ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/10607.06.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «С енд ЕЙ Мюзік Груп»
про стягнення 10254,13 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача Семенович С.В. -представник за довіреністю № б/н від 01.01.2010 р.
Від відповідача не з"явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг»(позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «С енд ЕЙ Мюзік Груп»(відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 10 254,13 грн. на підставі Договору про надання права на використання творів № 1К-2009 від 24.02.2009 р., з яких: 6400,00 грн. основного боргу, 3200,00 грн. штрафу, 179,38 грн. 3% річних та 474,75 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р.
Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору про надання права на використання творів № 1К-2009 від 24.02.2009 р. відповідач не сплатив позивачу загальну вартість прав, що передаються за цим договором, разовою виплатою у розмірі 6400,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 р. порушено провадження у справі № 39/106 та призначено справу до розгляду на 14.05.2010 р. о 12:20 год.
Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2010 р. залучив до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 14.04.2010 р., а також письмові доповнення до позовної заяви щодо виставлення відповідачу рахунку -фактури.
Представник відповідача в судове засідання 14.05.2010 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 14.04.2010 р. не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 07.06.2010 о 11:30.
02.06.2010 р. представник відповідача через відділ діловодства суду подав заяву про видачу матеріалів справи для ознайомлення. Судом клопотання задоволено.
Представник позивача в судовому засіданні 07.06.2010 р. подав письмові доповнення до позовної заяви щодо доказів отримання відповідачем спірного рахунку -фактури, а також заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 6400,00 грн. основного боргу, 774,27 грн. пені за період з 24.03.2009 р. по 24.09.2009 р., 179,38 грн. 3% річних та 474,75 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р.
З наданої суду заяви про уточнення позовних вимог фактично вбачається зменшення позовних вимог.
Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 07.06.2010 р. заяву про уточнення позовних вимог до розгляду.
Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 7828,40 грн., з яких: 6400,00 грн. основного боргу, 774,27 грн. пені за період з 24.03.2009 р. по 24.09.2009 р., 179,38 грн. 3% річних та 474,75 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р.
Представник відповідача в судове засідання 07.06.2010 р. повторно не з»явився, вимоги ухвал суду від 14.04.2010 р. та від 14.05.2010 р. не виконав, про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомив.
Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/106 від 14.04.2010 р. та від 14.05.2010 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12) та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з ЄДРПОУ № 21-10/2649-1 від 11.05.2010 р. стосовно відповідача станом на 15.04.2010 р. (копія зазначеного витягу знаходиться в матеріалах справи).
Підтвердженням надсилання відповідачу названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал, а підтвердженням отримання відповідачем ухвали суду від 14.04.2010 р. -повідомлення про вручення поштового відправлення № 09416505, яке знаходиться в матеріалах справи.
Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/106 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.
Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 14.05.2010 р. та 07.06.2010 р. від останнього до суду не надходило.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.
В судовому засіданні 07.06.2010 р., за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
24 лютого 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг»(позивач), визначеним як Власник, та Товариством з обмеженою відповідальністю «С енд Ей мюзік група»(відповідач), визначеним як Користувач було укладено Договір про надання права на використання творів № 1К-2009. (надалі - Договір), відповідно Об»єктом якого визначено твір «AIN»T NOBODY»S BUSINESS» (автори -GRAINGER, PORTER/ ROBINS, EVERETT», Територією - територію України, Строком - строк з моменту підписання Договору та до повного виконання Сторонами своїх зобов»язань, а Виконавцем - Світлану Лободу.
Згідно розділу 2 Договору його Предметом визначено наступні не виключні права на:
1. Здійснення творчої переробки музичної складової Об'єкту без завдання шкоди його охороні, в результаті якої з'являється новий - Похідний твір; та/або
2. Відтворення та розповсюдження похідного твору, але виключно за умов якщо Користувач або будь-яка третя особа, що буде здійснювати відтворення та/або розповсюдження носіїв похідного твору, буде виплачувати авторську винагороду за це (механічні авторські відрахування) безпосередньо на користь Власника; та/або
3. Публічне сповіщення та/або публічну демонстрацію похідного твору за умов якщо Користувач або будь-яка третя особа, що буде здійснювати публічне сповіщення та/або публічну демонстрацію буде виплачувати відповідну авторську винагороду за це згідно законів, діючих на відповідних частинах Території.
У розділі 2 Договору також зазначено, що Власник передає Користувачу права щодо Предмету Договору на умовах невиключноі ліцензії лише протягом Строку виключно на Території та з дотриманням умов, викладених у цьому Договорі.
Відповідно до розділу 2 та пункту 3.3.1 розділу 3 Договору Користувач (відповідач) зобов'язався сплатити винагороду Власнику (позивачу) в розмірі та у порядку, встановлених у Договорі, зокрема у розділі 4.
Так, згідно пункту 4.1 розділу 4 Договору загальна вартість прав, що передаються за Договором, становить 6400,00 гривень.
Відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Договору сторони узгодили, що розрахунки за передачу прав, визначених у Договорі, здійснюються у формі одноразової виплати. Користувач (відповідач) сплачує зазначену в пункті 4.1 суму згідно рахунку-фактури протягом 10 банківських днів з дня виставлення рахунку-фактури.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг»(позивач) звернулося з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю «С енд ЕЙ Мюзік Груп»(відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 10 254,13 грн. на підставі Договору про надання права на використання творів № 1К-2009 від 24.02.2009 р.
По матеріалам справи судом встановлено, що позивачем відповідно до наведеного Договору було надано відповідачу невиключне право на використання твору «AIN»T NOBODY»S BUSINESS» (автори -GRAINGER, PORTER/ ROBINS, EVERETT»способами та на умовах, визначених Договором.
Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач в порушення умов Договору (розділу 2, пункту 3.3.1 розділу 3 та пункту 4.2 розділу 4 Договору) свій обов'язок щодо розрахунку за передачу прав згідно Договору, у передбаченій пунктом 4.1 Договору сумі (6400,00 грн.) та у строк, визначений п. 4.2 Договору, не виконав.
Зокрема, відповідно до п. 4.2 відповідач повинен був сплатити позивачу 6400,00 грн. протягом 10 банківських днів з дня виставлення рахунку-фактури.
В матеріалах справи наявний рахунок -фактура № СФ -0000010 від 10.03.2009 р. на суму 6400,00 грн., який був виставлений відповідачеві 10.03.2009 р., що підтверджується випискою з реєстру документів за 01.03.09 -25.03.09, який, зокрема, містить зазначення про направлення наведеного рахунку відповідачеві.
З огляду на наведене, відповідач повинен був оплатити рахунок -фактуру № СФ -0000010 від 10.03.2009 р. на суму 6400,00 грн. протягом 10 банківських днів з 10.03.2009 р. по 23.04.2009 р.
Проте, станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач не виконав свої зобов»язання по оплаті передбаченої спірним договором виплати позивачу в розмірі 6400,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами.
До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності -це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 420 Цивільного кодексу України, зокрема, належать літературні та художні твори.
Об'єктами авторського права, відповідно до ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, є, в тому числі, літературні та художні твори, зокрема, музичні твори (з текстом або без тексту). Закон України «Про авторське право і суміжні права»від 23.12.1993 року № 3792-XII (надалі -Закон) в п. 5 ч. 1 ст. 8 також визначає, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема, музичні твори з текстом і без тексту.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу України, іншого закону чи договору (ч. 1 ст. 421 Цивільного кодексу України).
Первинним суб»єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб»єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ст. 435 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем за первісним позовом, не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача виплати у сумі 6400,00 грн. за передачу прав згідно Договору № 1К-2009 від 24.02.2009 р. (основний борг) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з останнього 774,27 грн. пені за період з 24.03.2009 р. по 24.09.2009 р., 179,38 грн. 3% річних та 474,75 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов»язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. При цьому, відповідно до ст. 547 ЦК України слід враховувати, що правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.
Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 230 Господарського кодексу України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 8.3 Договору за прострочення оплати вартості використання Користувач (відповідач) сплачує Власнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Як вище було встановлено, відповідач повинен був оплатити позивачу 6400,00 грн. за передачу прав згідно Договору до 23.03.2009 р., а рівно з 24.03.2009 р. почалося прострочення відповідачем зазначеної оплати.
