Справа № 636/2887/18 Головуючий суддя І інстанції Карімов І. В.
Провадження № 22-ц/818/424/21 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу
07 жовтня 2021 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Карімова І.В., по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 03.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за № Z52.300.70224, на підставі якого позичальник отримала кредит у розмірі 16139 грн зі сплатою 0,01% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Зазначає, що банк повністю виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 грошові кошти відповідно до меморіального ордеру від 05.12.2016.
Посилаючись на зазначені обставини й неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого станом на 18.06.2018 утворилася заборгованість у сумі 25520,64 грн, в тому числі: основний борг - 4035,03 грн, прострочений борг - 3897,09 грн; прострочені проценти - 1083,09 грн, строкові проценти - 0,02 грн, нарахована плата за обслуговування кредиту - 595,53 грн: прострочена плата за обслуговування кредиту - 4168,71 грн, пеня за несвоєчасне погашення платежів - 11741,17 грн, позивач просив стягнути зазначену суму з відповідача, а також понесені банком судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.
Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року частково задоволено позов ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (юридична адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором № Z52.300.70224 від 03 грудня 2016 року в розмірі 9015,23 грн (дев'ять тисяч п'ятнадцять) гривень 23 копійки, а також судові витрати в сумі 622,43 гривень.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Ідея Банк» просить рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Вказано, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, була передбачена законодавством України на момент укладення Кредитного договору та продовжує існувати на даний час, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Відтак, встановлена в пункті 1.5. Кредитного договору плата за обслуговування кредитної заборгованості є законною.
Послались на те, що відповідач була ознайомлений з умовами Кредитного договору до його підписання, з якими вона погодилась в повному обсязі, оскільки підписала його та протягом тривалого часу сплачувала усі платежі, що ним передбачені, зокрема плату за обслуговування кредитної заборгованості (комісію), що свідчить про погодження ОСОБА_1 з усіма умовами Кредитного договору.
Вважає, що законом не визначено обов'язкову форму розрахунку пені, і тому АТ «Ідея Банк» надало до суду з позовною заявою розрахунок заборгованості, який позивач вважав надати за потрібне, і який зроблений відповідно до умов кредитного договору та з врахуванням усіх коштів, які надійшли на погашення заборгованості по цьому договору, зворотного відповідачем не доведено, іншого (альтернативного) розрахунку відповідачем чи судом першої інстанції не надано/не зроблено.
До апеляційної скарги було додано нові докази, а саме розрахунок заборгованості (детальний) за Кредитним договором № 252.300.70224 від 03.12.2016, виконаний станом 18.06.2018.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 23 вересня 2020 року зазначив, що питання про залучення вказаного доказу до матеріалів справи підлягає вирішенню з урахуванням думки інших учасників справи, яку вони вправі висловити у відзиві на апеляційну скаргу.
Копію згаданої ухвали разом з копією апеляційної скарги ОСОБА_1 отримала 29.09.2020, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 95).
У встановлений судом строк відповідач не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення районного суду відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України.
Частина третя статті 3 ЦПК Українипередбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 25520 грн 64 коп., без повідомленням учасників справи.
Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
З огляду на те, що рішення районного суду оскаржене лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то у іншій частині воно не переглядається апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, яка передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, що передбачено п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення не повністю відповідає вказаним вимогам в оскарженій частині.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2016 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 був укладений строковий кредитний договір за № Z.52.300.70224 на умовах його строковості, повернення та оплатності.
Відповідно до пункту 1 цього договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби у розмірі 16139 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується повернути кредит разом з процентними платежами, процентами та платою за кредитне обслуговування і комісіями згідно умов договору та додатком №1 від 03.12.2016 до даного договору, який становить його невід'ємну частину.
Кредит надається позичальникові строком на 24 місяці зі сплатою 0,0100 % річних від залишкової суми кредиту. За обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 3,6900% від початкової суми кредиту, ці плати є стабільними і не можуть змінюватись.
Відповідно до пункту 2 кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 24 щомісячних внесках включно до 3 дня/числа кожного місяця згідно додатку №1 даного договору, які будуть здійснюватися на транзитний рахунок, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за кредитне обслуговування; 2) оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за кредитне обслуговування; 4) для погашення поточної заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій згідно п. 2.4 цього договору; 6) погашення іншої заборгованості.
При цьому нарахування процентів здійснюється два рази на місяць, а плата за кредитне обслуговування нараховується щомісячно, до дати сплати щомісячного внеску, і таке нарахування припиняється після повного повернення кредиту, а також у інших випадках передбачених цим договором. Базою для нарахування процентів є непогашена сума кредиту, базою для нарахування плати за кредитне обслуговування є початкова сума кредиту.
Згідно п. 2.4 договору банк має право стягнути з позичальника пеню, що нараховується за кожен день прострочки на прострочену суму( кредиту, процентів, плати за обслуговування кредиту) в розмірі 0,15%- в період прострочення оплати від1 до 60 днів та 0,65% - в період прострочення оплати з 61 дня та по день погашення боргу за цим договором.
Пунктом 3.3 договору передбачені випадки права банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, плати за кредитне обслуговування, відшкодування збитків, в тому числі у разі порушення позичальником термінів сплати поточних місячних внесків більш ніж на один календарний місяць.
У пункті 5 договору зазначено, що позичальнику перед укладанням кредитного договору повідомлено в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та умовами цього кредитного договору, які він вважає справедливими. Договір вступає в законну силу з дня його підписання сторонами та діє до 03.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
З довідки-повідомлення, складеною між сторонами кредитного договору вбачається, що до його підписання банк в письмовій формі надав ОСОБА_1 інформацію про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, в тому числі: можлива сума кредиту - 16139 грн; орієнтованої сукупної вартості кредиту - 14294,4100 грн з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб-страховиків тощо); обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб-страховиків тощо). ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася з наданою інформацією.
З матеріалів справи вбачається, що банк свої зобов'язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 грошові кошти відповідно до меморіального ордеру № Z52.300.70 від 05.12.2016 в сумі 16139 грн, з яких: 13249,17 грн зараховано на рахунок ОСОБА_1 за меморіальним ордером № Z52.300.70 від 05.12.2016; 200 грн - перераховано ПАТ СК «Арсенал- Страхування» за меморіальним ордером № Z52.300.70 від 05.12.2016 та 2689,83 грн перераховано Ком.страх.кредит «СК ПЗУ ЖИТТЯ» за меморіальним ордером № Z52.300.70 від 05.12.2016 (а. с. 15-16).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 18.06.2018 утворилася заборгованість у сумі 25520,64 грн, в тому числі: основний борг - 4035,03 грн, прострочений борг - 3897,09 грн; прострочені проценти - 1083,09 грн, строкові проценти - 0,02 грн, нарахована плата за обслуговування кредиту - 595,53 грн: прострочена плата за обслуговування кредиту - 4168,71 грн, пеня за несвоєчасне погашення платежів - 11741,17 грн.
Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що слід відмовити у задоволенні позову ПАТ «Ідея Банк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 нарахованої плати за обслуговування кредиту в сумі 595,53 грн та простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 4168,71 грн, а всього в розмірі 4764,24 грн, оскільки установлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів та інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними та при цьому послався на відповідний правовий висновок, який було висловлено у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Суд також звернув увагу, що на спірні правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту поширюються положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закон України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, що відповідає правовій позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1746цс16.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (які діяли на час укладення кредитного договору між сторонами у справі), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо)».
Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, саме тому законодавець визначився з посиленим захистом споживачів і закріпив це у відповідних нормах Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема за положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону (в редакції, що діяла на час правовідносин, що виникли між сторонами), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Суд першої інстанції в цьому контексті також послався на висновок щодо змісту вказаних норм матеріального права, який міститься у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16.
Суд також вказав, що на порушення вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України позивачем не надано до суду достовірних доказів для нарахування позичальнику пені за порушення зобов'язання. Будь-яких розрахунків пені на суму 11741,17 грн (крім констатації наявності пені за останній рік до звернення з позовом до суду) ПАТ «Ідея Банк» не надано.
Виходячи з викладеного, суд вважав, що у задоволенні позову в частині нарахування пені слід відмовити у зв'язку із недоведеністю вимог та задовольнив позов про стягнення: основного боргу - 4035,03 грн, простроченого боргу - 3897,09 грн; прострочених процентів - 1083,09 грн, строкових процентів - 0,02 грн, а всього на суму 9015,23 грн.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками районного суду щодо пені.
У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:
1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:
1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, які полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При мотивуванні своїх висновків районний суд на виконання ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано послався на вищевказані правові висновки Верховного Суду України, що були викладені у постанові від 16 листопада 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1746цс16 щодо поширення на спірні правовідносини положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами, які у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16, який також правильно застосував суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, оскільки від цих висновків ВС не відступив.
Тому колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу аргументи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування комісії. Колегія суддів відхиляє посилання у доводах скарги на норми абз. 6 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та абз. 2 частини 2 статті 8 чинного на даний час Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом цих норм сукупна вартість кредиту для споживача складається з відсоткової ставки за кредитом та вартості послуг інших, не банківських, осіб та установ, пов'язаних з оформленням договору кредиту. Аналізуючи ці норми можна дійти висновку, що кредитодавець (банк) усі свої загальні витрати за споживчим кредитом, зокрема, витрати на додаткові та супутні послуги, пов'язані з видачею, обслуговуванням та поверненням кредиту, має розраховувати на дату укладення договору про споживчий кредит лише у складі розміру процентної ставки.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що районний суд безпідставно відмовив у стягненні пені на користь банку і в цій частині доводи скарги знайшли підтвердження.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ст. ст. 549, 550, 611, 624 ЦК України за порушення грошового зобов'язання передбачена сплата неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ч.1,3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків
Суд першої інстанції відхилив наданий банком розрахунок з мотивів відсутності у нього детального розрахунку суми пені, але всупереч наведеним нормам цивільного процесуального права конкретно не зазначив, чому він не сприймає наданий банком розрахунок та не запропонував банку надати більш детальний розрахунок.
Тому відповідно до ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе взяти до уваги наданий банком до апеляційної скарги детальний розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 252.300.70224 від 03.12.2016, виконаний станом 18.06.2018, оскільки він відповідає наданим до суду документам: умовам договору та узгоджується із випискою за рахунком відповідача.
Районний суд за наявності первинних бухгалтерських документів та умов кредитування не перевірив правильність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми пені та формально відмовив у задоволенні позову у цій частині.
Тому суд апеляційної інстанції частково сприймає доводи скарги та вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню за рік, що передує зверненню до суду.
Однак, як вбачається з наданого банком розрахунку, при обчисленні пені позивачем було враховано суму заборгованості з комісії, стягнення якої є безпідставним, про що вказано вище.
Таким чином, на підставі наданого банком розрахунку суд самостійно здійснює обрахунок пені, яка без урахування суми комісії становить 8450,30 грн.
Проте, з урахуванням засади цивільного судочинства щодо справедливості розгляду і вирішення справ, колегія суддів вважає за необхідне вирахувати із цієї суми платежі, що були сплачені ОСОБА_1 на погашення комісій, у загальному розмірі 5468,71 грн, оскільки, як було встановлено вище, умови договору що сплати таких платежів є нікчемними.
В іншій частині доводи скарги є безпідставними і висновки суду не спростовують.
З огляду на те, що суд першої інстанції в частині стягнення пені ухвалив судове рішення без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів на підставі ст. 376 ЦПК України задовольняє частково скаргу, а оскаржуване рішення скасовує в частині відмови у стягненні пені та частково задовольняє таку вимогу на суму 2981,59 грн.
Перерозподіл судових витрат здійснюється на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року в частині відмови у стягненні пені - скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» у цій частині - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (юридична адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором № Z52.300.70224 від 03 грудня 2016 року зі сплати пені у сумі 2981 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят один) гривень 59 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (юридична адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, код ЄДРПОУ 19390819) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 1305 (тисяча триста п'ять) гривень 65 копійок.
У іншій частині заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 11 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2021 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії А.В. Котелевець.
О.Ю. Тичкова.