Справа № 495/5499/18
Номер провадження 1-кп/495/345/2018
22 вересня 2021 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючої одноособово судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
розглянувши у відкритому засіданні у залі суду м. Білгород-Дністровський Одеської області клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна в кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №12018160240000540 від 21 лютого 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_5 за ст. 286 ч.1 КК України
сторони кримінального провадження :
прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури - ОСОБА_6
захисник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_7
До Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області звернувся з клопотанням захисник ОСОБА_3 про скасування арешту майна, яке обґрунтовує тим, що ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі № 495/1401/18 (провадження № 1-кс/495/950/2018) про накладення арешту на майно клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_8 про накладення арешту на майно задоволено частково; накладено арешт - заборону відчуження, на автомобіль марки БОГДАН, модель А091, державний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Захисник вказує, що вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2018 року по справі № 495/5499/18 ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, та на підставі санкції вказаної статті призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, а також, серед іншого, стягнуто з засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 компенсацію моральної шкоди в сумі 70 000 гривень.
Однак, при ухваленні обвинувального вироку, суд не вирішив питання про скасування арешту майна.
У зв'язку, із виконанням вказаного вироку суду у повному обсязі в частині відбуття покарання та стягнення всіх процесуальних витрат, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та незастосування спеціальної конфіскації, закінчення строків пред'явлення виконавчого документу до виконання щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_7 на користь потерпілої, на даний час відпала потреба у чинності вказаного арешту.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 не заперечувала проти задоволення цього даного клопотання та зазначила, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки на даний час відпала потреба в накладені арешту на майно.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_3 підтримав клопотаннята просив його задовольнити, наголосив на тому, що арешт накладено виключно з метою збереження речових доказів, а не забезпечення цивільного позову.
Вивчивши матеріали клопотання, вислухавши учасників процесу, суд вважає,що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
При вивченні кримінального провадження встановлено, що дійсно ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі № 495/1401/18 (провадження № 1-кс/495/950/2018) про накладення арешту на майно клопотання слідчого СВ Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області ОСОБА_8 про накладення арешту на майно задоволено частково; накладено арешт - заборону відчуження, на автомобіль марки БОГДАН, модель А091, державний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 листопада 2018 року по справі № 495/5499/18 ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України, та на підставі санкції вказаної статті призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, а також, серед іншого, стягнуто з засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 компенсацію моральної шкоди в сумі 70 000 гривень.
Однак, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, не вирішив питання про скасування арешту з майна.
При цьому, в резолютивній частині вироку суду вирішено питання щодо речових доказів та зазначено, що речові докази: автобус марки «БОГДАН - А - 091» р/н НОМЕР_1 , переданий за ухвалою суду на зберігання засудженому ОСОБА_7 залишено за належністю, тобто його власнику - ОСОБА_7 .
Таким чином, суд доходить висновку про те, що відпала потреба у чинності арешту на майно у даному кримінальному провадженні, оскільки відпала підстава такого арешту - забезпечення збереження речового доказу.
При цьому, суд враховує, що дійсно у зв'язку, із виконанням вказаного вироку суду у повному обсязі в частині відбуття покарання та стягнення всіх процесуальних витрат, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та незастосування спеціальної конфіскації, закінчення строків пред'явлення виконавчого документу до виконання щодо стягнення грошових коштів з ОСОБА_7 на користь потерпілої, яка до того ж померла на стадії апеляційного розгляду даного кримінального провадження, а будь-яка особа не заявляла про правонаступництво та заміну сторони виконавчого провадження, відомості про початок якого відсутні в матеріалах кримінального провадження, на даний час відпала потреба у чинності вказаного арешту.
Між тим, суд наголошує на тому, що вищевказаною ухвалою слідчого судді арешт накладено саме з метою збереження речових доказів, які повернуті власнику, а не забезпечення цивільного позову.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених конвенцією прав, відповідно до ст.13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Відповідно до змісту ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч.1 ст.321 Цивільного кодексу, згідно з якою право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним зі способів захисту права власності є гарантована в ст.391 цього кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, одним з яких є арешт майна у кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.170 КПК завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Суд зазначає, що арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази вчинення протиправних діянь. Так рішенням ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005) ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до п.п.69,73 рішення ЄСПЛ від 23.09.1982у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnrothv.Sweden) будь-яке втручання державного органу управо на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Будь-які інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Таким чином, суд вважає, що на даний час таке втручання держави не відповідає принципам пропорційності, справедливої рівноваги між інтересами суспільства і правом особи на мирне володіння своїм майном та призводить до невиправданого обмеження права власності ОСОБА_7
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_7 про скасування арешту майна підлягає задоволенню, так як воно обґрунтоване, крім того на даний час вирок суду набрав чинності, виконаний у повному обсязі, речові докази залишені власнику, вирок в частині вирішеного цивільного позову не звернуто до виконання, потерпіла померла, правонаступники для отримання виконавчих документів до суду не звертались, арешт безпосередньо з метою забезпечення цивільного позову не накладався, у зв'язку з чим в подальшому застосуванні арешту на майно, відпала потреба.
Керуючись ст.ст. 170-174, 369-372, 392-395 КПК України, суд -
Задовольнити клопотання захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_7 про скасування арешту майна.
Скасувати арешт у вигляді заборони відчуження на автомобіль марки БОГДАН, модель А091, державний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить ОСОБА_7 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , який накладено ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2018 року у справі № 495/1401/18 (провадження № 1-кс/495/950/2018).
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1