар). Кількість Товару є орієнтовною, остаточна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором визначається відповідно до заявок Покупця.
За п.3.1 Договору, ціна цього Договору становить 193099,20 грн., в тому числі ПДВ - 32183,20 грн., що станом на дату укладення Договору дорівнює загальній вартості Товару. Ціна за одиницю, асортимент, номенклатура і кількість Товару визначається згідно Додатку 2 до Договору (п.3.1.1.).
Згідно з п.п. 4.1.-.4.2. Договору, розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом: оплати Покупцем рахунку Постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2. договору, проте, у будь-якому випадку після отримання Покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. Рахунок приймається до оплати при отриманні Товару та всіх документів, що підтверджують належну якість Товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ Покупця, який безпосередньо отримав партію Товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду Товару. Постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки.
Відповідно до пункту 4.3. Договору, сторони свідчать, що Покупець зобов'язується розрахуватись з Постачальником за отриманий товар протягом 15-30 календарних днів з моменту отримання від Постачальника документів, зазначених в п. 4.1., п. 4.2. цього Договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від Замовника на відповідні цілі.
Так, згідно видаткової накладної № 2192 від 26.11.2020 року та товарно-транспортної накладної № Р2192 від 26.11.2020 року відповідачу поставлено товар на суму 193 099,20 грн. (а.с.16,17-18).
Разом з товаром Позивачем було надано Відповідачу рахунок на оплату та документи, що підтверджують відповідність продукції, що підтверджуються відомостями, які містяться у видатковій накладній № 2192 від 26.11.2020 року, підписаній обома сторонами та скріпленій печатками обох сторін; сертифікати та висновки СЕС на продукцію, що підтверджується відомостями, які містяться у товарно-транспортній накладній, підписаній обома сторонами та скріпленій печатками обох сторін.
Податкова накладна № 257 від 26.11.2020 року була зареєстрована в порядку, встановленому чинним законодавством України, в ЄРПН 14.12.2020 року, що підтверджується квитанцією № 1 (а.с.19,20-21).
Таким чином, Позивачем було в повній мірі та своєчасно виконано зобов'язання за Договором з поставки Відповідачу товару та надання усіх необхідних товаросупроводжувальних документів, що підтверджують факт поставки товару.
Покупець за умовами Договору зобов'язаний був розрахуватись з Постачальником у строк по 26 грудня 2020 року.
Проте, Покупець всупереч умовам Договору здійснив лише частковий розрахунок, перерахувавши 12 лютого 2021 р. на банківський рахунок Постачальника 100 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку наявною в матеріалах справи (а.с.22-23), решта суми так і залишилась несплаченою.
Внаслідок цього станом на 08 липня 2021 року прострочена заборгованість Покупця перед Постачальником становить 93 099,20 грн., що завдає значних матеріальних збитків позивачу.
Позивач неодноразово звертався до Відповідача з вимогою про сплату боргу.
02 квітня 2021 року відповідачу було надіслано вимогу за вих. № 1141/04 від 01.04.2021 року про сплату боргу в сумі 93 099,20 грн. (а.с.24), що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення та накладною AT «Укрпошта» (а.с.25).
15 червня 2021 року позивачем було надіслано вимогу за вих. № 1985/06 від 15.06.2021 року про сплату боргу в сумі 93099,20 грн., а також суми інфляційних втрат та 3 % річних, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення та накладною AT «Укрпошта» (а.с.28, 30).
Відповідачем ці вимоги були отримані, що підтверджується відомостями з сайту AT «Укрпошта» (а.с.26-27, 31-32), однак залишені останнім без реагування, борг не погашено.
Нормами ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Розділом 7 Договору передбачена відповідальність сторін. Так, пунктом 7.1. передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену Законом та цим Договором.
Пунктом 7.3.7. передбачено, що в разі порушення строків оплати товару, Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001 % від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001% від суми боргу. За п.7.3.9. Договору, сплата стороною неустойки (штрафу,пені) не звільняє її від обов'язку виконати цей Договір в натурі.
У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 55 ГКУ, відповідач являється суб'єктом господарювання, тобто є зареєстрованою у встановленому порядку юридичною особою, що підтверджується відповідними положеннями Договору та копією документів, що додаються до позову.
Підставами виникнення господарських зобов'язань, згідно статті 174 ГК України, зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Згідно статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із частиною 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 7 статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зазначена норма кореспондує приписам вищезазначеної статті 193 ГК України.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін), якщо ж строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до приписів статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статей 691, 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк своїх обов'язків по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, тому у відповідності до ст.610 ЦК України його дії є порушенням договірних зобов'язань і вони вважаються такими, що прострочили їх виконання у відповідності до статті 612 ЦК України. Відповідно, наявні підстави для застосування до Відповідача встановленої законом та (або) Договором відповідальності.
Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та трьох відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора. Їхня суть полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Таким чином, твердження відповідача у відзиві про те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати від нього стягнення штрафних санкцій, судом не приймаються до уваги, оскільки інфляційні втрати та 3 % річних, враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем нараховані інфляційні збитки, згідно розрахунків (а.с.29), які становлять 6961,07грн., а також розрахунок 3% річних, які складають 1694,57грн., правильність яких перевірена судом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частинами першою статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Однією із загальних засад цивільного законодавства є саме свобода договору.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Таким чином, підписуючи редакцію договору відповідач фактично погодився з передбаченими в ньому умовами.
Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує здійснення господарських операцій і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідна видаткова накладна, а так само товарно-транспортна накладна, підписані двосторонньому порядку представниками обох сторін, позивача та відповідача, та скріплені печатками юридичних осіб. Претензій щодо якості чи кількості отриманого товару на час його прийняття матеріали справи не містять, а отже вказаний у видатковій накладній товар прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов'язань згідно з Договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 45 від 23.10.2020, а тому продукція вважається прийнятою без зауважень.
Таким чином, посилання відповідача на те, що позивачем не додано до матеріалів справи документів на товар, а їх відсутність у платника свідчить про відсутність обов'язку оплати, є не обґрунтованими та безпідставними.
З огляду на вищевказане, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, а також інфляційних збитків та 3% річних є законними та обґрунтованими.
Разом з тим, 19.08.2021р. відповідачем поряд з відзивом подано докази сплати ним суми основного боргу у сумі 93099,20 грн. Так, сплата основного боргу підтверджується платіжним доручення № 3176 від 18.08.2021р. на суму 93099,20грн., із відбитком печатки банківської установи про те, що операцію проведено 18.08.2021р.
Зважаючи на вказане, провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 93099,20 грн. підлягає закриттю на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України - за відсутності предмету спору, оскільки заборгованість сплачена після звернення позивача з позовом до суду.
Суд зазначає, що згідно ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами стаття 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (73036, м.Херсон, вул.Поповича, 23, код ЄДРПОУ 31918234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" (09117, Київська область, м.Біла Церква, вул..Героїв Небесної Сотні, 2, код ЄДРПОУ 32393877) інфляційні збитки в сумі 6961 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят одна) грн. 07 коп., 3 % річних в сумі 1878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн. 79 коп., 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Провадження у справі в частині стягнення 93099,20 грн. основної заборгованості закрити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України). Повне рішення складено 08.10.2021
Суддя Т.Г. Пінтеліна