65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"07" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3022/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
розглянувши заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову /вх. № 2-1242/21 від 06.10.2021 року/ у справі № 916/3022/21
за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури /ЄДРПОУ 03528552, адреса - 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, електронна пошта: odeska.obl@od.gp.gov.ua/ в інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області /ЄДРПОУ 04527307, адреса - 67844, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, електронна пошта: karolino-bugaz-sovet@ukr.net/
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» /ЄДРПОУ 32432596, адреса - 68251, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Зоря, вул. Троїцька, 284/
про припинення права власності на земельну ділянку та автомобільну газово-заправну станцію, знесення нежитлової будівлі, скасування рішень державних реєстраторів
06.10.2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури інтересах держави в особі Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 3122/21/ до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» в якій просить:
1. Скасувати рішення державного реєстратора КП Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Алексєєнко В.А. від 16.07.2019 № 47809508 щодо державної реєстрації за товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» права власності на земельну ділянку площею 0,262 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1873584151103, номер запису про право власності 32420415).
2. Припинити право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» на земельну ділянку площею 0,262 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1873584151103, номер запису про право власності 32420415).
3. Скасувати рішення державного реєстратора ДП «Агенція з державної реєстрації» Дунай Х.Б. від 10.08.2019 № 48186588 щодо державної реєстрації за товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» права власності на дачний будинок площею 288 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1891541351103, номер запису про право власності 32770773).
4. Скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Морозової О.С. від 23.08.2019 № 48382355 щодо державної реєстрації змін розділу в частині об'єкта нерухомого майна з «дачний будинок, об'єкт житлової нерухомості: Так» на «нежитлова будівля (автомобільна газово-заправна станція), об'єкт житлової нерухомості: Ні» за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1891541351103, номер запису про право власності 32770773).
5. Припинити право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Нафта» на нежитлову будівлю (автомобільну газово- заправну станцію) площею 288 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1,кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1891541351103, номер запису про право власності 32770773).
6. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер- Нафта» знести нежитлову будівлю (автомобільну газово-заправну станцію) площею 288 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ТОВ «Інтер-Нафта» здійснив будівництво автомобільної газово-заправної станції на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, чим на думку прокурора, допустило нецільове використання земельної ділянки рекреаційного призначення.
Разом із позовною заявою прокурор надав заяву про забезпечення позову /вх. № 2-1242/21/, в якій просить:
- заборонити ТОВ «Інтер-Нафта», а також іншим фізичним та юридичним особам на земельній ділянці площею 0,262 та з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва по вул. Вокзальній, 64а/1 у смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 будь-яких будівельних робіт;
- заборонити ТОВ «Інтер-Нафта», а також іншим фізичним та юридичним особам здійснювати будь які дії щодо поділу, об'єднання земельної ділянки площею 0,262 га з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва по вул. Вокзальній, 64а/1 у смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034;
- накласти арешт на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 0,262 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1873584151103, номер запису про право власності 32420415);
- накласти арешт на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю (автомобільну газово-заправну станцію) площею 288 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1891541351103, номер запису про право власності 32770773);
- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,262 га для індивідуального дачного будівництва по вул. Вокзальній, 64а/1 у смт Затока м. Білгород- Дністровського Одеської області, кадастровий номер 5110300000:02:008:0034 (РНОНМ 1873584151103, номер запису про право власності 32420415), а також нежитлової будівлі (автомобільної газово-заправної станції) площею 288 кв.м., розташованої на вказаній земельній ділянці (РНОНМ 1891541351103, номер запису про право власності 32770773).
В обґрунтування заяви прокурор посилається на те, що ТОВ «Інтер-Нафта» є власником земельної ділянки площею 0,262 га для індивідуального дачного будівництва по вул. Вокзальній, 64а/1 у смт Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, а також нежитлової будівлі (автомобільної газово-заправної станції) площею 288 кв.м., розташованої на вказаній земельній ділянці.
Прокурор вказує, що у разі, якщо під час розгляду справи, ТОВ «Інтер-Нафта» здійснить відчуження спірної земельної ділянки та/або нежитлової будівлі на користь третіх осіб, проводитиме роботи з реконструкції об'єкту нерухомого майна або здійснюватиме будівництво інших будівель та споруд, що в свою чергу зумовить зміни щодо об'єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то у випадку задоволення позову вказані обставини нівелюють мету звернення з позовом, адже з метою належного відновлення порушених прав, на захист яких подано даний позов, виникне необхідність ініціювати інший позов, що потребуватиме тривалого часу та значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем.
Крім того, на думку прокурора, у разі поділу або об'єднання спірних земельних ділянок виконати рішення суду, у разі його ухвалення на користь позивача буде взагалі неможливо, оскільки спірна земельна ділянка перестане існувати як об'єкт цивільних прав.
Прокурор вказує, що наявність у відповідача ТОВ «Інтер-Нафта» зареєстрованого та належним чином посвідченого права власності на майно (земельну ділянку та нежитлову будівлю), робить можливим відчуження відповідних об'єктів нерухомості на користь третіх осіб.
Прокурор зауважує, що у разі відчуження відповідачем спірного нерухомого майна іншим особам звернення із позовною вимогою про його знесення буде неможливим, оскільки така позовна вимога може бути пред'явлена лише до особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, а у разі поділу, об'єднання земельної ділянки, звернення із позовною вимогою про повернення земельної ділянки у розпорядження держави також стане неможливим, у тому числі у зв'язку із тим, що спірна земельна ділянка перестане існувати як об'єкт цивільних правовідносин.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Положеннями ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно ч. 3 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є припинення права власності на земельну ділянку та автомобільну газово-заправну станцію, знесення нежитлової будівлі, скасування рішень державних реєстраторів.
Таким чином, судом встановлено, що прокурором заявлено як вимоги майнового характеру, так і вимоги немайнового характеру.
Господарський суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову в частині позовних вимог немайнового характеру має застосовуватись та досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Має також досліджуватись, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову за вимогами немайнового характеру, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги та їх співмірності;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі невжиття судом обраного позивачем способу забезпечення позову;
- заборони забезпечення позову таким способом, який суперечить частині 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України та порушують прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства.
При цьому, умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що предмет спору, наявний станом на момент пред'явлення позову, може зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування майна; вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності або перешкоджанню поверненню майна законному власнику) причин.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункти 1, 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
З наданих прокурором до позовної заяви документів вбачається, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,262 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область,
м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1, нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі площею 288 кв.м., яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Вокзальна, 64а/1.
Стосовно вимоги прокурора про заборону ТОВ «Інтер-Нафта», а також іншим фізичним та юридичним особам на земельній ділянці будь-яких будівельних робіт, господарський суд зазначає, що прокурором всупереч положень ч. 1 ст. 74 ГПК України не надано жодних доказів на підтвердження здійснення відповідачем чи іншим фізичним та юридичним особам будь-яких будівельних робіт.
Між тим господарський суд зауважує, що до заяви про забезпечення позову прокурором не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження того, що відповідач ТОВ «Інтер-Нафта» має намір здійснити відчуження належної земельної ділянки та нежитлової будівлі, або здійснює підготовку до вчинення таких дій, відтак всі доводи заяви прокурора про забезпечення позову щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях прокурора.
При цьому господарський суд зауважує, що напроти з наданих прокурором документів до позовної заяви слідує, що спірні рішення державних реєстраторів, а також набуття відповідачем права власності мали місце ще у 2019 році, тобто за цей період відповідачем не було вжито жодних щодо відчуження належного йому майна або вчинення певних дій щодо поділу чи об'єднання земельної ділянки.
Аналогічний висновок стосовно того, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову викладено в постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та від 12.06.2019 у справі №909/19/19.
Разом із тим, проаналізувавши доводи прокурора, викладені у заяві про забезпечення позову, господарський суд зазначає про те, сам факт наявності між сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
За правилами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З урахуванням вказаного, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення заяви прокурора та вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову /вх. № 2-1242/21 від 06.10.2021 року/ у справі № 916/3022/21 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 136, 137, ч. 8 ст. 140, 141, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову /вх. № 2-1242/21 від 06.10.2021 року/ у справі № 916/3022/21.
Ухвала складена та підписана 07.10.2021 року.
Ухвала набрала законної сили 07.10.2021 року та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. 254, 255 ГПК України.
Суддя Н.Д. Петренко