Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/724/21 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ч.3 ст.185 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
04.10.2021 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2021, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Соледар Артемівської міської ради Донецької області, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не працюючий, неодружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 8 серпня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки, покарання відбуте, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку;
продовжено строк тримання під вартою до 19 листопада 2021 року включно, з визначеннмя застави в сумі 45400 грн.,
В провадженні Долинського районного суду Кіровоградської області перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, оскільки будь-які дані про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою відсутні.
Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2021, задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою з визначенням застави.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_6 неодноразово вчиняв умисні, тяжкі, корисливі кримінальні правопорушення та щодо нього судами ухвалювались обвинувальні вироки, а також відбував покарання в місцях позбавлення волі. 14 лютого 2020 року обвинувачений звільнився з місць позбавлення волі та тепер знову вчинив новий злочин, що свідчить про його можливість вчиняти інші кримінальні правопорушення, а також схильність до вчинення кримінальних правопорушень. Обвинувачений не працює, неодружений, не має дітей, а відтак не має міцних соціальних зв'язків, не має засобів до існування, тобто може вчиняти корисливі кримінальні правопорушення з метою існування. ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання, має зареєстроване місце проживання в іншій області, тобто не за місцем вчинення кримінального правопорушення.
Сукупність цих даних дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись, вчиняти корисливі кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявки на виклики суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить змінити ухвалу районного суду застосувавши до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зобов'язується прибувати до суду за кожною вимогою, не відлучатись від місця проживання та у разі зміни місця проживання повідомляти про це суд.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що він має бажання працювати. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим.
Разом з тим, апелянт зазначає про наявність соціальних зв'язків - проживав з мамою та піклувався за нею, працював неофіційно, а тому намірів ухилитися від суду він не має.
Також, апелянт зазначає про недоведеність ризиків, а суворість можливого покарання не можу бути підставою для обрання запобіжного заходу виключно - тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, , дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
В провадженні Долинського районного суду Кіровоградської області перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_6 міг вчинити кримінальні правопорушення, передбачені ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_6 до вчинення злочинів, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_6 , встановив наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_6 на особисту свободу.
Доводи з обвинуваченого про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 колегією суддів не можу бити враховано.
Зокрема, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 офіційно не працює, не має жодних заробітків, що в свою чергу свідчить про наявність ризику вчиняти нові кримінальні правопорушення.
При цьому, колегія суддів зазначає, що причиною вчинення інкримінованого кримінального правопорушення було відсутність грошових коштів.
Про наявність ризику вчинення нових кримінальних правопорушень свідчить те, що ОСОБА_6 маючи не погашену і не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення корисливих злочинів, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, а навпаки настійливо не бажаючи займатися суспільно-корисною працею, настирливо виношуючи наміри щодо продовження систематичної злочинної діяльності з метою збагачення за рахунок чужої власності, після ухвалення попереднього вироку став на шлях реалізації своїх злочинних намірів.
Також, колегія суддів погоджується з думкою судді районного суду про те, що у
ОСОБА_6 наявний ризик переховування від суду, оскільки він обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від трьох до шести років.
А тому, враховуючи те, що ОСОБА_6 починаючи з 2012 року на шлях виправлення не став, має шість судимостей, на думку колегії суддів, у разі обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній вчинить нове кримінальне правопорушення та вчинить спроби на переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того у ОСОБА_6 наявний ризик впливу на свідків, інших обвинувачених у кримінальному провадженні з метою уникнення від кримінальної відповідальності, а тому, маючи можливість вільного пересування та контактів, ОСОБА_6 може прямо чи опосередковано впливати на них шляхом здійснення погроз та залякування.
А тому, доводи ОСОБА_6 про можливість застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою є необґрунтованими та на переконання колегії суддів не спростовують висновок слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи обвинуваченого про недоведеність ризиків.
Доводи апеляції про те, що судом першої інстанції не враховано особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання колегією судді не можу бути враховано, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме у нього наявні високий ризик можливості вчинення нового кримінального правопорушення, переховування від органів досудового розслідування та з метою уникнення кримінальної відповідальності наявний ризик впливу на свідків та потерпілих.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також, те, що ОСОБА_6 не має жодних заробітків, не має міцних соціальних зв'язків, обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисних тяжких злочинів, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи обвинуваченого про необхідність обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
За таких підстав, належна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 під час розгляду матеріалів кримінального провадження не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших обвинувачених, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Доводи щодо наявності постійного місця проживання - у даному випадку розцінюються як такі, що, зважаючи на ряд зазначених вище обставин, уособлено не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого у разі обрання стосовно нього більш м'якого запобіжного заходу.
Відтак, є об'єктивні підстави вважати про можливість ухилення обвинуваченого від суду, вчинення нового кримінального правопорушення.
А тому, належна поведінка ОСОБА_6 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінальних правопорушень а також, те, що ОСОБА_6 не працевлаштований, раніше неодноразово судимий, не має сталих джерел доходу, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваному запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Отже, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Доводи захисника щодо відсутності у даному кримінальному провадженні ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного містять лише посилання на незгоду з наданими стороною обвинувачення матеріалами, а тому їх слід визнати непереконливими.
Ризики, які мали місце на момент обрання стосовно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишаються і на момент продовження даного запобіжного заходу, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешту, застава неможливе.
А тому, належна поведінка ОСОБА_6 не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду, намагався переховуватися в іншій країні, незаконного впливу на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2021необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 22.09.2021, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 19 листопада 2021 року включно, з визначенням застави в сумі 45400 грн., - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4