ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 28/10827.04.10
за позовом приватного підприємства «Сімор», м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс», м. Київ
про стягнення 321 877,69 грн.
Суддя Копитова О. С.
При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство «Сімор»звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс»про стягнення 321 877,69 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю «Юнекс»своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару за договором №20070518 від 01.07.2007, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 303 238,96 грн. За невиконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 13 866,53 грн., 3 038,78 грн. інфляційних нарахувань та 1 733,31 грн. 3% річних
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.02.2010 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 16.03.2010 року.
Розгляд справи відкладався.
Під час розгляду справи позивач подав клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти відповідача. Також позивач просив заборонити відповідачеві вчиняти дії стосовно припинення юридичної особи -відповідача та державному реєстратору проводити реєстраційні дії стосовно припинення юридичної особи -відповідача.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п.1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 №01-8/2776 „Про деякі питання практики застосування забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду. Також позивачем не доведено, що відповідач дійсно вчиняє дії щодо ліквідації підприємства та має намір не погасити заборгованість перед позивачем в зв'язку зі своєю ліквідацією.
Ухвалою заступника Голови Господарського суду м. Києва від 22.04.2010 року продовжено строк вирішення спору.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимог ухвали суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.
В судове засідання, призначене на 27.04.2010 року не з'явились ні представники позивача, ні представники відповідача, відповідач жодних витребуваних судом документів не надав, в зв'язку з чим справа розглядається, згідно статті 75 Господарського процесуального Кодексу України, за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 27.04.2010 року прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -
01.01.2007 року між приватним підприємством «Сімор», Продавець (далі за текстом - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юнекс», Дистриб'ютор (далі за текстом -відповідач) було укладено дистриб'юторський договір №20070518, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого, відповідач зобов'язався закуповувати у позивача продукцію та розповсюджувати її відповідно до умов договору.
Сторони погодили, що оплата поставленої відповідачу продукції здійснюється протягом 21 робочого дня з моменту передачі відповідачу продукції та підписання відповідних накладних. (п.5.1 Договору).
Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 315 888,96 грн., що підтверджується наступними документами:
- накладна №994 від 18.07.2008 на суму 257 877,60 грн.
- накладна №952 від 09.07.2008 на суму 58 011,36 грн.
Відповідач в установлені строки з позивачем в повному обсязі не розрахувався.
Позивач звертався до відповідача з претензією від 24.10.2008 року (отримана відповідачем 22.11.2008 року та просив погасити заборгованість.
Зобов'язання щодо оплати товару відповідач виконав частково, перерахувавши позивачу 12 650,00 грн., що підтверджується копіями виписок руху коштів по поточному рахунку позивача.
Таким чином, заборгованість відповідача на день прийняття рішення становить 303 238,96 грн., що підтверджується довідкою позивача та не спростовується наявними в справі доказами.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Суд вбачає, що укладений сторонами спору Дистриб'юторський договір № 20070518 за своєю правовою природою є змішаним договором, та поєднує у собі елементи різних договорів. При цьому, до правовідносин сторін, які випливають з Дистриб'юторського договору № 20070518№04 в частині поставки позивачем товару та оплати відповідачем вартості поставленого товару, слід застосовувати положення Цивільного кодексу України про договори поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом представників відповідача на видаткових накладних та печаткою відповідача.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає доведеним факт поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем на умовах, встановлених Договором.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, відповідач зобов'язався оплатити поставлену продукцію в розмірі 100 % протягом 21 робочого дня з моменту передачі продукції та підписання відповідних накладних.
Відповідач в строки встановлені договором з позивачем в повному обсязі не розрахувався.
Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо підставності вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції підлягають задоволенню з урахуванням періоду обраного позивачем, відсотки річних в розмірі 1 733,31 грн., втрати від інфляції в розмірі 3 038,89 грн.
Щодо стягнення штрафних санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 13 866,53 грн. за період з 08.08.2008 по 24.10.2008 року на підставі ч. 6 ст.231 Господарського кодексу України.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (п.1). Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (п.2).
З матеріалів справи не вбачається, що між сторонами у справі було укладено якийсь письмовий правочин (договір) щодо встановлення неустойки за несвоєчасну оплату поставленого товару, а в укладеному між сторонами в письмовій формі договорі сторони не передбачили такого виду відповідальності та не домовились про її розмір. Тому суд не визнає вимогу позивача щодо стягнення штрафних санкцій законною та обґрунтованою, а відтак не вбачає підстав для її задоволення.
Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юнекс» (02090, м. Київ, вул. Гродненська, 29, кв. 18, р/р 26005301381431 у Ватутинському відділенні ПІБ м. Києва, МФО 322283, код 30529667 або з будь якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь приватного підприємства «Сімор» (49027, м. Київ, вул. Куйбишева 1а, код 19146901) 308 011,16 грн. (триста вісім тисяч одинадцять гривень шістнадцять копійок), з яких 303 238,96 грн. (триста три тисячі двісті тридцять вісім гривень дев'яносто шість копійок) основного боргу, 3% річних у розмірі 1 733,31 грн. (одна тисяча сімсот тридцять три гривні тридцять одна копійка), 3 038,89 грн. (три тисячі тридцять вісім гривень вісімдесят дев'ять копійок) інфляційних витрат, 3 080,11 грн. (три тисячі вісімдесят гривень одинадцять копійок) витрат на сплату державного мита та 225,83 грн. (двісті двадцять п'ять гривень вісімдесят три копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Суддя О.С. Копитова