07 жовтня 2021 року Справа №480/5361/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5361/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачки - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листах відповідача №1800-0202-8/26320 від 03.06.2021 та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачці;
- зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачці з 01.01.2000 на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з відповідача кошти в сумі 100,000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивачем було направлено до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії з 01.01.2000, засвідчену нотаріально в Державі Ізраїль та легалізовану печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. При цьому рішенням, оформленим листом № 1800-0202-8/26320 від 03.06.2021, відповідачем відмовлено позивачу у поновленні та виплаті пенсії, оскільки згідно із вимогами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, а також у зв'язку з тим, що позивачем не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням та виплатою на банківський рахунок та особиста заява позивача, яка було підписана позивачем перед нотаріусом, нотаріально посвідчена та легалізована печаткою апостиль, на думку відповідача, не є особистим зверненням позивача. Позивач вважає рішення, бездіяльність та дії відповідача щодо не поновлення та невиплати позивачу пенсії дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству. Також, позивач вказав, що вказані дії відповідача призвели до завданню моральної шкоди позивачу. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
24.06.2021 ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.
У відповідності до вимог ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 01.07.1996 виїхала з України за кордон на постійне місце проживання з постановкою на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль та до виїзду за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
22.04.1996 ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком, яка виплачувалась позивачу на його особистий банківський рахунок до 01.01.2000.
21.04.2021 та 17.05.2021 позивач через свого представника звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу (а.с. 21, 22, 41-43).
03.06.2021 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом №1800-0202-8/26320 повідомило, що з 01.01.2004 пенсійне забезпечення в Україні здійснюється за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV). Відповідно до статті 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому на шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закон № 1058-ІУ виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. На підставі заяви ОСОБА_1 , наданої у 1996 році, та враховуючи норми статті 92 Закону № 1788-ХІІ їй було припинено виплату пенсії, призначеної в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон.
Водночас повідомлено, що згідно з пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (зі змінами) (далі - Порядок), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Відповідно до пункту 2.8. Порядку поновлення здійснюється за документами, що є в пенсійній справі, і з урахуванням додатково наданих документів. Крім того, відповідно до пункту 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Отже, для поновлення виплати пенсії, ОСОБА_1 необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду України особисто та надати паспорт громадянина України (або інший документ, що засвідчує цю особу) з реєстрацією місця проживання на території України, оскільки Порядком не передбачено подання заяви про поновлення виплати пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (зворотній бік а.с. 22 - а.с. 23).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Припинення виплат пенсій було передбачено пунктом 2 частини першої статті 49 та статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції, діючій до 07.10.2009.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 вказаного закону передбачалось, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до статті 152 частини другої Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону втратили чинність з 07.10.2009, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи ПФУ мали відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Із вказаного вище вбачається, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, які проживають на її території, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмежень прав на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання.
Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості, адже право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Таким чином, з дня набрання чинності рішенням № 25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим з цього часу мала бути поновлена виплата пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 зазначено, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно. Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України № 121 від 01.03.2001 та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Правління Пенсійного фонду України постановою № 22-1 від 25.11.2005 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 1.5 вказаного Порядку, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
У постановах від 17.07.2018 року (справа № 211/1789/17 (2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 року (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Таким чином, доводи відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу за поновленням пенсії в контексті даних правовідносин є безпідставними.
Разом з цим, за змістом пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Судом встановлено, що представником позивача, що діяв на підставі нотаріальної довіреності, 21.04.2021 та 17.05.2021 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області особисту заяву позивача про призначення пенсії/перерахунок пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.
Разом з заявою представником позивача, зокрема, було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , який видано 05.09.2018 органом 2ISR та термін дії 05.09.2028.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення виплати пенсії оформлена відповідно до вимог закону, вона відповідає формі, встановленій додатком № 2 Порядку № 22-1 та немає недоліків, що перешкоджали б її розгляду. Підпис заявника на заяві про призначення пенсії належить позивачу, особа якої посвідчена паспортом громадянина України для виїзду за кордон та засвідчена нотаріусом в Державі Ізраїль з проставленим апостилем.
При цьому, суд зазначає, що пункти 1.1, 1.5 Порядку № 22-1 визначають можливість подання заяви про поновлення виплати пенсії як особисто пенсіонером так і його уповноваженим представником. Натомість, обов'язок проведення пенсійним органом поновлення виплати пенсії виникає на підставі подання належного за формою документа, передбаченого Порядком № 22-1.
Враховуючи, що позивач подав заяву у формі, визначеній додатком № 2 до Порядку №22-1 та дотримано процедуру звернення до пенсійного органу з заявою про поновлення пенсії, передбаченого п.1.5 Порядку, суд дійшов висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії та визнання протиправним та скасування рішення оформленого листом № 1800-0202-8/26320 від 03.06.2021 про відмову в поновленні виплати пенсії повивачу.
Водночас, вимога в частині визнання бездіяльності протиправною не підлягає задоволенню, оскільки дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.
У даному ж випадку відповідачем були вчинені активні дії, а саме відмовлено у поновлені виплати пенсії, яка викладена в листі відмові, у зв'язку з чим вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 07.10.2009.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 01.01.2000 не підлягають задоволенню, оскільки, як вже зазначалось вище, положення законодавства, які забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, втратили чинність лише з 07.10.2009, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009, а тому підстави для поновлення виплати пенсії за період до 07.10.2009 відсутні.
Щодо вимог провести поновлення виплати пенсії позивачу з проведенням індексації, суд зазначає, що вимога є передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії позивачу, у зв'язку з чим відсутні докази того, що при проведенні такого перерахунку пенсії відповідач не здійснить її індексацію самостійно, як того вимагає Закон.
Щодо позовної вимоги провести поновлення виплати пенсії позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі по тексту - Закон № 2050-III) від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Враховуючи, що позивачу не був нарахований та виплачений дохід у вигляді перерахованої пенсії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно пункту 3 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абзацом 2 пункту 5 Постанови Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом не встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивачу заподіяно моральну шкоду.
Крім цього, суд вважає необґрунтованою також суму, яку позивач оцінив у моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., оскільки розмір моральної шкоди встановлений до внутрішнього переконання особи не може бути обґрунтованим та належним фактом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 908,00 грн.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 454,00 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії на вказаний банківський рахунок.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оформлене листом № 1800-0202-8/26320 від 03.06.2021 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 на вказаний нею банківський рахунок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, Сумська область, 40009, ідентифікаційний код 21108013) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко