04 жовтня 2021 року ЛуцькСправа № 140/7437/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом громадянина Королівства ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Королівства ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС України у Волинській області, відповідач, міграційний орган) про визнання протиправним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 16 липня 2021 року №61 та зобов'язати відповідача оформити документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянин Королівства ОСОБА_1 , перебуваючи у Волинському пункті тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства звернувся до відповідача із заявою від про визнання його біженцем в Україні, про що складено довідку про звернення за захистом від 29 червня 2021 року №2021LT0013.
Повідомленням від 19 липня 2021 року №11 Управління ДМС України у Волинській області проінформовало позивача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні, зазначивши про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв'язку із чим був прийнятий оскаржуваний наказ від 16 липня 2021 року №61.
Позивач вказує, що повертатись до ОСОБА_3 не може, так як є активним учасником у боротьбі з правлячим режимом ОСОБА_3 та членом партії Незалежності, яка вважається опозиційною. Після прибуття до України, продовжив свою діяльність засобами інтернет-сайтів, а тому тому в разі повернення його чекає ув'язнення. У ОСОБА_3 позивач був офіційним членом опозиційної політичної партії «Істікляль», приймав участь у багатьох мітингах, та був заарештованим після участі і мітингах. Був затриманий зі звинуваченням у сепаратизмі, образі, наклепі на короля, володінні та участі в актах насильства. В мене не залишилось сім'ї на території ОСОБА_3 .
Зазначає, що змушений просити захисту в Україні через те, що не бажає повертатись в країну, де до нього може бути застосоване нелюдське, або таке, що принижує гідність поводження, натомість відповідачем не перевірена вся інформація про місце його походження та ситуацію, що склалась.
Уважає вищезазначений наказ неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник Управління ДМС України у Волинській області у відзиві на позовну заяву від 04 серпня 2021 року №0701.6-3610/0701.6.4-21 позовних вимог не визнала, повідомляє, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Марокко, м. Касабланка. За національністю - мароканець, за віросповіданням - християнин, неодружений, освіта - незакінчена спеціальна. Володіє французькою, арабською, англійською та іспанською мовами. Заявник не перебуває у жодних військових, політичних, релігійних та громадських організаціях. Документи, що посвідчують особу у заявника відсутні. В ОСОБА_3 у заявника залишились лише друзі, контакт з ними підтримує за допомогою телефонного зв'язку. В Україну заявник прибув легально, використовуючи паспортний документ та студентську візу. По прибутті в Україну, аеропорт м. Харків, до навчального закладу, до якого була відкрита віза, так і не з'явився. Після прибуття в Україну ОСОБА_2 не звернувся за захистом, а незаконним шляхом вирішив перетнути кордон з України в Румунію. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці встановлено, що 31 січня 2021 року громадянин Королівства ОСОБА_1 , діючи в складі групи осіб вчинив незаконний перетин державного кордону з України в Румунію, поза пунктом пропуску через державний кордон, без документів, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України, внаслідок чого був затриманий представниками Прикордонної поліції Румунії. Із заявою ОСОБА_2 не звертався ні після прибуття в Україну, ні після затримання, ні відразу після поміщення його до Волинського ПТПІ, як це передбачено частиною першою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» , а зробив це зараз для уникнення депортації.
Звертає увагу, що заявник оформив паспортний документ для виїзду за кордон без жодних перешкод, так само без перешкод виготовив візу до України та прибув на її територію легально.
З огляду на зазначене представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 11-15).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 17).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк. спр. 7).
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Королівства Марокко.
Позивач подав до Управління ДМС України у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29 червня 2021 року №13 року (арк. спр. 21-29) у зв'язку із чим складена довідка про звернення за захистом в Україні від 29 червня 2021 року №2021LT0013 (арк. спр. 32).
Наказом Управління ДМС України у Волинській області від 16 липня 2021 року №61 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Королівства ОСОБА_1 » позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк. спр. 17, 56).
Про прийняте рішення позивачу надіслано повідомлення від 19 липня 2021 року №11 (арк. спр. 5, 57).
Вважаючи наказ відповідача від 16 липня 2021 року №61 необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся за захистом прав та інтересів із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної й об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Отже, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Також слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Відповідно до пояснень позивача, останній є громадянином Королівства Марокко, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , національність - мароканець, сповідує християнство, неодружений, 28 січня 2021 року прилетів в Україну транзитом через Туреччину по студентській візі із запрошенням на навчання. Коли приїхав до Харкова, то хлопці з Марокко напали на нього та відібрали паспорт, гроші та речі. Позивач вказує, що змушений просити захисту в Україні через те, що не бажає повертатись в країну де він зазначає переслідувань, у зв'язку із тим, що почав сповідувати християнство (арк. спр. 46-48).
Закон України №3671-VI визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
Подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (частина шоста статті 5 Закону);
Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (статті 7-8 Закону Закону);
Безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (статті 9-10 Закону).
Так, варто зазначити, що статтею 8 вказаного Закону передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
Таким чином, на стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
На даному етапі, згідно частини шостої статті 8 зазначеного Закону, - фактично здійснюється відхилення очевидно необгрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону № 3671-VI, а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Такий висновок ґрунтується на основі аналізу положень частини другої статті 9 Закону №3671-VI і пункту 5.1 Розділу V Правил № 649.
Згідно статті 9 Закону № 3671-VI передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.
Також, зі змісту підпункту «е» пункту 5.1. Правил №649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.
Згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди тощо.
Враховуючи наведене, розгляд питання про надання чи ненадання статусу - особи, що потребує додаткового захисту, дослідження наявності підстав та обставин, які виключають можливість надання такого статусу, конвенційних ознак, за наявності яких особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинно здійснюватись на наступному етапі розгляду заяви, після прийняття зазначеного у абзаці вище рішення.
Вказана позиція суду, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10 вересня 2021 року у справа №120/192/20-а, від 17 грудня 2020 року у справі №420/3258/19, від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 820/6354/16.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що спірне рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питань про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було прийняте відповідачем ще на стадії попереднього розгляду заяви позивача, яка передбачена статтею 8 Закону.
В той же час, у висновку Управління Державної міграційної служби України у Волинській області за результатами розгляду заяви позивача, на підставі якої приймалось спірне рішення, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказав позивач.
На думку суду, заява позивача не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, оскільки позивач вперше звернувся із такою заявою, а прийняттям рішення, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання.
Доводи відповідача про відсутність у позивачів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через тривалий проміжок часу між прибуттям в Україну та зверненням за міжнародним захистом суд відхиляє, оскільки зазначена обставина сама по собі не може свідчити про відсутність у позивачів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні громадянської належності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі №120/192/20-а.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно скасувати як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень.
Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача оформити документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні, необхідно зазначити наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Одночасно, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не немає.
Враховуючи те, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і визнані судом неправомірними, а інших підстав для такого рішення за матеріалами справи немає і відповідач на їх наявність не вказує, тому суд уважає, що у відповідача є обов'язок з прийняття стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи наведене, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, на думку суду, необхідно застосувати такий спосіб захисту права позивача як зобов'язати відповідача прийняти стосовно заявника рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, суд уважає, що захист прав позивача в такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов'язує відповідача прийняти таке рішення стосовно позивача.
Суд ще раз зауважує, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.
Разом з тим, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі №140/16423/20.
Згідно частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частини друга статті 77 КАС України).
Відповідно до частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи наведені положення законодавства і обставини справи суд уважає, що адміністративний позов необхідно задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу від 16 липня 2021 року №61 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Королівства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання громадянина Королівства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 262, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд
Позов громадянина Королівства ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 37821586) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління державної міграційної служби України у Волинській області від 16 липня 2021 року №61 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання громадянина Королівства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Управління державної міграційної служби України у Волинській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання громадянина Королівства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
Суддя В.І. Смокович
Повний текст судового рішення складено 04 жовтня 2021 року.