Справа № 638/6813/16-ц
Провадження № 2/638/2495/21
07.10.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова
в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.
за участю секретаря Запорожець Д. Д.
з участю судового розпорядника Календіної А. С.
з участю позивача ОСОБА_1
з участю представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю,-
Позивач ОСОБА_1 у квітні 2016 року звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що керівники прокуратури Полтавської області Мельник А.С. та ОСОБА_3 , зловживаючи службовим становищем, в інтересах третіх осіб, у серпні 2010 року створили злочинне організоване угруповання із числа корумпованих слідчих, які під керівництвом відповідача сфальсифікували проти позивача кримінальну справу №59100063 та довгий час вчиняли незаконні дії. Крім того, відповідач неналежно здійснював нагляд за виконання законів та неправомірної бездіяльності під час досудового розслідування по сфальсифікованій справі, чим спричинив позивачу моральні та фізичні страждання, а саме: по вині відповідача зменшився авторитет правоохоронних органів, позивач позбавлений почуття безпеки, правової стабільності, верховенства права, порушено його психологічне благополуччя, нанесена шкода честі та гідності позивача, по вині відповідача він невинний та важкохворий був незаконно позбавлений свободи та перебував в ІВС та СІЗО, де знаходився без медичної допомоги. За заявою позивача від 14.01.2016 року Генеральна прокуратура України відкрила кримінальне провадження №42016000000000211 відносно колишніх керівників прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Моральну шкоду, спричинену відповідачем, ОСОБА_1 оцінює у 837135, 00 грн.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача Полтавської обласної прокуратури Мельничук О. А. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Також, матеріали справи містять заперечення проти позову, згідно яких відповідач наголошує, що підставами для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 зазначає незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, однак у відповідності до судових рішень у справах №638/13237/13-ц, №2011/1571/2012, 638/6299/14-ц питання про відшкодування моральної шкоди позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності вирішено по суті та відшкодування проведено. Позивачем не надано доказів того, що діями відповідача йому спричинено моральну шкоду та в чому вона полягала, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та чим це підтверджується. Будь-яких протиправних дій стосовно позивача під час досудового розслідування у кримінальній справі №59100063 посадовими особами органів прокуратури не вчинено.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, дослідивши доводи учасників справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Оцінюючи аргументи, викладені в позові, відзивах та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як встановлено матеріалами справи, постановою старшого слідчого СУ УМВС України в Полтавській області Лоскот С. С. від 21 липня 2011 року закрито кримінальну справу №10231067 щодо ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю в його діях ознак злочинів, передбачених статтею 190 та статтею 358 КК України (Т. 1, а. с. 42).
Під час розслідування кримінальної справи №10231067, ОСОБА_1 та його захисниками на адресу Прокуратури Полтавської області подавались скарги на дії слідчих про провадженні досудового слідства, які органом прокуратури розглянуті із наданням мотивованих відповідей заявнику про хід досудовго розслідування, а також роз'ясненням того, ща станом на момент подання скарг підстав для проведення перевірки та прийняття рішення в порядку статті 97 КПК України. Відповіді надавались заступниками прокурора області Петровим В. Г. та Мельником А. С. (Т. 1, а. с. 15-16, 20-21, 34-36).
Із доказів, наданих позивачем, також вбачається, що 09.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Харкова із скаргою на неправомірні дії Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за його заявою ОСОБА_1 від 02.12.2015 року про притягнення до кримінальної відповідальності прокурорів ОСОБА_4 та Петрова В. Г. (а. с. 11-14).
Згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва по справі №757/47078/15-к від 25.12.2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано службових осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 02.12.2015 року та розпочати розслідування про що повідомити заявника та розглянути питання щодо залучення заявника ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 10).
Як вбачається із витягу з кримінального провадження №42016000000000211, до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 14.01.2016 року внесено відомості щодо можливих неправомірних дій окремих працівників прокуратури Полтавської області, правова кваліфікація - ч. 1 ст. 364 КК України (чинна з 04.06.2014 року) (Т. 1, а. с. 8).
Згідно листа Генеральної прокуратури України від 15.01.2016 року за вих. №17/7-2716-10 вбачається, що зареєстроване Генеральною прокуратурою України 14.01.2016 року кримінальне провадження №42016000000000211 спрямовано до прокуратури Полтавської області для організації досудового розслідування (Т. 1, а. с. 9).
Відповідно до ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 03.03.2016 року скаргу ОСОБА_1 про скасування постанови старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області Сорокіна І. В. від 12.02.2016 року стосовно відмови у визнанні потерпілим по кримінальному провадженню №42016000000000211 від 14.01.2016 року задоволено частково, скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області Сорокіна І. В. від 12.02.2016 р. про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим по кримінальному провадженню № 42016000000000211 від 14.01.2016 року, зобов'язано старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області Сорокіна І. В. розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2016 р. про визнання його потерпілим по кримінальному провадженню № 42016000000000211 від 14.01.2016 р. повторно (Т. 1, а.с. 188).
Згідно ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 14.03.2016 року заяву ОСОБА_1 про відвід прокурора прокуратури Полтавської області Мішуровського в. В. від нагляду за виконанням законів при досудовому розслідуванні по кримінальному провадженню №42016000000000211 задоволено, відведено прокурора прокуратури Полтавської області Мішуровського В. В. від нагляду за виконанням законів при досудовому розслідуванні по кримінальному провадженню №42016000000000211 (Т. 1, а.с. 187).
Відповідно до ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 31.08.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 28 квітня 2016 року (Т. 1, а. с. 183-186).
Згідно ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 31.05.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 06.03.2017 року скасовано, постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову старшого слідчого СВ Прокуратури Полтавської області молодшого радника юстиції Сорокіна І.В. від 24.10.2016 року про закриття кримінального провадження №42016000000000211, а матеріали цього провадження направлено до Прокуратури Полтавської області (Т. 1, а. с. 163-165).
Із постанови Прокуратури Полтавської області від 29.08.2017 року вбачається, що визначеного слідчого у кримінальному провадженні №42016000000000211 (Т. 1, а. с.166).
31.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого Ральського А. А. із заявою про виконання ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 31.05.2017 року, яку слідчий розглянув та повідомив заявника у листі від 25.09.2017 року за вих. №17/1-5910-16, що по кримінальному провадженню заплановано проведення одночасного допиту з участю ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 167-168).
Згідно постанови слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу Прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 29.09.2017 року ОСОБА_5 відмовлено у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні №42016000000000211 (Т. 1, а. с. 169-170).
Згідно постанови слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу Прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 29.09.2017 року ОСОБА_6 відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42016000000000211 (Т. 1, а. с. 171-172).
Згідно постанови слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу Прокуратури Полтавської області Ральського А. А. від 29.09.2017 року ОСОБА_7 відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42016000000000211 (Т. 1, а. с. 173-174).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.10.2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_7 на постанову слідчого про відмову у визнанні потерпілим відмовлено (Т. 1, а. с. 175-176).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження.
За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св18), від 17 січня 2020 року у справі №638/11414/18 (провадження №61-2685св19), від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/19 (провадження №61-18842св19), від 01 квітня 2020 року у справі №641/7772/17 (провадження №61-40338св18), від 13 травня 2020 року у справі №638/8636/17 (провадження №61-40480св18), від 20 травня 2020 року у справі №337/3375/17 (провадження №61-11586св19), від 20 травня 2020 року у справі №639/6736/18 (провадження №61-12512св19), від 23 червня 2020 року у справі №554/108/18 (провадження №61-41514св18), від 24 червня 2020 року у справі №520/14/19 (провадження № 61-23199св19), від 30 червня 2020 року у справі №641/7984/17 (провадження №61-36602св18), від 03 липня 2020 року у справі №686/27965/19 (провадження №61-8293св20), від 25 січня 2021 року у справі №227/4410/19 (провадження №61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
Таким чином, факт того, що ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави та Апеляційного суду Полтавської області задовольнялись скарги ОСОБА_1 на постанови слідчого прокуратури Полтавської області свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого/прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, як це помилково вважає ОСОБА_1 . Саме по собі скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 пов'язує спричинення йому моральних страждань з тривалою бездіяльністю керівників прокуратури Полтавської області Мельника А.С. та ОСОБА_3 під час нагляду за проведенням досудового розслідування у кримінальній справі №59100063, однак позивач так і не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань внаслідок неналежного здійснення контролю за виконанням законів, не надав доказів встановлення факту протиправності дій органів прокуратури та колишніх керівників прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а також факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його посадових осіб і їх вини в заподіянні цієї шкоди.
Висновок спеціаліста - психолога ОСОБА_8 від 25.05.2018 року суд не приймає до уваги на підставі ст.78 ЦПК України як такий, що не відповідає вимогам допустимості доказів, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно статті 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальним знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.
Натомість, позивачем надано до суду висновок спеціаліста. При цьому, відповідно до статті 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Частиною 2 вказаної статті визначено, що допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.
Так, з висновку спеціаліста суд позбавлений можливості встановити, що він підготовлений саме експертом, тобто особою, яка атестована та отримала кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом України «Про судову експертизу». У вказаному висновку також відсутні дані відносно того, що особа, яка його підготувала, попереджена (обізнана) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 80 ЦПК України є його процесуальним обов'язком, у суду не має підстав для стягнення такої шкоди на користь позивача, тому суд і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.
При зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим у відповідності до статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України та на підставі ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272-274, 279, 354 ЦПК України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю - відмовити.
Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 07.10.2021 року.
Головуючий: