16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202
Справа №730/729/21
Провадження № 1-кп/730/74/2021
"07" жовтня 2021 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021270310000274 від 03.07.2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Борзна Чернігівської області, громадянки України, з середньою-спеціальною освітою, не працюючої, не одруженої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 восени 2020 року, точний час не встановлено, знаходячись біля глиняного кар'єру, поряд з ЗАТ «Борзнянський цегельний завод», який розташований за адресою м. Борзна, вул. Чернігівська, 33А Ніжинського району, Чернігівської області, з дикоростучої рослини коноплі зібрала насіння та, достовірно розуміючи, що це насіння конопель, реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на незаконний посів конопель, не маючи встановленого законом дозволу на посів конопель, перенесла його до себе додому та почала зберігати дане насіння у власному будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на умисний, незаконний посів конопель, весною 2021 року, точний час не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , здійснила умисний, незаконний посів насіння конопель на території власного господарства в кількості 46 штук, які згідно висновку експерта № СЕ-19/125-21/6126-НЗПРАП від 20.07.2021 року містять психоактивний компонент каннабісу - тетрагідроканабінол та належать до рослин роду Коноплі. ОСОБА_4 доглядала дані рослини коноплі, а саме проривала їх від бур'яну, до 13.07.2021 року, коли їх було вилучено працівниками поліції в ході санкціонованого судом обшуку, тобто здійснювала їх обробляння.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченої, яка, будучи допитаною в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, дала показання, підтвердила обставини вчинення злочину, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаялася у вчиненому.
Так, указала, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму нарвала біля кар'єру носіння коноплі, яке у подальшому висадила у себе на городі. Зробила це для господарства, оскільки їй відомо, що конопля відлякує шкідників.
Остання також виразила готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просила суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального проступку, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченої в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння нею змісту обставин, добровільності та істинності її позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують її особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченої, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
У цій справі суд зважує на орієнтири, які наведені у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 141/1201/16-к, де зазначається, що вирощування конопель має місце як у випадку, коли відповідні рослини спеціально висаджувалися обвинуваченим або іншою особою, так і в разі, коли вони були дикорослими, але особа доглядала за посівами конопель, забезпечуючи їх ріст та дозрівання. Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України, передбачає, що для доведення вирощування конопель не є важливим, були посаджені ці рослини обвинуваченою особою чи кимось іншим або ж чи є вони дикорослими.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 310 КК України, оскільки вона вчинила незаконний посів та вирощування конопель.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).
Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених нею дій та осуд своєї поведінки.
Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченої, в судовому засіданні не встановлено.
Також, суд враховує особливості й обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Обвинувачена за місцем проживання характеризується посередньо. Судом враховується й те, що обвинувачена є особою немолодого віку, раніше не судима, зареєстрована та проживає разом із сином, на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансерах не перебуває, не працює; має постійне місце проживання, не встановлено судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, стан здоров'я, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченої до вчиненого, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 1 статті 310 КК України у виді обмеження волі у мінімальних межах санкції статті.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, наявності пом'якшуючих обставин, особи винної та її ставлення до вчиненого нею діяння, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченої ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на неї обов'язки.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Обмірковуючи призначення іншого покарання, суд вважає, що штраф призначити є недоцільним, оскільки обвинувачена не працює, а покарання у виді арешту має виконуватися реально, що є недоцільним у цій справі.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.ст.122, 124 КПК України.
Цивільний позов не заявлявся.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 310 КК України, та призначити їй покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на неї відповідно до ст.76 КК України такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченій - не обирати.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 686,48 грн. в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи (а.п. 43).
Речові докази: карта памяті мікро сд марки кингстон, 17 гб з відеозаписом (а.п. 37) - залишити у матеріалах справи; 46 гілок рослин коноплі, які знаходяться на зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів ВП № 1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області (а.п. 39) - знищити.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1