З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення 774,27 грн. пені за період з 24.03.2009 р. по 24.09.2009 р. є обґрунтованими, проте підлягають частковому задоволенню у сумі 731,18 грн. за визначений позивачем період, при цьому суд враховує, що з 16.02.2009 р. облікова ставка Національного банку України відповідно до листа НБУ від 16.02.2009 р. № 14-011/778-2395 визначена у розмірі 12 %, з 15.06.2009 р. облікова ставка Національного банку України відповідно до Постанови НБУ від 12.06.2009 р. № 343 визначена у розмірі 11 %, а з 12.08.2009 р. облікова ставка Національного банку України відповідно до Постанови НБУ від 10.08.2009 р. № 468 визначена у розмірі 10,25 %.
Тому, в іншій частині вимог позивача щодо сплати пені в сумі 43,09 грн. (774,27 грн. -731,18 грн. = 43,09 грн.) відповідачу належить відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до листа Верховного Суду України, від 03.04.1997, № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу за будь - який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, помножити між собою. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена за періоди з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця -червня.
Отже, у спірному випадку, для визначення індексу інфляції за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р. необхідно помножити між собою індекси інфляції за квітень 2009 р. (100,9 %), травень 2009 р. (100,5 %), червень 2009 р. (101,1 %), липень 2009 р. (99,9%), серпень 2009 р. (99,8%), вересень 2009 р. (100,8%), жовтень 2009 р. (100,9%), листопад 2009 р. (101,1%), грудень 2009 р. ()100,9%), січень 2010 р. (101,8%), лютий 2010, р. (101,9%). Вказані індекси інфляції наведені за даними Державного комітету статистики України та опубліковані у газеті «Урядовий кур»єр».
Таким чином, індекс інфляції від простроченої суми у розмірі 6400,00 грн. за період з 24.03.2009 р. по 01.03. 2009 р. за розрахунком суду становить: 6400,00 грн. х 100,9 % х 100,5 % х 101,1 % х 99,9 % х 99,8% х 100,8% х 100,9% х 101,1% х 100,9% х 101,8% х 101,9 % - 6400,00 грн. = 640,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 474,75 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача в частині стягнення суми інфляційних нарахувань визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 474,75 грн.
Крім того, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних від простроченої суми у розмірі 6400,00 грн. за період з 24.03.2009 р. по 01.03.2010 р., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 179,38 грн. 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру -1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Загальна сума заявлених вимог позивача при зверненні до господарського суду становила 10254,13 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 102,54 грн. Платіжним дорученням № 18 від 26.02.2010 р. позивач перерахував державне мито на суму 192,53 грн.
Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України, позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 89,99 грн.
Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 101,98 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 234,70 грн.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 47, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С енд ЕЙ Мюзік Груп»(04050, м. Київ, вул. Мельникова 12, ідентифікаційний код : 33240342, п/р 26001012684801 в філії «Центральне РУ» ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», МФО 300937), а у разі відсутності коштів, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг» (01001, м. Київ, вул. М. Заньковецької 8, кв. 26, ідентифікаційний код 32381678, п/р 260083206401 в АБ "ЕНЕРГОБАНК", м. Київ, МФО 300272) 6400,00 грн. (шість тисяч чотириста гривень 00 коп.) основного боргу, 731,18 грн. (сімсот тридцять одну гривню 18 коп.) пені, 474,75 грн. (чотириста сімдесят чотири гривні 75 коп.) інфляційних нарахувань, 179,38 грн. (сто сімдесят дев»ять гривень 38 коп.) 3% річних, 101,98 грн. (сто одну гривню 98 коп.) державного мита та 234,70 грн. (двісті тридцять чотири гривні 70 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМП Мюзік Паблішинг» (01001, м. Київ, вул. М. Заньковецької 8, кв. 26, ідентифікаційний код 32381678, п/р 260083206401 в АБ "ЕНЕРГОБАНК", м. Київ, МФО 300272) з доходу Державного бюджету України 89,99 грн. (вісімдесят дев»ять гривень 99 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 18 від 26.02.2010 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/106.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного тексту рішення: 08.06.2010 р.