06.10.21
22-ц/812/1799/21
Єдиний унікальний номер судової справи: 475/760/21
Номер провадження: 22-ц/812/1799/21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
06 жовтня 2021 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участю: представника відповідача - Коробченка Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Коробченком Дмитром Миколайовичем
на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 серпня 2021 року, постановлену під головуванням судді - Лузан Л.В. в приміщенні того ж суду за заявою Селянського (Фермерського) господарства «Осінь» (надалі - СФГ «Осінь») про забезпечення позову у справі за позовом Селянського Фермерського господарства «Осінь» до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Відділу у Доманівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Доманівської селищної ради Миколаївської області, ОСОБА_1 за участю третіх осіб - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Душейко Олесі Михайлівни, Державного кадастрового реєстратора Маханькової Маргарити Владиславівни про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності, витребування земельних ділянок, зобов'язання вчинити певні дії,
В серпні 2021 року Селянське (фермерське) господарство «Осінь» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Відділу у Доманівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Доманівської селищної ради Миколаївської області, ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права власності, витребування земельних ділянок, зобов'язання вчинити певні дії.
Одночасно з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності: з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею 25,7806 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144785648227; з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158, площею 24 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144629248227, що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, та заборонити іншим особам вчиняти будь - які дії щодо вказаних земельних ділянок.
Заява обґрунтована тим, що з 1 липня 2021 року в Україні почав функціонувати ринок землі та скасовано мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, а тому є підстави вважати, що спірні земельні ділянки може бути відчужено на користь третіх осіб, та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 серпня 2021 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 25,7816 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0159, земельну ділянку площею 24 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0158, призначені для ведення особистого селянського господарства, розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що належать ОСОБА_1 .
Ухвала суду мотивована тим, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування останнього випливає з фактичних обставин справи, оскільки між сторонами наявний спір, а позивачем доведено, що невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду (в разі задоволення позовних вимог). При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника земельних ділянок, а обмежує лише можливість розпорядитися ними. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. А тому суд вважав, що з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, наявні підстави для застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, що, в свою чергу, є достатнім для досягнення мети забезпечення заявлених позовних вимог.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, представник відповідачки - ОСОБА_1 - адвокат Коробченко Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи питання про забезпечення позову не врахував обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, не встановив чи відповідає забезпечення позову заявленим вимогам та чи безпосередньо пов'язане з предметом спору. Крім того, звертає увагу на те, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши виділені матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним положенням процесуального закону ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею 25,7806 га, з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158, площею 24 га, що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, позивач посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову по даній справі об'єктивно може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки вказані земельні ділянки можуть бути відчужені на користь третіх осіб.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з таких же підстав.
Вирішуючи питання правильності висновків суду, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом частини 3 статті 150 цього Кодексу, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Положеннями частини 1 статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, в тому числі, і накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборона вчиняти певні дії.
Як роз'яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
У справі, яка переглядається, позивач просив про накладення арешту на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та приватною формою власності з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею 25,7806 га, з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158, площею 24 га, що розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 на підставі рішення Доманівської районної ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області від 28 грудня 1994 року видано державний акт від 24 березня 1995 року у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га ріллі, розташовану на території Володимирської сільської ради, яку в подальшому було передано до СФГ «Осінь».
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 20 листопада 2020 року № 20 припинено право постійного користування вказаною вище земельною ділянкою наданого ОСОБА_2
15 листопада 2019 року було проведено державну реєстрацію зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером 4822781200:01:000:0123 з цільовим призначенням: землі запасу.
Згідно з Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень а також Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна 07 серпня 20202 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко Л.М. на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822781200:01:000:0159, площею 25,7806 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144785648227; з кадастровим номером 4822781200:01:000:0158, площею 24 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144629248227.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року Наказ Держгеокадастру у Миколаївській області від 20 листопада 2020 року № 20 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою визнано недійсним, а за СФГ «Осінь» визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га в межах згідно з планом, розташованого на території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства.
17 липня 2021 року СФГ «Осінь» було відмовлено у проведенні державної реєстрації права постійного користування щодо зазначеної земельної ділянки на підставі рішення суду у зв'язку з відсутністю кадастрового номеру та реєстрацією права власності сформованих земельних ділянок в результаті поділу та об'єднання після припинення права постійного користування СФГ «Осінь».
Посилаючись на викладене та на те, що право позивача на постійне користування земельною ділянкою та оформлення належних документів не припинилось позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, між сторонами виник спір стосовно правомірності позбавлення позивача права постійного користування земельною ділянкою та реєстрації права власності за ОСОБА_1 .
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач її обґрунтовував можливістю розпорядження ОСОБА_1 вказаними вище земельними ділянками.
Зі змісту позовної заяви вбачається наявність спору між сторонами щодо законності вчинення відповідних реєстраційних дій щодо переходу права власності на майно.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Оскільки у цій справі позивач звернувся до суду з немайновою та майновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої вимагатиме примусового виконання, то у такому випадку має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи буде реалізовано спірні земельні ділянки, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за її позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки відносно яких виник цей спір є ефективним способом забезпечення позову.
Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував суд першої інстанції є співмірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки земельна ділянка залишається в його володінні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17.
Разом з тим, необхідно звернути увагу на таке, що позбутися нерухомого майна фізично фактично не можливо, зникнути воно також не може. При цьому фізично опис нерухомого майна провести не можна, ним можна лише заборонити користуватися (опечатати приміщення чи загородити земельну ділянку). Водночас, враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. А отже, застосовувати щодо нерухомого майна такий спосіб забезпечення позову, як арешт (у класичному розумінні, що передбачає обмеження права користування) видається неправильним.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною сьомою ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно необхідно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі.
З огляду на викладене, колегія вважає за необхідне вказати про накладення арешту на нерухоме майно, яке на праві власності належить відповідачці, заборонивши відчуження вказаного майна.
За таких обставин, ухвала суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини в наступній редакції: Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 25,7816 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0159, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144785648227 та земельну ділянку площею 24 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0158, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144629248227 сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що належать на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), заборонивши вчиняти будь-які дії направлені на відчуження вказаного нерухомого майна до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову через недоведеність того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та невірній оцінці обставин справи.
Також не заслуговують на увагу твердження про безпідставність вимог, оскільки забезпечуючи позов суд не вирішує справу по суті, а лише встановлює наявність спору між сторонами.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують обґрунтованих висновків суду та не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Коробченком Дмитром Миколайовичем задовольнити частково.
Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 серпня 2021 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 25,7816 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0159, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144785648227 та земельну ділянку площею 24 га, кадастровий номер 4822781200:01:000:0158, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2144629248227 сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовані в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, що належать на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), заборонивши вчиняти будь-які дії направлені на відчуження вказаного нерухомого майна до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2021 року.