номер провадження справи 27/162/21
05.10.2021 Справа № 908/2391/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
За позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вуд. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України (69013, м. Запоріжжя, вул. Військбуд, буд. 123, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 )
про стягнення 13664 грн. 59 коп.
за участю
представника позивача: Зінченко О.М., дов. № 265 від 13.09.2021
представник відповідача: Сотник К.С., дов. № 3/21 юр від 02.08.2021
17.08.2021 в системі Електронний суд Господарського суду Запорізької області сформовано позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України 11 264 грн. 62 коп. основного боргу, 834 грн. 19 коп. 3 % річних, 1565 грн. 78 коп. втрат від інфляції.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2391/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 19.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2391/21, присвоєно справі номер провадження 27/162/21.
Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 16.09.2021.
16.09.2021 судом проведено судове засідання у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.09.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 05.10.2021р., у зв'язку з неявкою представника відповідача.
У судовому засіданні 05.10.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача 11 264 грн. 62 коп. основного боргу, 834 грн. 19 коп. 3 % річних, 1565 грн. 78 коп. втрат від інфляції.
Представник відповідача проти позову заперечив, письмового відзиву не надав.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
29.01.2018 між Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (Постачальник електричної енергії) та Військовою частиною НОМЕР_1 Національна гвардія України (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії яка закуповується за державні кошти № 916.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник електричної енергії продає енергію електричну код ДК 09310000-5 (далі - електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а Споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 4.1 договору облік електроенергії, спожитої Споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж Споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.
Відповідно до п. 6.1 договору під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (ПКЕЕ).
Споживач зобов'язується виконувати умови цього договору (п. 6.3.1).
Згідно п. 6.3.4 договору Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатка № 5 "Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії".
Пунктом 6 додатку № 4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" передбачено, що за підсумками розрахункового періоду Постачальник електричної енергії виписує Споживачу рахунок для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого Споживачем "Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію" з урахуванням сум платежів, що надійшли від Споживача.
У розділі 13 договору сторони обумовили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій. У разі недосягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору у порядку, визначеному законодавством України.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення печатками Сторін і укладається на термін до 31 грудня 2018 року, а в частині виконання зобов'язань (надання акту про спожиту електроенергію, виставлення рахунків, здійснення розрахунків тощо) до повного виконання зобов'язань (п. 14.1 договору).
Відповідно до п. 9 додатку № 4 встановлено, що рахунки направляються Постачальником Споживачу поштою рекомендованим листом, нарочним або віддаються уповноваженому представнику Споживача під розпис у пронумерованому, прошнурованому та скріпленому печаткою Постачальника журналі. При направленні рахунка Споживачу нарочним Постачальника Споживач зобов'язаний під розпис на супровідному листі прийняти рахунок.
Згідно п. 10 додатку № 4 Споживач зобов'язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка, здійснити оплату рахунка, що направляється йому Постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунка вважається: при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів); у випадку вручення рахунка уповноваженому представнику Споживача під розпис в журналі, дата зазначена у журналі; при направленні нарочним - дата вручення.
Порушуючи умови договору, відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в грудні 2018 р., що підтверджується наступним.
У грудні 2018 року відповідачем, відповідно до наданого акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію спожито електроенергії - 5 952 кВт/г.
Згідно умов договору позивачем було виставлено рахунок, а відповідачем отримано нарочно 22.12.2018 на оплату рахунок № 916/12а від 31.12.2018 на суму 15 308,74 грн. (з ПДВ).
Даний рахунок відповідачем було частково сплачено 27.12.2018 у розмірі 4 044 грн. 12 коп., що підтверджується копією виписки банку від 27.12.2018 та заборгованість по даному рахунку складає в розмірі 11 264 грн. 62 коп.
В порушення умов договору відповідачем не сплачено заборгованість в розмірі 11 264 грн. 62 коп. за спожиту активну електричну енергію в грудні 2018 р.
Відповідно до п. 6 Правил роздрібного ринку електричної енергії затверджених постановою від 14.03.2018 № 312 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг зазначено, що після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/ переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підставою виникнення у сторін певних прав та обов'язків є укладений між позивачем та відповідачем є договір № 916 від 29.01.2018 про постачання електричної енергії яка закуповується за державні кошти.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 916 від 29.01.2018 про постачання електричної енергії яка закуповується за державні кошти.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів оплати суми боргу 11 264 грн. 62 коп. суду не подано.
Заперечення відповідача спростовуються судом на підставі викладених вище норм законодавства та умов договору, що покладені у підставу позову.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 834 грн. 19 коп. 3 % річних, 1565 грн. 78 коп. втрат від інфляції.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних від знецінення грошових коштів є правомірним.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода па обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп (МН8ЯОР МОУЗІІЗУЛИ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України, в зв'язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 2 270 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя до Військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національна гвардія України (69013 м. Запоріжжя, вул. Військбуд, буд. 123, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вуд. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) 11 264 (одинадцять тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 62 коп. основного боргу, 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 19 коп. 3 % річних, 1 565 (одна тисяча п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 78 коп. втрат від інфляції, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 08.10.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.