про залишення касаційної скарги без руху
06 жовтня 2021 року
Київ
справа №352/3136/13-а
адміністративне провадження №К/9901/36056/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області, Фермерського господарства "Нива" до Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання нечинними та скасування рішень,
Перший заступник прокурора Івано-Франківської області та Голова Фермерського господарства "Нива" звернулися до суду з позовом, в якому просили, зокрема, визнати нечинними та скасувати рішення від 26 травня 2005 року «Про виділення земельних ділянок» та рішення від 20 липня 2007 року «Про розгляд протесту прокурора № 651 від 12 червня 2007 року на рішення сесії Угринівської сільської ради Тисменицького району «Про виділення земельних ділянок від 26 травня 2005 року».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами в оскаржуваних рішеннях норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, провадження у справі закрити.
Скаржником подано заяву про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, в якій він просить його поновити. Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтовує тим, що 24 червня 2021 року Восьмий апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і залишив в силі постанову Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2021 року. Повне судове рішення складено 05 липня 2021 року. Копії постанови скаржнику не надіслано. На згадані вище судові рішення ОСОБА_1 подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року суддя Тацій Л.В. ухвалила повернути касаційну скаргу скаржнику, роз'яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права на повторне звернення до Верховного Суду. Копію ухвали він отримав 11 серпня 2021 року.
15 серпня 2021 року ОСОБА_1 подана повторна касаційна скарга, яка ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року була повернута. Вказує, що ним усунуто недоліки касаційної скарги, а тому просить поновити строк на касаційне оскарження.
Втретє ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду 28 вересня 2021 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, Верховний Суд виходить із такого.
Надаючи оцінку зазначеним підставам пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення із скаргою у встановлений процесуальним законом строк.
Оцінка Судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема, на нормах статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом.
Аргументи, якими скаржник обґрунтував поважність причин пропуску строку звернення із скаргою, фактично ґрунтуються на неналежному оформленні касаційної скарги. Однак, ці обставини не можуть бути розцінені як об'єктивна та непереборна перешкода у реалізації ним права на касаційне оскарження.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: «вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави; «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Таким чином, оскільки концепція «поважних причин» не є чіткою, Суд повинен вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Разом з тим, Суд зазначає, що невиконання заявником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що право особи повторно звернутися з касаційною скаргою після її повернення, що визначено норами КАС України, не є абсолютним, таке звернення повинно бути в порядку, встановленому законом.
Сама по собі та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до касаційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Інших вмотивованих підстав пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень скаржником не наведено.
Таким чином, наведені скаржником підстави поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Однак, в касаційній скарзі скаржником не наведено жодних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів зауважує, що саме по собі посилання скаржника на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. У разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Отже, за змістом частин першої та шостої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга може бути подана особою, яка не брала участі у справі, за умови перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції саме за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи. Зазначена вимога не є формальною, оскільки саме суд першої інстанції визначає суб'єктний склад сторін, водночас суд апеляційної інстанції перевіряє його висновки.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом касаційного оскарження актів судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на касаційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
В свою чергу, норма частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в касаційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб'єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участі у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним чи опосередкованим іншими правовідносинами.
Згідно із частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов'язки чи інтереси.
За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.06.2008 у справі №2/164-35/246, судове рішення, що оскаржується особою, не залученої до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Зазначена правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, в ухвалі від 19 жовтня 2018 року у справі № 826/13182/17, від 20 травня 2020 року у справі № 2а-4563/11/2670 від 30 жовтня 2020 року у справі № 818/1088/15, від 20 січня 2021 року у справі № П/811/303/16 та інших і є сталою.
Отже, для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з'ясувати, чи виникли у зв'язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
У цій справі рішення по суті позовних вимог було прийняте судом першої інстанції, яке за наслідками апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції було залишено без змін.
Таким чином, для з'ясування чи було судами попередніх інстанцій вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 необхідно з'ясувати його правовий статус на час постановлення рішення саме судом першої інстанції, обсяг прав, якими він був наділений та учасником яких правовідносин виступав.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подавав апеляційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2021 року, яка постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, залишена без задоволення. Водночас, ОСОБА_1 не зазначено, а з постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, яким саме чином оскаржуване рішення суду першої інстанції впливає на його права та обов'язки, що є однією з передумов для прийняття касаційної скарги такої особи до розгляду.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення її недоліків шляхом подання нової заяви про поновлення строку на касаційне оскарження рішення з обґрунтуванням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання доказів на їх підтвердження; зазначення підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також обґрунтування, яким чином оскаржувані судові рішення стосуються (впливають) на його права та обов'язки.
Керуючись статтями 121, 329, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, викладені в заяві ОСОБА_1 .
2. Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області, Фермерського господарства "Нива" до Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання нечинними та скасування рішень.
3. Надати ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
4. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний