06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 160/3884/20
провадження № К/9901/27148/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді - Бондар М. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Дурасової Ю. В., суддів: Божко Л. А., Лукманової О. М.,
І. Суть спору
1. В квітні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації (надалі також УСЗН Нікопольської РДА, відповідач), в якому просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ УСЗН Нікопольської РДА від 08 січня 2020 року № 02-01 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації;
1.2. зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації;
1.3. стягнути з УСЗН Нікопольської РДА на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 січня 2020 року до дня поновлення її на посаді головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації у розмірі 55957,62 гривень.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 07 лютого 2001 року вона працювала у Нікопольській районній державній адміністрації на посаді державного експерта умов та охорони праці відділу з питань праці та соціально - трудових відносин. У 2007 року переведена на посаду головного спеціаліста з питань охорони праці відділу праці та соціально - трудових відносин.
Наказом № 02-01 від 08 січня 2020 року її звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (надалі - Закон № 889-VIII), пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України.
Позивач наголошувала, що на посаді безперервно працювала 18 років 11 місяців, за час роботи до неї не було зауважень, до пенсії державного службовця залишилося 2 роки. Проте, ці обставини, на її думку, відповідач при прийнятті рішення не врахував.
Указує, що жодного належного повідомлення про звільнення з займаної посади не отримувала та дізналася про своє звільнення після вручення наказу № 02-01 від 08 січня 2020 року.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 наказом Нікопольської районної державної адміністрації №45 від 07 лютого 2001 року прийнята на посаду державного експерта умов та охорони праці. Того ж дня позивач прийняла Присягу державного службовця.
4. Наказом Нікопольської районної державної адміністрації № 24 від 28 березня 2007 року позивача переведено на посаду головного спеціаліста з питань охорони праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин.
5. Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 14 лютого 2013 року № 85-к-13 «Про затвердження положення про управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації» затверджено Положення про управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації, відповідно до якого:
управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації утворюється головою районної державної адміністрації, входить до її складу і в межах району забезпечує виконання покладених на нього завдань (пункт 1 Положення);
граничну чисельність, фонд оплати праці працівників визначає голова районної державної адміністрації у межах відповідних бюджетних призначень (пункт 12 Положення);
штатний розпис та кошторис управління затверджує голова районної державної адміністрації за пропозиціями начальника управління в межах чинного законодавства, встановленого на відповідний бюджетний період (пункт 13 Положення).
6. Листом Управляння № 2046 від 30 вересня 2019 року повідомлено голову міськрайонної профспілки працівників державних установ Лиханського Л. А. про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 року № 746 «Про внесення змін у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року № 91», гранична чисельності працівників районних державних адміністрацій буде скорочено на 50 %.
7. Розпорядженням голови Нікопольської районної державної адміністрації від 16 жовтня 2019 року № К81/0/322-19 «Про затвердження структури Нікопольської районної державної адміністрації», затверджено граничну чисельність працівників Управління на 2020 рік - 22 штатні одиниці, що на 13 штатних одиниць менше, ніж у 2019 році.
8. Наказом начальника Управління від 16 жовтня 2019 року № 02-134 затверджено склад комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення.
9. Наказом начальника Управління від 18 жовтня 2019 року № 02-136 «Про упорядкування структури, граничної чисельності працюючих та внесення змін до штатного розпису управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації» затверджено з 01 січня 2020 року структуру, граничну чисельність працюючих та штатний розпис Управління відповідно до розпорядження, в зв'язку з ліквідацією окремих підрозділів управління. Згідно з пунктом 2 наказу вирішено скоротити штатну чисельність працівників ліквідованих відділів та секторів, та чисельність фінансово-господарського відділу управління. З додатку № 1 до наказу вбачається, що відділ з питань праці та соціально-трудових відносин, який складається з начальника відділу, головного спеціаліста з питань праці та головного спеціаліста, виведено із структури управління.
10. Відповідно до Протоколу №1 від 18 жовтня 2019 року «Про засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за п. 1 ст.40 КЗпПУ», на засіданні комісії опрацьовано порівняльну таблицю та розглянуто особові справи працівників, за яким визначено кандидатури працівників за ліквідованими посадами, у яких відсутній або менший у порівнянні з іншими кандидатами досвід відповідної роботи за посадами новостворених структурних підрозділах та за посадами, які не увійшли до новоутворення відділів і секторів: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_8 .
11. Наказом Управління від 18 жовтня 2019 року № 02-139 «Про наступне вивільнення» наказано попередити про звільнення ОСОБА_1 .
12. 21 жовтня 2019 року відповідач направив лист № 2201 до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, яким повідомив про заплановане масове вивільнення працівників управління у зв'язку зі змінами в структурі Управління та надав звіт за формою № 4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці».
13. 24 жовтня 2019 року позивач звернулась до в.о. голови райдержадміністрації Зиміна Г. Л. із заявою про порушення діючого законодавства стосовно її звільнення та про надання їй еквівалентної посади.
14. 05 грудня 2019 року позивач у письмовій формі звернулась до відповідача з питання подальшого звільнення у зв'язку зі скороченням.
15. Крім того, 05 грудня 2019 року позивач звернулася на «Гарячу лінію голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації» зі скаргою з приводу звільнення з посади в якій зазначила, що її попередили про звільнення з 24 грудня 2019 року за скороченням штату, з чим позивач не погоджується.
16. Відповідно до запрошення голови профспілкового комітету управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації Панової О. В. 10 грудня 2019 року в письмовій формі та під особистий підпис позивача запрошено прийняти участь у засіданні профспілкового комітету управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації з питань надання попередньої згоди на вивільнення працівників в зв'язку із скороченням штату.
17. Протоколом засідання профспілкового комітету від 11 грудня 2019 року № 53 постановлено на підставі статті 43 КЗпП України надати згоду на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації, зокрема, із ОСОБА_1 .
18. 11 грудня 2019 року позивач письмово звернулася до Профспілкового комітету управління соціального захисту населення Нікопольської районної державної адміністрації зі скаргою.
19. На виконання розпорядження Нікопольської районної державної адміністрації від 16 жовтня 2019 року № К-81/0/322-19 «Про затвердження структури Нікопольської районної державної адміністрації" у зв'язку зі зміною структури управління соціального захисту населення Нікопольської райдержадміністрації та скороченням штатної чисельності працівників на підставі наказу № 02-01 від 08 січня 2020 року позивача звільнено з займаної посади.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
20. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
21. В аспекті предмету доказування суди попередніх інстанції встановили, що відповідно до актів № 1 від 21 жовтня 2019 року та № 2 від 24 жовтня 2019 року позивач повідомлялася про майбутнє вивільнення у визначений КЗпП України строк. Суди зазначають, що про обізнаність позивача про майбутнє вивільнення 24 жовтня 2019 року свідчать доводи останньої, викладені нею в первинній позовній заяві, а також копії листів і скарг від 24 жовтня 2019 року, від 05 грудня 2019 року, від 11 грудня 2019 року.
22. Згоду на звільнення позивача з займаної посади надано і профспілковим органом.
23. Крім того, Управлінням належним чином проінформовано центр зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників.
24. Суди наголосили, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 призначена пенсія за віком з вересня 2015 року і на момент початку процедури скорочення чисельності працівників в Управлінні вона вже 5 років одержувала пенсію за віком і досягла пенсійного віку: мала повних 62 роки і 6 місяців та стаж державної служби 18 років 11 місяців, що надавало їй право на пенсію державного службовця.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
25. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
26. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що відповідач не пропонував їй жодної наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю чи іншу вакантну роботу, яку вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, додаткових навичок та досвіду, чим порушив вимоги статті 49-2 КЗпП України.
Позивач стверджує про відсутність у членів комісії знань у сфері охорони праці, що фактично унеможливлює, на її думку, здійснення ними відповідної оцінки її рівня кваліфікації та продуктивності праці.
На переконання позивача, відповідач не мав права звільняти її, беручи до уваги приписи пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, оскільки на момент звільнення з посади держслужбовця їй виповнилося 62 роки.
27. УСЗН Нікопольської РДА подало відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на необґрунтованості останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що на момент початку процедури скорочення чисельності працівників в управлінні позивач досягла пенсійного віку (повних 62 роки 6 місяців) і тривалий час одержувала пенсію за віком, а, оскільки мала стаж державної служби 18 років, після припинення державної служби перейшла з пенсії за віком на пенсію державного службовця, яку отримує на даний час.
Крім того, відповідач, з-поміж іншого, указує, що процедура скорочення штатної чисельності працівників розпочато у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 746 та розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації від 16 жовтня 2019 року затверджено граничну чисельність працівників управління на 2020 рік - 22 штатні одинці, що на 13 штатних одиниць менше ніж у 2019 році. Згідно затвердженої головою Нікопольської РДА структури управління відділ з питань праці та соціально-трудових відносин, у якому на посаді головного спеціаліста працювала позивач, ліквідовано. Запропонувати останній іншу роботу в управлінні не було можливим з огляду на відсутність вакантних посад.
V. Джерела права й акти їх застосування
28. Згідно частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
29. Відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
30. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
32. Відповідно до частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
33. Положеннями статті 83 Закону № 889-VIII передбачено підстави для припинення державної служби. Так, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (пункт 4 частини першої указаної статті Закону № 889-VIII).
34. Своєю чергою, за приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
35. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
36. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 цього Кодексу).
37. Положенням статті 49-2 КЗпП України визначено порядок вивільнення працівників.
38. Так, відповідно до частин першої-третьої цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
39. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства (частина п'ята статті 49-2 КЗпП України).
40. За правилами статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
VI. Висновок Верховного Суду
41. За приписами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
42. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
43. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
44. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
45. Так, суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із прийняттям відповідачем наказу про звільнення позивача з займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами), згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який остання вважає протиправним.
46. Своє звільнення позивач вважає протиправним, посилаючись на те, що відповідачем не запропоновано їй жодної наявної роботи за відповідною професією чи спеціальністю, іншої вакантної посади, яку вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, додаткових навичок та досвіду; не враховано її переважне право залишення на роботі, яке, на її переконання, полягає в тому, що до набуття нею права на отримання пенсії державного службовця залишилося 2 роки; не проводилося перевірки продуктивності праці і кваліфікації працівників.
47. Позивач уважає своє звільнення протиправним також з огляду на те, що вона не досягла установленого положеннями пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII 65-річного віку.
48. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
49. При цьому, Суд враховує, що обставини впорядкування структури Нікопольської районної державної адміністрації та затвердження з 01 січня 2020 року нової структури, граничної чисельності працюючих та нового штатного розпису УСЗН Нікопольської РДА в зв'язку з ліквідацією окремих підрозділів управління у межах цієї справи не оспорюються.
50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 жовтня 2019 року о 16 год. 06 хв. ОСОБА_1 в телефонному режимі в присутності свідків зачитано зміст повідомлення про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності працівників та запропоновано прийти та розписатися в отриманні повідомлення, але ОСОБА_1 від такої пропозиції відмовилася, що зафіксовано в акті від 21 жовтня 2019 року № 1
51. Крім того, відповідно до акту від 24 жовтня 2019 року № 2 повторно 24 жовтня 2019 року об 11 год. 20 хв. позивачу прочитано в присутності свідків зміст повідомлення про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням чисельності працівників та запропоновано розписатись в отриманні повідомлення, але ОСОБА_1 відмовилась.
52. Як убачається із змісту подання начальника управління голові профспілкового комітету УСЗН Нікопольської РДА про надання згоди на звільнення за скороченням штату працівників, досвід роботи за відповідними посадами у новостворених структурних підрозділах у позивача відсутній, у неї недостатній рівень знань користування інформаційно-телекомунікаційними технологіями, відсутні навички роботи з програмним забезпеченням, яке використовується для призначення пільг, житлових субсидій, всіх видів адресних соціальних допомог, забезпечення технічними засобами реабілітації осіб з інвалідністю, призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та іншими програмними продуктами, замовником яких є Міністерство соціальної політики України. Посади в новоутворених відділах та секторах позивачу не пропонувалися через відсутність відповідного досвіду роботи на них.
53. Крім того, як зазначалося вище, 18 жовтня 2019 року на засіданні комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, опрацьовано порівняльну таблицю та розглянуто особові справи працівників, за яким визначено кандидатури працівників за ліквідованими посадами, у яких відсутній або менший у порівнянні з іншими кандидатами досвід відповідної роботи за посадами у новостворених структурних підрозділах та за посадами, які не увійшли до новоутворенних відділів і секторів, зокрема, особову справу позивача.
54. Листом від 21 жовтня 2019 року відповідач належним чином проінформував центр зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в структурі управління та скороченням граничної чисельності працівників.
55. Верховний Суд враховує встановлені судами попередніх інстанцій та досліджені обставини щодо того, що для визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення, наказом УСЗН Нікопольської РДА від 16 жовтня 2019 року № 02-134 затверджено склад комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі або щодо яких встановлено обмеження на звільнення.
56. Так, на засіданні комісії 11 грудня 2019 року її членами проведено аналіз рівня кваліфікації та продуктивності праці, відповідність досвіду роботи за наявними у новому штатному розписі посадами працівників ліквідованих відділів та секторів та окремих посад, наявність яких не передбачена новим штатним розписом.
57. Частиною 1 статті 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
58. Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету від 11 грудня 2019 року № 53, профспілковим органом надано згоду на звільнення позивача з займаної посади, що підтверджує дотримання відповідачем положень частини першої статті 43 КЗпП України щодо надання профспілковою організацією такої згоди.
59. Суд касаційної інстанції не бере до уваги доводи скаржника стосовно того, що відповідач не мав права звільняти її з посади з причин наявності у неї переважного права залишення роботі оскільки нею не досягнуто 65-річного віку, передбаченого положеннями пункту 7 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» з огляду на таке.
60. Так, відповідно до пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється: у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
61. Отже, вказаним положенням установлено граничний термін перебування на державній службі.
62. Частиною ж другою статті 42 КЗпП України визначено коло осіб, які мають перевагу в залишенні на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема, працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат (пункт 10 частини другої статті 42 цього Кодексу).
63. При цьому, пенсійний вік - це встановлений законодавством вік, по настанні якого людина може претендувати на виплату пенсії за віком.
64. Разом з цим, припинення державної служби в контексті пункту 7 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII слід розуміти як закінчення строку перебування на державній службі.
65. Отже, позивач помилково ототожнює поняття припинення державної служби та досягнення пенсійного віку, які є різними за своїм змістом та суттю.
66. Таким чином, недосягнення ОСОБА_1 передбаченого 65-річного віку не є обставиною, яка надає їй переважне право на залишення на роботі відповідно до положення пункту 10 частини другої статті 42 КЗпП України.
67. Наведене, свідчить про правильність висновку суду апеляційної інстанції про досягнення позивачем пенсійного віку, що дає право на пенсію за віком, а також те, що наявний 18-річний стаж роботи надає їй право на отримання пенсії державного службовця.
68. Отже, враховуючи масове вивільнення працівників, відсутність вільних посад, які могли бути їй запропоновані з урахуванням її освіти, кваліфікації, додаткових навичок та досвіду, в сукупності з рештою встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів позивача щодо неправомірності її звільнення та незабезпечення роботою на іншій посаді.
69. При цьому обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, роботу, яка відповідає його кваліфікації, або будь-яку іншу вільну вакансію, не є безумовним, та залежить від фактичної наявності таких вакансій і у спірному випадку відсутність вакантних посад, на які могла претендувати позивач, зумовлена значним скороченням чисельності штатних одиниць, масовим вивільненням працівників.
70. У касаційній скарзі позивач вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2020 року у справі № П/811/835/16 щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
71. Проте, таке твердження є помилковим, оскільки у вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем (Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (Світловодське відділення) як суб'єктом владних повноважень не доведено факту дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача. Так, відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, не запропонував позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки), якою є посада головного державного ревізора - інспектора відділу податків та зборів. Верховний Суд констатував, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів факту дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача.
72. У цій же справі (№ 160/3884/20) мало місце скорочення штатної чисельності працівників, здійснене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 746 та розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації. Посаду, яку обіймала позивач, ліквідували, а вакантні посади в управлінні були відсутні.
73. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
74. Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
75. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
76. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді Н. А. Данилевич
Н. В. Шевцова