Справа № 11-534/2010 р.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: Чернюк І.В.
Доповідач: Ващук В.П.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Вінницької області
в складі:
головуючого: Старинця Ю.В.
суддів: Ващук В.П., Сілакова С.М
за участю прокурора: Фінца Д.Г.
розглянула « 24» червня 2010 року матеріали справи за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на постанову Староміського районного суду м. Вінниці від «02» квітня 2010 року, якою в задоволенні клопотання засудженого
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м.Кременая Луганської області,
засудженого:
- 02.08.1996 року Луганським обласним судом за ст. ст. 206 ч.2, 222 ч.3, 17-93 п.п. «б,г,е», 93 п.п. «б,е», 42 КК України до смертної кари - розстрілу;
- 04.09.2000 року судовою колегією у кримінальних справах Луганського обласного суду замінено призначене вироком Луганського обласного суду від 02 серпня 1996 року покарання у вигляді смертної кари на довічне позбавлення волі ,
про приведення у відповідність до вимог чинного законодавства вироку Луганського обласного суду від 02.08.1996 року відмовлено.
Згідно матеріалів справи, засуджений ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про перегляд та приведення у відповідність до вимог чинного законодавства вироку відносно нього, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.05.2008 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманизації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 року, яким передбачені зміни вироку суду, згідно якого він відбуває покарання. Мотивував клопотання також тим, що рішенням Конституційного Суду України від 29.12.1999 року визнано неконституційність існування і застосування смертної кари як виду покарання. Вважає, що це рішення є нормою прямої дії і з 29.12.1999 року в Україні санкція ст. 93 КК України містить покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років. Тому нова редакція ст. 93 КК України 1960 року отримала зворотню дію і поширювалась на осіб, які вчинили злочини до 29.12.1999 року. Законом від 22.02.2000 року було введено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Отже кримінальна відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, знову була посилена порівняно з тією, яка була передбачена КК України в редакції чинній після 29.12.1999 року. Тому Закон від 22.02.2000 року не має зворотної дії в часі. Вирок, яким засуджено до смертної кари, повинен бути переглянутий судом і приведений у відповідність до чинного законодавства. Оскільки він вчинив злочин до 29.12.1999 року, то йому не може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, і призначена йому смертна кара повинна бути замінена на позбавлення волі строком не більше 15 років.
В своїй апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування постанови Староміського районного суду м. Вінниці від 02 квітня 2010 року. Привести у відповідність чинного законодавства вирок щодо нього від 02.08.1996 року, так як 07.05.2008 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-Процесуального кодексів щодо гуманізації кримінальної відповідальності».
Заслухавши доповідача, міркування прокурора про законність та обгрунтованість постанови щодо ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Суд обгрунтовано відмовив в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2про приведення у відповідність до вимог чинного законодавства вироку Луганського обласного суду від 02.08.1996 року.
ОСОБА_2 відповідно до вироку Луганського обласного суду засуджений за ст. ст. 206 ч.2, 222 ч.3, 17-93 п.п. «б,г,е», 93 п.п. «б,е», 42 КК України до смертної кари - розстрілу.
Верховною Радою України 22 лютого 2000 року внесені зміни до Кримінального Кодексу України ( в редакції 1960 року), Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України. Статтю 24 КК України, яка передбачала міру покарання « смертна кара» - виключено, доповнено ст. 25-2 КК України, згідно якої найсуворішою мірою покарання є «довічне позбавлення волі».
На засудженого ОСОБА_2 не розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 року.
Твердження засудженого ОСОБА_2, що про день та час слухання справи він не був повідомлений своєчасно та належним чином не відповідає дійсності, так як матеріали справи розглядались у виїзному судовому засіданні з його участю.
Судом при розгляді клопотання засудженого ОСОБА_2 роз'яснювались права в судовому засіданні, де останній заявив, що від послуг адвоката він відмовляється. Тому твердження засудженого ОСОБА_2, в апеляційній скарзі, про порушення його права на захист є безпідставними.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Староміського районного суду м. Вінниці від 02 квітня 2010 року щодо відмови в задоволення клопотання засудженого ОСОБА_2 про приведення у відповідність до вимог чинного законодавства вироку Луганського обласного суду від 02.08.1996 року, - залишити без змін.
Судді: