ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2021Справа № 910/893/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: фізична особа-підприємець Клименко Олена Володимирівна
про стягнення 76 287, 60 грн,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: фізична особа-підприємець Клименко Олена Володимирівна
про визнання недійсними пунктів договору та договору про внесення змін,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судового засідання Федорова С.М.
представники учасників справи:
від позивача/відповідача за зустрічним позовом: не з'явився;
від відповідача/позивача за зустрічним позовом: Дяковський О.С.;
від третьої особи: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 76 287, 60 грн, з яких: 29 114, 52 грн основний борг з орендної плати, 4 184, 16 грн заборгованість з відшкодування комунальних послуг, 1 981, 85 грн пеня, 5 892, 23 грн 36% річних, 16 500, 00 грн штраф нараховані за несвоєчасну сплату оренди та 7 867, 77 грн пеня, 776, 00 грн 36% річних за несплату комунальних послуг і 9 971, 07 грн заборгованість зі сплати ремонтно-будівельних робіт.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України, ст.173, 193, 198 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором суборенди №108 від 14.01.2019, в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, сплати комунальних послуг та відшкодування вартості ремонтно-будівельних робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/893/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що не використовував об'єкт оренди через карантинні обмеження, а тому обов'язок по сплаті оренди та комунальних платежів відсутній.
02.02.2021 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій останній просить суд:
- визнати недійсним пункти 8.7., 8.8., 8.10. договору суборенди №108 від 14.01.2019;
- визнати недійсним договір про внесення змін від 20.08.2019 до договору суборенди №108 від 14.01.2019.
Позовні вимоги за зустрічним позовом, з посиланням на ст.11, 202, 203, 205, 207, 215, 216, 237, 774 Цивільного кодексу мотивовані тим, що пункти 8.7, 8.8, 8.10 договору суборенди, якими передбачено застосування пені, штрафу та 36% річних за одне порушення - прострочення сплати орендної плати суперечать ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення. Крім того договір про внесення змін від 20.08.2019 до договору суборенди суперечить нормам цивільного законодавства, оскільки строк дії перевищує строк договору основного договору оренди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 дану зустрічну позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
17.02.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ» надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 прийнято до розгляду зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ» (надалі - позивач за зустрічним/відповідач за первісним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС» (надалі - позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсними пунктів договору та договору про внесення змін, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом, подальший розгляд справи № 910/893/21 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.03.2021.
22.02.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення доказів.
26.02.2021 на електронну адресу суду надійшла заява позивача за первісним позовом про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 повернуто заявнику без розгляду.
01.03.2021 від позивача за первісним позовом надійшли відповідь на відзив та відзив на зустрічну позовну заяву.
09.03.2021 від відповідача за первісним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив та відповідь на відзив.
11.03.2021 від позивача за первісним позовом надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції з Господарським судом Дніпропетровської області.
Засідання призначене на 17.03.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у задоволенні заяви позивача за первісним позовом про участь в засіданнях, в режимі відеоконференції відмовлено та підготовче засідання призначено на 27.04.2021.
12.04.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
У підготовче засідання 27.04.2021 з'явився представник відповідача за первісним позовом, позивач за первісним позовом в засідання не з'явився, про день та час розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 відкладено підготовче засідання на 01.06.2021 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом - фізичну особу-підприємця Клименко Олену Володимирівну (надалі - третя особа).
Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2021 у задоволенні заяви позивача за первісним позовом про участь в засіданнях, у режимі відеоконференції відмовлено, з підстав викладених в ухвалі суду.
13.05.2021 від позивача за первісним позовом на виконання ухвали суду надійшов лист з доказами направлення позову третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за первісним позовом.
24.05.2021 від відповідача за первісним позовом на виконання ухвали суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
31.05.2021 від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи без участі його представника, просив розглядати справу на підставі наявних письмових матеріалів.
У підготовче засідання 01.06.2021 з'явився відповідач за первісним позовом, позивач за первісним позовом та третя особа в засідання не з'явились, про день та час розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 підготовче засідання відкладено на 23.06.2021 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом - фізичну особу-підприємця Клименко Олену Володимирівну (надалі - третя особа).
11.06.2021 від представника відповідача за первісним позовом на виконання ухвали суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
16.06.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення доказів та клопотання про розгляд справи без участі його представника на підставі наявних письмових матеріалів.
У підготовче засідання 23.06.2021 з'явився відповідач за первісним позовом, позивач за первісним позовом та третя особа в засідання не з'явились, про день та час розгляду повідомлялись своєчасно та належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.07.2021.
05.07.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та на підставі наявних письмових матеріалів.
27.07.2021 від відповідача за первісним позовом надійшли письмові пояснення.
Засідання призначене на 27.07.2021 не відбулося, в зв'язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 судове засідання призначено на 22.09.2021.
25.08.2021 від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та на підставі наявних письмових матеріалів.
У судовому засіданні 22.09.2021 представник відповідача за первісним/ позивача за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги за зустрічним позовом та заперечував проти задоволення первісного позову в повному обсязі.
Позивач за первісним/відповідач за зустрічним позовом та третя особа в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому 22.09.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача за первісним/ позивача за зустрічним позовом, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
22.05.2017 між фізичною особою-підприємцем Клименком Сергієм Валерійовичем (орендодавець) та позивачем за первісним позовом (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно п.1.1. якого орендодавець передає в тимчасове оплатне користування (оренду), а орендар приймає по акту приймання-передачі нежилі приміщення групи приміщень №100 (в літ. А), загальною площею 118, 5 кв.м., що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, іменовані надалі - «об'єкт», для розміщення офісу.
Відповідно до п.2.5. цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за ним. Строк оренди за цим договором наступає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту та діє до 31.05.2020.
У подальшому, 14.01.2019 між позивачем за первісним позовом (орендодавець) та відповідачем за первісним позовом (орендар) укладено договір суборенди №108 (надалі - договір суборенди), згідно умов п. п. 1.1., 1.2. якого орендар передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування частину нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, (далі - об'єкт). Загальна (корисна) площа об'єкта 44,5 кв.м. Об'єкт надається орендарю для розміщення офісу (п. 2.1. договору суборенди).
Згідно п. п. 3.1, 3.2. договору суборенди, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк даного договору обчислюється з моменту передачі об'єкту орендарю за актом приймання-передачі та діє по 31.08.2019 (включно). Акт прийому-передачі об'єкту підписується сторонами в строк по 01.02.2020 року (включно).
Відповідно до п. 4.1. договору суборенди, розмір орендної плати, з урахуванням ПДВ (у тому числі ПДВ, в разі коли орендодавець є платником ПДВ) становить 15 000,00 грн в місяць. Індексація плати за користування об'єктом цього договору не застосовується.
Згідно п. 4.2. договору суборенди, орендна плата сплачується орендарем орендодавцю на умовах: попередньої оплати орендної плати без врахування індексу інфляції до 01 числа розрахункового місяця, незалежно від фінансово-господарського стану орендаря.
Окрім орендної плати, орендар відшкодовує орендодавцю вартість спожитих орендарем наступних послуг: водопостачання та водовідведення - за показаннями приладів обліку; електропостачання - за показаннями електролічильник; за опалення, утримання приміщення, технічне обслуговування та цілодобове спостереження системи охоронної та пожарної сигналізації, дератизацію, дезінсекцію, вивіз ТПВ - відповідно до займаної площі; на підставі тарифів затверджених уповноваженим органом (п. 4.4. договору).
Витрати, зазначені в п.4.4. цього договору, сплачуються орендарем орендодавцю до 30 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі виставлених рахунків (п.4.5. договору суборенди).
У пункті 4.8. договору суборенди сторони дійшли згоди, що розмір забезпечувального платежу за даним договором становить 15 000, 00 грн, який орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю протягом 5 банківських днів, з дати укладення сторонами цього договору. Платіж зазначений в цьому пункті, є забезпечувальним платежем виконання зобов'язань за цим договором (надалі - забезпечувальний платіж).
Розмір забезпечувального платежу може бути збільшено орендодавцем в односторонньому порядку (до суми не більше ніж двократний розмір місячної плати), виключно в разі збільшення розміру орендної плати за договором та суми експлуатаційних послуг, або погодження ним здійснення орендарем переобладнання, перепланування, реконструкції об'єкту на суму, яка визначається орендодавцем як вартість приведення об'єкту до первісного стану після здійснення орендарем переобладнання, перепланування, реконструкції. Сума збільшення забезпечувального платежу, зазначається у відповіді орендодавця про умови погодження переобладнання, перепланування, реконструкції об'єкту і сплачується на підставі окремого рахунку виставленого орендодавцем (п.4.8.1. договору суборенди).
Згідно із п.п.4.10., 4.11. договору суборенди забезпечувальний платіж залишається в розпорядженні орендодавця на протязі усього строку дії договору без нарахування відсотків і може бути використаний орендодавцем для покриття будь-яких збитків, витрат штрафних санкцій, викликаних невиконанням або неналежним виконанням орендарем будь-яких зобов'язань за цим договором. У випадку збільшення розміру орендної плати, вартості експлуатаційних послуг (в разі необхідності їх оплати за умовами даного договору), орендар зобов'язаний буде доплатити до забезпечувального платежу різницю, яка виникне у зв'язку з таким збільшенням (до загальної суми забезпечувального платежу не більше ніж двократний розмір місячної плати), протягом 5 банківських днів з дати отримання відповідного рахунку від орендодавця.
Відповідно до п. 4.15. договору суборенди сторони погодили, що по закінченню кожного календарного місяця, сторонами складається та підписується акт виконаних робіт (послуг). Орендодавець складає акт виконаних робіт (послуг) за минулий місяць і надає його на підписання орендарю не пізніше 5-го числа наступного місяця. Отримання акту виконаних робіт (послуг) є обов'язком орендаря, для чого він зобов'язаний у визначений вище строк, отримати нарочно (отримання нарочно передбачає отримання акту виконаних робіт (послуг) представником орендаря у орендодавця за адресою для листування останнього) два примірники акту виконаних робіт (послуг). Орендар зобов'язується підписати акт виконаних робіт (послуг) та повернути підписаний екземпляр акту виконаних робіт (послуг) орендодавцю не пізніше 10-го числа місяця, або в цей же строк надати мотивовані зауваження. В разі не надходження від орендаря підписаного акту або зауважень до нього протягом зазначеного строку, акт виконаних робіт (послуг) вважається підписаним орендарем без зауважень, про що орендодавцем в акті ставиться відмітка "погоджено орендарем за принципом мовчазної згоди".
На момент закінчення строку дії або при достроковому розірванні цього договору орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт протягом останнього дня дії цього договору або дня дострокового розірвання цього договору. При цьому, орендар зобов'язаний станом на відповідний день закінчення строку дії або дострокового розірванні цього договору сплатити орендну плату, експлуатаційні витрати, а також, відшкодувати вартість комунальних послуг на умовах даного договору. Об'єкт вважається повернутим з оренди з моменту підписання представниками сторін акту приймання-передачі (п.п. 7.1., 7.4. договору суборенди).
Згідно з п.8.7. договору суборенди у разі порушення орендарем термінів оплати орендної плати він сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 36% річних від простроченої суми згідно ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п.8.8. договору суборенди в разі порушення орендарем термінів відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг він сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 36% річних від простроченої суми згідно ст.625 Цивільного кодексу України.
Згідно із п. 8.10. договору суборенди, в разі порушення орендарем термінів оплати орендної плати та/або термінів відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг більше, ніж на 10 банківських днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від суми місячної орендної плати, передбаченої даним договором за відповідний місяць оренди.
У пункті 9.1. договору суборенди він може бути достроково розірваний в односторонньому порядку будь-якою зі сторін, за умови завчасного повідомлення про таке розірвання не менше ніж за 30 календарних днів до дати розірвання в разі якщо ініціатором такого розірвання є орендодавець, і не менше ніж за 60 календарних днів до дати розірвання в разі якщо ініціатором такого розірвання є орендар. Договір, за умови належного повернення об'єкту, вважається розірваним на 31 день (такий рахується за останній день строку дії договору оренди) з моменту отримання орендарем письмово повідомлення орендодавця про дострокове розірвання, і відповідно на 61 день (такий день рахується за останній день строку дії договору. З моменту отримання орендодавцем письмового повідомлення орендаря про дострокове розірвання, якщо в такому повідомленні не зазначена більш пізня дата. В разі 30 або 60 календарних днів відповідно до зазначених вище умов, з моменту отримання відповідного повідомлення відповідною стороною, договір вважається розірваним у зазначену в повідомленні дату за умови належного повернення об'єкта.
01.02.2019 згідно акту приймання-передачі об'єкта в оренду орендодавець відповідно до умов договору суборенди №108 від 14.01.2019 передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди - частину нежилого приміщення, загальною площею 44, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29.
30.08.2019 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено договір про внесення змін до договору суборенди №108 від 14.01.2019, яким внесено зміни до п.3.1. та 4.1. договору суборенди та викладено їх у наступній редакції:
п.3.1. даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк даного договору обчислюється з моменту передачі об'єкту орендарю за актом прийому-передачі та діє до 31.08.2020 (включно).
п.4.1. з 01.09.2019, розмір орендної плати, з урахуванням ПДВ (якщо орендар є платником ПДВ) становить 16 500,00 грн в місяць. Індексація плати за користування об'єктом цього договору не застосовується.
Окрім того, 27.05.2020 між третьою особою (орендодавець) та позивачем за первісним позовом (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №9498, відповідно п.1.1. якого орендодавець передає в тимчасове оплатне користування (оренду), а орендар приймає по акту приймання-передачі нежилі приміщення групи приміщень №100 (в літ. А), загальною площею 118, 5 кв.м., що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, іменовані надалі - «об'єкт», для розміщення офісу.
Відповідно до п.2.5. цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за ним. Строк оренди за цим договором наступає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту та діє до 25.05.2023 (включно).
26.05.2020 відповідач за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом з листом за №20-05 від 20.05.2020, у якому запропонував розірвати договір суборенди з 31.05.2020.
Позивачем за первісним позовом на вказаний вище лист надано відповідь за №1171 від 23.06.2020 та зазначено, що оскільки повідомлення про розірвання отримано 26.05.2020 то з урахуванням п.9.1. датою розірвання договору суборенди слід вважати 61 день, тобто 27.07.2020.
27.07.2020 згідно акту приймання-передачі об'єкта з оренди орендар відповідно до умов договору суборенди №108 від 14.01.2019 передав, а орендодавець прийняв об'єкт оренди - частину нежилого приміщення, загальною площею 44, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29.
Вказаний акт підписано із зауваженням орендаря, а саме зазначено, що останній не згоден з датою підписання акту, оскільки приміщення не використовуються з травня 2020 року.
Також до акту позивачем за первісним позовом додано кошторис на ремонтно-будівельні орендованого приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29 на загальну суму 9 971, 07 грн, складений 12.10.2020 інженером-кошторисником Єжелою Р.В.
09.10.2020 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача за первісним позовом з претензією, в якій просив погасити заборгованість за договором суборенди та відшкодувати вартість спожитих комунальних послуг, зазначив, що забезпечувальний платіж у сумі 16 500, 00 грн буде зараховано в рахунок часткового погашення заборгованості за оренду плату. Також просив усунути недоліки орендованого приміщення або відшкодувати збитки.
Спір за первісним позовом у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної сплати оренди за період червень-липень 2020 року, з відшкодування комунальних послуг за період з січня по липень 2020 року, а також зі сплати ремонтно-будівельних робіт орендованого приміщення, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 29 114, 52 грн основного боргу зі сплати оренди, 4 184, 16 грн заборгованості з відшкодування комунальних послуг, 1 981, 85 грн пені, 5 892, 23 грн 36% річних, 16 500, 00 грн штрафу нарахованих за несвоєчасну сплату оренди та 7 867, 77 грн пені і 776, 00 грн 36% річних за несплату комунальних послуг та 9 971, 07 грн заборгованості зі сплати ремонтно-будівельних робіт.
Відповідач, повністю не погоджуючись з вимогами первісного позову, посилаючись на їх необґрунтованість, звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів 8.7., 8.8., 8.10. договору суборенди №108 від 14.01.2019 та визнання недійсним договору про внесення змін від 20.08.2019 до договору суборенди №108 від 14.01.2019.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами спору договір є договором суборенди, до якого за приписами ч.3 ст.774 Цивільного кодексу України застосовуються положення про договір найму.
Згідно з вимогами ст.759 Цивільного кодексу України (у редакції чинній станом на час виникнення спірних правових відносин) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Судом встановлено, що між позивачем за первісним та відповідачем за первісним позовом 14.01.2019 укладено договір суборенди №108 зі строком дії до 31.08.2020 (з урахуванням змін від 30.08.2019) на підставі якого, за актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01.02.2019 позивач за первісним позовом передав, а відповідач за первісним позовом прийняв в суборенду об'єкт оренди - частину нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, загальною площею 44,5 кв.м.
У силу положень ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як підтверджено матеріалами справи 26.05.2020 відповідач за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом з листом за №20-05 від 20.05.2020, у якому запропонував розірвати договір суборенди з 31.05.2020 у відповідь на який позивачем за первісним позов зазначено, що оскільки повідомлення про розірвання отримано 26.05.2020 то з урахуванням положень пункту 9.1. датою розірвання договору суборенди слід вважати 61 день, тобто 27.07.2020.
27.07.2020 згідно акту приймання-передачі об'єкта з оренди відповідач за первісним позовом передав (повернув), а позивач за первісним позовом прийняв об'єкт оренди - частину нежилого приміщення, загальною площею 44, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29.
Відповідач за первісним позовом заперечуючи проти позову зазначає, що не використовував об'єкт оренди через призупинення діяльності на час карантинних обмежень, а також договір суборенди є припиненим з 31.05.2020, через припинення основного договору оренди.
Так, пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції від 13.04.2020) встановлено, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб'єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб.
Згідно із 6 статті 762 Цивільного кодексу України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року вказано у справі № 910/7495/16 вказано, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.
Суд зазначає, що звільнення від сплати оренди є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 08.07.2021 у справі №910/8040/20.
Разом з тим, відповідачем за первісним позовом не надано доказів того, що він був позбавлений можливості користуватися орендованим майном, у нього був відсутній доступ до приміщень, за вказаною адресою в спірний період були відсутні його речі, не перебували співробітники, не споживались комунальні послуги, тощо.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, якою внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211, заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
У подальшому дія карантинних обмежень постановами Кабінету міністрів України неодноразово продовжувалася.
Відповідно до п.10.1. договору суборенди сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за даною угодою, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили, і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору. Під обставинами непереборної сили розуміються обставини, що виникли після укладення цього договору в результаті непередбачених, незалежних від сторін та невідворотних сторонами подій. Такі події повинні бути підтверджені актом Торгівельно-промислової палати України, або в іншій спосіб, не заборонений законодавством України. Сторона, для якої настали такі обставини, зобов'язана повідомити іншу сторону про настання даних обставин протягом 14 днів з моменту їх настання.
Згідно із п.10.3. договору суборенди неповідомлення або несвоєчасне повідомлення іншої сторони про подібні обставини позбавляє права посилатися на обставини непереборної сили як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання зобов'язань.
Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, який впливав би на виконання договору суборенди №108 від 14.01.2019, а також відсутні докази повідомлення орендарем орендодавця про настання обставин непереборної сили.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем за первісним позовом не доведено факт неможливості використання орендованих приміщень в повному обсязі в спірний період.
Щодо посилань відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом, що договір суборенди є припиненим з 31.05.2020, через припинення основного договору оренди, а також одночасно зазначає про недійсність договору суборенди в частині внесених змін від 20.08.2019 до договору суборенди, оскільки внесеними змінами збільшено строк дії договору суборенди та він перевищує строк дії основного договору оренди, суд зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи до закінчення строку дії договору оренди від 22.05.2017 укладеного з ФОП Клименком С.В., 27.05.2020 між третьою особою (орендодавець) (як новим власником приміщень) та позивачем за первісним позовом (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №9498, відповідно п.1.1. якого орендодавець передає в тимчасове оплатне користування (оренду), а орендар приймає по акту приймання-передачі нежилі приміщення групи приміщень №100 (в літ. А), загальною площею 118, 5 кв.м., що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29 зі строком дії до 25.05.2023 (включно).
Отже, позивач за первісним позовом на достатній правовій підставі в спірний період (договорі оренди нежитлових приміщень №9498) використовував приміщення передані в суборенду.
Окрім того, згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивачем за зустрічним/відповідачем за первісним, в порядку передбаченому ГПК України доказів, які можуть свідчити про недійсність договору про внесення змін до договору суборенди від 20.08.2019 в порядку ст. 203, 215 Цивільного кодексу суду не надав. До того ж, суд звертає увагу на те що майже два роки після підписання договору про внесення змін до моменту звернення позивача з первісним позовом до суду від відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом не надходило жодних заперечень щодо дійсності вказаного договору, останній після його підписання продовжував використовувати об'єкт суборенди та сплачувати орендну плату тощо.
Суд зазначає, що усі доводи позивача за зустрічним позовом фактично зводяться до незгоди з орендними платежами за червень-липень 2020 року, а також штрафними санкціями нарахованими за несвоєчасну сплату орендних платежів за договором суборенди, що є предметом первісного позову.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом щодо недійсності договору про внесення змін від 20.08.2019 та посилання стосовно припинення договору суборенди 31.05.2020, а тому позовні вимоги зустрічного позову в цій частині задоволенню не підлягають.
Також у зустрічному позові позивач просить визнати пункти 8.7, 8.8, 8.10 договору суборенди недійсними, оскільки ними передбачено застосування пені, штрафу та 36% річних за одне порушення - прострочення сплати орендної плати, що, на його думку, суперечить ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної відповідальності за одне і те саме порушення.
Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Принцип свободи договору викладений у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, згідно яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до вимог статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
В укладеному договорі суборенди сторони погодили всі істотні умови, а також у розділі 8 договору, сторони погодили умови щодо відповідальності сторін у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) взятих на себе зобов'язань.
Так, пунктом 8.7. договору суборенди передбачено, що в разі порушення орендарем термінів оплати орендної плати він сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 36% річних від простроченої суми згідно ст.625 Цивільного кодексу України.
Пунктом 8.8. передбачено, що в разі порушення орендарем термінів відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг він сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 36% річних від простроченої суми згідно ст.625 Цивільного кодексу України.
Також згідно із п. 8.10. договору суборенди встановлено, що в разі порушення орендарем термінів оплати орендної плати та/або термінів відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг більше, ніж на 10 банківських днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від суми місячної орендної плати, передбаченої даним договором за відповідний місяць оренди.
Приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України є порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та, зокрема, неустойка, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Частина 1 статті 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Тобто, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 Цивільного кодексу України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов'язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
На відміну від пені, штраф застосовується одноразово у випадку порушення боржником зобов'язання. Тоді як пеня, як різновид неустойки, характеризується триваючим характером - нарахування пені за кожний день прострочення.
Так, кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість установлення за будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним чином тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як вже було встановлено судом, пунктом 8.10. договору суборенди сторони передбачили, що в разі порушення орендарем термінів оплати орендної плати та/або термінів відшкодування вартості спожитих комунальних та експлуатаційних послуг більше, ніж на 10 банківських днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50% від суми місячної орендної плати, передбаченої даним договором за відповідний місяць оренди.
Отже, штраф, який за умовами пункту 8.10. договору нараховуються в розмірі 50% від суми місячної орендної плати, передбаченої даним договором за відповідний місяць оренди, застосовується одноразово у випадку порушення орендарем грошового зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання (суми заборгованості).
Суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, її розмір та спосіб визначення встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З урахуванням наведеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 28.08.2019 у справі №910/11944/18, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
За висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п.8.7., 8.8., 8.10. договору суборенди.
Також згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пунктах 8.7. та 8.8. договору суборенди сторонами погоджено інший розмір процентів, а саме 36% річних, що відповідає положенням ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та % річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
З урахуванням наведеного, спільне застосування пені та штрафу, а також 36% річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, передбачених п.п.8.7., 8.8., 8.10. договору суборенди не вважається подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а отже не суперечить приписам статті 61 Конституції України, в зв'язку із чим відсутні підстави для визнання вказаних пунктів недійсними, а тому зустрічний позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із ч.2 ст.762 Цивільного кодексу України плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Відповідно до п. 4.15. договору суборенди сторони погодили, що по закінченню кожного календарного місяця, сторонами складається та підписується акт виконаних робіт (послуг). Орендодавець складає акт виконаних робіт (послуг) за минулий місяць і надає його на підписання орендарю не пізніше 5-го числа наступного місяця. Отримання акту виконаних робіт (послуг) є обов'язком орендаря, для чого він зобов'язаний у визначений вище строк, отримати нарочно (отримання нарочно передбачає отримання акту виконаних робіт (послуг) представником орендаря у орендодавця за адресою для листування останнього) два примірники акту виконаних робіт (послуг). Орендар зобов'язується підписати акт виконаних робіт (послуг) та повернути підписаний екземпляр акту виконаних робіт (послуг) орендодавцю не пізніше 10-го числа місяця, або в цей же строк надати мотивовані зауваження. В разі не надходження від орендаря підписаного акту або зауважень до нього протягом зазначеного строку, акт виконаних робіт (послуг) вважається підписаним орендарем без зауважень, про що орендодавцем в акті ставиться відмітка "погоджено орендарем за принципом мовчазної згоди".
Як зазначено позивачем за первісним позовом ним на виконання пункту 4.15. договору суборенди щомісячно були складені, підписані зі своєї сторони та надані відповідачу за первісним позовом акти надання послуг (т.2. а.с.106-136), разом з тим останній починаючи з жовтня 2019 року перестав підписувати та повертати зазначені акти, а тому акти вважаються погодженими орендарем за принципом мовчазної згоди, що відповідає умовам договору суборенди, оскільки саме відповідач за первісним позовом (орендар) мав отримати в орендодавця зазначені акти.
Позивачем за первісним позовом зазначено, що відповідач за первісним позовом сплачував орендні платежі своєчасно, однак з травня 2020 року перестав їх сплачувати та за період з травня по липень 2020 року заборгованість становила 45 614, 52 грн, а саме: травень 2020 року - 14 743, 55 грн, червень 2020 року - 16 500, 00 грн і липень 2020 року 14 370, 97 грн.
Також оскільки відповідачем за первісним позовом було внесено забезпечувальний платіж у розмірі 16 500, 00 грн (платіжні доручення №233 від 29.07.2019 та №313 від 24.12.2019), який зараховано, як орендну плату за травень та частково за червень 2020 року, за розрахунком позивача заборгованість відповідача перед позивачем за суборенду становить 29 114, 52 грн (заборгованість за суборенду за червень та липень 2020 року).
Окрім цього, відповідно до п.п.4.4., 4.5. позивачем за первісним позовом виставлено відповідачу рахунки на оплату комунальних послуг за період з січня по липень 2020 року (т.1 а.с. 147-159) на загальну суму 4 184, 16 грн.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із п. 4.2. договору суборенди, орендна плата сплачується орендарем орендодавцю на умовах: попередньої оплати орендної плати без врахування індексу інфляції до 01 числа розрахункового місяця, незалежно від фінансово-господарського стану орендаря.
Відповідно до п. 4.5. договору суборенди витрати, зазначені в п.4.4. цього договору, сплачуються орендарем орендодавцю до 30 числа місяця, наступного за розрахунковим на підставі виставлених рахунків.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази підтверджують факт наявності у відповідача заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення №108 від 14.01.2019 з оплати суборенди за червень-липень 2020 року в сумі 29 114, 52 грн і відшкодування комунальних витрат за січень-липень 2020 року в сумі 4 184, 16 грн, а тому первісний позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також у первісному позові позивач просить суд стягнути з відповідача за несплату орендної плати 1 981, 85 грн пені, 5 892, 23 грн 36% річних, 16 500, 00 грн штрафу нарахованих за період з 01.06.2020 по 06.01.2021 та за несплату комунальних послуг 7 867, 77 грн пені і 776, 00 грн 36% річних нарахованих за загальний період з 29.02.2020 по 06.01.2021.
Разом з тим відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Отже, договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до розірвання договору.
Як убачається з матеріалів справи договір оренди припинений з 27.07.2020 та об'єкт оренди було повернуто за актом приймання-передачі, отже нарахування позивачем за первісним позовом пені та 36% річних на підставі договору, тобто після припинення його дії, є неправомірним та безпідставним.
У зв'язку з чим судом було здійснено перерахунок 3% річних та 36% річних за несвоєчасну сплату орендної плати наступним чином
Період орендиЗаборгованість (грн)Період нарахування пені та 36% річних Розмір 36% (грн)Розмір пені (грн)
Червень 2020 року14 743, 5502.06.2020 по 26.07.2020797, 60281, 98
Липень 2020 року14 370, 9702.07.2020 по 26.07.2020353, 38117, 79
Всього29 114, 52 1 150, 98399, 77
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги про стягнення 36% річних та пені за несвоєчасну сплату орендної плати підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Також перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем за первісним позовом суд зазначає що він виконаний арифметично невірно, оскільки заборгованість за червень та липень 2020 року становить в загальному розмірі 29 114, 52 грн, отже за розрахунком суду розмір 50% складає 14 557, 26 грн, а тому первісний позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Окрім того, приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України унормовано, що розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
За розрахунком пені за несплату комунальних послуг, наданим позивачем за первісним позовом, останній застосував пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, що перевищує розмір, встановлений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України.
Ураховуючи наведене, оскільки передбачена в пункті 8.8. договору суборенди база нарахування пені суперечить нормам цивільного та господарського законодавства, то застосуванню підлягає пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
У зв'язку з чим судом було здійснено перерахунок пені та 36% річних за несплату комунальних послуг наступним чином:
Період надання послугВартість послуг (грн)Період нарахування 36% річних та пеніРозмір 36% (грн)Розмір пені (грн)
Січень 2020 року106, 3401.03.2020-26.07.202015, 487, 05
Лютий 2020 року32, 7231.03.2020-26.07.20203, 801, 61
Березень 2020 року24, 5401.05.2020-26.07.20202, 100, 81
Травень 2020 року3 358,3201.07.2020-26.07.202085, 8828, 63
Червень 2020 року339,30
Липень 2021 року322, 94
Всього4 184, 16 107, 2638, 10
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги про стягнення 3% річних та пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Що стосується вимоги за первісним позовом щодо стягнення 9 971, 07 грн заборгованості зі сплати ремонтно-будівельних робіт, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.7.7. договору суборенди у випадку допущення орендарем погіршення технічного стану об'єкту, орендар зобов'язаний відшкодувати нанесені збитки в повному обсязі. При цьому розмір таких збитків визначається виходячи з документально підтверджених витрат (майбутніх або понесених) орендодавця на відновлення технічного стану об'єкту до первісного стану.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Так, на підтвердження наявності вказаної заборгованості на загальну суму 9 971, 07 грн, позивачем за первісним позовом додано кошторис на ремонтно-будівельні орендованого приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, складений 12.10.2020 інженером-кошторисником Єжелою Р.В. та зазначено, що вказаний кошторис є додатком до акту приймання-передачі об'єкта з оренди від 27.07.2020 (т.1, а.с. 134).
Однак, відповідно до матеріалів справи вказаний кошторис був складений лише 12.10.2020, тобто більше ніж через два місяці після повернення об'єкту оренди та не погоджувався з відповідачем за первісним позовом та останньому не надався.
Окрім того, з наданого кошторису неможливо встановити, що дійсно ці матеріали та роботи необхідні та були використані для відновлення технічного стану орендованої відповідачем за первісним позовом частини нежилого приміщення, загальною площею 44, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 47/29, а не для будинку в цілому.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідачем за первісним позовом та саме в заявленому розмірі була заподіяна шкода матеріали справи не містять та позивачем за первісним позовом, у порядку передбаченому ГПК України, суду таких доказів не надано.
Враховуючи зазначене вимоги за первісним позовом щодо стягнення 9 971, 07 грн заборгованості зі сплати ремонтно-будівельних робіт задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд частково задовольняє первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС» та в повному обсязі відмовляє в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ».
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОРСТЕХ» (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 71 літера «Б», ідентифікаційний код 41985087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕД-СЕРВІС» (49000, місто Дніпро, проспект Героїв, будинок 11Б, ідентифікаційний код 32772863) 29 114 (двадцять дев'ять тисяч сто чотирнадцять) грн 52 коп. заборгованості зі сплати орендної плати, 14 557 (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн 26 коп. штрафу, 399 (триста дев'яносто дев'ять) грн 77 коп. пені і 1 150 (одну тисячу сто п'ятдесят) грн 98 коп. 36% річних за несвоєчасну сплату орендної плати , 4 184 (чотири тисячі сто вісімдесят чотири) грн 16 коп. заборгованості з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг, 38 (тридцять вісім) грн 10 коп. пені і 107 (сто сім) грн 26 коп. 36% річних за несвоєчасну сплату вартості спожитих комунальних послуг та 1 474 (одну тисячу чотириста сімдесят чотири) грн 46 коп. судового збору.
3. У іншій частині первісного позову відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 06.10.2021.
Суддя Я.А.Карабань