ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.09.2021Справа № 910/6232/21
За позовом керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (м. Одеса)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (м. Київ)
до Приватного акціонерного товариства "Завод "Кузня на Рибальському" (м. Київ)
про стягнення 48.730.115,43 грн
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін:
Від прокуратури: Бескровний М.О.
Від позивача: Ковальчук І.В.
Від відповідача: Цермолонський І.М.
Керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства "Завод "Кузня на Рибальському" про стягнення 48.730.115,43 грн.
Прокуратура вказує, що відповідачу було нараховано пеню та штраф за: порушення строків виконання робіт - в сумі 42.905.175,08 грн; за повернення різниці коштів, які були отримані в якості попередньої оплати, з порушенням строків - в сумі 4.430.828,49 грн; за відмову від виконання робіт - в сумі 1.394.111,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.21. відкрито провадження у справі № 910/6232/21 та призначено підготовче засідання на 03.06.21.
24.05.21. позивачем подано викладену в письмовому вигляді власну правову позицію щодо заявлених прокуратурою позовних вимог, відповідно до якої Міністерство оборони України підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
03.06.21. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 17.06.21.
17.06.21. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві. Позов подано разом з клопотанням про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку на подання відзиву та доказів по справі.
17.06.21. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку та прийняття відзиву з доданими до нього документами, та ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 13.07.21.
02.07.21. прокуратурою подано відповідь на відзив.
07.07.21. позивачем подано відповідь на відзив.
13.07.21. позивачем подано заперечення.
13.07.21. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 27.07.21.
19.07.21. позивачем подано клопотання про долучення доказів.
23.07.21. позивачем подано клопотання про долучення доказів.
В підготовчому засіданні 27.07.21. судом долучено до матеріалів справи докази, подані позивачем, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.21.
31.08.21. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 21.09.21.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що прокуратура та позивач наголошували на відсутність в матеріалах даної справи інформації, що є державною таємницею та заперечували проти розгляду справи в закритому судовому засіданні. Відповідач з означеним доводам не заперечував.
В судовому засіданні 21.09.21. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги, позивачем підтримано позовні вимоги прокуратури, відповідач проти позову заперечував.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 21.09.21. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням) (частина 6 означеної статті).
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
В тексті позовної заяви прокуратурою чітко обґрунтовано наявність порушення інтересів держави та підстави для її звернення з даним позовом до суду в інтересах Міністерства оборони України.
Означене спростовує доводи відповідача про відсутність у прокуратури повноважень на звернення до суду з розглядуваним позовом та про відсутність обґрунтування наявності порушення інтересів держави.
Додатково при цьому судом було враховано також і те, що починаючи з грудня 2019 року по жовтень 2020 року (т. 1 арк. справи 226-262) позивач звертався до відповідача із претензіями щодо сплати, в тому числі, пені та штрафу, однак такі грошові кошти позивачу відповідачем перераховані не були, а матеріалами справи спростовується недотримання прокуратурою процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
01.11.17. між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) було укладено державний контракт № 1 на виконання робіт за державним оборонним замовленням (далі - Контракту), відповідно до п. 1 якого Виконавець зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства провести комплекс ремонтно-модернізаційних робіт на фрегаті «Гетьман Сагайдачний» (далі - Роботи), а Замовник прийняти виконані роботи і оплатити їх.
Додатковими угодами до Контракту сторонами погоджувались перелік робіт, їх орієнтовна вартість, розмір попередньої оплати, терміни закупівлі (постачання).
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Контракт як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у Замовника та Виконавця взаємних цивільних прав та обов'язків.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Звертаючись з даним позовом до суду прокуратурою пред'явлено вимоги про стягнення пені та штрафу за:
порушення строків виконання робіт в сумі 42.905.175,08 грн;
за повернення різниці коштів, які були отримані в якості попередньої оплати, з порушенням строків в сумі 4.430.828,49 грн;
за відмову від виконання робіт в сумі 1.394.111,86 грн.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. ст. 73, 74 ГПК України).
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд відзначає наступне.
За порушення строків виконання робіт Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості (з ПДВ) невиконаних (недовиконаних) робіт, за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки виконання робіт, та за прострочення понад 30 днів з Виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми (підпункт 1 п. 29 Контракту).
На підставі вказаного пункту Контракту прокуратурою нараховано 42.905.175,08 грн, з яких: 27.958.494,12 грн пені та 14.946.680,96 грн штрафу за актами приймання-передачі №№ 6, 8, 9, 11, 12.
Натомість відповідач, заперечуючи проти означених нарахувань вказує, що прострочення відбулось з незалежних від нього причин:
- у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за державним контрактом з оплати робіт та поставки замовленої ним же продукції;
- у зв'язку з ненаданням Замовником дозволу ГШ ЗСУ для ввезення в Україну радіоелектронного засобу;
- у зв'язку з реформуванням Державної митної служби України, що зумовило відсутність у відповідача можливості розмитнити продукцію з дотриманням режиму секретності;
- у зв'язку з неотриманням відповідного обсягу інформації від Замовника;
- у зв'язку з несвоєчасним виконанням свого обов'язку Державним підприємством «НДІ «Квант», ДП «Зовнішекономсервіс», як підприємствами, що були погоджені Замовником.
Щодо означених доводів відповідача суд вбачає за необхідне викласти наступне.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже несвоєчасне виконання свого обов'язку Державним підприємством «НДІ «Квант», ДП «Зовнішекономсервіс» не є підставами для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків виконання робіт за Контрактом.
Не приймаються судом доводи відповідача про ненадання Замовником дозволу ГШ ЗСУ для ввезення в Україну радіоелектронного засобу та про реформування Державної митної служби України, що зумовило відсутність у відповідача можливості розмитнити продукцію з дотриманням режиму секретності.
При цьому суд виходить з наступного.
Частиною 1-2 ст. 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Також в підтвердження власних доводів відповідачем надано науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України № 1027/21-10.4 від 413.04.20., відповідно до якого мала місце істотна зміна обставин.
Однак, відповідач жодного разу не звертався до позивача з пропозиціями/вимогами внести зміни до умов Контракту, зокрема в частині строків виконання робіт, ввезення продукції.
Водночас, відповідач, підписуючи Контракт, усвідомлював, що кінцеві дати виконання своїх зобов'язань.
Як унормовано частиною першої ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Суд оцінюючи обставини справи суд враховує, що відповідно до положень ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд звертає увагу, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний Контракт і погоджуючи строки для вчинення відповідачем своїх зобов'язань за ним, відповідач повинен був оцінити такі строки та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання таких зобов'язань у визначені строки, а наведені Виконавцем підстави за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язань відповідачем за Контрактом, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.
Позивачем до матеріалів справи було подано Дозвіл № 551/606 від 12.11.19. на ввезення радіоелектронних засобів спеціального призначення з-за кордону (т. 2 арк. справи 276).
Відповідачем до матеріалів справи було подано Дозвіл № 551/629 від 20.03.20. на ввезення радіоелектронних засобів спеціального призначення з-за кордону (т. 2 арк. справи 117).
Верховний Суд в постанові від 21.08.20. у справі № 904/2357/20 виклав таку правову позицію щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
17.10.19. набув чинності Закон України від 20.09.19. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
В межах даної справи, виходячи з того, що, по-перше, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з підстав ненадання/несвоєчасного надання відповідного дозволу на ввезення засобів спеціального призначення, по-друге, відповідачем не надано дозволу від 20.03.20. з відміткою митного органу, судом приймається обставина своєчасного надання замовником Виконавцю саме Дозволу № 551/606 від 12.11.19. на ввезення радіоелектронних засобів спеціального призначення з-за кордону.
При цьому існування двох дозволів, наданих сторонами до матеріалів справи, не суперечить один одному.
Далі, з наданого сторонами листування (т. 2 арк. справи 152, 153, 154, 155, 156, 157, 158, 161) вбачається, що:
- відповідач звернувся до позивача за документацією базового проекту 11351 та протоколом обміну інерціального приладу;
- отримавши документацію базового проекту відповідач звернувся за додатковою інформацією (документацією) та повторно звернувся за наданням протоколу обміну;
- в січні 2019 року відповідач звернувся до позивача за додатковою інформацією та знову звернувся за наданням протоколу обміну;
- в червні 2019 року відповідач повідомив ДП НДІ «Квант» проте, що протоколи обміну у позивача відсутні та запропонував контрагенту отримати їх самостійно знявши їх безпосередньо з обладнання;
Доказів жодної реакції ДП НДІ «Квант» на вказаний лист відповідача та вчинення як Виконавцем так і його означеним контрагентом фактичних та практичних дій з отримання протоколів суду не надано, як і не надано доказів того, що позивач, зокрема, чинив перешкоди у отриманні безпосередньо відповідачем та ДП НДІ «Квант» необхідних протоколів на самому фрегаті.
- однак в лютому 2020 року запросивши додаткову інформацію відповідач знову звернувся до позивача за наданням протоколів;
- на вказаний лист в лютому 2020 року ним отримана відповідь від позивача про те, що затребувана інформація відсутня як у позивача, так і у проектанта.
Вказане спростовує доводи про неотримання відповідного обсягу інформації від Замовника, як підставу для звільнення Виконавця від відповідальності за порушення строків виконання робіт.
Судом встановлено, що за умовами Контракту, додатків та додаткових угод до нього, виконання відповідачем своїх зобов'язань не ставиться в залежність від внесення позивачем попередньої оплати, зокрема розрахованої на підставі орієнтовної вартості робіт та виробів.
Натомість судом встановлено часткове і несвоєчасне виконання робіт відповідачем за актами приймання-передачі № 6, № 8, № 9, № 11, № 12.
Отже мало місце прострочення саме відповідача за відсутності прострочення кредитора, оскільки відсутні обставини неможливості виконання Виконавцем своїх обов'язків до вчинення Замовником дій.
Власного розрахунку пені та штрафу по підпункту 1 п. 29 Контракту відповідачем не надано як і не надано заперечень проти методики розрахунку та розміру таких штрафу та пені.
Отже здійснивши перерахунок суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню 27.958.494,12 грн пені та 14.946.680,96 грн штрафу (разом 42.905.175,08 грн).
У разі ненадання Виконавцем у зазначений в п. 19 Контракту термін документів, що підтверджують фактичне виконання робіт, або неповернення Замовнику різниці коштів, з урахуванням індексу інфляції, що бути отримані в якості попередньої оплати, у строк, визначений п. 13 Контракту, до Виконавця застосовуються штрафні санкції в розмірі 0,1 відсотка від суми, на яку Виконавцем не надані документи, або від суми неповернутих коштів за кожний день прострочення (підпункт 2 п. 29 Контракту).
На підставі вказаного пункту Контракту прокуратурою нараховано 4.430.828,49 грн пені.
За умовами п. 11 Контракту розрахунки можуть проводитись шляхом здійснення Замовником попередньої оплати в розмірі до 100% зі строком погашення до 18 місяців, від вартості виконання робіт, визначеної пунктом 7 Контракту. У випадку перевищення суми перерахованої попередньої оплати над фактичними витратами виконавця на виконання робіт, останній у термін до 10 календарних днів з дати затвердженням протоколу погодження договірної ціни зобов'язаний повернути Замовнику різницю коштів, сплачених в якості попередньої оплати (п. 13 Контракту).
Відповідачем не заперечувалось, що він не повернув позивачу різницю коштів між сумою попередньої оплати та сумою фактично виконаних робіт з порушенням строків.
Натомість заперечуючи проти позову в цій частині відповідач вказував на наявність між сторонами зустрічних невиконаних грошових зобов'язань, та на те, що за умови проведення зарахування зустрічних вимог, заборгованість існувала б саме у позивача перед відповідачем, однак, позивач порушував право відповідача на зарахування вимог.
З огляду на викладене далі означені доводи відповідача не приймаються судом в якості доказів відсутності його вини у неповерненні коштів, отриманих в якості попередньої оплати.
Окремим способом припинення правовідношення є зарахування (ст. ст. 603, 604, 605 ЦК України).
Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.
Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.
Таким чином, за змістом статей 203 ГК України, 601 ЦК України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також безспірності (відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру).
Натомість з аналізу умов Контракту вбачається, що внесення попередньої оплати є правом позивача, що спростовує настання строків виконання зобов'язання в цій частині, в тому числі станом на день подання відповідачем позивачу пропозиції про зарахування зустрічних вимог.
При цьому відсутність згоди позивача на зарахування зустрічних вимог з ініціативи відповідача не нівелює обов'язку останнього на своєчасне виконання зобов'язання з повернення Замовнику різниці коштів, а таке зобов'язання з повернення різниці суми коштів, в свою чергу не ставиться в залежність від здійснення чи не здійснення зарахування зустрічних вимог, в той час як за відсутності факту здійснення попередньої оплати за Контрактом у відповідача не виник би обов'язок повернення грошових коштів, отриманих в якості попередньої оплати, на суму невиконаних відповідачем робіт.
Власного розрахунку пені по підпункту 2 п. 29 Контракту відповідачем не надано як і не надано заперечень проти методики розрахунку та розміру такої пені.
Отже здійснивши перерахунок суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 4.430.828,49 грн.
За відмову від виконання робіт з Виконавця стягується штраф в розмірі 7 відсотків вартості виконання робіт за Контрактом (підпункт 3 п. 29 Контракту).
На підставі вказаного пункту Контракту прокуратурою нараховано 1.394.111,86 грн штрафу за відмову від виконання робіт.
При цьому прокуратура вказує на те, що пунктом 25.2.3 додатку № 1 до додаткової угоди від 16.05.20. № 14 до Контракту відповідач зобов'язався виконати роботи у строк до 11.11.19. на суму 19.915.883,72 грн, однак такі роботи не виконав, про стан та їх кінцевий строк виконання Замовника не повідомив, однак 30.11.20. згідно наданої виписки по рахунку повернув Замовнику отриману попередню оплату на виконання цих робіт.
Такі дії були розцінені позивачем як відмова від виконання робіт.
З означеною позицією прокуратури та позивача суд не погоджується виходячи з наступного.
Означена попередня оплата була повернута відповідачем саме на виконання приписів п. 13 Контракту на підставі вимоги самого позивача № 154/111/2276 від 16.05.20. (т. 2 арк. справи 164) про повернення 27.512.878,17 грн двома платежами: 20.288.123,67 грн та 7.224.754,50 грн.
Доказів фактичної відмови відповідача від виконання робіт за Контрактом матеріали справи не містять.
Отже суд дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачу штрафу по підпункту 3 пункту 29 Контракту в сумі 1.394.111,86 грн за відмову від виконання робіт та відмовляє в позові в цій частині.
В письмовому відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір пред'явлених до стягнення штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.ч. 1,2 ст. 233 ГК України.
На вказане суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що останнім не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, непонесення позивачем збитків та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Щодо посилання відповідача на розповсюдження коронавірусної хвороби (Covid-19), суд відзначає наступне.
Верховна Рада України 17 березня 2020 року ухвалила Закон № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19)», яким карантин визнається «форс-мажорною обставиною».
Відповідні зміни були внесені до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Поняття форс-мажорних обставин закріплено в Регламенті ТПП, відповідно до якого, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу визначає, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, будь-які обставини що перешкоджають виконанню обов'язків за договором внаслідок введення карантину є форс-мажорними, якщо вони прямо негативно впливають на виконання конкретного обов'язку.
Сам факт наявності такої обставини ще не є самостійною підставою для звільнення від обов'язків за договором, адже доведенню підлягає причинно-наслідковий зв'язок між карантином та неможливістю виконання Договору.
При цьому, доказом настання форс-мажорних обставин є сертифікат Торгово-промислової плати України або регіональної палати.
Натомість відповідачем відповідного сертифікату не надано, як і не надано жодних доказів неможливості виконання ним свого обов'язку за Контрактом з вказаних причин карантину, та доказів і обставин на доведення причинно-наслідкового зв'язку між карантином та неможливістю виконання Контракту.
Таких обставин не встановлено і судом.
За викладеного в сукупності клопотання Приватного акціонерного товариства "Завод "Кузня на Рибальському" про зменшення розміру пред'явлених до стягнення штрафних санкцій залишається судом без задоволення як таке, що позбавлене належного доказового обґрунтування.
Отже, за викладеного в сукупності позов задовольняється судом частково.
Інші доводи сторін суд відхиляє, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини та не спростовують висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Завод "Кузня на Рибальському" (04176, м. Київ, вул. Елекриків,26; ідентифікаційний код 14312364) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) 47.336.003 (сорок сім мільйонів триста тридцять шість тисяч три) грн 57 коп. пені і штрафу за порушення строків виконання робіт та за повернення з порушенням строків різниці коштів, які були отримані в якості попередньої оплати, та 710.040 (сімсот десять тисяч сорок) грн 05 коп. судового збору.
3. В частині стягнення 1.394.111,86 грн пені та штрафу за відмову від виконання робіт - в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 06.10.21.
Суддя Т.М. Ващенко