ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/566/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ярош А.І.
суддів Принцевської Н.М., Діброви Г.І.,
секретар судового засідання Молодов В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія”
на рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2021 року
у справі №923/566/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ют-Агро”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія”
про стягнення 1 282 760,29 грн,
за участю представників сторін:
від позивача - Лавренюк В.М., за ордером,
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ют-Агро” звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія” про стягнення, з урахуванням заяви від 15.06.2021 про збільшення позовних вимог (т.1, а.с. 147-152), 1 061 613,22 грн основної заборгованості, 102 163,16 грн інфляційних, 96 495,21 грн пені та 22 488,70 грн річних за договором поставки № 21/01/2020 від 27.01.2020.
У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що на виконання договору за видатковими накладними № 480 від 31.08.2020 та № 528 від 04.10.2020 передав Відповідачу товар на загальну суму 1 061 613,22 грн. Відповідач вартість товару не сплатив, у зв'язку з чим заборгував 1 061 613,22 грн основної заборгованості, 102 163,16 грн інфляційних, 96 495,21 грн пені та 22 488,70 грн річних.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2021 року у справі №923/566/21 (суддя Закурін М.К.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоотехнологія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро" - 1 061 613,22 грн основної заборгованості, 22 401,68 грн річних, 102 163,16 грн інфляційних та 17 792,53 грн компенсації по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати Відповідачем 1 061 613,22 грн основної заборгованості, 22 401,68 грн річних та 102 163,16 грн інфляційних у добровільному порядку, доведеністю Позивачем власних вимог, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в цих сумах. Натомість позовні вимоги про стягнення 96 150,94 грн пені та 87,02 грн річних задоволенню не підлягають.
Суд встановив, що за укладеним договором поставки Відповідач зобов'язаний сплатити Позивачу вартість отриманого товару після його прийняття. Отже, починаючи з 01.09.2020 за видатковою накладною № 480 від 31.08.2020 на суму 93 177,22 грн та з 05.10.2020 за видатковою накладною № 528 від 04.10.2020 грн суму 968 736 грн у Відповідача виник обов'язок зі сплати вартості товару, а у Позивача виникло право на отримання і стягнення такої вартості.
У зв'язку з цим, у розрахунках заборгованості та нарахованих сум Позивач помилково визначив дати початку періодів нарахування (31.08.2020 та 04.10.2020), оскільки не врахував положення статті 253 ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що Відповідач, допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманого товару у сумі 1 061 613,22 грн у встановлений строк, порушив взяте на себе зобов'язання та під час судового розгляду не довів зворотного.
Щодо вимог про стягнення пені суд дійшов висновку про те, що нарахування пені здійснене поза межами договірних відносин, а тому є неправомірним, оскільки у пункті 11.2 договору сторонами урегульовані умови нарахування пені, а саме вона нараховується у випадку прострочення Відповідачем платежу, передбаченого пунктом 3.4. У свою чергу, як зазначив суд вище у пункті 3.4. договору сторонами визначалися лише правовідносини щодо попередньої оплати товару та не встановлювався строк такої оплати, а тому застосування умов обох пунктів договору не вказує на конкретну дату порушення строку попередньої оплати, чим унеможливлюється застосування пені.
Судом перевірено розрахунки річних та інфляційних втрат з урахуванням вірного періоду, та за розрахунком суду, до стягнення з відповідача підлягає сума річних у розмірі 22 401,68 грн, а також сума інфляційного збільшення 102 163,16 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.07.2021 стягнуто з ТОВ “Зоотехнологія” на користь ТОВ "Ют-Агро" 11 096,40 грн компенсації по сплаті судових витрат на правничу допомогу.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія” не погодилось з вказаним рішенням та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що не згодне з рішенням господарського суду Херсонської області від 30.06.2021 року в частині стягнення з відповідача суми 22 401, 68 грн. річних, 102 163,16 грн. інфляційних втрат.
Розглядаючи по суті позов ТОВ «ЮТ-АГРО», суд першої інстанції дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми 22 401, 68 грн. річних, 102 163,16 грн. інфляційних втрат.
Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції в даній частині не є вмотивованим.
Основними видами діяльності ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» є розведення свиней, виробництво м'яса та м'ясопродуктів, оптова та роздрібна торгівля м'ясом та м'ясопродуктами.
ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» має у сільській місцевості Херсонської області три промислових комплекси (два комплекси з зрощування свиней та бійня), на яких сумарно працевлаштовано більше 200 чоловік.
Запроваджені Кабінетом Міністрів України обмежувальні протиепідемічних заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 мають негативний вплив на фінансову-господарську діяльність підприємства. Обмеження у роботі ринків, магазинів та закладів громадського харчування призвели до кризи неплатежів з боку контрагентів-покупців продукції. Натомість витрати на утримання поголів'я свиней та підтримання виробничого процесу зростають.
Добові витрати, які ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» несе на утримання виробничих комплексів, складає 947263, 00 грн.
Заборгованість ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» перед ТОВ «АГРОСЕПЛАЙ» виникла не за небажанням відповідача щодо виконання своїх грошових зобов'язань, а з об'єктивних причин.
Стягнення виниклої з об'єктивних причин заборгованості однією сумою негативно відобразиться на спроможності ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» нести витрати на забезпечення роботи комплексів, а різке зменшення коштів на утримання виробничих комплексів потягне за собою падіж поголів'я свиней та понесення незапланованих коштів на їх утилізацію і, що призведе до банкрутства підприємства, як слідство, ускладнить виконання рішення господарського суду Херсонської області по даній справі.
Таким чином, у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача майнові та інші інтереси, зокрема, забезпечення безперебійної роботи промислових комплексів, виплата заробітної плати працівникам підприємства, забезпечення робочими місцями жителів сіл Виноградове та Новорайське Херсонської області.
Крім того, на цей час в провадженні Господарського суду Херсонської області перебуває більше 25 справ про стягнення грошових коштів з ТОВ «Зоотехнологія» в загальній сумі більше 17 мільйонів гривень, що також слугує підтвердженням тяжкого фінансового стану відповідача.
Тому, ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» вважає, що при винесенні рішення потрібно враховувати обставини щодо відсутності вини відповідача в порушенні договірних зобов'язань.
Таким чином, апелянт вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення господарського суду Херсонської області від 30.06.2021р. не відповідає вимогам ст.236 ГПК України.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі №923/566/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія” на рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2021 року, призначено розгляд справи на 05 жовтня 2021 року о 12-00 год.
Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копій іншим учасникам справи; заяв чи клопотань стосовно процесуальних питань (призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення у справі спеціаліста, перекладача, вжиття заходів забезпечення позову, відводів, затвердження мирових угод тощо).
23.09.2021 року на електронну пошту суду, а 27.09.2021 року до відділу діловодства суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Ют-АГРО», в якому позивач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими, водночас зазначає, що не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки. Позивач вважає що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, невірно трактував п.3.4 договору.
Враховуючи викладене, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, та під час прийняття рішення врахувати доводи позивача щодо безпідставності відмови у стягненні пені в сумі 96 495,21 грн.
Ухвалою суду від 27.09.2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Ют-Агро” про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено, розгляд справи №923/566/21 призначено на 05 жовтня 2021 року о 12:00 год. в режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Рівненської області, який знаходиться за адресою: 33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26-А, забезпечити проведення судового засідання у справі №923/566/21 в режимі відеоконференції в приміщенні цього суду.
В судове засідання 05.10.2021 року не з'явився представник апелянта, повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання. Ухвала суду від 14.09.2021 року направлялась на електронні адреси сторін та їх представників у зв'язку з тимчасовим припиненням відправки поштової кореспонденції Південно-західним апеляційним господарським судом.
Будь-яких заяв, клопотань тощо від відповідача щодо неможливості реалізації ним своїх процесуальних прав на участь представника в судовому засіданні, про намір взяти участь у судовому засіданні, в тому числі у режимі відеоконференції, до суду не надходило. Відповідачем не зазначено причин, які перешкоджають участі представника в судовому засіданні.
Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі “Смірнов проти України”, відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ют-Агро” (Постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія”, (Покупець) укладений договір поставки № 21/01/2020 (т.1, а.с.9-10), за умовами якого:
- Постачальник здійснює поставку товару у відповідності до узгодженої та посвідченої печатками сторін специфікації; специфікація надається Покупцю Постачальником (пункт 2.1.);
- остаточна кількість товару визначається у видаткових накладних (пункт 2.6.1.);
- ціни на товар встановлюються у гривнях та вказані в специфікаціях та видаткових накладних (пункт 3.2.);
- вартість кожної партії товару вказана в специфікації, рахунку-фактурі та видатковій накладній (пункт 3.2.);
- розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на умовах попередньої оплати (пункт 3.4.);
- датою постачання товару вважається дата виписки видаткової накладної (пункт 4.4.);
- у разі прострочення Покупцем платежу, передбаченого п. 3.4. договору, Покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен календарний день такого прострочення; положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовується (пункт 11.2.).
За специфікаціями № 01-08 від 31.08.2020 та № 01-09 від 02.10.2020 Позивач зобов'язався поставити товар під назвою: “Denkapig Mellow Go IP”.
На виконання умов договору, Позивач передав Відповідачеві товар за видатковими накладними:
- № 480 від 31.08.2020 - в кількості 1 200 кг за ціною 73,53 грн на загальну суму 93 177,22 грн (т.1, а.с. 12),
- № 528 від 04.10.2020 - в кількості 10 800 кг за ціною 74,73 грн на загальну суму 968 436 грн (т.1, а.с. 15).
За розрахунком Позивача, Відповідач станом на час розгляду справи в суді вартість отриманого товару не сплатив, а тому заборгованість складає 1 061 613,22 грн.
Відповідно до розрахунків, наведених у Заяві про збільшення позовних вимог, Позивач нарахував до сплати Відповідачу:
- 102 163,16 грн інфляційних за кожною з накладних за період з 31.08.2020 по 15.06.2021 та з 04.10.2020 по 15.06.2021,
- 96 495,21 грн пені за кожною з накладних за період з 31.08.2020 по 15.06.2021 та з 04.10.2020 по 15.06.2021,
- 22 488,70 грн річних за кожною з накладних за період з 31.08.2020 по 15.06.2021 та з 04.10.2020 по 15.06.2021.
У відповідності до ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, згідно з приписами частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до частини 1 статті 692 того ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати.
Отже, за укладеним між сторонами договором поставки Позивач зобов'язався поставити товар, а Відповідач - сплатити його вартість.
Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на умовах попередньої оплати.
Частина 1 статті 693 ЦК України передбачає умови попередньої оплати товару. Так, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу; у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що у договорі сторонами не визначався строк попередньої оплати, тобто строк, в який відповідач повинен був здійснити перерахування вартості товару (у пункті 3.4. наявна лише домовленість про попередню оплату), а тому для визначення такого строку підлягають застосуванню положення статті 530 ЦК України.
Частина 2 статті 530 ЦК України урегульовує, що якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги.
Судом встановлено, що у наявних правовідносинах Позивач не пред'являв вимогу Відповідачу про здійснення попередньої оплати у певний строк, а у подальшому поставив товар без наявної попередньої оплати. Такі дії сторін вказують на необхідність врахування положень статті 538 ЦК України при визначенні їх прав та обов'язків.
За статтею 538 ЦК України:
- виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (частина 1),
- при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина 2),
- у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3),
- якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відтак, законом допускається виконання зустрічного зобов'язання без попереднього виконання зобов'язання іншою стороною і у такому випадку друга сторона повинна виконати свій обов'язок незалежно від попередньої домовленості.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення у відповідача обов'язку з оплати вартості отриманого товару, хоча і не за попередньою оплатою, але виник у подальшому на підставі положень частини 4 статті 538 та статті 712 ЦК Україниз моменту поставки, тобто отримання товару.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими: суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1); не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
За таких обставин, місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано встановив обов'язок відповідача сплатити за укладеним договором поставки позивачу вартість отриманого товару після його прийняття.
Отже, починаючи з 01.09.2020 за видатковою накладною № 480 від 31.08.2020 на суму 93 177,22 грн та з 05.10.2020 за видатковою накладною № 528 від 04.10.2020 грн суму 968 736 грн у Відповідача виник обов'язок зі сплати вартості товару, а у Позивача виникло право на отримання і стягнення такої вартості.
У зв'язку з цим, у розрахунках заборгованості та нарахованих сум Позивач помилково визначив дати початку періодів нарахування (31.08.2020 та 04.10.2020), оскільки не врахував положення статті 253 ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що Відповідач, допустивши несвоєчасну оплату вартості отриманого товару у сумі 1 061 613,22 грн у встановлений строк, порушив взяте на себе зобов'язання та під час судового розгляду не довів зворотного.
За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунками суду, нарахування річних та інфляційних втрат з урахуванням вірного періоду, судом першої інстанції вірно визначено, що до стягнення з відповідача підлягає сума річних у розмірі 22 401,68 грн, а також сума інфляційного збільшення 102 163,16 грн.
Щодо вимог про стягнення пені суд дійшов висновку про те, що нарахування пені здійснене поза межами договірних відносин, а тому є неправомірним.
Колегія суддів зауважує, що позивач ТОВ «Ют-Агро» не звертався до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, а виклав свої заперечення у відзиві на апеляційну скаргу, що суперечить межам перегляду справи в суді першої інстанції, визначеним ст.269 ГПК України.
Пунктом 11.2 договору сторони передбачили, що у разі прострочення Покупцем платежу, передбаченого п. 3.4. договору, Покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен календарний день такого прострочення; положення ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовується.
У свою чергу, у пункті 3.4. договору сторонами визначалися лише правовідносини щодо попередньої оплати товару та не встановлювався строк такої оплати, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосування умов обох пунктів договору не вказує на конкретну дату порушення строку попередньої оплати, чим унеможливлюється застосування пені.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до скрутного фінансового стану відповідача, викликаних запровадженням Кабінетом Міністрів України обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, зростання витрат на утримання поголів'я свиней та підтримання виробничого процесу, перебування більше 25 справ про стягнення грошових коштів з ТОВ «Зоотехнологія» в загальній сумі більше 17 мільйонів гривень,
Апелянт зазначає, що стягнення виниклої з об'єктивних причин заборгованості однією сумою негативно відобразиться на спроможності ТОВ «ЗООТЕХНОЛОГІЯ» нести витрати на забезпечення роботи комплексів, а різке зменшення коштів на утримання виробничих комплексів потягне за собою падіж поголів'я свиней та понесення незапланованих коштів на їх утилізацію і, що призведе до банкрутства підприємства, як слідство, ускладнить виконання рішення господарського суду Херсонської області по даній справі.
Приписами статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, згідно з частиною другою статті 218 ГК України.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (3-216гс15).
Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Колегія суддів зауважує, що посилання скаржника на перебування товариства у скрутному стані колегією суддів оцінюються критично, адже за умовами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що скаржником не доведено наявності безумовних підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що викладені апелянтом обставини можуть бути підставою для відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду.
Будь-яких порушень процесуальних норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, або неправильного застосування норм матеріального права при розгляді апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції виявлено не було, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене рішення - залишенню без змін.
За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія” залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2021 року у справі №923/566/21 підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Зоотехнологія” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2021 року у справі №923/566/21 залишити без змін.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та у випадках, передбачених ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписаний 08.10.2021 року.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Н.М. Принцевська