ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 46/8304.06.10
За позовомСпільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою відповідальністю
До Фізичної особи -підприємця Яреми Юрія Васильовича
Провизнання договору недійсним
Суддя Омельченко Л.В.
Представники:
Від позивачаШумлянський В.І. -представник за довіреністю від 03.03.2010 р. № 399, Цимбалюк І.В. -представник за довіреністю від 15.02.2010 р. № 259
Від відповідача Худинець В.П. -представник за довіреністю від 28.04.2010 р.
04.06.2010 р. у судовому засіданні за згодою представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою заявлено до суду позовні вимоги про визнання недійсним договору підряду від 04.12.2008 р. № 1/08 на виконання робіт по зниженню капілярної вологості, осушення, оздоровлення та відновлення функцій гідроізоляції, укладеного з фізичною особою -підприємцем Яремою Юрієм Васильовичем. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір суперечить Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.2006 р. № 240 та Указу Президента України від 03.07.11998 р. № 727/98, а також укладений відповідачем за відсутності у нього необхідної будівельної ліцензії.
В ході розгляду справи позивачем була подана до суду заява про збільшення позовних вимог від 22.03.2010 р. № 499, згідно з якою позивач просить залучити до участі у справі в якості іншого відповідача Державне підприємство “Культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький арсенал” та окрім первісно заявленої вимоги, просить суд визнати недійсним акт передачі обладнання від 05.02.2009 р., підписаний сторонами, а також акт приймання виконаних підрядних робіт № 96 за січень 2009 р., підписаний відповідачем та Державним підприємством “Культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький арсенал”.
Вказана заява не була прийнята судом до розгляду з мотивів, викладених в ухвалі від 22.03.2010 р.
Не погоджуючись з позицією суду позивач оскаржив ухвалу від 22.03.2010 р. в апеляційному порядку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. позивачеві було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги.
Пі час розгляду спору по суті представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив визнати недійсним укладений з відповідачем договір з мотивів, викладених у позовній заяві. Також клопотанням від 06.04.2009 р. позивач просив суд розглянути заяву про збільшення позовних вимог з винесенням відповідної ухвали. Оскільки питання про прийняття до розгляду вказаної заяви судом вже вирішено, про що свідчить ухвала Господарського суду міста Києва від 22.03.2010 р. та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. № 46/83, повторний розгляд заяви від 22.03.2010 р. № 499 здійснений бути не може.
Представник відповідача заявлені вимоги не визнав, посилаючись на хибність тверджень позивача про необхідність ліцензії для проведення відповідачем робіт за договором підряду від 04.12.2008 р. № 1/08 та зазначаючи про наявність рішення суду про спір між тими ж сторонами та про той же предмет, що є підставою для припинення провадження у справі № 46/83.
Розглянувши вимогу відповідача про припинення провадження у справі, суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки до матеріалів справи не було надано належних доказів наявності рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. При цьому, подане відповідачем рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 р. № 16/567 не є підставною для застосування в межах провадження у справі № 46/83 п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки було винесене про стягнення з відповідача боргу за договором від 04.12.2008 р. № 1/08 та про розірвання зазначеного договору, тобто з іншого предмету, за участю тих же осіб, але у різному їх процесуальному статусі, та у зв'язку з іншими підставами для заявлення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.12.2008 р. Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою відповідальністю в якості генпідрядника та фізична особа -підприємець Ярема Юрій Васильович в якості підрядника уклали договір № 1/08, за умовами якого підрядник (відповідач) за дорученням генпідрядника зобов'язався виконати для генпідрядника попередній огляд та дослідження об'єкту з метою виявлення причин зволоження з лабораторним аналізом, монтаж системи Hydropol®, а також три лабораторних контролі рівня вологості протягом 1-го року з моменту її встановлення згідно з графіком, що є додатком № 1 до договору, а генпідрядник (позивач) зобов'язався прийняти комплекс виконаних робіт шляхом підписання відповідного двостороннього акту та оплатити виконані роботи на умовах договору.
Як слідує з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін, об'єктом будівництва та зокрема виконання відповідачем монтажу системи Hydropol®, є культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький арсенал” по вул. І. Мазепи, 28-30 в м. Києві (копія договору генерального підряду від 03.12.2008 р. № 132/12-б-дб/08 між відповідачем які генеральним підрядником та Державним підприємством “Культурно-мистецький та музейний комплекс “Мистецький арсенал” як замовником в матеріалах справи).
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду являє собою угоду, за якою одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Аналіз умов угоди сторін, їх прав та обов'язків за договором дає підстави стверджувати про виникнення між ними зобов'язань, врегульованих у чинному законодавстві положеннями про договір підряду.
Посилаючись на те, що відповідач не мав відповідної будівельної ліцензії на проведення робіт за договором на момент його укладання, технічного свідоцтва на систему Hydropol® та не міг укладати договір ціною більше ніж 700 000,00 грн., позивач просить визнати оспорюваний договір недійсним на підставі п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Вивчивши всі суттєві моменти спірних правовідносин, суд вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, зважаючи на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Так, відповідно до даної відсилочної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З матеріалів справи слідує, що договір підряду від 04.12.2008 р. № 1/08 відповідачем виконаний, що підтверджується актом передачі обладнання від 05.02.2009 р. та актом приймання виконаних робіт форми КБ-2в за січень 2009 року № 96, які підписані та оформлені сторонам договору без зауважень. Позивач допустив порушенням умов договору в частині обов'язку з проведення оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за оспорюваним договором з врахуванням штрафних санкцій та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України. Вказані вимоги розглядалися Господарським судом міста Києва в межах провадження у справі № 16/567. У справі № 16/567 позивач заявив відповідачеві зустрічні вимоги про розірвання договору підряду від 04.12.2008 р. № 1/08 через неотримання бажаного ефекту від нього.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2010 р. у справі № 16/567 позовні вимоги фізичної особи -підприємця Яреми Ю.В. про стягнення заборгованості задоволено частково, у задоволенні вимог Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про розірвання договору -відмовлено повністю. Станом на час розгляду справи вказане рішення оскаржене позивачем, а апеляційне провадження у справі № 16/567 зупинене також за вимогою позивача.
З наведеного слідує, що заявляючи до підрядника за договором від 04.12.2008 р. № 1/08 вимоги про його розірвання, генпідрядник виходив з дійсності укладеного сторонами правочину, виконання робіт за яким ним було прийнято.
Також, при вирішенні заявленого позову суд зважає на безпідставність посилань позивача на необхідність застосування судом ст. 227 Цивільного кодексу України. Так, приписами ст. 227 визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Дана позиція суду ґрунтується на тому, що відповідач у справі не є юридичною особою, а для здійснення підрядних робіт, що зводяться до застосування виробу сушіння стін та усунення вологи ліцензія на певний вид діяльності у будівництві не потрібна.
Частиною 3 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
Відповідно до чинного законодавства порядок ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 р. № 1396.
Пунктом 3 даного нормативного документу Уряд України постановив Міністерству регіонального розвитку та будівництва, Міністерству юстиції разом з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади підготувати та подати до 1 березня 2008 р. Кабінетові Міністрів України законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо визначення переліку видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню.
Такий перелік видів діяльності у будівництві був затверджений Державною архітектурно-будівельною інспекцією Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19.02.2008 р. № 24 (наказ Про затвердження Переліку робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури).
Згідно з наказом від 19.02.2008 р. № 24 діяльність по встановленню системи Hydropol®, враховуючи її характеристики, підлягала ліцензуванню, але станом на момент укладення сторонами оспорюваного договору така діяльність ліцензії не потребувала, оскільки зазначений наказ № 24 було скасовано наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 08.07.2008 р. № 102.
16.07.2008 р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією Міністерства регіонального розвитку та будівництва України з метою забезпечення єдиної деталізації видів робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а також інформаційної єдності назв робіт та їх кодових позначень у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві, наказом № 112 було затверджено Примірний перелік робіт провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.
Виходячи з аналізу даного Примірного переліку, що був чинний на момент укладення та виконання оспорюваного договору, ліцензія на проведення діяльності на такий вид робіт у будівництві, який проводився відповідачем в рамках договору від 04.12.2008 р. № 1/08, не вимагається.
Крім того, розглядаючи даний спір, слід зауважити, що твердження позивача про необхідність наявності у відповідача технічного свідоцтва на стіновий сушильний пристрій Hydropol, який згідно з рішенням Держспоживстандарту України від 18.09.2008 р. № 60 не підлягає обов'язковій сертифікації, є безпідставними, оскільки даний пристрій не включений до Переліку будівельних виробів, що підлягають перевірці та підтвердженню придатності для застосування в будівництві шляхом видачі відповідного технічного свідоцтва (затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 20.03.2006 р. № 69), відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Правил підтвердження придатності нових будівельних виробів для застосування” від 01.03.2006 р. № 240.
При цьому, суд враховує, що законодавство не визнає підставами недійсності договорів підряду такі обставини як наявність або відсутність у підрядника технічного свідоцтва на прилад, знаряддя чи виріб, що ним використовується. Наслідком порушення приписів законодавства, яким передбачена наявність технічного свідоцтва на певний прилад для його використання у будівництві та супутніх роботах є заходи впливу на особу, яка не дотрималася встановленого законодавством порядку, що характеризуються негативними для неї наслідками, тобто спеціальна відповідальність.
Так само, не можна вважати підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним той факт, що відповідач як платник єдиного податку, уклав з позивачем угоду вартістю 711 840,00 грн., адже недотримання норм Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р. № 727/98 в частині перевищення фізичною особою -підприємцем обсягів виручки не пов'язується з визнанням недійсним договору, за яким така виручка була чи повинна бути одержаною, а має наслідком відповідальність, передбачену податковим законодавством та обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) п. 5 Указу).
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не навів достатніх підстав для визнання договору підряду від 04.12.2008 р. № 1/08 недійсним в цілому або ж в окремій частині, а заявивши суду вимогу про розірвання оспорюваної угоди, фактично визнав існування договірних відносин, а також прав та обов'язків за оскаржуваним правочином та підтвердив їх виконання.
Враховуючи все вищевикладене, позов Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі товариства з обмеженою відповідальністю задоволенню не підлягає.
В силу вимог ч. 3 та ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Л.В. Омельченко
Дата підписання: 09.06.2010 р.