07 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/5273/20 пров. № А/857/13718/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (суддя першої інстанції Дудар О.М., м. Рівне, повний текст складено 29.04.2021)
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про:
визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;
визнання протиправними дій щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;
зобов'язання здійснити перерахунок та виплату доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром доплати та фактично отриманим;
зобов'язання здійснити перерахунок пенсії по інвалідності у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», державну пенсію як особі, віднесеній до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ст.54 Закону України 2Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум..
Не погодившись із рішенням, вважаючи таке ухваленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржене рішення суду від 29.04.2021 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статтей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 06.07.2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Крім того, звертає увагу, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення своїх прав позивач мала дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Відтак, звернувшись 17.07.2020 з позовними вимогами за період з січня 2014, позивач пропустила строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення. При цьому, підстави для його поновлення відсутні.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Учасники справи у судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Так, позивач була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на вказану нею адресу, яка отримана 28.09.2021, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду шляхом надіслання судової повістки на офіційну електронну адресу, зазначену в апеляційній скарзі, судова повістка одержана відповідачем 22.09.2021, що підтверджено звітом про доставку електронного листа.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 не працювала.
Також встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені обставини підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 23.05.1997 Рокитнівським РВ УМВС України в Рівненській області, посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.10.2019 Рівненською обласною державною адміністрацією, пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , довідкою із акта огляду МСЕК №0009528, довідкою про перебування на обліку від 06.08.2020 №545/04-02-16 (а.а.с.7-9, 11-12, 34-35).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с.Більськ Рокитнівського району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона).
На заяву позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст.ст.39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач листом від 24.01.2020 №Б357/02.18 повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку такого пенсії, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.13, 14).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі двох мінімальних заробітних плат державну пенсію у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсю за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 50% мінімальної пенсії за віком. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Судом встановлено, що звертаючись у січні 2020 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач уже знала, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Порядку №1210.
Однак з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказаний період ОСОБА_1 звернулася лише у липні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
При цьому отримання позивачем листа відповідача від 24.01.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
У контексті встановлених обставин слід зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
У контексті наведеного, колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.
Застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі №510/1286/16-а та Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 07.10.2021.