ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2021Справа № 910/8893/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна"
вул. Будіндустрії, 5, м. Київ, 01013
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТАКРАН БУД"
вул. Ярославів Вал/Івана Франка, 11/1, м. Київ, 01030
про стягнення 47 304,14 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТАКРАН БУД" (далі-відповідач) про стягнення 47 304,14 грн. заборгованості за Договором про виконання робіт баштовим краном від 23.08.2017.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2021 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.07.2021 відповідачем подано до суду клопотання із долученим платіжним дорученням № 45 від 30.06.2021, яким сплачено позивачу суму у розмірі 36 800,00 грн.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Між ТОВ «ЄВРОКОН УКРАЇНА» (надалі по тексту - Позивач) та TOB «РЕНТАКРАН БУД» (надалі по тексту - Відповідач) було укладено 23 серпня 2017 року Договір на виконання робіт баштовим краном №ДЕ-4/2017 (далі по тексту разом - Договір). Копія додається, Додаток №7.
За умовами Договору (пункт 1.1.) Відповідач взяв на себе зобов'язання виконати за завданням Позивача роботи на Об'єкті будівництва за адресою: «Реконструкція з надбудовою групи приміщень №2 (в літ. 20К) під офісні приміщення по вул. Сім'ї Хохлових, 8 у Шевченському р-ні м. Києва» (надалі - «Об'єкт будівництва»), а саме роботи з експлуатації та технічного обслуговування (надалі - «Роботи») баштового крану JASO J110N (надалі - «Обладнання», «Баштовий кран») на Об'єкті будівництва, а Позивач, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити виконані Відповідачем роботи.
Відповідно до п.2.1. Договору вартість робіт (ціна Договору) визначається Сторонами і становить, 150,00 грн. (сто п'ятдесят гривень 00 копійок) за 1 (одну) машино/годину, у т.ч. ПДВ (20%) - 25,00 грн. Мінімальна вартість робіт за один календарний місяць становить: 46 800,00 грн. (сорок дві тисячі двадцять гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ (20%) - 7 800,00 грн.
Відповідно до п. 2.3. Договору Позивач мав щомісячно, в термін до 5-го числа місяця, наступного за звітним, проводить оплату виконаних Відповідачем робіт за минулий місяць на підставі підписаних Сторонами Актів виконаних робіт.
Відповідно до умов Договору Відповідач виконав, а Позивач прийняв роботи на загальну суму 390 750,00 грн. (триста дев'яносто тисяч сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ. Сторонами при прийнятті виконаних робіт, відповідно до вимог чинного законодавства України та Договору, були складені відповідні акти наданих послуг (Копії додаються - Додаток №8), а саме:
27 листопада 2017 року Акт наданих послуг №20 на суму - 34 650,00 грн., в тому числі ПДВ; 26 грудня 2017 року Акт наданих послуг №46 на суму - 84 750,00 грн., в тому числі ПДВ; 31 січня 2018 року Акт наданих послуг №14 на суму - 62 550,00 грн., в тому числі ПДВ; 26 лютого 2018 року Акт наданих послуг №55 на суму - 49 500,00 грн., в тому числі ПДВ; 26 березня 2018 року Акт наданих послуг №103 на суму - 48 600,00 грн., в тому числі ПДВ; 25 квітня 2018 року Акт наданих послуг №160 на суму - 46 800,00 грн., в тому числі ПДВ; 31 травня 2018 року Акт наданих послуг №227 на суму - 46 800,00 грн., в тому числі ПДВ; 07 червня 2018 року Акт наданих послуг №261 на суму - 17 100,00 грн., в тому числі ПДВ.
Позивач в свою чергу, перерахував на користь Відповідача 437 550,00 грн.
22 жовтня 2019 року Позивач надіслав Відповідачу листа за №173 з проханням повернути надлишково перераховані кошти в розмірі 46 800 грн., в тому числі ПДВ.
23 жовтня 2019 року Відповідачем було частково повернуті кошти Позивачу, а саме Відповідач повернув Позивачу - 10 000,00 грн.
Також, у відповідності до Акту звірки взаємних розрахунків за період 2019 року, що був підписаний Позивачем та Відповідачем, Відповідач безпідставно зберігає грошові кошти, що належать Позивачу у розмірі 36 800,00 грн.
24 березня 2021 року Позивач надіслав на адресу Відповідача повторну вимогу за №027, в якій Позивач вимагав повернути йому зайво перераховані копій по Договору, а саме, кошти в розмірі 36 800,00 грн та попередив, що у разі невиконання даної вимоги, Позивач буде змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів та буде наполягати на стягненні з Відповідача, як самої суми заборгованості, так і судових та інших витрат.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини підряду на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За приписами статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Кодексу).
Як встановлено ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до ст. 857 Цивільного кодексу України робота виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення суми основного боргу за Договором №ДЕ-4/2017 сплачено суму у розмірі 36 800,00 грн.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 36 800,00 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 36 800,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 1 778,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3724,16 грн.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1 778,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3724,16 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Стосовно вимоги позивача про стягнення із відповідача 5 001,48 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до частини 2 статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 зазначив, що положення ст. 625 ЦК України дозволяють сторонам на власний розсуд визначати лише розмір процентів саме річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, що обмежує свободу сторін укладати договори, визначаючи іншу методику нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі ст. ст. 693, 536, 625 ЦК України.
При цьому, в пунктах 21, 22 та 23 вказаної постанови касаційний суд зазначає, що згідно з визначенням поняття неустойки, що передбачено ст. 549 ЦК України, грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про те, що визначені сторонами у п. 5.3 договору проценти, з урахуванням положень ст. 549 ЦК України, є пенею.
Також, за висновками касаційного суду, викладеними у п. 30 вказаної постанови, системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, у розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Оскільки у даному випадку у договорі сторонами не було встановлено обов'язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця, а також не було встановлено розмір таких процентів та такий розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначений законом або іншим актом цивільного законодавства, то відсутні правові підстави для їх нарахування у відповідності до ст. 536 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №910/8318/16, а також у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №923/1151/17, від 21.06.2019 у справі №910/9288/18 та від 24.09.2019 у справі №922/1151/18.
З огляду на вказане, вимога про стягнення із відповідача 5 001,48 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 17 травня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" (клієнт) та Адвокатським бюро «Наталії Кукси» був укладений договір про надання правової допомоги №01.21.003.
Відповідно до п.1.1-1.3. договору Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах визначених цим Договором. Безпосередній зміст правової допомоги Адвокатського бюро за цим Договором полягає в тому, що Клієнт доручає, а Адвокатське бюро бере на себе зобов'язання, під час строку дії цього Договору надавати Клієнту правову допомогу (адвокатські послуги) щодо стягнення заборгованості з ТОВ «РЕНТАКРАН БУД» за договором на виконання робіт баштовим краном №ДЕ-4/2017 від 23 серпня 2017 року та представництва інтересів Клієнта, в якості Позивача, в Господарському суді м. Києва. Для надання правової допомоги Клієнту, Адвокатське бюро призначає: адвоката Куксу Наталію Ігорівну (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №8954/10 від 29 травня 2020 року, видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 29 травня 2020 року № 80).
Вартість юридичних послуг (гонорар) за цим Договором складає 5 000,00 грн. Оплата за даним Договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом
рахунку від Адвокатського бюро. Такий рахунок за вибором Адвокатського бюро може бути надіслано поштовою кореспонденцією та/або електронним листом на електронну поштову скриньку Клієнта. Рахунок вважається отриманим Клієнтом з моменту його надходження до поштового відділення, яке обслуговує адресу місця реєстрації Клієнта та/або з моменту надходження електронного листа на електронну поштову скриньку Клієнта.
Факт надання професійної правничої допомоги Адвокатським об'єднанням "КФК" за договором від 14.04.2021 підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, платіжним доручення №1457 від 02.06.2021 про оплату наданих послуг на суму 5 000,00 грн.
Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 5000,00 грн. підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 5 000,00 грн.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі №910/8893/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТАКРАН БУД" про стягнення 47 304,14 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 36 800,00 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТАКРАН БУД" (вул. Ярославів Вал/Івана Франка, 11/1, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код 32211310) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокон Україна" (вул. Будіндустрії, 5, м. Київ, 01013; ідентифікаційний код 41028221) 3% річних у розмірі 1 778,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3724,16 грн., 264,06 грн. - судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов