Справа № 459/3711/18
Провадження № 2/459/37/2021
04 жовтня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області в складі:
головуючого судді Новосада М.Д.
з участю секретаря судового засідання Канюки В.Р.
представника відповідача Павликівського В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УніверсалБанк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору кредитування,
10.12.2018 позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, в якому просить визнати недійсним Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4385 від 23.05.2008, укладений між нею між мною та Відкритим Акціонерним товариством «Універсал Банк» з моменту вчинення; визнати недійсною з моменту вчинення Додаткову угоду № ВL4385/ВL4385-КL+ від 23.05.2008 до Генерального, договору про надання кредитних послуг № ВL4385 від 23.05.2008; та визнати недійсним Акт про припинення зобов'язань від 20.04.2016.
Вимоги обґрунтовані тим, що 23 травня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг за умовами якого банк надав в кредит кошти в іноземній валюті в розмірі 30000,00 доларів США. Того ж дня між ним та банком було укладено Додаткову угоду, відповідно до п.6 якої було визначено, що цільовою метою (призначенням) кредиту є споживчі потреби. До 2015 року вона належним чином виконувала умови договору кредиту. В подальшому внаслідок кризи та підвищення курсу валюти вона не мала можливості належним чином дотримуватися графіку погашення кредиту. Останній платіж за договором нею було здійснено 20.04.2016 та цього ж дня між нею та відповідачем укладено Акт про припинення зобов'язань за спірною додатковою угодою, відповідно до пункту 2 якого заборгованість позичальника перед кредитором в сумі 24161.24 доларів США вважається погашеною повністю шляхом прощення кредитором такої заборгованості позичальнику.
Вважає, що Генеральний договір про надання кредитних послуг від 23.05.2008 між нею та банком слід визнати недійсними, оскільки він містить умови, які є несправедливими вцілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача. Вказав, що банк належно не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а саме: не надав позичальнику повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах. Зазначив, що в оскаржуваному договором відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення. Позивач стверджує, що спірним договором не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168.
Ухвалою від 17.12.2018 у справі відкрито провадження.
11.01.2019 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позов не визнає. Вказав, що банком було ознайомлено позичальника в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, який підписано сторонами. У позовній заяві позивач не конкретизував в чому саме полягає порушення принципу добросовісності сторін договору та яким чином мови договору завдають шкоди позивачу.
В спірному договорі та додатковій угоді передбачені усі істотні умови договору: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення; відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов цього договору. Вважає, що на момент укладення Генерального договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
11.01.2019 представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності у порядку ст.267 ЦПК України (а.с.34-35 т.1). Вказав, що спірні договір і додаткова угода були укладені 23.05.2008, а позивач звернувся до суду з даним позовом 10.12.2018. Тому до спірних правовідносин має застосовуватись загальна позовна давності 3 роки, який сплив.
Ухвалою 22.03.2019 підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
05.07.2019 в судовому засіданні представник позивача позов підтримав. Вказав, що актом про припинення зобов'язань припинено сам договір і позивачем було внесено суму боргу станом на 20.04.2016. На позивача було накладено різного роду фінансові зобов'язання. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та визнати спірний договір, угоду і акт визнати недійсними на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів».
Представник відповідача позов заперечив. Вказав, що позивач підписав договір і погодився зі всіма умовами, які були у ньому. На підставі договору позивачу було видано кредитні кошти та попереджено, що у разі прострочення буде підвищено відсоток. При видачі грошей позивачем була оплачена комісія, з якою він погодився. Вважає, що інтереси позивача не порушено. Просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, так як спірний договір було укладено у 2008 році. Тому просив відмовити у позові.
Ухвалою від 12.11.2019 по справі було пизначено судову економічну експертизу щодо спірного кредитного догоовору, провадженя у справі було зупинено.
16.10.2020 матеріали справи були повернені, ухвала суду не виконана у зв'язку із несплатою вартості експертизи.
Ухвалою від 26.10.2020 провадження у справі було поновлено.
04.10.2021 в судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, підтримав відзив. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши докази, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Встановлено, що 23.05.2008 між позивачем та відповідачем Відкритим Акціонерним товариством «Універсал Банк» було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4385, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30000,00 доларів США.
Того ж дня між сторонами було укладено Додаткову угоду № ВL4385/ВL4385-КL+ від 23.05.2008 до Генерального, договору про надання кредитних послуг № ВL4385 від 23.05.2008, відповідно до п.6 якої було визначено, що цільовою метою (призначенням) кредиту є споживчі потреби.
20.04.2016 було складено акт про припинення зобов'язань за спірною додатковою угодою, відповідно до пункту 2 якого заборгованість позичальника перед кредитором в сумі 24161.24 доларів США вважається погашеною повністю шляхом прощення кредитором такої заборгованості позичальнику (а.с.11 т.1).
Згідно ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Так, відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень, зазначених п.2 ч.1, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» встановлена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності.
В позовній заяві позивач зазначив про те, що спірний договір містить умови, які є несправедливими вцілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача. Вказав, що банк належно не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, а саме: не надав позичальнику повної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості, відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах. Зазначив, що в оскаржуваному договором відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для його укладення.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
На підставі вище зазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено наданими доказами, позивачка добровільно виявила бажання скористатися послугами відповідача та укласти оспорюваний договір.
Відповідно до статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Позивач стверджує, що спірним договором не встановлено умов надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для позичальника; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168.
Дослідивши матеріали справи, твердження позивача, наведені у вказаних вище пунктах не найшли свого підтвердження виходячи із наступного.
Позивач протягом 14 днів не скористався своїм правом відкликати свою згоду на укладення кредитного договору, користувався кредитними коштами. Останнім не надано суду належних та допустимих доказів того, що банк вчинив умисні дії для його обману. Позивач не вказав, у чому саме полягає порушення принципу добросовісності сторін договору та яким чином у умови договору завдали йому шкоди.
Позивач не скористався можливістю проведення судово-економічної експертизи в позасудовому порядку у відповідності до положень ст.106 ЦПК України та під час розгляду справи судом не оплатив проведення експертизи.
Умовами кредитного договору та додаткової угоди передбачені права та обов'язки сторін, порядок повернення та нарахування процентів, особливі умови та відповідальність сторін, отже такібули укладені у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідач не приховував від позивача метод нарахування процентів за кредитним договором та передбачив таку умову в Договорі, що виключає у його діях нечесну підприємницьку практику.
При підписанні кредитного договору позивачка погодилась з умовами даного правочину і прийняла на себе зобов'язання щодо його виконання. Те саме стосується і умов додаткової угоди. В день підписання зазначених правочинів ним було отримано примірники цих правочинів, що давало йому додаткову можливість детально вивчити їх умови.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він після підписання спірного договору та угоди відкликав чи оспорював такі.
Також позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за статтею 10 ЦПК України.
Таким чином, дослідивши вищезазначену спірні Генеральний договір, Додаткову угоду та Акт, суд дійшов до висновку, що посилання та твердження позивача на нечесну підприємницьку практику та несправедливі умови договору - не знайшли свого підтвердження. Такі відповідають вимогам закону, а тому правових підстав для визнання їх недійсними, що передбачені статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, а саме - невідповідності його вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" - відсутні.
За таких обставин та міркувань суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про те, що такі не пропущено з наступних підстав.
Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Фактичні обставини справи свідчать, що правовідносини між сторонами існували з 23.05.2008. Спір між сторонами виник фактично 20.04.2016, коли він здійснив останній платіж. Доказів про те, що сторони попередньо звертались один до одного із претензіями суду не надано. Тому суд дійшов висновку, що позивач в даному випадку не пропустив трирічний строк пред'явлення вимоги до відповідача, звернувшись з відповідним позовом 10.12.2018.
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-
В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ВАТ «УніверсалБанк» (вул. Автозаводська, 54/19, м.Київ) про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання недійсним договору кредитування - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 07.10.2021
Суддя: М. Д. Новосад