пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 вересня 2021 року Справа № 903/222/21
за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів», м.Львів
до відповідача 1: Фізичної особи підприємця Петришина Андрія Михайловича, с.Борохів, Ківерцівський район, Волинська область
відповідача 2: ОСОБА_1 , с.Борохів, Ківерцівський район, Волинська область
відповідача 3: ОСОБА_2 , с.Борохів, Ківерцівський район, Волинська область
про стягнення 132 381 грн. 71 коп.
Головуючий суддя Шум М. С. Секретар судового засідання: Вижовець М.О.
Представники сторін: н/з
встановив: Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» просить суд стягнути з солідарно з відповідачів 132 381 грн. 71 коп. кредитної заборгованості в т. ч. 97 386 грн. 42 коп. основного боргу, 34 995 грн. 29 коп. заборгованість по відсотках та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем 1 зобов'язань в частині повернення отриманих кредитних коштів та відсотків за користування кредитом згідно з кредитним договором №263/В/2019 від 26.07.2019. Відповідач 2 та відповідач 3 є поручителями за зазначеним кредитним договором.
Ухвалою суду від 29.06.2021 підготовче засіданнія у справі відкадено на 20.07.2021 на 11:15 год., запропоновано сторонам надати письмові пояснення по справі.
Представники сторін в судове засідання 20.07.2021 не з'явилися, водночас були належним чином повідомленні про дату та час розгляду справи.
Ухвалою суду від 20.07.2021 підготовче засідання відкладено на 25.08.2021 на 10:00 год. Запропоновано сторонам надати додаткові письмові пояснення по справі.
Сторони уповноважених представників в судове засідання 25.08.2021 повторно не направили. Будь-яких письмових пояснень, клопотань чи заяв на адресу суду не надходило.
Суд протокольною ухвалою від 25.08.2021 закрив підготовче засідання, розгляд справи по суті призначив на 28.09.2021 на 11 год. 30 хв.
У визначений судом день та час відповідачі в судове засідання не з'явилися, уповноважених представників не направили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 104-106).
Судом враховуються положення статті 202 ГПК України, частинами 1, 3 котрої визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Крім того, за змістом ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відтак, зважаючи на те, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду даної справи по суті, розгляд цієї справи у підготовчому судовому засіданні уже неодноразово відкладався, тому учасники справи, мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких заперечень, пояснень чи інших заяв по суті справи, явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду даної справи по суті у даному судовому засіданні за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26.07.2019 року між акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк «Львів» (надалі - Банк, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Петришина Андрієм Михайловичем (Позичальник) укладено кредитний договір №263/В/2019 (далі - Договір, а.с. 8 - 11), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати Позичальнику Кредит у розмірі 150 000,00 грн. із процентною ставкою 36% річних, з кінцевою датою повернення - 25.07.2021.
Відповідно до меморіального ордеру №688193 від 29.07.2019, Банк прийняті на себе згідно Кредитного договору зобов'язання виконав повністю перерахувавши на поточний рахунок Позичальеика кошти в сумі 150 000,00 грн.
Пунктами 4.1 та 4.2 Договору сторони передбачили, що що за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим Договором та/або додатками до нього .
Позичальник здійснює повернення Кредиту та проводить сплату процентів за користування ним відповідно до Графіку платежів (п. 2.1.6. Договору).
Відповідно до п. 2.6 Договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту у випадках невиконання/неналежного виконання Позичальником
Судом встановлено, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений відтиском печатки позивача, на час розгляду спору доказів недійсності договору суду не надано, відповідних судових рішень не долучено.
24.12.2020 р. позивачем направлено Позичальнику лист - вимогу (а.с. 18-21) про наявність простроченої заборгованості за Кредитом та з вимогою здійснити повне погашення заборгованості за Договором .
Отже, судом із матеріалів справи встановлено, що Відповідач 1, зобов'язання з повернення кредитних коштів в повному обсязі не виконав, надані йому грошові кошти відповідно до кредитного договору №263/В/2019 від 26.07.2020 банку не повернув. Також не сплатив банку нараховані проценти за користування кредитом.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 24.03.2021 року: загальна сума основної заборгованості (основного боргу) - 97 386,42 грн., загальна сума заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом - 34 995,29 грн., що в загальному становить: 132 381,71 грн.
З матеріалів справи судом додатково встановлено, що 27.07.2019 р. між Акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк «Львів» (кредитор), ОСОБА_1 (Поручитель) укладено договір поруки №263/В/2019/Р1 та Акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк «Львів» (кредитор) та ОСОБА_2 (Поручитель) укладено договір поруки №263/В/2019/Р2, відповідно до яких поручителі зобов'язуються перед кредитором відповідати солідарно з боржником за виконання в повному обсязі зобов'язання.
Відповідно до пункту 2.1. Договорів поруки Поручителі зобов'язалися перед Кредитором відповідати солідарно з Боржником за виконання в повному обсязі зобов'язання, у тому числі того випадки збільшення кредитних зобовязань Позичальника, повязані зі збільшенням суми кредиту, збільшенням розміру відсотків за користування кредитними коштами, збільшення терміну кредитування та інше.
Пунктом 2.2. Договорів поруки передбачено, що Поручитель та Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором. Кредитор має право вимагати виконання зобов'язань за Генеральним договором від Позичальника та Поручителя як разом, так і від кожного з них окремо.
Договорами поруки (п.2.6) передбачено, що Поручителі зобов'язуються виконати взяті на себе зобов'язання по цьому договору, не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання повідомлення від кредитора про невиконання Позичальником зобовязань і необхідності їх виконання Поручителем.
Згідно зі ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Судом встановлено, кредитний договір та договори поруки №263/В/2019/Р1 від 27.07.2019 та №263/В/2019/Р1 від 27.07.2019 були підписані сторонами та скріплені печатками сторін, позичальник та поручителі в повній мірі ознайомились з їх змістом, порядком та умовами здійснення платежів за договором та погодились з ними, визнали обов'язковими для виконання, прийнявши на себе ризик настання негативних наслідків невиконання умов договору.
Суд наголошує, на час розгляду спору доказів недійсності договорів суду не надано, відповідних судових рішень не долучено, відтак, позивач правомірно звернувся з позовом до боржника та поручителів, як солідарних боржників.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.
В силу вимог ст. 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З зазначених норм права вбачається, що позивач правомірно звернувся з даним позовом до відповідача 1, у відповідності до норм права, порушення прав позивача підтверджується наданими та долученими до матеріалів справи доказами.
Щодо договорів поруки, суд зазначає, що останні укладені кредитором і поручителями в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З приводу участі відповідача 2 та відповідача 3 у даній справі (фізичної особи), суд зазначає наступне.
Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» як кредитор подало до господарського суду позов до фізичних осіб, як поручителями за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа та фізична особа - підприємець. Тобто, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами ГПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України.
Таким чином, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2526/18, від 20.11.2019 у справі № 910/9362/19, від 14.04.2020 у справі № 295/5047/18.
Водночас положення п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
Частиною 1 ст. 618 ЦК України передбачено, що боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 540 ЦК України якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог на відповідачів у рівних частках.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
1. Позов задовольнити .
2. Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця Петришин Андрія Михвайловича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (79008, місто Львів, вул. Сербська, 1 код ЄДРПОУ 09801546) 132 381,71 грн. заборгованості, з яких: 97 386,42 грн. заборгованість по основному боргу та 34 995,29 грн. - заборгованість по відсоткам .
3. Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця Петришин Андрія Михвайловича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (79008, місто Львів, вул. Сербська, 1 код ЄДРПОУ 09801546) 132 381,71 грн. заборгованості, з яких: 97 386,42 грн. заборгованість по основному боргу та 34 995,29 грн. - заборгованість по відсоткам .
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Петришин Андрія Михвайловича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (79008, місто Львів, вул. Сербська, 1 код ЄДРПОУ 09801546) 756,67 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (79008, місто Львів, вул. Сербська, 1 код ЄДРПОУ 09801546) 756,67 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
6. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» (79008, місто Львів, вул. Сербська, 1 код ЄДРПОУ 09801546) 756,67 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено
05.10.2021
Суддя М. С. Шум