ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.09.2021Справа № 910/11363/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Герса» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 39; ідентифікаційний код 37317036)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114; ідентифікаційний код 42817110)
про стягнення 29 256,31 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Герса» (далі - Товариство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь» (далі - Підприємство), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у зв'язку із частковою поставкою продукції - 26 165,88 грн, інфляційні збитки - 2 505,46 грн та 3 % річних - 584,97 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що ухвала суду від 19.07.2021 направлялася на адресу відповідача поштовим повідомленням № 0105478250211, однак, конверт з вказаною ухвалою повернувся на адресу суду неврученим із зазначенням причини його повернення в довідці про причини повернення/досилання - ор. не розшукана.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Приписами ст. 10 зазначеного Закону визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Підприємства є 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/11363/21 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
Позивач вказує, що сторонами було досягнуто усну домовленість щодо поставки металопродукції, відповідно до якої відповідач виставив рахунок-фактуру від 28.09.2020 №ДС-0007231 на загальну суму 62 460,24 грн, у тому числі 10 410,04 грн ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Отже, за своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, який було укладено у спрощений спосіб.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не було виконано обумовлених договірних зобов'язань та не повністю поставлено металопродукцію, у зв'язку з чим в останнього й виник обов'язок з повернення попередньої оплати у розмірі 26 165,88 грн.
Так, у ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем було виконано обумовлені договірні зобов'язання та оплачено виставлений відповідачем рахунок-фактури від 28.09.2020 № ДС-0007231 повністю, що підтверджується платіжним дорученням від 28.09.2020 № 434 на суму 62 460,24 грн.
У свою чергу, як вказує позивач, Підприємство здійснило поставку металопродукції Товариству частково, а саме на суму 36 294,36 грн.
Отже, відповідачем не було поставлено продукцію на суму 26 165,88 грн.
01.10.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу вих. № 0110-1, в якій вимагав повернути кошти у сумі 26 165,88 грн.
02.10.2020 Підприємство надіслало Товариству відповідь вих. № 02/10-1 на вказану претензію, в якій гарантував повернення грошових коштів у разі підтвердження факту недопоставки у строк до 12.10.2020 включно.
Разом з тим, в обумовлений строк відповідач не спростував факт недопоставки товару, грошові кошти позивачу не повернув, доказів протилежного суду не подано.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду жодних доказів повного виконання ним своїх обов'язків за договором, а саме доказів поставки товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення попередньої оплати в розмірі 26 165,88 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2 505,46 грн і 3 % річних в розмірі 584,97 грн (період нарахування з 13.10.2020 по 12.07.2021), то суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат і 3 % річних, дійшов висновку, що вони здійснені невірно.
Так, за розрахунком суду інфляційні втрати складають 2 278,36 грн, а 3 % річних - 586,65 грн.
Розрахунок інфляційних втрат було здійснено за повні місяці згідно із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Враховуючи викладене, та зважаючи на приписи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 584,97 грн та інфляційні втрати - 2 278,36 грн, відтак, вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Герса» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114; ідентифікаційний код 42817110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Герса» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 39; ідентифікаційний код 37317036) попередню оплату в розмірі 26 165 (двадцять шість тисяч сто шістдесят п'ять) грн 88 коп., 3 % річних у розмірі 584 (п'ятсот вісімдесят чотири) грн 97 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім) грн 36 коп. і витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 252 (дві тисячі двісті п'ятдесят дві) грн 38 коп.
3. У задоволенні решту позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 20.09.2021
Суддя Д.О. Баранов