79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.09.2021 справа № 914/1725/21
м.Львів
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м.Львів
до відповідача: Приватного підприємства «Львівська ювелірна фабрика», смт.Добротвір Кам'янка-Бузького району Львівської області
про стягнення 31203,73 грн. заборгованості
Суддя Кітаєва С.Б.
При секретарі Зарицька О.Р.
Представники сторін:
від позивача: Карвацька О.Р. - представник
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Приватного підприємства «Львівська ювелірна фабрика» про стягнення 31203,73 грн.
22.06.2021 Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 14.07.2021.
В судовому засіданні 14.07.2021 оголошено перерву до 26.07.2021.
23.07.2021, за вх.№17275/21, від відповідача поступив відзив на позовну заяву.
Ухвалою від 26.07.2021 суд відклав розгляд справи на 08.09.2021, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.
08.09.2021, за вх.№20824/21, від відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 08.09.2021 суд відклав розгляд справи на 22.09.2021, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.
21.09.2021, за вх.№21950/21, від відповідача поступило пояснення та клопотання.
27.09.2021, за вх.№22595/21, від позивача поступило пояснення,
Ухвалою від 22.09.2021 суд відклав розгляд справи на 29.09.2021, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2021 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач участь повноважного представника у вищевказане судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного виконання обов'язку суду щодо повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, визнання явки повноважного представника відповідача не обов'язковою, та те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 29.09.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 13.02.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого державного майна №19, по якому у відповідача виникла заборгованість з орендної плати в розмірі 18 772,98 грн.. У зв'язку з порушенням строків сплати орендної плати відповідачу нараховано штраф в сумі 1 877,30 грн та пеню у розмірі 977,99 грн, а також за неповернення орендованого майна у встановлений термін, орендодавцем нараховано неустойку в порядку ст. 785 ЦК України за період з 18.02.2021 по 22.04.2021 включно у розмірі 9 575,46 грн.
Позиція відповідача.
Від відповідача 23.07.2021 поступив відзив на позовну заяву б/н від 21.07.2021, який зареєстрований за вх.№17275/21.
Перевіривши відповідність поданого відзиву вимогам ст.251 Господарського процесуального кодексу України, судом встановлено, що відзив на позов подано з порушенням строку, встановленого Законом.
Згідно з інформацією, отриманою судом з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду на адресу відповідача №7901413991130 (ухвала суду від 22.06.21 про відкриття провадження у справі), вбачається, що від 24.06.2021 міститься запис «відправлення вручено». Відтак, п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву - 09.07.2021 включно.
За приписами ст.118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи те, що відповідач відзив на позов надав з порушенням строків, встановлених для його подання, заява про поновлення пропущеного процесуального строку на адресу суду від нього не надходила, суд, керуючись положенням ч.9 ст.165 ГПК України дійшов висновку про залишення відзиву відповідача на позовну заяву без розгляду та вирішення справи за наявними матеріалами.
Крім того, відповідачем подано пояснення (вх.№21950/21 від 21.09.2021) з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій.
В обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач покликається на те, що починаючи з березня 2020 року він був позбавлений можливості користуватись орендованим майном через запровадження Кабінетом Міністрів України карантину через спалах у світі (пандемію) коронавірусу COVID-19. У результаті обмеження рядом постанов Кабінету Міністрів України здійснення певних видів господарської діяльності (або навіть заборону їх провадження), було повністю зупинено навчально-виховний процес у Добротвірському професійному ліцеї у формі безпосереднього відвідування будь-якими особами його приміщень. Фактично усі приміщення Ліцею було зачинено, доступ будь-кого до них було заборонено, забезпечувалась виключно охорона закладу освіти. Обставини неможливості вільного користування Відповідачем орендованим приміщенням встановлювались і самим Позивачем - у січні 2021 року комісія з його працівників здійснювала огляд приміщень Добротвірського професійного ліцею (в тому числі і орендованого). При цьому, комісія звернула увагу на відсутність вільного доступу до орендованого приміщення і наявність ознак його невикористання протягом тривалого часу. Відсутність вільного доступу до орендованого приміщення позбавила Відповідача можливості здійснити і документально оформити його повернення орендодавцю (Позивачу).
Відповідний Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, було складено сторонами вже після відновлення доступу до приміщень Добротвірського професійного ліцею - 22 квітня 2021 року.
На переконання відповідача, зміст зазначеного Акту свідчить про розуміння і визнання самим Позивачем неможливості своєчасно здійснити і документально оформити факт повернення орендованого майна орендодавцю. Зокрема в акті вказано, що: датою припинення Договору оренди є 22 квітня 2021 року; підставою припинення Договору оренди є угода сторін: стан майна задовільний, заборгованості згідно договору №19 від 13.02.2013 року немає.
Наведені положення Акту повернення майна з оренди, на думку відповідача, спростовують викладені Позивачем у позовній заяві твердження про невиконання Відповідачем своєчасно обов'язку з повернення орендованого майна. Відтак, очевидно безпідставним є нарахування Відповідачеві неустойки у розмірі 9 575,46 грн. в порядку ст.785 Цивільного кодексу України.
Наведене, на думку відповідача, підтверджує недобросовісність поведінки Позивача під час подання позову у даній справі, що виявилось у нарахуванні пені (977,99 грн.) і штрафу (1 877,30 грн.) за Договором оренди та (особливо) нарахування Відповідачеві неустойки у розмірі 9 575,46 грн. в порядку ст.785 Цивільного кодексу України з урахуванням усвідомлення відсутності у Відповідача більше ніж протягом одного року доступу до орендованого майна, тобто, неможливості користуватись ним, та дозволяють зробити висновок про відсутність у Відповідача в силу ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України обов'язку із сплати заборгованості з орендної плати у розмірі 18 772,98 грн., у зв'язку з неможливістю використання Відповідачем протягом більше одного року орендованого майна через обставини, за які він не відповідає.
Також відповідач зазначає, керівник відповідача Стернат Юрій Мар'янович є єдиним годувальником для своєї дружини, яка перебуває на лікуванні в КНП КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання». Відповідач стверджує про наявність (у випадку задоволення вимоги про стягнення суми основного боргу) підстав для істотного (як мінімум на 90%) зменшення судом розміру штрафних санкцій відповідно до ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України з урахуванням ступеня виконання зобов'язання боржником; майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу; відсутності доказів понесення Позивачем збитків, у зв'язку із простроченням виконання Відповідачем.
Обставини справи.
06.03.2019р. Фонд державного майна України наказом №232 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворив регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.
Згідно з п. 2 даного наказу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
Відповідно до наказу Фонду державного майна України №459 від 15.05.2019р., днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.2019р.
Згідно відомостей, що містяться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 15.05.2019р. зареєстровано юридичну особу орган державної влади: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Січових Стрільців , будинок 3; ідентифікаційний код 42899921).
13.02.2013 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (Орендодавець) та Приватним підприємством "Львівська ювелірна фабрика" (Орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 19 (далі - Договір).
Відповідно до Договору про внесення змін від 29.01.2020 до Договору, наказу регіонального відділення від 26.02.2021 №00571, термін дії Договору закінчився 12.02.2021, про що повідомлено Орендаря та Балансоутримувача листом орендодавця від 04.03.2021 №11-03-01141.
Пунктом 3.6. Договору встановлено, що орендна плата перераховується щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету; 30% на рахунок Балансоутримувача.
Згідно з п. 3.7.Договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і сплачується до державного бюджету та Балансоутримувачу, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до п. 5.3. Договору, Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
За період з грудня 2019 року по 17 лютого 2021 року включно заборгованість з орендної плати становить 18 772,98 грн. за розрахунком позивача.
За несвоєчасну сплату орендної плати, відповідно до п.3.7. Договору, нарахована пеня в сумі 977,99 грн.
У зв'язку з тим, що заборгованість по сплаті орендної плати до державного бюджету становить загалом більше, ніж три місяці, відповідно до п.3.8 Договору, нарахований штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, що становить 1 877,30 грн.
Відповідно до п.10.1 Договору (в редакції договору від 29.01.2020 про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 13.02.2013 №19 (зі змінами)), цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 13.02.2020 до 12.02.2021 включно.
Згідно з п. 10.9 Договору, у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.
Відповідно до п. 10.10. Договору, Майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Балансоутримувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів Орендарем скеровується Орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря.
Пунктом 10.11. Договору визначено, що якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення Майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування Майном за час прострочення.
Актом приймання - передачі від 22.04.2021 орендоване майно повернено Балансоутримувачу.
Оскільки, Орендарем не повернено орендоване майно у встановлений у договорі термін, то Орендодавцем нараховано неустойку в порядку ст. 785 ЦК України за період з 18.02.2021 по 22.04.2021 включно у розмірі 9 575,46 грн.
Оцінка суду.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору оренди нерухомого державного майна №19 від 13.02.2013.
Відповідно до ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного договору регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 5.3 договору орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Як передбачено у ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Відповідно до п.3.6 Договору, орендна плата перераховується зокрема до Державного бюджету щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до державного бюджету на відповідний рахунок в Головному управлінні державної казначейської служби України у Львівській області та 30% - на рахунок балансоотримувача.
Як уже відзначалося, відповідно до розрахунку заборгованості по орендній платі до державного бюджету, заборгованість ПП «Львівська ювелірна фабрика» з орендної плати за період грудня 2019 по 17.02.2021 складає 18772,98 грн.
Позовні вимоги про стягнення основного боргу за договором №19 від 13.02.2013 у розмірі 18772,98 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до частин 1-3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За умовами п.3.7 та 3.8 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафу розмірі 10% від суми заборгованості (п.3.7, 3.8 договору).
Здійснивши перерахунок пені за несвоєчасну оплату орендної плати за період з вересня 2019 по березень 2020 з урахуванням сум орендної плати за кожен місяць та визначених позивачем періодів та нарахованого відповідно до п.3.8 штрафу, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 977,99 грн. і штрафу у розмірі 1877,30 грн.
Відповідач доводів позовної заяви не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п.10.1 Договору (в редакції договору від 29.01.2020 про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 13.02.2013 №19 (зі змінами)), цей договір укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 13.02.2020 до 12.02.2021 включно.
Як зазначено у п.10.7. Договору, чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
При цьому, у пункті 10.4. Договору сторонами погоджено, що договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст. 17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»), договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів укладення між сторонами, передбаченого вищевказаним пунктом Договору, додаткового договору.
При цьому, у адресованій позивачем відповідачу заяві №11-03-01141 від 04.03.2021, позивач повідомив відповідача про припинення Договору, у зв'язку із закінчення строку дії такого.
На підставі наведеного судом встановлено, що, у зв'язку з закінченням строку, на який укладено договір, такий договір припинив свою дію 12.02.2021.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з п.5.9. Договору, у разі припинення або розірвання Договору орендар зобов'язаний повернути Балансоутримувачу орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря.
У разі припинення або розірвання цього договору Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу (п.10.9. Договору).
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч.1 ст.251 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Враховуючи викладене, а також те, що 13.02.2021 та 14.02.2021р. вихідні дні, останнім днем встановленого Договором строку для повернення орендованого майна (умов п.10.9 договору) був день - 17.02.2021.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Разом з тим, відповідач, на підставі заяви позивача №11-03-01141 від 04.03.2021 про припинення Договору у зв'язку із закінчення терміну дії такого, повернув орендоване Майно Балансоутримувачу лише 22.04.2021, що підтверджується актом повернення майна з оренди нерухомого майна окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, копія якого міститься в матеріалах справи.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 ЦК України.
Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Аналогічна позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018р. у справі №910/9328/17, від 11.04.2018р. у справі №914/4238/15, від 24.04.2018р. у справі №910/14032/17, від 28.08.2018р. у справі №913/155/17, від 09.09.2019р. у справі №910/16362/18, від 24.10.2019р. у справі №904/3315/18, від 13.12.2019р. у справі №910/20370/17 та від 19.02.2020р. у справі №925/297/19 зі спорів, що виникли з подібних орендних правовідносин, а саме, що, при розгляді спорів про стягнення неустойки, судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна. Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Суд зазначає, що обов'язок надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором (ст.610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов'язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.
Отже, при пред'явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов'язання, він звільняється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов'язання лежить на боржникові.
Позивач у цій справі довів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо несвоєчасного повернення орендованого майна (як і наявності заборгованості зі сплати орендної плати за договором), а відповідач не спростував належними та допустимими доказами того, що прострочення відбулося не з його вини.
Відповідач (щодо вимоги про стягнення неустойки) не довів належними та допустимими доказами наявність обставин вжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин; не довів наявність умов, які б перешкоджали йому вчасно повернути майно у визначений законом строк; не довів наявності з боку орендодавця бездіяльності та вчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що майно перебувало у орендаря до моменту складення акту між ним і балансоотримувачем на повернення орендованого майна наймачем.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19 вказав, що визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об'єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об'єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України.
Судом з'ясовано, що позивачем у розрахунок неустойки безпідставно включено дату повернення відповідачем об'єкта оренди - 22.04.2021, проте, 22.04.2021 відповідач фактично уже не використовував об'єкт оренди, оскільки такий був повернутий балансоутримувачу.
Отже, правомірним є нарахування неустойки починаючи з 18.02.2021 (перший день прострочення повернення майна) до 21.04.2021 включно (дати, яка передує даті передачі приміщення) та за цей період має становити 9424,19 грн
Виходячи з обставин справи, суд контатує, що в межах строку дії договору, а також після його закінчення (з 13.02.2021) і до початку прострочення обов'язку з повернення об'єкта оренди (по 17.02.2021 включно) позивачем правомірно нараховано орендну плату за фактичне користування об'єктом оренди, а після настання прострочення і до моменту фактичного повернення об'єкта, тобто з 18.02.2021 по 21.04.2021 включно неустойку в розмірі подвійної орендної плати.
Відповідно до вимог ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч.2 ст.193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
З огляду на вищенаведене, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано доказів, підтверджуючих наявність обставин, що, з урахуванням положень ч.1 ст.614 ЦК України, унеможливлюють покладення на відповідача відповідальності за прострочення стягнення нарахованих пені та штрафу
Нарахована позивачем в порядку ст.785 ЦК України неустойка має особливий статус, і законодавством не передбачено можливості її зменшення ні за клопотанням сторони ні з ініціативи суду.
Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стосовно доводів відповідача про те, що починаючи з березня 2020 року Відповідач був позбавлений можливості користуватись орендованим майном через запровадження Кабінетом Міністрів України карантину через спалах у світі (пандемію) коронавірусу СОVID-19 і у зв'язку з наведеними обстиавинами, він звільняється від плати за користування орендованим майном, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
За частиною шостою цієї статті наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
При цьому, при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обгрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. ( Правова позиція, викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 06.03.2019 у справі №905/1851/17, від 29.01.2020 у справі №910/16223/18).
Закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі частини шостої статті 762 ЦК України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об'єктом оренди відповідно до цільового призначення і він не відповідає за це. (Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19). За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.08.2018 у справі № 910/4320/17, право наймача вимагати зменшення плати або звільнення від неї через обставини, за які він не відповідає, та які впливають на можливість користування майном, передбачено законом.
Норма права, закріплена в ч.6 ст.762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.
При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об'єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо ( Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №905/1601/17).
Однак відповідачем не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, які відповідно до наведених вище норм закону звільняють його від сплати нарахованої позивачем до стягнення орендної плати.
Щодо зазначення відповідачем про те, що в акті про повернення майна міститься запис про відсутність заборгованості по орендні платі відповідача, а відтак, що вимога позивача про стягнення боргу з орендної плати є неправомірною, суд зауважує наступне.
По-перше, у п.3.6 договору оренди, як вже зазначалось вище, сторони погодили співвідношення платежів зі сплати орендної плати: 70% до державного бюджету на відповідний рахунок та 30% на рахунок балансоутримувача.
Акт від 22.04.2021 підписаний без участі позивача.
Сторони погодили (п.3.6, п.3.7 договору) порядок проведення розрахунків з орендної плати: шляхом перерахуванням відповідачем коштів на рахунок до бюджету та на рахунок балансоутримувачу.
Отже, належними і допустимими доказами, які б давали можливість відповідачу підтвердити свої доводи про відсутність заборгованості з орендної плати перед позивачем за спірний (вказаний вище період) мали б бути банківські документи (виписки по рахунку та платіжні доручення).
Однак, такі документи відповідачем не надано до справи. Акт від 22.04.2021 не є належним, допустимим та вірогідним доказом на підтвердження вчинення відповідачем платежів позивачу з орендної плати у спірному періоді.
Беручи до уваги наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 18772,98 грн. заборгованості з орендної плати, 977,99 грн. пені, 1877,30 грн. штрафу та 9424,19 грн. неустойки.
Щодо клопотання відповідача стосовно зменшення розміру штрафних санкцій суд враховує положення статті 233 ГК України, згідно яких у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав зменшення суми штрафних санкцій, суд зазначає, що вони стосуються обставин, пов'язаних з хворою члена родини керівника ПП «Львівська ювелірна фабрика» Ю.Стернат.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 не є відповідачем у даній справі. Підставою нарахування та заявлення до стягнення пені і штрафу є неналежне виконання юридичною особою - приватним підприємством, зобов'язань за договором оренди. Відтак, при вирішенні питання про зменшення пені, штрафу, нарахованих до стягнення з відповідача, не має жодних правових підстав враховувати ті обставини (які, на жаль, мають місце) у родині ОСОБА_1 . Натомість, на підтвердження наявності у відповідача, юридичної особи, виключних обставин, які б давали можливість суду застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст.233 ГПК України та зменшити розмір нарахованих позивачем до стягнення штрафних санкцій мали б бути доведені та підтверджені Приватним підприємством «Львівська ювелірна фабрика» іншими, стосовно юридичної особи належними, допустимими та відогідними доказами, що відповідачем не було зроблено. Суд зауважує, що копія довідки вих.№1 від 20.05.2021 не розцінюється судом як належний, допустимий та вірогідний доказ на підтвердження майнового стану підприємства, наявності виняткових обставин для застосування вищенаведених норм закону про зменшення пені та штрафу.
Відтак, суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій за клопотанням відповідача.
Судові витрати.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Львівська ювелірна фабрика», (80411, Львівська област, Кам'янка-Бузький район, смт.Добротвір, вул.Сагайдачного, 3, код ЄДРПОУ 36767130) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, м.Львів, вул.Коперника, 4, код ЄДРПОУ 42899921) 18772,98 грн. заборгованості з орендної плати, 977,99 грн. пені, 1877,30 грн. штрафу та 9424,19 грн. неустойки, 2260,45 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення підписано 07.10.2021.
Суддя С.Б. Кітаєва