23 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 638/18024/18
провадження № 22-ц/818/340/21
№ 22-ц/818/241/21
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сабельнік Б.В.,
учасники справи:
позивач за основним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за основним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей по Шевченківському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 червня 2020 року, ухвалені у складі судді Подус Г.С.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, після уточнення якого у вересні 2019 року (т.3 а.с. 6 - 28) просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 , визначити з нею місце постійного проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 05.12.2018 і до досягнення дитиною повноліття та судовий збір.
Позов мотивований тим, що з 21.04.1990 сторони у справі перебувають у шлюбі, від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя не склалося, ОСОБА_2 ображає позивача, застосовує фізичне та психологічне насильство. Відносно ОСОБА_2 судом виданий обмежувальний напис, його взято на профілактичний облік до Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області. ОСОБА_2 не бере участі у житті дитини, не відвідує батьківські збори, не цікавиться шкільним життям дитини, не приходить на спортивні змагання. ОСОБА_3 проживає з ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, під її постійним доглядом. Тому в найкращих інтересах дитини буде визначити місце його проживання разом з матір'ю, ОСОБА_1 . Позивачка має постійний дохід, забезпечена житлом та може створити дитині всі належні умови для виховання та розвитку. Оскільки батько зобов'язаний утримувати дитину до повноліття, проте добровільно ніякої допомоги не надає, позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання сина.
У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 39 - 45).
Зустрічний позов обґрунтований тим, що проживання дитини разом із батьком буде відповідати інтересам дитини, оскільки фізичного та психологічного насильства дитина зазнає саме від матері. ОСОБА_1 регулярно б'є та принижує їх сина, її методи виховання є непедагогічними. ОСОБА_3 неодноразово звертався до Служби у правах дітей з проханням захистити його від такої поведінки, але насильство з боку матері не зупинялося. Позивач за зустрічним позовом спілкується з сином та дбає про нього: оплачує відвідування спортивних секцій та школи з вивчення англійської мови, придбання взуття та одягу, комп'ютерної техніки, мобільного телефону, надає готівкові кошти на придбання їжі, тому що мати йому не готує. ОСОБА_2 має постійне місце роботи та дохід, власне житло, у якому може проживати з дитиною. Залишення дитини проживати разом з матір'ю призведе до подальшого фізичного, психологічного та економічного насильства відносно дитини.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (т.4 а.с. 102-108).
Рішення суду мотивовано тим, що спільного подружнього життя сторони у справі давно не ведуть. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 по справі №638/17813/18 до ОСОБА_2 застосований обмежувальний припис відносно позивачки у зв'язку з застосуванням до ОСОБА_1 насильства. Неповнолітній син сторін у справі проживає разом з матір'ю, яка опікується його вихованням та розвитком, відвідує школу, спортивні секції, лікарню, за місцем проживання дитини створені всі умови для дитини, мати має постійне місце роботи та утримує сина. Відповідно до висновку служби у справах дітей на час складання висновку зміна звичного місця проживання ОСОБА_3 не доцільна. Тому суд уважав, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю - ОСОБА_1 відповідає інтересам дитини. Оскільки той з батьків, хто проживає окремо від дитини, повинен брати участь у її утриманні, суд стягнув на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина. Відмовляючи в задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та визначивши місцем проживання спільної дитини разом з матір'ю, суд першої інстанції виходив з того, що місце проживання сина з матір'ю не позбавляє батька дитини можливості піклуватися про нього, бачитися, спілкуватися та брати участь у його житті. Суд урахував психологічний стан дитини, прагнення матері до якнайкращої адаптації дитини та її розвитку, інтереси та вік дитини.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду від 22 червня 2020 року допущене негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць (т.4 а.с. 186-187).
Суд виходив з того, що в силу вимог ч.1 ст.430 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) рішення суду про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць допускається до негайного виконання. При ухваленні рішення суду від 17.03.2020 питання допуску до негайного виконання не вирішене, що відповідно до п.4 ч.1 ст.270 ЦПК України є підставою для ухвалення у справі нового судового рішення.
В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_2 посилається на його незаконність в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею та відмови у задоволені його зустрічного позову. Просить рішення суду в зазначеній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання з ним (т. 4 а.с. 113 - 122).
Апеляційна скарга мотивна тим, що суд при ухваленні рішення неповно встановив обставини у справі та ухвалив рішення, що не відповідає інтересам дитини. А саме, суд не врахував, що дитина зазнавала та зазнає від матері фізичного та психічного насилля, про що ОСОБА_3 неодноразово повідомляв службу у справах дітей. Саме тому ОСОБА_3 не бажає проживати разом з матір'ю. Думка дитини, яка вже досягла 10 років, з приводу визначення свого місця проживання судом заслухана не була, хоча 04.07.2019 ОСОБА_2 подав до суду письмове клопотання про допит сина. Покладений в основу рішення висновок Департаменту у справах дітей Харківської міської ради є необ'єктивним, повністю упередженим та суперечить інтересам дитини. Зазначений висновок не відображає поведінку матері відносно дитини та звернення служби дітей до Національної поліції з метою застосування до ОСОБА_1 заходів адміністративного впливу. Залучення при наданні висновку психолога було здійснено членами комісії без згоди батьків і тому використання його висновків є неправомірним. Справу всупереч вимогам ЦПК України було розглянуто за відсутності відповідача.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазнане рішення скасувати (т. 5 а.с. 166 - 171). Суд розглянув питання про ухвалення додаткового рішення за його відсутністю, без належного повідомлення його про час та місце судового розгляду. Допускаючи негайне стягнення аліментів за один місяць, суд не з'ясував обставини постійного утримання дитини ОСОБА_2 , неправомірну поведінку матері відносно дитини, не допитав дитину.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду ОСОБА_1 (т. 5 а.с. 1 - 11) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Посилається на законність та обґрунтованість рішення суду від 17.03.2020, повне з'ясування судом обставин у справі. За строк більше двох років роздільного проживання з відповідачем, дитина жодного разу не виявила бажання залишитися на ніч у батька. Матеріали справи не містять необхідних доказів, що свідчать про наявність у ОСОБА_2 житлових умов для забезпечення проживання дитини, інформації про стан здоров'я апелянта. В матеріалах справи достатньо доказів того, що саме мати піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, має умови для проживання дитини, постійний дохід від підприємницької діяльності, задовільний стан здоров'я. ОСОБА_1 не застосовує до дитини систематичне домашнє насильство і дитина її не лякається. В той час, як апелянт допускав неналежну поведінку відносно неї та дитини. ОСОБА_1 не заперечує проти того, щоб допитати дитину в судовому засіданні та просить про це суд.
В поданих до суду разом з апеляційною скаргою клопотаннях від 08.05.2020 ОСОБА_2 просив апеляційний суд викликати та допитати в суді неповнолітнього ОСОБА_3 , витребувати зі Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради інформацію щодо обставин звернень ОСОБА_3 до служби у зв'язку з насильством відносно нього з боку матері, результати розгляду цього звернення та вжиті до ОСОБА_1 заходи ( т. 4 а.с. 123 - 126) . Також апелянт просив долучити до матеріалів справи докази на підтвердження обставин його участі у вихованні дитини та надання сину матеріальної допомоги ( т. 4 а.с. 127 - 145).
У клопотанні від 19.06.2020 ОСОБА_2 повторно просив викликати дитину для допиту у судовому засіданні, допит хлопчика проводити у відсутності батьків, долучити додаткові докази його участі у вихованні дитини: довідки про оплату навчання у центрі Глобал Ингліш , навчання у Лондоні у школі Бурлингтон Скул, фотокартки та чеки на підтвердження придбання дитині одягу (т. 4 а.с. 165 - 178).
Згідно з ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення сторін у справі, допитавши дитину, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення суду підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду від 17.03.2020 - залишенню без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення суду від 22.06.2020 належить задовольнити частково, додаткове рішення суду від 22.06.2020 - скасувати, ухваливши нове судове рішення.
Згідно зі статтею 263 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦПК) України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року оскаржується ОСОБА_2 та переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як установлено судовим розглядом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.04.1990, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с.19).
Від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с.11).
ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25.09.2018 (т.1 а.с.9).
Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 підтверджується копією Договору купівлі-продажу від 24.12.2010 №6440 (т. 2 а.с. 14-15).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.12.2018, що набрало законної сили, вимоги ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволені частково. Виданий обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді обмеження, а саме, заборони перебувати ОСОБА_2 в місці спільного проживання з ОСОБА_1 строком на один місяць ( т. 1 а.с. 86-88, 81 - 84).
Відповідно до висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи №1492-2018 від 26.11.2018, складеного на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.11.2018, проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено, що у неї мали місце: синці на правій та лівій кисті гомілці, в проекції лівого колінного суглобу та на лівому стегні. Ці ушкодження утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар або удар-стиснення. Вищевказані ушкодження враховуючи їх морфологічні характеристики могли бути отримані: синці на правій кисті та лівій гомілці, в проекції лівого колінного суглобу - за 1-3 доби до моменту повторного огляду 28.11.2018; синці на лівому стегні - за 5-8 діб до моменту повторного огляду 28.11.2018. Цей висновок підтверджується характером ушкоджень, а також кольором синців. За ступенем тяжкості вищевказані травми відносяться до легких тілесних ушкоджень (т.1 а.с.15-16).
26.11.2018 ОСОБА_1 зверталась до Комунального закладу охорони здоров'я КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №17» ХМР, за результатами чого їй була видана довідка №11710, де вказано діагноз: S60 забій, розтягнення зв'язок правого плечового суглоба, забій, пошкодження зв'язок 1 п'ястково-фалангового суглоба правої кисті. Забій шийного відділу хребта (т. 1 а.с.17).
28.11.2018 ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського ВП ГУ НП в Харківській області про вчинення відносно неї кримінального правопорушення, а саме тілесних ушкоджень. Вказну заяву зареєстровано в ЄРДР за №12018220480004658 (т.1 а.с.18).
Окрім того, на підтвердження вчинення ОСОБА_2 відносно неї домашнього насильства, позивачем за первісним позовом надані: листок непрацездатності серія АДВ №575343 (т. 1 а.с. 148), виписка №18 із медичної карти стаціонарного хворого про те, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 17.12.2018 по 31.12.2018 з діагнозом «закрита черепно мозкова травма, струс головного мозку (26.11.2018) (т. 1 а.с.149-151), рішення ЛКК №463 від 26.12.2018 та консультаційні висновки (т. 1 а.с. 152- 154), аудіограма №2537/3111 (т. 1 а.с. 159), консультативний висновок від 12.12.2018 (т. 1 а.с. 162), виписка з медичної карти стаціонарного хворого 9.14220 та консультативний висновок лікаря спеціаліста №08/3176, яким установлено «забій» (т. 1 а.с.163-164)
ОСОБА_1 приймає безпосередню участь та виховує ОСОБА_3 , що підтверджується належними та допустимими доказами: даними листів: заступника директора з НТР Комунального закладу «Міська спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з водних видів спорту Яни Клочкової» (т. 1 а.с. 176); Харківської гімназії №116 Харківської міської ради Харківської області від 12.02.2019 № 02-23/66-19 (т. 1 а.с. 179-180); КНП «Міська дитяча поліклініка №4» №425 від 11.07.2019 (т.1 а.с.183); копіями документів про досягнення дитини у навчанні та додаткових заняттях (т. 1 а.с. 233-239), копіями чеків, якими підтверджуються понесені матір'ю витрати на утримання дитини, придбання продуктів харчування, одяг, медикаменти, іграшки, шкільні речі, сплаті комунальних платежів (т. 2 а.с.30-82, т. 3 а.с.159-177).
Згідно з наказом (розпорядженням) №11 від 12.04.2019 ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 15.04.2019 на посаду провізора (т. 1 а.с. 194). У грудні 2019 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_9 , що підтверджується даними наказу № 13 - ш від 23.12.2019 (т. 4 а.с. 14). Згідно з наказом КП «Міська молочна фабрика - кухня дитячого харчування» від 18.02.2020 № 36 - к ОСОБА_1 з 19.02.2020 працює у зазначеному підприємстві (т. 4 а.с.57).
Також ОСОБА_1 є фізичною особою -підприємцем та отримує дохід від оренди належного їй на праві власності нерухомого майна (т. 3 а.с. 130 - 144, а.с. 51 - 66, т. 4 а.с. 55).
ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується даними копії ордеру № 122271 від 14.05.2010 (т. 4 а.с. 77). Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 11.01.2020 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою вищезазначеної квартири разом із старшим сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( т. 3 а.с. 223). Станом на 02.01.2020 ОСОБА_2 працює заступником директора Юридичного департаменту Харківської міської ради та позитивно характеризується за місцем роботи (т.4 а.с. 79). Згідно з довідкою з місця роботи про заробітну плату за 2019 рік має стабільний дохід ( т. 4 а.с. 78). Згідно з медичною документацією у нарколога та психіатра на обліку не перебуває, ознак зазначених захворювань не виявляє ( т. 4 а.с. 80 - 82).
Службою у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради виданий Акт № 15в від 12.09.2019 про обстеження умов проживання, яким установлено, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , має власну кімнату, ліжко, стіл для виконання домашнього завдання, шафу для особистих речей, забезпечений речами відповідно до віку. (т. 3 а.с. 85).
За клопотанням ОСОБА_2 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції були досліджені письмові докази на підтвердження неправомірної поведінки ОСОБА_1 відносно дитини, а саме: два звернення дитини до Служби у справах дітей Шевченківського району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (надалі Служба) з проханням захистити його права від 12.10.2018 та від 04.02.2019, листи Служби на адресу дитини в особі його законного представника ОСОБА_2 від 09.11.2018 та від 12.02.2019 про профілактичну бесіду з ОСОБА_1 та необхідність звернення батьків дитини до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківського району (т. 3 а.с. 217 - 220). Згідно з листом Служби на адресу директора Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Шевченківського району від 12.04.2019 дитина взята на облік в Службі, як дитина, яка опинилася у складних життєвих обставинах, з 09.04.2019 ( т. 3 а.с. 229), листом від 12.02.2019 батьків дитини повідомлено про звернення до правоохоронних органів щодо вжиття до ОСОБА_1 заходів адміністративного впливу та рекомендовано останній звернутися до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за місцем проживання для врегулювання кризової ситуації в сім'ї (т. 3 а.с. 220). Крім цього, судом апеляційної інстанції досліджені долучені до апеляційної скарги докази участі батька у вихованні дитини (т. 4 а.с. 129 - 133).
Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради в наданих письмових поясненнях до суду від 25.02.2020 підтримав позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею, проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечив. Надав письмовий висновок щодо розв'язання спору (т. 4 а.с.53, 74-76).
Відповідно до висновку Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради № 142 від 21.02.2020 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що станом на 21.02.2020 більше року батько дитини ОСОБА_2 мешкає окремо, малолітній ОСОБА_3 залишився проживати з матір'ю, де згідно з актом обстеження житлових умов для дитини створено належні умови для проживання та розвитку. ОСОБА_2 є наймачем неприватизованої квартири. На теперішній час квартира не придатна для проживання дитини у зв'язку з проведенням у ній ремонтних робіт. За результатами психологічного тестування встановлено, що у ОСОБА_3 родина у повному складі є дуже важливою для нього, враховано також вагання хлопця, його амбівалентне ставлення до родини та ситуації, яка в ній склалася, незадоволеність хлопчика собою, недостатнє почуття захисту від найбільш емоційно близьких людей, необхідність під когось або під щось підлаштовуватись. У висновку вказано, що в інтересах дитини зміна звичного місця проживання ОСОБА_3 не доцільна та необхідно визначити місце проживання дитини разом із матір'ю - ОСОБА_1 (т. 4 а.с.74 - 76).
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 4 ЦПК України ).
Підставою позову є фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов'язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин сторін.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
З системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
У ст. 141 Сімейного кодексу України (надалі СК України) встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з ст.29 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною третьою ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у якості свідка був допитаний неповнолітній ОСОБА_3 , якому ІНФОРМАЦІЯ_5 виповнилося 14 років. Проте суд апеляційної інстанції не може виходити з теперішнього віку дитини, оскільки переглядає рішення та надає оцінку правильності висновків суду, виходячи з обставин, що існували станом на час ухвалення рішення по справі.
ОСОБА_3 пояснив суду, що має добрі стосунки та любить обох батьків, які однаково турбуються про нього. Дитина має гарні умови проживання у квартирі, де мешкає з матір'ю, іноді втомлюється від її надмірного контролю та нервової поведінки. ОСОБА_3 скаржився на те, що мати кричить на нього, хоча він цього не заслуговує. Він висловив своє бажання проживати з батьком, але пояснив, що не може до нього переїхати, тому що в квартирі у батька по вул. Данилевського проводиться ремонт. Повідомив суду, що жодного разу квартиру батька не відвідував, зустрічався з ним у піцерії або кафе. Пообіцяв підтримувати зв'язок із матір'ю і часто її відвідувати. Дитині відомо, що за віком він має право сам обрати з ким з батьків проживатиме, проте він не хоче ображати маму і хоче, щоб спір між батьками вирішив суд.
В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що квартира по АДРЕСА_4 , наймачем якої він є, придатна для проживання, ремонтні роботи в квартирі повністю проведені. Проте всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК доказів зазначеного суду першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 не надав.
Вказана обставина не може бути розцінена судом як позитивний момент у розумінні забезпечення інтересів дитини, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність у нього відповідних умов для проживання дитини разом з ним.
При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Досліджені в апеляційному суді докази звернення дитини до органів опіки та піклування з проханням захистити його від матері свідчать про те, що у жовтні 2018 року, лютому 2019 року ОСОБА_3 опинився у складних життєвих обставинах через поведінку матері відносно нього. Проте за результатами його звернень жодних заходів впливу у вигляді адміністративної відповідальності, відібрання дитини, тощо до ОСОБА_1 не застосовувалося. В той час, як 21.02.2019 Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, у складі якого є Служба, дійшов до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд в мотивувальній частині рішення вищезазначеним доказам належної оцінки не надав, проте таке неналежне мотивування судового рішення не призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення по суті заяви, оскільки суд обґрунтовано вважав, що в матеріалах справи достатньо доказів на підтвердження належного виховання ОСОБА_1 сина та дійшов до висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Посилання апелянта на негативну поведінку матері відносно дитини не спростовують висновків суду.
Таким чином, визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні спору мають першочергове значення саме найкращі інтереси дитини.
Відповідно до положень частин 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Орган опіки надав обґрунтований висновок про доцільність проживання дитини сторін разом із матір'ю. Суд приймає до уваги зазначений висновок.
Доводи апеляційної скарги, про те, що висновок Департаменту у справах дітей Харківської міської ради є необ'єктивним, повністю упередженим та суперечить інтересам дитини, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не є визначальними у вирішенні питання щодо визначення місця проживання. Окрім того, викладені пояснення є лише суб'єктивним ставленням ОСОБА_2 до обставин виниклих правовідносин, що не підтверджується належними доказами.
Враховуючи наявні докази у справі, судова колегія вважає, що так як дитина проживає з матір'ю в належних умовах, центр життєвих інтересів дитини, яка дорослішає, сформовано саме тут, вона навчається, в неї є шкільні друзі, сформувалися сталі соціальні зв'язки, відсутня необхідність зміни місця проживання дитини. Суд апеляційної інстанції наголошує, що зміна місця проживання дитини призведе до розриву цих зв'язків та неминуче спричинить психологічну травму дитини, а тому є неможливим, що узгоджується з положеннями ст. 162 СК України, якими закріплено принцип забезпечення інтересів дитини.
Визначаючи місце проживання малолітньої дитини разом з матір'ю суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про створення позивачкою належних умов для проживання, виховання та розвитку сина, з урахуванням забезпечення найкращих інтересів дитини. Матеріали справи свідчать, що мати всіляко сприяє розвитку дитини та забезпечує його всім необхідним.
Колегія суддів зазначає, що головним критерієм при визначенні місця проживання дитини є її інтереси, які повинні превалювати над інтересами батьків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Водночас, судова колегія вказує, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не позбавляє батька дитини права піклуватися про неї, спілкуватись, брати участь у її житті.
Матеріали справи свідчать, що батько дійсно приймає участь у житті дитини, задовольняючи його побутові потреби, проте, на думку суду апеляційної інстанції, це не свідчить про необхідність зміни місця проживання дитини.
З огляду на обставини справи, батько не обмежений у праві участі у житті дитини.
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. ст. 76, 77, 78ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене колегія суддів зазначає, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення щодо визначення місця проживання сина, тому першочергове значення має надаватися саме найкращими інтересами дитини та створення умов для її духовного та фізичного розвитку.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Складні стосунки між сторонами в силу припинення проживання сім'єю та послідуючого розірвання шлюбу не мають відображатися на дитині. Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні, має право спілкуватися з нею, натомість мати не має перешкоджати цьому.
Батьки не мають права психологічно травмувати дитину своїми чварами та непорозуміннями між собою, зобов'язані діяти в інтересах власне дитини, а не себе. Крім негативізму, який кожна зі сторін намагалася донести до суду один на одного, належних і допустимих доказів того, що дитина не може проживати з матір'ю, суду не надано.
З огляду на вищевикладене доводи, апеляційної скарги на рішення суду від 17.03.2020 висновку суду по суті спору не спростовують, тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 належить залишити без задоволення, а рішення суду від 17.03.2020 - залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста від 22 червня 2020 року, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Головне значення додаткового рішення полягає в забезпеченні повного та всебічного розгляду справи шляхом процесуального виправлення недоліків, допущених судом унаслідок неналежного виконання вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК України.
Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Убачається, що розгляд основної справи відбувся у судовому засіданні з викликом сторін.
Між тим, матеріали справи свідчать, що додаткове рішення суд першої інстанції розглянув за відсутності даних про повідомлення учасників справи про час та місце судового розгляду, без з'ясування їх думки, що призвело порушення норм процесуального права. Саме на це посилається відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
За правилом ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, апеляційний суд також враховує необхідність забезпечення права учасників на доступ до правосуддя, встановлене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19 (провадження №61-13685св20).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення сторін у справі про час і місце судового розгляду питання про ухвалення додаткового рішення в суді першої інстанції відсутні.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції порушив право сторін знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічна правова позиція викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги стосовно порушень норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення, судова колегія вважає доречними, інші посилання апеляційної скарги до уваги не бере.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
За таких обставин додаткове рішення Дзержинського районного суду міста від 22 червня 2020 року належить скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей по Шевченківському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей по Шевченківському районі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення місця постійного проживання неповнолітньої дитини.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 червня 2020 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 22 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Допустити негайне виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 17 березня 2020 року в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 6 жовтня 2021 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук