07 жовтня 2021 року Справа № 160/10471/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані в 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби - 10.03.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій, проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України з 10 березня 2017 року по 10 березня 2019 року на посаді заступника командира механізованого балатьйону тилу.
Позивач зазначає, що станом на день видання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 10.03.2019 року №80 (по стройовій частині) про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права.
Ухвалою суду від 30.06.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та доказів на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позовних вимог, 07.10.2021 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. Відповідач посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 за період проходження служби не було подано рапорт про надання йому додаткової відпустки або про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також з урахуванням приписів ч.17 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року за №2011-ХІІ в особливий період надання додаткової відпустки учасникам бойових дій неможливо.
Зважаючи на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України року на посаді заступника командира механізованого балатьйону тилу.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , дата видачі 19.07.2017 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 10.03.2019 року № 80 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
07.04.2021 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2017 року по 2019 рік.
11.05.2021 року позивачу надано відповідь, оформлену листом за вих. № 10/466, в якій зазначено про відмову у виплаті означеної компенсації, а також повідомлено про те, що ОСОБА_1 під час проходження служби не звертався із відповідним зверненням щодо виплати йому компенсації.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Приписами Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток, як основна відпустка, додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці та інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Крім того, статтею 162 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року за № 2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 2 Закону №2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Приписами частини 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Статтею 101 Закону № 2011-XII визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до пункту у 8 статті 101 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 101 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
За приписами пункту 19 статті 101 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З огляду на викладене слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Разом з тим, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України».
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно статті 1 Закону № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім того, відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Суд зазначає, що аналіз зазначених норм вказує на те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Суд зазначає, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 2011-XII.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019р. за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18. Наведене рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р. Окрім того, у своїй постанові Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки за період з 2017 року по 2019 рік, а отже, ОСОБА_1 набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 10.03.2019 року.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Своїм листом від 11.05.2021 № 10/466 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку. При цьому, з даним позовом позивач звернувся до суду 28.06.2021 року, тобто в межах шестимісячного строку. Тому, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.
У відповідності до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок про задоволення позовної заяви в повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи, що доводи позивача знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а відповідачем протилежного не доведено, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , дата видачі 19.07.2017 року, копія якого міститься в матеріалах справи. Таким чином, питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані в 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в 2017, 2018, 2019 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби - 10.03.2019 року.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподілялись.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 07.10.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька